Джованні П'єрлуїджі да Палестріна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джованні П'єрлуїджі да Палестріна
італ. Giovanni Pierluigi da Palestrina
фотографія
Портрет Палестріни
Основна інформація
Дата народження 1514
Місце народження Палестрина
Дата смерті 2 лютого 1594(1594-02-02)
Місце смерті Рим
Країна Папська держава
Національність італієць
Професія композитор
Освіта Школа Гудімеля
Жанр меси, мотети, гімни, магніфікати, ламентації, літанії, мадригали

Джова́нні П'єрлуї́джі да Палестрі́на (італ. Giovanni Pierluigi da Palestrina або (Praenestinur); 1514, Палестрина — 2 лютого 1594, Рим) — італійський композитор епохи Відродження; головний представник римської композиторської школи. Справжнє ім'я — Джованні П'єрлуїджі

Біографія[ред.ред. код]

Палестріна являє Папі Юлію III роботи, присвячені йому
Палестріна зі своїми учнями. Огюст де Пінеллі, олія, Музей витончених мистецтв Шамбері

Народився у місті Палестрині, за назвою міста й закріпився псевдонім. В юнацькі роки співав у хорі папської капели. Музичну освіту отримав у строгій школі Гудімеля, де опанував складну поліфонічну техніку і отримав ясне поняття про чистоту духовного стилю й гармонійність сполучення звуків. З 1551 року Палестрина був призначений учителем музики у ватиканській Капелі Юлія, а потім капельмейстером. При папі Марцеллі ІІ Палестрина перейшов на посаду півчого капели, він міг присвячувати більшу частину часу композиторській діяльності. Наступний папа Павло IV однак вирішив позбутися усіх жонатих музикантів і Палестрина, будучи вже одруженим, був вимушений покинути папську капелу. 1555 року він обійняв посаду капельмейстера у церкві латеранського палацу, а з 1561 — у церкві святої Марії Мажоре.

На початку 1560-х духовна музика Палестрини знаходить прихильність учасників Тридентського собору. Це мало доленосне значення не тільки для Палестрини, але й для розвитку церковної музики того часу взагалі. Одна з його мес, написана у ці роки на замовлення духівництва (названа «Месою папи Марчелло», на честь попереднього покровителя) будучи виконаною в будинку кардинала Вітеллі, переконала вище духівництво в тому, що поліфонічна музика може не затемнювати змісту слів і, отже, не порушувати церковного благочестя. 1563 року був виданий збірник мес Палестрини, його музика почала повсюдно виконуватися у католицьких храмах.

У 1571 році Палестрина повернувся в храм Святого Петра, знову очолив Капелу Юлія й залишався на цій посаді до кінця своїх днів. Тим часом його дружина, двоє синів і двоє братів загинули від чуми, що лютувала тоді в Римі. 1581 року Палестрина оженився вдруге на заможній вдові, зайнявся торговельною справою, що належала покійному чоловіку нової жінки, прийняв сан священника та став офіційним постачальником хутра і шкір до папського двору. До кінця днів Палестрина користувався значною популярністю і мав добрий матеріальний статок. Помер Палестрина 1594 року у Римі, де й похований у соборі Святого Петра.

Творчість[ред.ред. код]

Творчий доробок Палестрини надзвичайно великий і включає 104 меси (на 4-8 голосів), близько 370 мотетів, близько 70 гімнів, 35 магніфікатів, кілька ламентацій та літаній, близько 140 мадригалів. Перше повне зібрання творів Палестрини вийшло у 1862–1907 і становило 33 томи. Жанрова палітра Палестрини представляє найтиповіші жанри XVI століття, розкриває його зв'язок із папством і відображає стилістичні тенденції церковної музики, пов'язані з постановами Тридентського собору.

У своїй творчості Палестрина слідував певними правилами, виробленими самостійно. Їх можна сформулювати наступним чином:

  • Перебіг музики має бути динамічним, а не статичним або малорухомим.
  • Між нотами в мелодії не повинно бути занадто багато різких переходів.
  • Якщо такі все ж мають місце, вони повинні бути несуттєвими та негайно компенсуватися поступовим рухом у зворотному напрямку.
  • Консонанси повинні обмежуватися короткими нотами та слабкими долями. Їх поява в сильних долях повинно негайно вирішуватися в консонанс.

Меси[ред.ред. код]

Близько сотні мес Палестрини демонструють найрізноманітніші форми — від простих чотириголосних композицій до розгорнутих шести- або восьмиголосних циклів, створених із приводу яких-небудь торжеств. До першого типу належать такі меси, як Missa brevis, Inviolata і Aeterna munera Christi. Зрілий період творчості відкривається знаменитою шестиголосною Месою папи Марцелла (Missa Papae Marcelli). Слідом за нею з'являються меси для чотирьох, п'яти, шести й навіть восьми голосів. У двох останніх групах можна знайти такі твори на церковні свята, як, наприклад, велична меса на День всіх святих Ecce ego Ioannes, піднесена меса на Успіння Assumpta est Maria, різдвяна меса Hodie Christus natus est (у ній звучать мотиви різдвяних пісень) і грандіозний хвалебний гімн Laudate Dominum omnes gentes.

Мотети[ред.ред. код]

Наступним за значимістю жанром у творчості Палестрини є мотет — до 400 творів на літургійні тексти, в основному взяті з т.зв. пропрія меси, тобто з тієї частини, де представлені пісні на різні свята та дні церковного року. Серед мотетів є прості чотириголосні п'єси — наприклад, чудовий мотет Sicut cervus, який співається на освяченні купелі, або п'ятиголосне ламенто (жалібна пісня) Super flumina Babylonis, складний восьмиголосный мотет на Богоявлення Surge illuminare і Stabat Mater до Страсного тижня — імовірно, найвідоміший твір Палестрини.

Мадригали[ред.ред. код]

Мадригали Палестрини менш відомі ніж його духовні твори, проте забезпечують своєму авторові почесне місце серед видатних світських композиторів його епохи. Найліпші серед мадригалів Палестрини — це «духовні мадригали» на вірші церковного або містичного характеру, що славлять Спасителя і Пресвяту Діву. У числі подібних мадригалів — хори на тексти Пісні пісень царя Соломона. Палестрина ніколи не складав музику на вірші еротичної або просто чуттєвої образності. Як свідчать назви більшості його мадригалів — «Тихі води», «Скороминуща думка», «Зелені пагорби», а також у п'єс для середньовічного карнавалу, таких, як «Тріумф Дори», їх образна сфера відзначена величавістю і тексту й музики.

Література[ред.ред. код]

  • Иванов-Борецкий М. В. Палестрина. М., 1909
  • Копылова Е. Б. Из истории русской палестринианы. М., 1999
  • Coates, Henry, Palestrina. J. M. Dent & Sons, London, 1938. (An early entry in the Master Musicians series, and, like other books in that series, combines biographical data with musicological commentary.)
  • Haigh, Andrew C. «Modal Harmony in the Music of Palestrina», in the festschrift Essays on Music: In Honor of Archibald Thompson Davison. Harvard University Press, 1957, pp. 111–120.
  • Jeppesen, Knud, The Style of Palestrina and the Dissonance. 2nd ed., London, 1946. (An exhaustive study of his contrapuntal technique.)
  • Lewis Lockwood, Noel O'Regan, Jessie Ann Owens: «Palestrina, Giovanni Pierluigi da». Grove Music Online, ed. L. Macy (Accessed July 7, 2007), (subscription access)
  • Pyne, Zoe Kendrick, Giovanni Pierluigi di Palestrina: His Life and Times, Bodley Head, London, 1922.
  • Roche, Jerome, Palestrina. Oxford University Press, 1970. ISBN 0-19-314117-5

Посилання[ред.ред. код]