Джон Траволта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джон Траволта
John Travolta
John Travolta, London, 2013 (derivate).jpg
Джон Траволта в 2013 році
Ім’я при народженні John Joseph Travolta
Народження 18 лютого 1954(1954-02-18) (60 років)
Енґлвуд, Нью-Джерсі, США
Громадянство США США
Рід діяльності співак, кіноактор, танцюрист
Роки діяльності 1969 — і дотепер
IMDb ID 0000237
Сторінка в інтернеті www.travolta.com
Нагороди

«Золотий глобус» (1979, 1996)

Джон Траво́лта (англ. John Joseph Travolta; *18 лютого 1954, Енглвуд, Нью-Джерсі, США) — американський актор та співак.

Біографія[ред.ред. код]

Джон Траволта народився 18 лютого 1954 року в містечку Енглвуд, штат Нью-Джерсі. Він був молодшим з шести дітей в італійсько-ірландській родині. Батько походив із Сицилії, а мати — з Ірландії. Всі діти (сестри Еллен, Маргарет та Енні, брати Семмі та Джої) пізніше виявилися тим чи іншим чином пов'язаними із засобами масової інформації чи шоу-бізнесом, зокрема його сестра Еллен та брат Джої також є акторами. Воно й не дивно, бо мати вела клас акторської майстерності, а батько збудував для дітей маленьку сцену у підвалі, де вони могли ставити власні вистави. Відколи малий Джон побачив актора Джеймса Кегні у фільмі «Yankee Doodle Dandy», він захопився танцем. Єдиними уроками в школі, яким він присвячував більше необхідного мінімуму часу, стали уроки танців, котрі проводили негритянські вчителі. Водночас він відвідував уроки акторської майстерності Фреда Келлі, брата славетного актора й танцюриста Джина Келлі.

У 1970 в 16-річному віці хлопець залишає школу, рідне місто і переїздить до Нью-Йорка. Після невеликих ролей у мюзиклах «Циганка» та «Прощавай, пташко» він вирішує спробувати щастя в кіно, але перша спроба виявляється невдалою. Замість кіно він з'являється у телерекламі. У 18 років Траволта отримує роль у мюзиклі «Бріолін» про молодь 1950-х років та роки зародження рок-н-ролу. З цим мюзиклом трупа за участю Траволти виступала на Бродвеї та протягом 9 місяців об'їздила багато міст США. Джон також з'являється у мюзиклі «Десь там», у якому свого часу прославилися сестри Ендрюс.

Також він навчався у нью-йоркській «Actor's Studio», a 1975 року зіграв першу роль милого бешкетника Вінні Барбаріно у популярному телевізійному серіалі «З поверненням, Коттер» (Welcome Back Cotter). Фонографічна фірма «Midsong Records» оцінила привабливість дебютанта і запропонувала йому контракт на запис і 1976 року сингл «Let Her In» потрапив до американського Тор 40. Також у цей період популярність здобув твір у виконанні Траволти «Slow Dancing», витриманий як і попередній у традиційному поп-стилі.

Але все ж мрією хлопця залишалося кіно, тому він остаточно переїздить до Голлівуду. Там завдяки своєму шкільному приятелю Джеррі Уермсу йому вдається здійснити свій кінодебют у невеликій ролі в фільмі жахів «Диявольський дощ». А потім в 1976 він отримує роль у фільмі жахів режисера Брайана Де Палми «Керрі» за твором Стівена Кінга. Згодом режисер Рендал Клайзер довіряє йому першу серйозну роль у телефільмі «Хлопець у пластиковій бульбашці» про молодика, що в результаті інфекції може дихати та жити лише у спеціально очищеній атмосфері. А вже потім прийшла та вимріяна роль танцюриста диско Тоні Манеро у стрічці режисера Джона Бедхема «Лихоманка суботнього вечора» (1977), яка зробила Траволту однією з найбільших зірок Голлівуду 1970-х років. Стрічка «Бріолін» 1978 зміцнила позиції актора, а після ролі у «Міському ковбої» Траволта став не лише законодавцем моди на танці диско, а й законодавцем моди одягатися у ковбойському стилі.

У той період він також дуже вдало проявив себе як співак. Всі вокальні партії у фільмі «Бріолін» (Grease) він виконує сам. Саундтрек з піснями («Sandy», «Greased Lightnin», «Summer Nights» та інші) з цього фільму очолював чарти альбомів у США і піднявся до другого місця у Великій Британії. В обох цих країнах (та ще в десятках інших) сингл з піснею «You're The One That I Want», котру Траволта виконує зі співачкою та партнеркою у фільмі «Бріолін» Олівією Ньютон-Джон, довго очолював чарти синглів. Однак кар'єру співака Траволта вирішив закінчити разом з поразкою 1978 року альбому «Sandy».

І хто б міг подумати, що після такого чудового старту Траволта буде майже забутий Голлівудом у 1980-х роках. В 1981 він ще раз знявся у Де Палми у захоплюючому трилері «Прокол», зробив спробу ще раз повторити успіх у мюзиклі «Залишаючись у живих», але на той час зацікавлення музикою диско вже минуло. Траволта намагався відродити фонографічний та кіноуспіх «Бріоліну» фільмом «Two Of A Kind» (1983, режисер Джон Херзфелд) та однойменною платівкою, записаною у дуеті з Олівією Ньютон-Джон.

Наступні 6 років актор з'являється лише у двох прохідних фільмах. Шанс нагадати про себе йому трапився лише 1989 року, коли режисерка Емі Хекерлінг згадала про колишнього ідола молоді й дала йому розкрити свій комедійний талант у стрічці «Дивись, хто говорить», яка була настільки вдалою, що пізніше з'явилося два її продовження. Вина за смугу невдач частково лежить на самому актору, бо він не особливо прагнув повернення до слави. Так після зйомок у другій частині «Дивись, хто говорить» він подався на цілий рік у навколосвітню подорож і Емі Хекерлінг ледве знайшла його і буквально затягнула на зйомки третьої частини картини, котра, до речі, була найменш вдалою. Таку недбалість він міг собі дозволити, бо отримував чималі гонорари за саундтреки до фільмів «Лихоманка суботнього вечора» та «Бріолін», що непогано продаються й досі. Але й сам Траволта не сподівався на таке блискуче повернення до слави, яке сталося завдяки його ролі у фільмі Квентіна Тарантіно «Кримінальне чтиво» (1994).

Тарантіно пригадав героя його дитинства і запросив Траволту до своєї стрічки «Кримінальне чтиво» за сміховинно малу суму 140 тисяч доларів. Зате її успіх допоміг актору потім. За фільм «Схопити коротунчика» він отримав вже 5 мільйонів доларів, за зйомки у фільмі «Майкл» — 10 мільйонів, а тепер за кожну виконану роль «бере» до 20 мільйонів доларів. Він входить у першу десятку найбільш високооплачуваних акторів світу.

Особисте життя[ред.ред. код]

Під час зйомок у згаданому фільмі «Хлопець у пластиковій бульбашці» Джон закохався в акторку Дайану Хайленд, яка була вдвічі старшою від нього і виконувала у цьому фільмі роль його матері. Джон ще й зараз говорить, що Дайана була найбільшим коханням його життя, а прожиті з нею місяці він вважає найщасливішими у своєму житті. Але Дайана Хайленд, що була також найбільшою його порадницею і з якою вони планували шлюб, 1977 року помирає від раку грудей. Це було страшенним ударом для 23-річного хлопця. Невдачі 1980-х років можна пояснити внутрішньою пригніченістю. Його в ті часи не бачили з іншими жінками, тому Голлівудом навіть кружляли чутки про гомосексуальні схильності Траволти. А насправді, як однолюб, він довго не міг знайти собі ту єдину (хоча й мав романи з акторками Брук Шілдс та Марілою Хеннер), а коли вже знайшов, то роками чекав, доки вона нарешті належатиме йому. Мова про акторку Келлі Престон, з якою Джон познайомився 1988 року на спільних зйомках у фільмі «Експерти». Молодша від нього на 8 років, Келлі вже була одного разу одружена і мала значну кількість романів, але наполегливість Джона перемогла і вони побралися у Парижі 5 вересня 1991 року. У квітні 1992 року у них народився син Джетт. Ця пара мешкає у любові та цілковитій злагоді подалі від голлівудської метушні — на провінційній фермі. Після шлюбу Келлі практично відмовилася від акторської кар'єри, бо знімається у фільмах дуже рідко. Зате вона стала активісткою руху зелених.

Захоплення[ред.ред. код]

Джон Траволта та його дружина Келлі належать до секти саєнтологів. Іншим великим захопленням Джона є їжа. Він не обмежує себе ні в чому і товстіє з такою ж швидкістю, з якою зростають гонорари за його ролі в кіно. Досить сказати, що за день актор з'їдає 8 повноцінних калорійних обідів.

Найбільшим його захопленням залишаються літаки. Ліцензію пілота він здобув ще у 21 рік і відтоді, коли це лише можливо, пересувається не авто чи потягом, а виключно на власних літаках, за кермом яких сидить сам. У гірші роки він навіть думав про те, аби піти працювати звичайним пілотом на регулярні пасажирські авіарейси. Це останнє захоплення тягнеться у нього з раннього дитинства. Тим більш дивно, що ніхто з родини (включаючи й самого Джона) не користувався літаками. Захоплення ж хлопчика було настільки сильним, що він збирав моделі літаків, використані авіаквитки і все інше, що хоч якось пов'язане з літаками. Більше того, він зберігає свою дитячу колекцію й досі. Свій перший політ Джон здійснив у 12 років. Він дуже довго збирав гроші, щоб просто так, без жодної мети, здійснити політ літаком з Ньюарка до Філадельфії і відразу тим же рейсом назад, доки батьки чекали на нього в аеропорту.

Дискографія[ред.ред. код]

  • 1976: John Travolta
  • 1977: Can't Let You Go
  • 1978: Sandy
  • 1978: Whenever I'm Away From You
  • 1978: Grease (soundtrack)
  • 1983: Two Of A Kind (soundtrack)
  • 1996: Sings
  • 1996: Best Of John Travolta — Let Her In

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1975 — "Десятий рівень" — Джон
  • 1975 — «Диявольський дощ» (The Devil's Rain) — Денні
  • 1976«Керрі» (Carrie) — Біллі Нолан
  • 1976 — «Хлопець у пластиковій бульбашці» (The Boy in the Plastic Bubble) (телефільм) — Тод Любіч
  • 1977 — «Лихоманка суботнього вечора» (Saturday Night Fever) — Тоні Манеро
  • 1978 — «Момент за моментом» (Moment By Moment) — Стріп Гаррісон
  • 1978 — «Бріолін» (Grease) — Даніель "Денні" Зуко
  • 1980 — «Міський ковбой» (Urban Cowboy) — Баффорд "Бад" Уан Девіс
  • 1981 — «Прокол» (Blow Out) — Джек Террі
  • 1983 — «Залишаючись в живих» — Тоні Манеро
  • 1983 — «Двоє родичів» (Two of a Kind) — Зак Мелон
  • 1985 — «Досконалий» — Адам Лоуренс
  • 1987 — «Дурний швейцар» (The Dumb Waiter) (телефільм) — Бен
  • 1989 — «Дивись, хто говорить» (Look Who's Talking) — Джеймс Убріакко
  • 1989 — «Експерти» (The Experts) — Тревіс
  • 1990 — «Дивись, хто говорить знову» (Look Who's Talking Too) — Джеймс Убріакко
  • 1991«Крик» (Shout) — Джек Кейб
  • 1991 — «Очі янгола» (Eyes of an Angel) — Боббі
  • 1991 — «Золоті пута» (Chains of Gold) — Скотт Барнс
  • 1992 — «Борис і Наташа» (Boris and Natasha) — камео
  • 1993 — «Дивись, хто говорить тепер» (Look Who's Talking Now) — Джеймс Убріакко
  • 1994«Кримінальне чтиво» (Pulp Fiction) — Вінсент Вега
  • 1995 — «Схопити коротунчика» (Get Shorty) — Чилі Палмер
  • 1995 — «Тягар білої людини» (White Man's Burden) — Луїс Піннок
  • 1996 — «Майкл» (Michael) — Майкл
  • 1996 — «Феномен» (Phenomenon) — Джордж Моллі
  • 1996 — «Зламана стріла» (Broken Arrow) — майор Вік "Дік" Діккенс
  • 1997 — «Скажене місто» — Сем Бейлі
  • 1997 — «Без обличчя» — Шон Арчер/Кастор Трой
  • 1997 — «Вона така гарна» — Джой Джермоні
  • 1998 — «Громадський позов» — Ян Шліхтманн
  • 1998 — «Тонка червона лінія» — бригадний генерал Квінтерд
  • 1998 — «Основні кольори» — губернатор Джек Стентон
  • 1999 — «Дочка генерала» — старший ворент-офіцер Пол Бреннер
  • 1999 — «Наш друг, Мартін» — батько Кайла
  • 2000 — «Щасливі номери» — Расс Річардс
  • 2000 — «Поле бою: Земля» — Терл
  • 2001 — «Прихована загроза» — Френк Морісон
  • 2001 — «Пароль "Риба-меч"» — Габріел Шир
  • 2002 — «Остін Пауерс: Голдмембер» — Голдмембер / грає самого себе
  • 2003«База «Клейтон»» — Том Харді
  • 2004 — «Команда 49: Вогнева драбина» — Майк Кеннеді
  • 2004 — «Любовна пісня для Боббі Лонга» — Боббі Лонг
  • 2004 — «Каратель» — Говард Сейнт
  • 2005 — «Будь крутим» — Чилі Палмер
  • 2006 — «Самотні серця» — Елмер Робінсон
  • 2007 — «Лак для волосся» — Една Торнблед
  • 2007 — «Реальні кабани» — Вуді Стівенс
  • 2008«Вольт» — Вольт (озвучування)
  • 2009«Захоплення підземки 123» — Бернард Райдер
  • 2009 — «Старі пси» — Чарлі
  • 2010«З Парижа з любов'ю» — Чарлі Вакс, агент ЦРУ
  • 2012 — «Особливо небезпечні» — Денніс

Посилання[ред.ред. код]