Джон Колтрейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Колтре́йн, 1963

Джон Колтре́йн (англ. John William Coltrane; *23 вересня 1926, Гамлет Північна Кароліна — †17 липня 1967 Нью-Йорк) — американський джазовий саксофоніст, композитор, лідер музичного гурту.

Біографія[ред.ред. код]

Не зважаючи на відносно коротку кар'єру (він став відомий широкій публіці тільки у віці 33 років, а помер, не доживши до 41 року), Джон Колтрейн досі є однією з найвідоміших і суперечливих фігур джазового світу. Він грав в різних, мало не протилежних, стилях і це служило причиною таких же протилежних відгуків критиків про його музику. Проте вже давно ніхто не ставить під сумнів його грандіозний внесок в сучасний джаз і вплив на творчість переважної більшості саксофонів другої половини XX століття.

Колтрейн народився в музичній сім'ї, проте його батьки не заробляли на життя музикою. Джон рано почав грати в оркестрах, починаючи вже з 13 років. Спочатку його інструментами були кларнет і альтгорн, потім альт-саксофон. Він грав в різних нічних клубах Філадельфії, а в 1945 році його призвали до армії і відправили служити на Гаваї. У 1946 році Колтрейн звільнився в запас і повернувся до Філадельфії. Восени того ж року він почав грати в оркестрі Джо Вебба (Joe Webb), а в 1947 році перейшов в «King Kolax Band». Там же він вперше спробував узяти в руки тенор-саксофон, що став згодом його основним інструментом. Одні джерела стверджують, що це відбулося під впливом гри Чарлі Паркера (Charlie Parker), який, як тоді вважалося, вичерпав можливості альт-саксофона, інші джерела дають простій факт, що перемкнутися на тенор Колтрейн змусив керівник його бенда, що сам грає на альті. У 1949 році Джон приєднався до справжнього зоряного складу — біг-бенду Діззі Гіллеспі і залишався в нім до весни 1951 року, коли оркестр перетворився на септет. Разом з ним, в 1951 році, Колтрейн записав на платівку своє перше соло в п'єсі «We Love To Boogie». Подібно багатьом джазменам того часу, він поступово став наркоманом, що ускладнювало пошуки роботи і служило причиною конфліктів. Він переходив з складу в склад, але в 1954 році йому пощастило — його запросив в свого бенд Джоні Ходжес. У нього Колтрейн протримався менше року, а потім доля звела його з Майлзом Девісом (Miles Davis). Їх класичний склад включав Девіса, Колтрейна, піаніста Реда Гарленда, басиста Пола Чамберса і ударника Філлі Джо Джонса. З цим квінтетом Колтрейн зробив безліч записів на лейблах Columbia і Prestige. Згодом, коли він став дуже відомим, його сайдменськие записи стали видаватися під його ім'ям і цей процес продовжується досі. Через пристрасть до героїну Девіс кілька разів звільняв Колтрейна з своєї групи, але потім знову запрошував назад. Остаточно вони розлучилися в 1957 році, що послужило для саксофоніста поштовхом до того, аби більше виступати і записуватися самостійно. У цьому ж 1957 року він видав на лейбле Prestige свій перший сольний альбом, названий «Coltrane», в складі з сурмачем Джоні Сплоуном, барітон-саксофоністом Сахибом Шихабом, піаністами Малом Волдруном і Редом Гарлендом, басистом Полом Чамберсом і барабанщиком Елом Гітом. Тоді ж, 1957 року, він приєднався до квартету Телоніуса Монка (Thelonious Monk), а також продовжував роботу над власними альбомами. Він позбавився від звички до наркотиків і знову почав співробітничати з Майлзом Девісом, разом з яким записав в 1959 році один з найкращих в історії джазових альбомів «Kind Of Blue». На початку 60-х років вийшов перший альбом Колтрейна, що складається цілком з його власних композицій, — «Giant Steps». Він остаточно відмовляється від роботи в інших складах і збирає своє комбо в Нью-Йорку, що складається з піаніста Стіва Кюна (якого скоро замінив МакКой Тайнер), басиста Стіва Девіса і ударника Піта Ла Рока (якого послідовно змінювали Біллі Гиґґінс і Елвін Джонс). Весь свій останній період творчості Колтрейн грав окрім тенора на сопрано-саксофоні.

У 1962 році він підписав договір з лейблом Impulse! Працюючи з продюсером Бобом Тіле, він записав в студії величезну кількість матеріалу, яка фірма не була в змозі видати відразу, та зате поступово видавала після смерті музиканта. Він розвивав свій власний, майже релігійний, підхід до джазу і найзнаменитішим альбомом цього напряму стала платівка «A love Supreme» (1965), що отримала дві номінації на Греммі і стала його роботою, що продавалася найліпше.

Останній прижиттєвий альбом Колтрейна, «Expressions», вийшов в 1967 році зовсім незадовго до його несподіваної смерті від раку печінки. На похоронах великого музиканта грали Ornette Coleman і Albert Ayler.

Дискографія[ред.ред. код]

  • 1956 : Tenor Conclave — OJC
  • 1957 : Dakar — OJC
  • 1957 : Coltrane — OJC
  • 1957 : Cattin' With Coltrane And Quinichette — OJC
  • 1957 : Wheelin' And Dealin' — OJC
  • 1957 : Blue Train — Blue Note
  • 1957 : Traneing In — OJC
  • 1957 : Plays The Blues — OJC
  • 1957 : The Believer — OJC
  • 1957 : Lush Life — OJC
  • 1957 : The Last Trane — OJC
  • 1958 : Soultrane — OJC
  • 1958 : Settin' The Pace — OJC
  • 1958 : Black Pearls — OJC
  • 1958 : The Standard Coltrane — OJC
  • 1958 : Bahia — OJC
  • 1958 : The Stardust Session — Prestige
  • 1958 : Coltrane Time — Blue Note
  • 1959 : Giant Steps — Atlantic
  • 1960 : Coltrane Jazz — Atlantic
  • 1960 : The Avant-Garde avec Don Cherry — Atlantic
  • 1960 : My Favorite Thing — Atlantic
  • 1960 : Coltrane's Sound — Atlantic
  • 1960 : Coltrane Plays The Blues — Atlantic
  • 1961 : Olé Coltrane — Atlantic
  • 1961 : The Complete 1961 Village Vanguard Recordings — Impulse!
  • 1961 : Live At The Village Vanguard: The Master Takes — Impulse!
  • 1961 : The Complete Africa/Brass Sessions — Impulse!
  • 1962 : Coltrane — Impulse!
  • 1962 : Ballads — Impulse!
  • 1963 : John Coltrane And Johnny Hartman — Impulse!
  • 1963 : Live At Birdland — Impulse!
  • 1963 : Newport '63 — Impulse!
  • 1963 : Afro-Blue Impressions — Impulse!
  • 1964 : Crescent — Impulse!
  • 1964 : A Love Supreme — Impulse!
  • 1965 : The John Coltrane Quartet Plays — Impulse!
  • 1965 : Ascencion — Impulse!
  • 1965 : New Thing At Newport — Impulse!
  • 1965 : Kulu Sé MaMa — Impulse!
  • 1965 : Sun Ship — Impulse!
  • 1965 : Live In Seattle — Impulse!
  • 1965 : Meditations — Impulse!
  • 1965 : Living Space — Impulse!
  • 1966 : Live At The Village Vanguard Again! — Impulse!
  • 1967 : Interstellar Space — Impulse!
  • 1967 : Expression — Impulse!
  • 1967 : Stellar Regions — Impulse!
  • 1967 : The Olatunji Concert — Impulse!*

Разом з Майлзом Девісом[ред.ред. код]

  • 1956 — Workin' with the Miles Davis Quintet ;
  • 1956 — Steamin' with the Miles Davis Quintet ;
  • 1956 — Relaxin' with the Miles Davis Quintet ;
  • 1956 — Cookin' with the Miles Davis Quintet ;
  • 1956 — 'Round About Midnight
  • 1958 — Milestones
  • 1958 — Jazz at the Plaza
  • 1959 — Kind of Blue

З Телоніусом Монком[ред.ред. код]

  • 1957 : Thelonious Monk with John Coltrane
  • 1957 : Thelonious Monk quartet with John Coltrane at Carnegie Hall

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]