Джозеффо Царліно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джозеффо Царліно
Основна інформація
Дата народження 31 січня 1517(1517-01-31)
Місце народження Кіоджа
Дата смерті 4 лютого 1590(1590-02-04) (73 роки)
Місце смерті Венеція
Країна Італія Італія
Національність італієць
Професія теоретик музики, композитор, капельмейстер
Жанр мотет
Портрет Джозеффо Царліно

Царліно (Zarlino) Джозеффо (італ. Gioseffo Zarlino) (Кіоджа 31 січня або 22 березня 1517Венеція 4 лютого 1590) — італійський теоретик музики, педагог і композитор, представник венеціанської композиторської школи.. Теоретичні праці писав італійською мовою. Його трактат "Основи гармоніки" (Le istitutioni harmoniche) у чотирьох книгах - найбільше досягнення музичної науки XVI століття в Італії. Вчення про музику Царліно справило значний вплив на західноєвропейську музичну науку пізнього Відродження і бароко.

Вважається набільшим після Гвідо д'Ареццо теоретиком музики між Аристоксеном та Рамо.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Народився поблизу Венеції. Вчився мистецтвам у францисканців. Півчий (1536), потім органіст (1539-1540) у кафедральному соборі Кьоджа. Після висвячення в сан (1540) керівник хорової капели (Капела) школи Св. Франциска в Кьодже. Переїхавши до Венеції (1541), продовжив навчання музиці, ставши учнем Адріана Вілларта. Там же вивчав логіку і філософію (К. та Ліньяме) давньогрецька мова (Г. Фьяммінго). З 1565 капельмейстер і органіст собору Св. Марка.

Серед учнів Царліно: Джованні Артузі, Вінченцо Галілей, Джироламо Дірута, можливо, також Клаудіо Меруло. Мотети (на 4-6 голосів) і мадригали (на 5 голосів) Царліно написані в консервативній імітаційно-поліфонічній техніці, з обмеженим використанням хроматики і прийомів музичної риторики.

Вчення[ред.ред. код]

На тлі пошуків "давньогрецької» монодії, що завершилися на початку XVII століття встановленням гомофонного складу, а також інтенсивних експериментів в області хроматики і мікрохроматики [1], Царліно виступив як традиціоналіст, апологет контрапункту як основи композиційної техніки і одноголосних ладів, як основи звуковисотної системи:

Контрапункт - це узгодженість, або стрункість, яка народжується з якогось цілого, складеного з різних частин, тобто різних мелодій, укладених в [багатоголосої] музиці і утворених голосами, які відстоять один від одного на сумірні і гармонійні інтервали [...]. Можна також сказати, що контрапункт - це вид гармонії, що містить в собі різні зміни звуків, або співочих голосів, [по висоті] виражених певним числовим відношенням і розмірених часом, або ж так: [контрапункт -] це якесь майстерне об'єднання різних звуків, доведене до узгодженості[2].

Найголовніше досягнення Царліно - теоретичне та естетичне виправдання великого і малого тризвуків, побудоване на свідомо відроджуваної ним «античної» концепції звучного числа (numero sonoro)[3]. «Природне» обґрунтування для малого тризвуку Царліно знайшов, поділивши квінту арифметичним середнім (6:5:4, наприклад, c-es-g), для великого — гармонічним середнім (15:12:10, наприклад, c-e-g)[4]. Таке обгрунтування (при всій його спекулятивності) фіксує повне і остаточне визнання інтерваліки натурального ладу в якості звукової матерії для багатоголосної музики. Знамениті емоційні характеристики обох терцій лягли в основу численних пізніших (також емоциального) характеристик мажору і мінору:

Якщо велика терція знаходиться в нижній частині квінти, то гармонія робиться веселою (allegra), а якщо вона знаходиться зверху, то гармонія стає сумною (mesta)[5].

У вченні про лади Царліно в цілому тримався середньовічної концепції монодичних модальних ладів, для яких встановив (як і Глареан) 12 різних октавних звукорядів. Разом з тим, він зробив характерне визнання, що в основі одних звукорядів лежить мала терція, інших - велика терція. Симптоматично, що сам порядок ладів також змінився [6]: в якості «першого ладу» Царліно встановив октавний звукоряд від C (до)[7]. Структурна схема всіх 12 ладів Царліно:[8]

Zarlino-modes.jpg

Твори (трактати)[ред.ред. код]

  • Le istitutioni harmoniche [«Основы гармоники», в четырёх книгах]. Venezia, 1558; репринт видання 1558 року - New York: Broude Brothers, 1965 (Monuments of music and music literature in facsimile, II/1); репринт Venezia, 1562; 2-е, виправлене і доповнене видання, Venezia, 1573; репринт 2-го видання Ridgewood, NJ: Gregg Press, 1966.
  • Dimostrationi harmoniche [«Докази гармоніки»]. Venezia, 1571; репринти: New York: Broude Brothers, 1965 (Monuments of music and music literature in facsimile, II/2); Ridgewood, NJ: Gregg Press, 1966.
  • Sopplimenti musicali [«Музичні доповнення»]. Venezia, 1588; репринт Ridgewood, NJ: Gregg Press, 1966.
  • De tutte l’opere del R.M. Gioseffo Zarlino. Venezia, 1588-89, в 4 томах (повне зібрання творів Царліно; репринт Hildesheim: Georg Olms, 1968).
  • Music treatises: Facsimile and transcription by Frans Wiering. Utrecht:, 1997 (= Thesaurus Musicarum Italicarum, vol. 1) .

Переклади трактатів[ред.ред. код]

  • Установления гармонии. Перевод О.П.Римского-Корсакова // Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрождения, под ред. В.П.Шестакова.— М., 1966, сс.423-510 (фрагменты).
  • Доказательства гармонии. Перевод М.В.Иванова-Борецкого // Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрождения, под ред. В.П.Шестакова.— М., 1966, сс.510-514 (фрагменты).
  • The art of counterpoint. Part three of 'Le istitutioni harmoniche', 1558. Translated by Guy A. Marco and Claude V. Palisca // Music theory translation series. New Haven: Yale University Press, 1968 (перевод 3-й книги трактата «Основы гармоники» [первой редакции] на англ. язык).
  • On the modes: part four of Le istitutioni harmoniche, 1558, translated by Vered Cohen. Edited with an introduction by Claude V. Palisca // Music theory translation series. New Haven: Yale University Press, 1983 (перевод 4-й книги трактата «Основы гармоники» [первой редакции] на англ. язык).
  • Clendinning J.P. Zarlino and the Helicon of Ptolemy // Theoria 2 (1987), pp. 39–58 (комментированный перевод III.3 трактата «Дополнения к музыке» на англ. язык).
  • Theorie des Tonsystems: das erste und zweite Buch der "Institutioni harmoniche" (1573), aus dem Italienischen übersetzt, mit Anmerkungen, Kommentaren und einem Nachwort versehen von Michael Fend. Frankfurt am Main, New York: P. Lang, 1989. (1-я и 2-я книги трактата «Основы гармоники» [второй редакции] в переводе на немецкий язык).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Трактати Н. Вічентіно, В. Галілея, музика О. Лассо Л. Маренціо, К. де Роре і, нарешті, в 90-х рр. апогей хроматичної музики у Дж. Джезуальдо
  2. Inst. harm. III, 1.
  3. Ist. harm. I.18, I.19, IV.45 et passim; див. також споріднений термін quantità sonora (частіше pl.) в I.40, II.18, III.35 et pass.
  4. «...це властивість властива тільки даній пропорції, вона по суті називається Серединою, тому що в звуках середня струна з трьох струн, натягнутих [даному] відношенні членів, народжує з крайніми струнами те солодке співзвуччя, яке називається Гармонією. Ось і Петро з Абано [ca.1250-ca.1316], коментатор трактату "Проблеми" Арістотеля, дуже добре сказав, що середина - це те, що народжує гармонію». Ist. harm. I,39
  5. «...quando si pone la Terza maggiore nella parte graue [della Quinta], l' Harmonia si fà allegra; et quando si pone nella parte acuta, si fà mesta». Ist. harm. III,31.
  6. Dimostr. harm. Rag.V, Def. 8, 14.
  7. Відомий в сучасній елементарної теорії музики як «іонійський" (Царліно не використав грецьких етнонім ів для позначення ладів).
  8. Фрагмент трактата «Основи гармоніки», 2-а редакція, за виданням 1589 року (p.399).

Література[ред.ред. код]

  • Riemann H. Zarlino als harmonischer Dualist // Monatshefte für Musikgeschichte XII (1880), SS.155–7, S.174.
  • Zenck H. Zarlinos 'Istitutioni harmoniche' als Quelle zur Musikanschauung der italienischen Renaissance // Zeitschrift für Musikwissenschaft 12 (1929–1930), SS.540-578.
  • Dahlhaus C. War Zarlino Dualist? // Musikforshung X (1957), SS.286-291.
  • Powers H. Tonal types and modal categories in Renaissance polyphony // Journal of the American Musicological Society 34 (1981), pp. 428–470.
  • Palisca C. Humanism in Italian Renaissance musical thought. New Haven: Yale University Press, 1985.
  • Гуляницкая Н.С. Додекамодальная система Царлино // История гармонических стилей. Сб. трудов ГМПИ им. Гнесиных. Вып. 92. М., 1987.
  • Airoldi R. La teoria del temperamento nell' età di Gioseffo Zarlino. Cremona, 1989.
  • Сушкова Н. Царлино и Вичентино (к вопросу о теоретических дискуссиях в Италии середины XVI века) // Из истории теоретического музыкознания. Сб. трудов МГК. М., 1990, с.32-45.
  • Wiering F. The language of the modes: studies in the history of polyphonic modality. New York: Routledge, 2001.
  • Холопов Ю.Н., Поспелова Р.Л. Теория музыки времени Палестрины: о трактате Дж.Царлино «Установления гармонии» // Русская книга о Палестрине. Сб. статей. М.: МГК, 2002.
  • Judd C.C. Renaissance modal theory: theoretical, compositional and editorial perspectives // The Cambridge history of Western music theory.- New York: Cambridge University Press, 2002, pp. 364–406.
  • Музыкально-теоретические системы. Учебник для историко-теоретических и композиторских факультетов музыкальных вузов. М., 2006, с.132-154.

Посилання[ред.ред. код]