Джин (іслам)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іслам

Історія ісламу

Фундації Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МухаммадПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазхабШаріатІджтихад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридітиМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава


Зображення джинів, XVI ст.

Джин (араб. جن‎) — джини, міфологічні істоти, одна з трьох категорій нібито створених Аллахом розумних істот (дві інші — ангели і люди). За Кораном, джини створені з вогню, що немає диму, мають повітряні чи вогняні тіла, здатні приймати будь-яку личину, виконувати складні роботи. Жили на землі ще до створення Адама, зазвичай ворожі до людей[1]. Згідно з мусульманським переданням, вони бувають чоловічої і жіночої статі, живуть у пустелях, горах і лісах; поділяються на декілька категорій, серед них — гуль, іфріт, марід та сіілат. До джинів іноді зараховують і шайтанів

Джини в Корані[ред.ред. код]

Коранічна сура "Джини", XVI ст.

Згідно з Кораном Мухаммед був посланий Аллахом до людей і до джинів. Про джинів докладно йдеться в мекканській 72 сурі Корану, яка називається «Джини». У сурі йдеться про те, що частина джинів, почувши читання пророком Корану, увірувала і стала проповідувати іслам[2]. Інші продовжували творити злі справи, йдучи за Іблісом, складаючи разом із шайтанами його воїнство. Як і всі невіруючі, вони приречені на муки в джаханнамі (пекло в ісламі)[3]. Джинам поклоняються язичники[4]. За наказом Аллаха багато джинів служила Сулейманові, вони будували для нього храм і палаци, моментально приносили трон цариці Савської[5]. Джини можуть викликати хвороби, приносити страждання, можуть шкодити людині, та можуть їй і допомагати

Джини в мусульманській традиції[ред.ред. код]

Мусульманські богослови, визнаючи реальність існування джинів, не бажали докладно про них роздумувати. У мусульманській художній літературі багато оповідей про джинів, про їх любовні історії, про скарби, які вони оберігають, про спроби спокушати аскетів. Джини з їх здатністю творити чудеса були улюбленими персонажами народної літератури і фольклору мусульманського середньовіччя, зокрема казок циклу «Тисячі й однієї ночі».
Одним із головних аспектів мусульманської магії є спроби підкорити собі джинів і використовувати їхні здатності творити чудеса. Досі великою популярністю користуються книги-інструктажі з підкорення джинів.
Джини — частина доісламських вірувань Аравії, що увійшла в іслам. Для жителів Внутрішньої Аравії VI—VII ст. Весь світ, що їх оточував — пустелі, гори, каміння, дерева — були населені джинами; вони переважно вважалися ворожими до людей, та їх можна було задобрити, поклоняючись їм і приносячи жертви, у них можна було шукати допомоги[6]. Джини, як і шайтани, допомагали віщунам (кахінам) і поетам (шаіїрам) отримувати натхнення з потойбічного світу. Одноплемінники Мухаммеда вважали його промови навіяними джинами. Коран включив джинів до мусульманської картини світу, давши ісламське пояснення тому, що для аравійців початку VII ст. було безумовною реальністю. Пізніше мусульманський образ джинів увібрав у себе багато елементів фольклорної та релігійної спадщини народів, що прийняли іслам

Примітки[ред.ред. код]

  1. (Коран: 6:112, 128—130; 15:27; 37:158; 41:29; 46:18/17; 51:56; 55:15/14)
  2. (Коран: 72:1—17); 46:29/28—32/31)
  3. (Коран: 7:38/36, 179/178; 11:119/120)
  4. (Коран: 34:41/40)
  5. (Коран: 34:12/11—14/13; 27:17, 38—42)
  6. (Коран: 6:100, 128; 37:158; 72:6)

Джерела[ред.ред. код]