Джованні Да Плано Карпіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джованні Да Плано Карпіні
італ. Giovanni da Pian del Carpine
Central Asian trade routes.jpg
Знаменита подорож Да Плано Карпіні Джованні. На цій мапі його шлях позначений темно-синім
Народився бл. 1182
Помер 1 квітня 1252(1252-04-01)
Діяльність місіонер, мандрівник
Відомий залишив перший опис подорожі європейця до Монгольської імперії

Джованні да Плано Карпіні (італ. Giovanni da Pian del Carpine, бл. 1180 — 1 серпня 1252) — чернець-францисканець, італійський місіонер.

Народився в Умбрії у містечку, що називалося Піан дель Карпіні (сьогодні Маджоне), звідси походить і його прізвище. Карпіні заслужив добру репутацію в ордені францисканців, пропагуючи їхнє вчення в Північній Європі і бувши наставником в Саксонії, потім в Іспанії і в Кельні.

Місія в Європі[ред.ред. код]

Джованні був учень та сподвижник Франциска Ассізького. У 1220 вів свою місіонерську діяльність як організатор ордену францисканців у Німеччині де засновує ряд монастирів у Саксонії та вздовж Рейну. 1222 року відбуває як місіонер до Тунісу, а 1225 року до Піренейського півострова. З 1228 керував провінціями ордену Тевтонія та Саксонія поширюючи свою місіонерську діяльність далі на схід.

Завдання місії[ред.ред. код]

За результатами Першого Ліонського собору, на якому був присутній митрополит київський Петро Акерович та піднімалось питання організації захисту проти монголо-татар, що стали великою загрозою в Європі, було вирішено відправити посольство на чолі з Плано Карпіні до Київської Руси та Золотої Орди.

В 1245 Карпіні очолив одну з трьох дипломатичних місій, висланих Папою Інокентієм IV до Монголії з метою навернення монголо-татарів до християнства. З іншої сторони треба було визначитися як захиститися від раптово виникаючих на європейських просторах чужих народів. Треба було ці народи точно пізнати та оцінити і провести розвідку їх можливостей та організації[1]. Ще одним з політичних завдань місії - спробувати здобути монголів в союзники для наступних хрестових походів проти ісламу та для можливих гарантій держав хрестоносців.

Лист папи Інокентія IV "Правителю та народу татар"

Подорож до Великого Хана[ред.ред. код]

Місія розпочалася на Пасху 16 квітня 1245. Шлях її пролягав з Ліону через Чехію де Карпіні зустрівся з Королем Богемії Вацлавом І Пшемислом, який мав родичів в Польщі та Україні. Подальша дорога пролягала через Польщу де товариство зупиняється у Конрада Мазовецького в якого гостював якраз Василько Романович князь володимирський, син волинсько-галицького князя Романа Мстиславича. Посли Василька Романовича до монгольського хана якраз повернулися додому від татар з охоронними листами для проїзду по їх території з візитом його брата короля Данила до Батия. Князь Василько сказав що Татари завжди вимагають подарунків (свого роду жесту підкорення) і без них подорож не відбудеться. Спорядивши посланців Папи подарунками, князь Василько взяв їх з собою. На запрошення Василька францисканець відвідав Володимир. Там він прочитав перед місцевим духовенством папського листа із закликом до єднання з католицькою церквою. Посилаючись на відсутність Данила, Василько ухилився від відповіді на заклик папи [2]. По цих подіях Василько відправив їх із своїми слугами до Києва. Помінявши коней в Києві, в супроводі тисяцького князівського війська вирушили до Канева, що перебував тоді вже безпосередньо під владою татар де зустрілися з їх ханом Куремса[3]. Пройшовши дальше по Дону де ханом був швагро Батия, вони дійшли до пониззя Волги де була орда Батия в той холодний час. 8 квітня Карпіні прибув до ставки Батия — Сарай-Бату. Там, у квітні 1246 року він зустрічає Олександра (пізніше названого Невським) — сина князя Суздальського Ярослава (відомий як Ярослав Всеволодович (князь Володимирський, 8 лютого 1191 — † 30 вересня 1246)[4]. Самого князя Карпіні зустріне пізніше в ставці Гуюка. Після розмови Батий направив його дальше вже до ставки великого хана Гуюка поблизу Каракорума. Дальше місіонер мусів поспішати на коронацію Великого Монгольського хана міняючи за день до 8 коней. Карпіні мусив ще дальше пройти північним узбережжям Аральського моря, долиною Сирдар'ї, горами і пустелями Центральної Азії. 22 липня 1246 він прибув до ставки Гуюка, проїхавши за 106 днів майже 5000 км. Тут відбувалося приготування до святкування коронування Гуюка. Декілька днів тривало святкування, а за огорожею сиділи васали Великого Монгольського хана, більше 10 князів. Карпіні їх перераховує: Князь Ярослав Суздальський (відомий як Ярослав Всеволодович (князь володимирський)) князі каракитаїв, сини короля Грузії, посли Багдадських Халіфів. Усіх їх разом з послами було до 4 тисяч. Лише по чотирьох місяцях після повідомлення Великому хану про прибуття було дозволено Карпіні його аудієнцію у Великого Монгольського хана. Хан Гуюк відмовився прийняти християнство і зажадав, щоб Папа визнав зверхність Гуюка. В той же час князя Ярослава Суздальського отруїла мати Гуюка — Торогене-хатун і послала за його сином Олександром, пізніше названого Невським, щоб передати йому землю його батька[5]. Олександр був аманатом у монголів і знаходився тоді при ставці Батия, очевидно з його матір'ю — Карпіні зустрічає по дорозі послів до Великого монгольтського хана від його матері та Батия.
При дворі Гуюка жили різні освічені люди, також і християни. Також придворна церква подорожувала завжди з ним. На шляху подорожі місія Карпіні теж зустрічає тюркський народ Уйгури, що їх підкорив Чингізхан, і описує їх «ці люди є Християни, але належать до секти несторіан» [6].
З наукової точки зору була місія Карпіні успішна — вперше було описано в його творі «Ystoria Mongolorum quos nos Tartaros appellamus» культура і звички Монголів. Щодо політичних цілей, то вони не завершилися успіхом.

Відповідь Гуюка Папі Інокентію IV.

Повернення[ред.ред. код]

Наприкінці листопада 1246 Карпіні відправився із ставки хана додому із листом (що зберігся досі). За 106 днів пройшовши та проїхавши близко 4800 км він досягає Києва 10 червня 1247. В Києві вони зустрілися з Васильком Романовичем та Данилом Галицьким які зробили в честь них велике свято і протримали їх 10 днів у Києві. Київські князі передали Місії Карпіні листи до Папи та повідомили про готовність визнання Папи [7]. Король Данило, а Карпіні називає його лише королем-rex, і ніколи dux (князь), також дав письмове свідчення Карпіні для Папи про його зустріч з Карпіні спочатку при ставці шваґра Батия на р. Дон а потім і у Києві. Після Києва місія добирається через два місяці Ліона.

Останні роки[ред.ред. код]

Карпіні в нагороду був призначений архієпископом м. Антіварі в Далмації (тепер м. Бар в Чорногорії), де і помер 1 серпня 1252 р., приблизно у віці 65 років.

Творче насліддя[ред.ред. код]

Залишив записки про свої подорожі — «Книга про татарів» (лат. Liber Tatarorum, повністю надрукована 1838) та «Історія монголів, яких ми називаємо татарами» (лат. Historia Mongalorum quos nos Tartaros appellamus). В них Карпіні подав цінні відомості про Монголію і країни, які він відвідав. В його книгах міститься дуже цінна інформація про Україну тих часів, а також зокрема, опис Києва тих часів.

Твори[ред.ред. код]

  • Liber Tartarorum.
  • Ystoria Mongolorum quos nos Tartaros appelamus

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245-1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.) ст.15.
  2. Корона Данила Галицького: Волинь та Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя. Головко О. Б.- Київ: ВД «Стилос», 2006.-575 с.
  3. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.), ст.100.
  4. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.), ст.120.
  5. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.), ст.114.
  6. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.), ст.62.
  7. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.) ст.119.