Джозеф Прістлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Портрет Джозефа Прістлі, 1801.

Джозеф Прістлі (англ. Joseph Priestley, *13 березня 1733 — †6 лютого 1804) — британський священик-дисентер, натураліст, філософ, громадський діяч. Увійшов до історії перш за все як видатний хімік, який відкрив кисень і вуглекислий газ. Нагороджений медаллю Коплі Лондонського королівського товариства.

Біографія[ред.ред. код]

Дім, де народився Прістлі, мал. XVIII ст

Народився в родині ткача в містечку Філдхед поблизу англійського міста Лідса. Через фінансові труднощі батьки хлопчика віддали його на виховання тітці. Джозеф почав рано проявляти здібності до наук, і його тітка вирішила дати йому гарну освіту, щоб він міг стати згодом пастором. У зв'язку з тим, що релігійні погляди Прістлі відрізнялися від поглядів прихильників англіканської церкви, він вступив до академії у Девентрі, де і отримав філологічну і богословські освіти. Ця академія готувала священиків-дисентерів, противників англіканської церкви. Завдяки турботам тітоньки і власній ретельності на момент закінчення академії Прістлі був добре освіченою для свого часу людиною, знайомим не тільки з теологічними працями, але і з роботами сучасних і древніх філософів. Він вивчив дев'ять іноземних мов — французьку, італійську, німецьку, латинську, давньогрецьку, староєврейську, арабську, сирійську, халдейську. Отримавши таку суто гуманітарну підготовку, Прістлі починає свою діяльність проповідника в дисентерських громадах. Через деякий час він пробує себе на педагогічній ниві у відкритій ним же приватній школі. Проте повною мірою розкрився його талант педагога тільки після 1761, коли він почав працювати в якості викладача в Ворінгтонскій академії. У цей період він починає свої заняття природничими науками, успіхи в яких принесли йому згодом міжнародну славу. Саме тоді й відбулася зустріч Прістлі з Франкліном, що схвалив та підтримав інтерес молодого викладача до проблем електрики.

Робота в галузі фізики[ред.ред. код]

У 1766 році Прістлі встановив зворотну пропорційну залежність сили електричної взаємодії від квадрата відстані між зарядами. Свої результати Прістлі виклав у творі «Історія та сучасний стан електрики, з оригінальними дослідами», виданому в двох томах у Лондоні в 1767 р. Ця робота відразу отримала визнання серед англійських учених, і її автор в тому ж році був обраний членом Лондонського королівського товариства. Твір Прістлі про електрику можна розділити на дві нерівні частини. Першу, більшу, становить огляд робіт попередників, а друга — опис його власних дослідів. Серед експериментів Прістлі був і дослід, що є по суті повторенням спостереження Франкліна, але проведений більш ретельно. Ось як його описує сам Прістлі: "… я наелектризував олов'яний кубок обсягом в одну кварту, що стояв на табуретці з висушеного дерева; я спостерігав, що пара коркових кульок, які були ізольовані, оскільки підвішувалися на скляній паличці, і висіли всередині судини так, що ні найменша частина ниток не виступала над його горловиною, залишаючись саме в тому місці куди і була поміщена, і ні в найменшій мірі не відчували впливу електрики; однак якщо палець чи будь-яке тіло проводить з'єднувалось із землею, торкалося кульок або навіть якщо його просто підносили до них, коли вони знаходилися поблизу горловини посудини, вони негайно розділялися, відчуваючи притягання в різні боки, так само вони вели себе при витягуванні вгору в той момент, коли нитки виступали над горловиною посудини „. Далі Прістлі описав різні варіанти цього досліду, а потім сформулював висновок: «Чи можна не зробити висновку з цього експерименту, що притягання електрики підкоряється тим же законам, що й тяжіння, і тому змінюється обернено до квадратів відстаней; оскільки легко показати, що якщо б Земля мала форму оболонки, то тіло, що знаходиться всередині неї, не притягалися б до однієї сторони сильніше, ніж до іншої». У 1766 році Прістлі висловив думку про те, що електричні сили підпорядковуються закону “зворотних квадратів ", за аналогією до закону всесвітнього тяжіння Ньютона. У «Математичних засадах натуральної філософії» Ньютон розглянув задачу про те, яка сила діє на тіло, поміщена всередину сферичної оболонки, і показав, що ця сила дорівнює нулю. Висновок Ньютона справедливий для будь-яких сил, що підкоряються закону «зворотних квадратів». При цьому сила не діє на тіло тільки усередині сферичної однорідної кулі. Якщо порушені будь-які умови сферичності кулі, або умови її однорідності це твердження перестає бути справедливим. Слід зазначити, що форма посудини, з якою експериментував Прістлі, була далека від сферичної. Отже, розв'язко задачі Ньютона не застосовується до досліду Прістлі і його висновок ґрунтується на дуже грубої аналогії між дією електричних і гравітаційних сил. У той же час подальший розвиток науки показало, що «нульовий» метод, тобто метод, заснований на доказі рівності нулю сили, може бути досить ефективним при обґрунтуванні закону «зворотних квадратів».

Відкриття в хімії[ред.ред. код]

Лінза яку використовував Прістлі для нагріву

Прістлі по праву його можна вважати одним з основоположників сучасної хімії. Його основні хімічні дослідження були присвячені вивченню газів. У цій галузі йому належить ряд найбільших відкриттів. У 1771 Прістлі відкрив фотосинтез, виявивши, що повітря, зіпсоване горінням або диханням, знову стає придатним для дихання під дією зелених частин рослин. У 1778 р. він довів, що при фотосинтезі рослини поглинають вуглекислий газ і виробляють кисень. У 1772 р. Прістлі, діючи розведеною Нітратною кислотою на мідь, вперше отримав окис азоту — «селітряне повітря» — і знайшов, що окис азоту при контакті з повітрям буріє внаслідок утворення двоокису азоту. Користуючись для збирання газів ртутною ванною, Прістлі у 1772-74 рр. вперше отримав хлороводень — «соляно-кисле повітря» і аміак — «лужне повітря». Разом з іншими вченими, такими, як Антуан Лавуазьє, Генрі Кавендіш, Карл Шеєле, він сприяв утвердженню уявлень про складний склад повітря. Прістлі належить честь відкриття у 1774 році кисню. Нагріваючи окис ртуті, він виділив кисень — «бесфлогістонне повітря». Крім того, Прістлі у 1775 р. отримав у чистому вигляді фтористий кремній, сірчистий газ, а у 1799 р. оксид вуглецю. Збагативши науку багатьма новими фактами, Прістлі, однак, не зміг правильно пояснити їх і до кінця життя залишався послідовником помилкової теорії флогістону, відкинуту працями Лавуазьє, тому його теоретичні ідеї не йшли ні в яке порівняння з описаними їм дотепними і переконливими експериментами. Крім хімії, його дослідження відносяться також і до оптики. Прістлі — автор книги «Історія та сучасний стан відкриттів, що відносяться до зору, світла і квітів», опублікованої у 1772 р. Роботи Прістлі отримали широку популярність у наукових колах. Він був обраний почесним доктором Едінбурзького університету, членом Лондонського королівського товариства, іноземним членом Паризької і Петербурзької академій наук

Вибрані твори[ред.ред. код]

  • The Rudiments of English Grammar (1761)
  • A Chart of Biography (1765)
  • Essay on a Course of Liberal Education for Civil and Active Life (1765)
  • The History and Present State of Electricity (1767)
  • Essay on the First Principles of Government (1768)
  • A New Chart of History (1769)
  • Institutes of Natural and Revealed Religion (1772–74)
  • Experiments and Observations on Different Kinds of Air (1774–86)
  • Disquisitions relating to Matter and Spirit (1777)
  • The Doctrine of Philosophical Necessity Illustrated (1777)
  • Letters to a Philosophical Unbeliever (1780)
  • An History of the Corruptions of Christianity (1782)
  • Lectures on History and General Policy (1788)
  • Theological Repository (1770–73, 1784–88)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]