Джованні Бокаччо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джованні Боккаччо
Giovanni Boccaccio
Портрет Джованні Боккаччо
Портрет Джованні Боккаччо
Дата народження червень або липень 1313
Місце народження Чертальдо або Флоренція
Дата смерті 21 грудня 1375(1375-12-21)
Місце смерті Чертальдо
Рід діяльності письменник
Напрямок гуманізм
Magnum opus: "Декамерон"

Джова́нні Бокка́ччо (італ. Giovanni Boccaccio; * червень або липень 1313, Флоренція — †21 грудня 1375) — італійський письменник епохи Відродження, друг Франческо Петрарки.

Біографія[ред.ред. код]

Народився Джованні Боккаччо в 1313 році[1] в Флоренції або Чертальдо. Його батько був крамарем, мати — французькою аристократкою, невдовзі після народження Джованні вона померла. Дитинство Бокаччо провів у Флоренції, перші вірші написав у десять років. Навчався крамарству. У 1327 році крамар, в якого він проходив навчання, направив його до Неаполя.

Боккаччо в 1327 році взявся вчити право, проте після шести років кинув навчання, не завершивши. Завів знайомства серед впливових придворних в Неаполі, зблизився з гуртком гуманістів, що існував при дворі короля Роберта Анжуйського. За непевними свідченнями, в 1336 році був закоханий у Марію, доньку короля Неаполя Роберта Анжуйського, одруженої з графом д'Аквіно. Вона стала прообразом Ф'яметти з його перших літературних творів (роман «Філоколо», 1338; поема «Філострато», 1338; поема «Тезеїда», 1339).

Біля 1340 року Боккаччо повернувся до батьківського дому, працював у Флоренції як нотар і суддя, відчуваючи певну ностальгію за інтелектуальним життям Неаполя. У гострій політичній боротьбі виявив себе прихильником республіки; брав участь у громадському житті міста. Жив у досить скромних умовах. Брав участь у військових походах: в 13441346 роках (Неаполь), 1346 рік (Равенна) та 1348 рік (Форлі). Часом йому довіряють очолити дипломатичні місії. Так в 1350 році він має запросити Петрарку на посаду професора у Флоренцію. Зустріч з Петраркою поклала початок їхньої багаторічної дружби та спільних гуманістичних студій.

У Флоренції Боккаччо написав пасторалі «Амето» (1341) та «Ф'єзоланські німфи» (13441345), поему «Любовне видіння» (1342). Роман «Ф'яметта» (1345), в якому Бокаччо прославляє любов і заперечує лицемірну мораль тодішнього суспільства, був кроком на шляху поступового наближення до реалізму. Найвизначніший твір Боккаччо — «Декамерон» (13501353) складається зі ста новел. В ньому розкривається реалістична картина тогочасної італійської дійсності. Боккаччо гостросатирично висміював і викривав католицьке духівництво, виступав на захист прав людини та її особистих почуттів.

У 1359 році разом з Петраркою Боккаччо перебуває в Мілані. У 1362 році чернець Джякіно Чіяні з Сієнни навертає його до богомільного життя. 1363 рік Боккаччо проводить у Венеції, знову разом з Петраркою. Потім живе відлюдьком у своєму помісті Чертальдо біля Флоренції, різноманіття вносять лише поодинокі дипломатичні місії: в 1365 році — до папи Урбана V в Авіньйон, в 1367 році — до Риму. В 1368 році знову приїздить до Петрарки, на цей раз в Падую. В 13701371 роках перебуває в Неаполі й планує поступити в монастир, але врешті відмовляється від цієї ідеї. Внаслідок хвороби повертається до Флоренції.

Останні роки життя Боккаччо присвятив науковій роботі, писав наукові праці латинською мовою, присвячені античній культурі, яку висвітлив з гуманістичних позицій. У 1373 році взявся за дослідження творчості Данте й виступав з публічними лекціями, присвяченими «Божественній комедії». Був ініціатором першого повного перекладу Гомера латинською мовою. Останні роки життя провів у своєму помісті Чертальдо, де й помер 21 грудня 1375 року.

Гуманістична діяльність[ред.ред. код]

Боккаччо був першим гуманістом і одним з найосвіченіших людей Італії. У Андалоне дель Неро він вивчав астрономію й цілих три роки тримав у своєму будинку калабрійця Леонтія Пілата, великого знавця грецької літератури, щоб читати з ним Гомера. Подібно своєму другові Петрарці, він збирав книги і власноруч переписав дуже багато рідкісних рукописів, які майже всі були знищені під час пожежі в монастирі Санто-Спіріто (1471). Він скористався своїм впливом на сучасників, щоб збудити в них любов до вивчення і знайомства з древніми. Його стараннями у Флоренції була заснована кафедра грецької мови та літератури. Одним з перших він звернув увагу суспільства на жалюгідний стан наук в монастирях, які вважалися їх хранителями. У монастирі Монте-Кассіно, найвідомішому в усій тогочасній Європі, Боккаччо знайшов бібліотеку, запущену до такої міри, що книги на полицях були покриті товстими шарами пилу, у одних рукописів були видерті сторінки, інші були порізані й понівечені, а, наприклад, чудові рукописи Гомера і Платона були помережані написами й богословською полемікою. Там він дізнався, між іншим, що брати роблять з цих рукописів свистульки дітям і талісмани жінкам.

Творчість[ред.ред. код]

Твори народною мовою[ред.ред. код]

До ранніх творів Боккаччо (неаполітанського періоду) належать: поеми «Філострато» (бл. 1335), «Тезеїда» (бл. 1339-41), роман «Філоколо» (бл. 1336-38), написані на основі сюжетів середньовічних романів. Пізніші твори (Флорентійського періоду): «Ф'єзоланські німфи» (1345), навіяні «Метаморфозами» Овідія, «Амето», і повість «Ф'яметта» (1343). Вершина творчості Боккаччо — «Декамерон».

Італійською мовою ним написані «Тезеїда» («La Teseide», перше видання, Феррара, 1475), перша спроба романтичного епосу в октавах; «Любовна візія» («Amorosa visione»); «Філоколо» («Filocolo»), роман, в якому сюжет запозичений зі старофранцузського роману «Флуар і Бланшфлор»; «Ф'яметта» («L'amorosa Fiammetta», Падуя, 1472), зворушлива історія душевних страждань покинутої Ф'яметти; «Ameto» (Венеція, 1477) — пасторальний роман у прозі й віршах; «Філострато» («Il Filostrato», видання 1480), поема в октавах про історію кохання Троїла і Крессиди; «Il corbaccio про labirinto d'amore» (Флоренція, 1487) — їдкий памфлет про жінок («Корбаччо») (1354–1355, опублікований 1487 року).

Декамерон[ред.ред. код]

Головним твором Боккаччо, що обезсмертив його ім'я, був його прославлений та ославлений «Декамерон» (10-денні розповіді) — збірка 100 повістей, розказаних товариством з 7 паній і 3 чоловіків, які під час чуми переселилися до села і там гаяли час цими розповідями. «Декамерон» написаний частково в Неаполі, частково у Флоренції. Сюжети Боккаччо запозичував або зі старофранцузських фабліо («Fabliaux»), або зі збірки «Cento novelle antiche», а також з сучасних для поета подій. Оповіді написані витонченою, легкою мовою, вражаючим багатством та добором слів та виразів. Усі оповіді дихають життєвою правдою й строкатістю життя. Боккаччо використовував цілий набір схем і прийомів. Він зобразив людей усіх станів, будь-якого віку й характеру, пригоди найрізноманітніші, починаючи від найвеселіших і найкумедніших й закінчуючи найтрагічнішими й найзворушливішими.

«Декамерон» перекладений ледь не всіма мовами світу (класичний український переклад Миколи Лукаша), з нього черпали багато письменників, й чи не найбільше Шекспір. У французькій літературі традиції Боккаччо розвинула Маргарита Наваррська, створивши свій шедевр, близький за стилем й перейнятий гуманістичним духом французької культури й неоплатонізму — «Гептамерон». Говорячи про вплив Боккаччо на європейську літературу, варто згадати й Рабле та його роман «Гаргантюа й Пантагрюель».

Латинські твори[ред.ред. код]

Боккаччо — автор ряду історичних і міфологічних творів латинською мовою. Серед них енциклопедична праця «Генеалогія поганських богів» в 15 книгах («De genealogia deorum gentilium», перша редакція близько 1360, трактати «Про гори, ліси, джерела, озера, річки, болота і моря» («De montibus, silvis, fontibus, lacubus, fluminibus, stagnis seu paludibus et de nominibus maris», початий близько 1355–1357); 9 книг «Про нещастя знаменитих людей» («De casibus virorum et feminarum illustrium», перша редакція близько 1360). Книга «Про знаменитих жінок» («De claris mulieribus», почата близько 1361) включає 106 жіночих біографій — від Єви до королеви Іоанни Неаполітанської.

Боккаччо про Данте[ред.ред. код]

Джованні Боккаччо присвятив Данте два своїх твори італійською мовою — «Малий трактат на хвалу Данте» («Trattatello in laude di Dante»; точна назва — «Origine vita е costumi di Dante Alighieri», перша редакція — 1352, третя — до 1372) і незавершений цикл лекцій про «Божественну Комедію».

Перший твір містить біографію великого поета, щоправда, більш схожу на роман і апологію, ніж на історію; другий твір є коментарем «Божественної комедії», доведеним лише до початку 17-ої пісні «Пекла».

Твори[ред.ред. код]

Бокаччо, поема «Філострато». рукописна книга, XIV ст. (Codex Christianei; Гамбург)
Неаполітанський період:
Флорентійський період:
  • 1341-42, пасторальний роман «Амето» (Comedia delle ninfe fiorentine; Ninfale d'Ameto; Ameto)
  • початок 1340-х, алегорична поема «Любовна візія» (Amorosa visione)
  • 1343-44, повість «Ф'яметти» (Elegia di Madonna Fiammetta; Fiammetta)
  • 1345, поема «Ф'єзоланські німфи» (Ninfale fiesolano)
  • 1350-і: «Декамерон» (Decameron), 1349–1352, переглянуто 1370–1371), український переклад — Декамерон. X., 1928
  • 13541355, сатирична поема проти жіноцтва «Корбаччо» («Il corbaccio о labirinto d'amore»)
  • бл. 1360, книга «Життя Данте Аліг'єрі» («Малий трактат на хвалу Данте»), «Trattatello in laude di Dante»; точна назва — «Origine vita е costumi di Dante Alighieri», перша редакція — 1352, третья — до 1372)
  • Цикл лекцій про «Божественну Комедію» (Argomenti in terza rima alla Divina Commedia), незавершений
  • Трактат «Про гори, ліси, джерела, озера, ріки, болота й моря» («De montibus, silvis, fontibus, lacubus, fluminibus, stagnis seu paludibus et de nominibus maris», початий біля 13551357), написано латиною
  • «Генеалогія поганських богів» в 15 книгах (De genealogia deorum gentilium, перша редакція біля 1360), написано латиною
  • «Про нещастя знаменитих людей» (De casibus virorum et feminarum illustrium, перша редакція біля 1360), в 9 книгах, написано латиною
  • «Про знаменитих жінок» (De claris mulieribus, почато біля 1361), складається з 106 жіночих біографій
  • Буколічні пісні (Bucolicum carmen)
  • Сонети
  • Листи

Українські видання[ред.ред. код]

Боккаччо, Джованні. Декамерон / Переклад Миколи Лукаша; передмова Григорія Кочура; примітки О.Кругликової; ілюстрації Л.Киркач. — Харків: Фоліо, 2003. — 671 с. — Бібліотека світової літератури. Наклад 2 500 примірників. ISBN 966-03-1705-0

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Gero von Wilpert, Lexikon der Weltliteratur, Band 1, Autoren, Alfred Kröner Verlag, Stuttgart, 1999.
  • Андреев М. Л., Бокаччо, Джованни // Культура Возрождения. Энциклопедия. Том 1. М.: РОССПЭН, 2007. — С. 206–209. — ISBN 5-8243-0823-3

Примітки[ред.ред. код]

  1. Біографічні дані за УРЕ та за Ґеро фон Вільпертом, див.:Gero von Wilpert, Lexikon der Weltliteratur, Band 1, Autoren, Alfred Kröner Verlag, Stuttgart, 1999.
  2. «База даних малих космічних тіл JPL: Джованні Бокаччо» (англ.). 

Посилання[ред.ред. код]