Джон Поль Джонс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джон Поль Джонс
John Paul Jones
Cpt John Paul Jones.jpg
Приналежність Військово-морський флот, США
ВМФ Російської Імперії
Роки служби 17751788
Звання капітан (США)
контр-адмірал (Росія)
Війни/битви Війна за незалежність США
Російсько-турецька війна (1787—1792)
Нагороди

Шевальє
Золота медаль Конгресу США
Ordre du Mérite militaire
Орден Святої Анни
Орден Почесного легіону

Джо́н По́ль Джонс спочатку Джон Поль, Джон Джо́нс, Чорний корсар, Іван Іванович Поль (англ. John Paul Jones) (6 липня 1747, Шотландія18 липня 1792, Париж, Франція) — національний герой США, один із засновників американських ВМС, контр-адмірал російського флоту (1788), командувач вітрильної флотилії Чорного моря, почесний козак Війська Запорізького Низового. Брав активну участь у русько-турецьких війнах за південь України і Чорноморське узбережжя.

Біографія[ред.ред. код]

Пам'ятник Джону Полю Джонсу у Вашінгтоні

Джон Поль — народився у Шотландії 1747 року. Пізніше додав прізвище Джонс. У 13 років він юнгою пішов на судно, через п'ять років став старшим помічником капітана, а в 21 рік — капітаном і власником трьох суден, що негласно промишляли работоргівлею.

1772 року Поль Джонс прибув до Філадельфії. 1773 року, після смерті старшого брата, успадкував його плантацію, продав свої судна та розпустив команди.

Війна за незалежність[ред.ред. код]

У грудні 1775 року на борту корабля «Альфред» отримав чин першого лейтенанта Континентального флоту США, та підняв на ньому прапор Конгресу. Командував кораблями «Провіденс», «Альфред» та «Рейнджер» на яких провадив операції проти англійських торгових суден.

Ходив поблизу узбережжя Англії. За сприяння уряду Франції, отримав базу в Дуврі, озброював французькими гарматами захоплені британські судна та набирав у Франції команди. Під чорними вітрилами, уночі атакував британський військовий порт Уайтхевен, підпалив караван, узяв здобич (на суднах каравану мали везти платню британському експедиційному корпусу в Америці), та повернувся у Дувр. За цю операцію його прозвали Чорним Корсаром.

У серпні 1779 року Поль Джонс одержав офіційний чин капітана 1-го рангу, під його проводом було вже п'ятнадцять суден з'єднаної американсько-французької ескадри. У грудні того ж року ескадра атакувала британський військовий порт Ліверпуль.

У 1782 році Поль Джонс захопив британський корвет, що частину здобичі він віддавав Конгресу через американського посла в Парижі. Король Людовик XVI особисто вручив капітану золоту шпагу з алмазами й орден святого Луї. Англійський експедиційний корпус, не отримуючи підкріплення та постачання, тіснимий американськими повстанцями, пішов на мирну угоду, і в 1783 році Конгрес святкував перемогу.

Поль Джонс захопив загалом 56 британських торгових суден і до кінця Війни за незалежність дослужився до звання комодора, яке в Сполучених Штатах відповідало контр-адміралу в Європі.

1783 року Поль Джонс командував лінійним 74-гарматним кораблем «Америка». Цей корабель Конгрес вирішив передати Франції замість затонулого корабля «Ле Магніфік». Поль Джонс оселився у власному будинку в Парижі.

На службі Російської імперії[ред.ред. код]

Готуючись до нової російсько-турецької війни та не маючи на Чорному морі, окрім Лиманської гребної флотилії, власних сил, імператриця Катерина II звернула увагу Чорного корсара. Російський посол при Людовикові XVI Іван Смолін (Симолін) одержав термінову вказівку запросити його на російську імператорську військово-морську службу.

23 квітня 1788 року Пол Джонс приїхав у Санкт-Петербург. З рук Катерини ІІ він отримав патент на чин контр-адмірала за її власноручним підписом, але на ім'я Павла Джонеса (Pavel Dzhones). Під цим ім'ям він і прибув у Херсон, у травні 1788 року, в розпорядження Григорія Потьомкіна.

Брав участь у військових діях, під час російсько-турецької війни (1787–1792), разом з Чорноморською козацькою флотилією під командуванням Сидора Білого та Антона Головатого. Командував вітрильною ескадрою в Дніпровсько-Бузькому лимані.

Двічі відвідував козацький табір. Близько познайомився з кошовим Сидором Білим та старшиною. Пола Джонса нарекли Павлом та урочисто прийняли у запорожці. Йому подарували козацьку шапку, червоний кунтуш і шаровари, чоботи, пояс з пістолетами, люльку і дорогу турецьку шаблю.

Джонс потім часто одягав козацьке вбрання та смалив козацьку люльку. У козацькому вбранні адмірал воював на своєму 24-гарматному флагманському кораблі «Володимир». Нагороджений орденом Святої Анни.

Проте, в особистому листі імператриці Григорій Потьомкін писав: «Поль Джонс пропустив під носом у себе три судна турецькі. Я йому наказав спалити, але він двічі ворочався назад, боявся турецьких гармат. Дав я йому ордер, щоб цю справу залишив, а наказав запорожцям. Полковник Головатий з 50 козаками негайно спалив».

Джонсу запропонували посаду командувача Балтійського флоту. Але дуже скоро Поль Джонс відмовився від служби Російській імперії.

Останні роки[ред.ред. код]

У травні 1790 року він знову оселився в Парижі. В Единбурзі вийшли його мемуари, які послужили Фенімору Куперу й Олександру Дюма матеріалом для написання пригодницьких романів.

У червні 1792, Джонс був призначений консулом США. Проте, 18 липня 1792 року він несподівано помер у Парижі. Його тіло було покладене у герметичну труну і залито спиртом.

1905 року заспиртоване тіло переправили до США і з найвищими почестями перепоховали на території військово-морської академії в присутності президента Теодора Рузвельта.

Крилате висловлювання Джона Поля Джонса[ред.ред. код]

Крилатою стала відповідь Джона Поля Джонса на вимогу британців здатися. 23 вересня 1779, його корабель «Добряк Річард» (англ. «Bonhomme Richard»), названий на честь друга Джонса Бенджаміна Франкліна, що мав такий самий літературний псевдонім, напало на сильний англійський фрегат «Serapis» біля узбережжя Англії. Британці, маючи краще озброєння, артилерійським вогнем знесли палубу й убили половину команди американців. Капітан англійського корабля Пірсон запропонував Джону Полю Джонсу здатися. На що той відповів: «Сер, я ще не починав битися» (англ. Sir, I have not yet begun to fight!), — й організував абордаж. У підсумку в полон потрапила вся англійська команда і транспортовані на кораблі скарби.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  • С. М. Морісон. Джон Пол Джонс: Біографія моряка. — Київ: Основи. — 2013.[2]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]