Джованні Паїзієлло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джованні Паїзієлло
фотографія
Основна інформація
Дата народження 9 травня 1740(1740-05-09)
Дата смерті 5 червня 1816(1816-06-05) (76 років)
Місце смерті Неаполь
Країна Італія
Національність італієць
Професія композитор
Жанр інтермедія, опера серіа і буффа, церковна музика

Джованні Паїзієлло (італ. Giovanni Paisiello,9 травня 1740 — 5 червня 1816) — італійський композитор, автор опер, майстер комічного реалізму.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у Роккафорцата, Таранто. Початкову освіту отримав в школі єзутів. Привернув на себе увагу чудовим дитячим голосом, що спонукало кервництво школи у 1754 р. направити його на навчання в консерваторію Сан Онофріо в місті Неаполь.

В роки консерваторії (1754-1763)[ред.ред. код]

Вже в роки навчання в консерваторії займався композицією. Написав декілька інтермедій. Одна з яких мала значний успіх у слухачів. Закінчив консерваторію в Неаполі під керівництвом Франческо Дуранте.

Одруження після скандалу[ред.ред. код]

Молодий Паїзієлло зав'язав любовні стосунки з Сесіль Палліні. Дівчина вимагала одруження. Дійшло до складання шлюбного договору. Але молодий Паїзієлло злякався неволі і відмовився від шлюбних обіцянок. Справу передали у суд, а молодика заарештували на декілька днів. Перебування у в'язниці ( за думкою Сесіль ) «добре» вплинуло на Паїзієлло, надало тому рішучості і він таки узяв шлюб з Сесіль Палліні.

Дебют оперного композитора[ред.ред. код]

У 1763 р. успішно дебютував як оперний композитор Болоньї.

За контрактом у Петербурзі[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Chinatheatre.jpg
Searchtool.svg Будівля Китайського театру на початку 20 ст.

У 1776 році на запрошення російської імператриці Катерини II прибув у Санкт-Петербург, де за контрактом на три роки обійняв щойно створену посаду придворного капельмейстера. Кар'єра музиканта виявилася в Петербурзі досить вдалою і по закінченню контракту його продовжили ще на 4 роки. Оперні вистави, створені Паїзіелло в російській столиці йшли на сценах Ермітажного театру і в передмісті Петербурга - в Китайському театрі (Царське Село).

Притворні філософи[ред.ред. код]

З огляду на тодішній репертуар цікавою постановкою була опера «Притворні філософи», прем'єра якої відбулася 3 лютого 1779 р. Вона так зацікавила вельможну публіку, що її давали двадцять разів. Катерина ІІ записала : «Я думаю, що Паїзіелло здатен примусити сміятися, плакати і вкладати в душу, в розум і в серце все, що йому заманеться, і я думаю, що він - чарівник».

Опера зараз має історичний інтерес через специфічну тогочасну стилістику, насиченість речитативом, використаня стародавніх музичних інструментів. Тим не менше, її згадали і відтворили постановку спочатку в Голландії ( літній Утрехтський фестиваль стародавньої музики ), а потім в Петербурзі в 2003 р. в межах російського фестивалю стародавньої музики «Олимьюзик».

Останні роки[ред.ред. код]

У 1784 році відвідав Варшаву, де була поставлена його ораторія "Страсті Христові. Встиг попрацювати у Неаполі, Відні, перебираючись від одного музичного центру до другого через династичні і несприятливі політичні зміни. З 1802 року отримав запрошення від Наполеона в Париж і прийняв його. Паїзієлло проводив музичні концерти в саду палацу Тюїльрі із зарплатнею в 10000 франків, на додаток до 4800 для проживання та харчування, але не мали успіху, як того очікував авантюрний Наполеон І, що ставився досить прихильно до старого композитора. Але його не сприймало нове покоління французьких слухачів.

У 1810 році зайняв місце померлого Й. Гайдна в Французької академії. Помер у Неаполі.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Загалом творча спадщина Паїзієлло налічує понад 100 опер, переважно опери-буфа. Найвідоміші його опери — Панночка-служниця (1781), Сивільський цирюльник (1782) — згадують головним чином завдяки однойменним операм на ті ж лібрето Перголезі і Россіні. Окрім опер творив концерти, церковну музику і твори для арфи.

  • «Базіка» (1764, м. Болонья)
  • «Екстравагантні» (1765, Modena)
  • «Танок кохання» (1765, Венеція)
  • «Недбалий» (1765, Парма)
  • «Відмова від шлюбу» (1766, Венеція )
  • «Гордість Китаю» (1767, Неаполь)
  • «Олімпія» (1768, Неаполь)
  • «Служниця-господиня» (1769, Неапол)
  • «Дон Кіхот Ламанчський » (Неаполь, 1769)
  • «Зельміра», (1770, Неаполь)
  • «Ганнібал в Турині» (1771, Турин)
  • «Артаксеркс» (1771, Модена)
  • «Семіраміда на віллі» (1772, Рим)
  • «Монтесума» (1772, Рим)
  • «Закоханий в жарти і насолоди» (1771, Неаполь)
  • «Комічний коханець» (1772, Неаполь)
  • «Землетрус в Могулі» (Мілан, 1773)
  • «Олександр Македонський в Індії» (1773, Модена)
  • «Андромеда» (1774, Мілан)
  • «Дуель» (1774, Неаполь)
  • «Задоволення від богів» (1774, Неаполь)
  • «Демофонт» (1775, Венеція)
  • «Хитрий молодик» (1775, Падуя)
  • «Великий Сід Компеадор» (1775, Флоренція)
  • «Два графіні» (1776, Рим)
  • «Поразка царя Дарія» (Рим, 1776)
  • «Люсінда і Армідор» (1777, Санкт-Петербург)
  • «Ахілл в Скіросі» (1778, Санкт-Петербург)
  • «Притворні Філософи» (або «Уявні астрологи», 1779, Санкт-Петербург)
  • «Несподіваний шлюб» (1779, театр на Кам'яному Острові, Санкт-Петербург)
  • «Служниця-господиня» (1781, Китайський театр, Царське Село)
  • «Смішна дуель» (1782, Китайський театр, Царське Село)
  • «Севільський цирульник» (1782, Санкт-Петербург)
  • «Король Теодор у Венеції» (1784, Відень)
  • «Олімпійські ігри» (1786, Неаполь)
  • «Федра» (1788, Неаполь)
  • «Катон Утичний» (1789, Неаполь)
  • «Ніна, або шалене кохання» (1789, палацовий театр Казерта, Неаполь)
  • «Даремні ревнощі» (1790, Неаполь)
  • «Цариця Зенобія в Пальмірі» (1790, Неаполь)
  • «Ніна, або шалене кохання» (1790, Неаполь)
  • «Фанатик в Берліні» (1792, Неаполь)
  • «Повернення Ідоменея» (1792, Перуджа)
  • «Ельвіра» (1794, Неаполь)
  • «Відмова цариці Дідони» (1794, Неаполь)
  • «Ніна, або шалене кохання» (нова версія, 1795, Неаполь)
  • «Андромаха» (1797, Неаполь, театр Сан-Карло )
  • «Прозерпіна» (1803, Париж )
  • «Еліза» (1807, Неаполь)
  • «Піфагор» (1808, Неаполь)

Джерела[ред.ред. код]

  • Журнал «Старинная музыка», № 4, 2003 (рос)
  • Alberto Ghislanzoni: „Giovanni Paisiello“, BT_De Santis1969, ( італійською )
  • Michael F. Robinson: „Giovanni Paisiello - A Thematic Catalogue of his Works“, BT_Pendragon Press, ( англійською)
  • Časopis „Harmonie“, Marc Niubó: „Skladatel měsíce: Giovanni Paisiello“, ročník 2002, č. 7, str. 19 ( чеською)

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]