Джордж Гоманс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джордж Гоманс
Народився 11 серпня 1895(1895-08-11)
Бостон, Массачусетс
Помер 29 травня 1989(1989-05-29) (93 роки)
Кембрідж,Массачусетс
Громадянство Сполучені Штати Америки
Національність Американець
Галузь наукових інтересів Соціологія
Alma mater Гарвардський університет
Відомий завдяки: автор теорії обміну

Джордж Каспар Гоманс (англ. George Casper Homans)(11 серпня 1910 р. — 29 травня 1989 р.) — американський соціолог, представник біхевіористської соціології, професор Гарвардського університету, президент Американської соціологічної асоціації, автор соціальної теорії обміну (exchange theory).

Біографія[ред.ред. код]

Видав автобіографію у 1984 р. Джордж Гоманс народився 2 серпня 1910 р. В США в м. Бостон. В 1928 році, продовжуючи сімейну традицію, вступає в Гарвардський коледж. Гоманса цікавила більше мікросоціологія, тобто прикладна соціологія, ніж теоретична. Він проводив чимало досліджень в соціології, психології та історії. На першу роботу Гоманса у співавторстві з Чарльзом П.Кертісом «Введення в Парето» справили вплив лекції Л.Дж. Хендерсона і В.Парето. В 1939 .[1] став членом Гарвардського факультету, пожиттєвої приналежності, на якому він викладав соціологію і середньовічну історію. В 1941 році Д.Гоманс пішов на службу у ВМС США для підтримки війни. У 1946 році повертається до викладання в університеті спочатку як доцент, а після 1953 р. — як професор в Університеті Манчестера. З 1955–1956 рік викладав в Кембриджському університеті а також в університеті Кента, В 1960-ті розробив найвідомішу свою теорію соціального обміну. В 1964 році був обраний президентом Американської соціологічної асоціації. У 1970 році пішов у відставку.

Основні роботи: «Людська група»(1950)" (The Human Group); «Соціальна поведінка: її елементарні форми»(1961)(Social Behavior: Its Elementary Forms); «Природа соціальної науки» (1967)(Homans G. C. The nature of social sciences.)

Основні ідеї[ред.ред. код]

Д.Гоманс критикував структурних функціоналістів. Навідміну від Е.Дюркгейма, Гоманс вважав, що соціальні явища слід пояснювати через психологічне, а не соціальне. Не можна відкидати психологію, як це робив Дюркгейм. Соціальні факти викликають індивідуальні реакції, що в свою чергу ведуть до появи нових фактів. Але вирішальним фактором є поведінка, а не соціальний факт. По-друге, Е.Дюркгейм трактував пояснення, як просте виявлення причин. На думку Гоманса, цього недостатньо. Потрібно також пояснювати зв'язок між причиною і наслідком і обов'язково враховувати психологічний фактор. Гоманс критикував і послідовників Е.Дюркгейма — Леві-Строса за зневажання індивідуального і психологічного в організації соціальної дії. По-друге, структуралізм підмінює аналіз обміну між індивідами різними формами усуспільненого обміну, залишаючи поняття обміну всякого змісту. По-третє, критикує точку зору, згідно з якою, різні форми обміну символічно відтворюють соціальні інститути. Структурний функціоналізм, зокрема Т.Парсонса, критикував за їх пояснення інститутів. Заперечував функціональне пояснення інститутів: те, що інститут взаємопов'язаний з іншими інститутами ще не означає, що він існує. По-друге, не погоджувавася зі структурним поясненням інститутів: що інститути існують, оскільки без них не могло б існувати суспільство. За Гомансом, всі людські інститути є продуктами процесів історичної зміни. Маючи достатню фактичну інформацію і намагаючись використовуввати передумови нашої слабкої дедуктивної системи, ми знаходимо постулати не про взаємовідносини інститутів, як в структурнному типі пояснення, і не про умови виживання суспільства, як в функціональном типі пояснення, але постулати про поведінку людини як людини. Тобто психологічні постулати: історія і психологія, по суті, єдині.[2] Соціальна структура в розумінні Гоманса складається з елементарних форм поведінки і постійно змінюється у відповідь на зміни цієї поведінки в агрегаціях. Він доводив,, що схожі поведінки досить великого числа людей можуть трансформувати існуючі соціальні структури та інститути. «Часом великі повстання і революції ламали інституційні рамки, розбивали правила соціальної поведінки»[3]

Теорія обміну[ред.ред. код]

Теорія обміну Гоманса — спроба застосувати принципи біхевіоризму до завдань соціології. Гоманс визанавав, що його теорія обміну витікає з поведінкової психології і елементарної економіки. Гоманс погоджувався з тим, що він є «психологічним редукціоністом». Редукціонізм, з точки зору дослідника, є «демонстраціяція того, як положення однієї науки [в даному випадку соціології] логічно ви тікає з загальніших положень іншої науки [в даному випадку психології]»[4] Отже, істинна соціологія, на думку Хоманса спираєтся на психологічні принципи. Вони є психологічними за двома причинами: По-переше, « Вони вводяться і емпірично перевіряються психологами» По-друге, «Вони є постулатами про поведінку окремої людини, а не постулатом групи чи суспільства; поведінка людини як людини вважається сферою психології».[5] Теорія обміну фокусується на психології і елементарних формах соціального життя. За Гомансом, «соціологія має справу з соціальною поведінкою як діяльністю обміну, яка відчутна або невловима і більш чи менш цінна між щонайменше двома особами».[6]."Соціологія вивчає соціальну поведінку, при якій дія кожної з щонайменше двох тварин підкріплює(або подавлює) дію іншої і при якій, відповідно, кожна впливає на іншу". Фундамент теорії обміну становлять розроблені Гомансом постулати.

Постулат успіху[ред.ред. код]

«Чим частіше схвалюються людські дії, тим імовірніше їх відтворення». В цілому поведінка, відповідно постулату успіху, включає в себе три стадії: 1) дія людини, 2) заохочений результат і 3) повторення початкової дії або принаймні схожої дії.[7]

Постулат стимулу[ред.ред. код]

«Якщо в минулому той чи інший стимул (або сукупність стимулів) був пов'язаний з винагородою вчинку, то чим більше схожі на нього інші стимули, тим імовірніше, що людина відтворить той самий або подібний вчинок»

Постулат цінності[ред.ред. код]

«Чим ціннішим видається людині результат її дії, тим з більшою ймовірністю вона повинна відтворити цю дію»

Постулат депривації — перенасичення[ред.ред. код]

«Чим більшу вигоду має людина від своїх вчинків, тим більш імовірно, що вона повторить ці вчинки» . Вигода в соціальному обміні — це переважання обсягу винагороди над ціною, яку довелося заплатити. Ціна поведінки — це усвідомлення індивідом втрати винагороди внаслідок своєї попередньої поведінки.

Постулат агресії — схвалення[ред.ред. код]

Постулат «А»: «У випадку, якщо дія не викличе очікуваної винагороди або, навпаки, викличе несподіване покарання, то діючий суб'єкт випробує почуття гніву: зросте ймовірність, що ціннішим для нього виявиться агресивна поведінка» Постулат «В»: "Коли дія людини отримує очікуване схвалення, або ще краще — більше схвалення, ніж вона очікувала, або не призводить до очікуваного покарання, то вона відчуває почуття задоволення; більш імовірно, що вона відтворить схвалену поведінку, оскільки вона буде для неї ціннішою "

Постулат раціональності[ред.ред. код]

«При виборі між альтернативними діями індивід обере ту, для якої цінність результату, помножена на ймовірність його отримання, найбільша»

Критика теорії обміну[ред.ред. код]

Гоманса критикували за замкнення на двоособистісному обміні, за ігнорування більш крупномасштабних моделей обміну. Найбільшої критики теорії Гоманса завдав Талкотт Парсонс з позиції парадигми соціальних фактів:

  1. Гоманс схильний розмивати різницю між поведінкою людей і поведінкою тваин.
  2. Психологічні принципи не можуть пояснити соціальні факти.
  3. Гоманс не показав, як застосовувати психологічні принципи на соціальному рівні.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Homans, George Caspar, and Charles P. Curtis, Jr. 1934. An Introduction to Pareto, His Sociology..
  2. Осипов Г. История социологии в Западной Европе и США, [1].
  3. Градосельская Г. В. Сетевые измерения в социологии, [2].
  4. Ритцер Дж. Р90 Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2000
  5. Homans G. C. The nature of social sciences. N.Y., 1967.
  6. Homans G. C. Social behavior: Its elementary forms. N.Y., 1961.
  7. Homans G. С. Social behavior : Its elementary forms. N.Y., 1974.

Критика теорії обміну[ред.ред. код]

  • Abrahamson B. Homans on exchange // Amer. J. Sociol. 1970.V. 76. P. 273–284.
  • Mitchell J. N. Social exchange, dramaturgy and ethnometho-dology: Toward a paradigmatic synthesis. N.Y., 1978.
  • Ekea P. P. Social exchange theory. The two traditions. Cambridge (Mass.), 1974.