Джордж Гордон Байрон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джордж Ноел Гордон Байрон
George Gordon Byron
Lord Byron.jpg
Дата народження: 22 січня 1788(1788-01-22)
Місце народження: Лондон
Дата смерті: 19 квітня 1824(1824-04-19) (36 років)
Місце смерті: Месолонгіон, Греція
Національність: англієць
Громадянство: Велика Британія Велика Британія
Мова творів: англійська
Рід діяльності: поет
Напрямок: романтизм
Жанр: поеми, пісні
Magnum opus: Паломництво Чайльда Гарольда

Джордж-Ноел-Го́рдон Ба́йрон, шостий барон Байрон (англ. George Noel Gordon Byron) (* 22 січня 1788, Лондон — 19 квітня 1824, Месолонгіон, Греція) — англійський поет, який став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. Учасник Грецької революції.

Життя і творчість[ред.ред. код]

Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім'ї. У десять років, після смерті двоюрідного дідуся, успадкував титул лорда та Ньюстедське абатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгемшир (великому промисловому центрі Англії). Саме тут Байрон став свідком жахливого визиску пролетаріату й виступів луддитів. «Години дозвілля» (1807) — перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809) поклала початок теоретичній полеміці Байрона з реакційним романтизмом, якої він не припиняв протягом всього життя. Байрон суворо осуджував поетів так званої «озерної школи» за зраду прогресивних ідей, нещадно висміював потяг до середньовіччя, містики.

Літературну славу й світове визнання принесли Байрону перші дві пісні «Паломництва Чайльда Гарольда» (1812), написані під враженням подорожі до Португалії, Іспанії, Албанії, Греції, Туреччини. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революційної течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього він використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.

Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах 1812–1816. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше — «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями. В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Байрона — могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності і анархо-індивідуалістичні мотиви та песимізм. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у вірші «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) та в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від'їзду Байрона з батьківщини внаслідок жорстоких переслідувань його панівними класами Англії. Так звана світова скорбота Байрона виникла насамперед під впливом духовної кризи, пережитої поетом у зв'язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією «старого режиму» в Європі після падіння Наполеона. Сила Байрона в тому, що він зумів перебороти свої вузько індивідуалістичні й песимістичні настрої і в громадсько-політичній діяльності та у найкращих творах залишився активним борцем проти реакції за краще майбутнє народу. Цю силу він черпав у живому зв'язку з визвольними рухами сучасності. Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості Байрон вірний своїм демократичним принципам. У поемі «Шільйонський в'язень» (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця 16 ст. Боннівара, створив бойовий гімн англійських луддитів — «Пісня для луддитів» (1816).

Байрон Джордж Гордон

У 3-й і 4-й піснях «Чайльда Гарольда» (1817–1818) поет заявляє про свою відданість поглядам французьких просвітників, висловлює віру в справу революції. З 1817 по 1823 Байрон жив в Італії, брав активну участь у боротьбі карбонаріїв. Серед численних творів цього періоду, позначеного найвищим розквітом поетичного генія Байрона, особливе місце належить містерії «Каїн» (1821). Біблійна легенда про перших людей на землі під пером Байрона набирає могутнього атеїстичного й революційного звучання. Мотиви «світової скорботи» поєднуються з ідеями прометеївського богоборства й гуманізму.

Байрон був не тільки романтиком. Він також написав злободенно-сатиричні твори, позначені виразним реалізмом («Видіння суду», 1821; «Бронзовий вік», 1823, та ін.). Незакінчений роман у віршах «Дон Жуан» (1819— 23; 16 пісень) завершує творчий шлях поета. Це грандіозний критичний огляд суспільного життя тогочасної Європи. Протест Байрона проти соціального й національного рабства, мілітаризму, церкви, порочної дворянсько-буржуазної моралі й тема революційного народу звучать тут з особливою силою, бо розкриваються вони переважно реалістичними художніми засобами. Останні місяці свого життя Байрон перебував у Греції, де в рядах грецької армії боровся за визволення Греції з-під турецького ярма. Там же (в грецькому місті Месолонгіон) він захворів на пропасницю, від якої помер.

Могутня творча індивідуальність і блискучий волелюбний талант поета здобули всесвітнє визнання. Байрон мав надзвичайно великий вплив на передову літературу свого часу. Він завоював любов і пошану Олександра Пушкіна, Віктора Гюго, Генріха Гейне, Шандора Петефі, Адама Міцкевича, Лесі Українки, Павла Грабовського, Івана Франка. За свідченням Енгельса, Байрон був улюбленим поетом англійських робітників епохи чартизму. Своїм однодумцем його вважали декабристи. Бєлінський назвав його неосяжноколосальним поетом, Прометеєм нового часу. Твори Байрона перекладалися багатьма мовами; українською мовою їх перекладали Іван Франко, Леся Українка, Павло Грабовський, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров та ін.

Світське життя[ред.ред. код]

Він познайомився з Муром, і той увів його у вищий світ як «лева». До того часу він ніколи не був у великому світі і тепер віддався із захопленням вихору світського життя. Одного вечора Даллас застав навіть його в придворному вбранні, хоча Байрон до двору не поїхав. У великому світі кульгавий Байрон (у нього було трохи зведено коліно) ніколи не відчував себе вільно і зарозумілістю намагався прикривати свою незручність.

У березні 1813 він видав без підпису сатиру «Вальс», в травні ж надрукував розповідь з турецького життя «Гяур», навіяної його подорожжю по Леванту. Публіка із захопленням прийняла цю розповідь про любов і помсту, і ще з більшим захопленням зустріла поеми «Абідоського наречена» і «Корсар», що вийшли в тому ж році. У 1814 він видав «Єврейські мелодії», що мали колосальний успіх, і багато разів переказані на всі європейські мови, а також поему «Лара» (1814).

Шлюб, розлучення і скандал[ред.ред. код]

У листопаді 1813 року Байрон зробив пропозицію міс Мілбенк, дочці Ральфа Мілбенк, багатого баронета, внучці і спадкоємиці лорда Уентворта. «Блискуча партія, — писав Байрон Муру, — хоча пропозицію я зробив не внаслідок цього». Він отримав відмову, але міс Мілбенк висловила бажання вступити з ним у листування. У вересні 1814 року Байрон повторив свою пропозицію, і воно було прийнято, а в січні 1815 вони повінчалися.

У грудні у Байрона народилася дочка на ім'я Ада, а в наступному місяці леді Байрон залишила чоловіка в Лондоні і виїхала до маєтку батька. В дорозі вона написала чоловікові ласкавий лист, що починався словами: «Милий Дік», і підписаний: «Твоя Поппін». Через кілька днів Байрон дізнався від її батька, що вона зважилася ніколи більше до нього не повертатися, а слідом за тим сама леді Байрон сповістила його про це. Через місяць відбулося формальне розлучення. Байрон підозрював, що дружина розійшлася з ним під впливом своєї матері. Леді Байрон прийняла всю відповідальність на себе. Перед своїм від'їздом вона закликала на консультацію доктора Больї і питала його, не зійшов чи її чоловік з розуму. Больі запевнив її, що це їй тільки здається. Після цього вона заявила своїм рідним, що бажає розлучення. Причини розлучення були висловлені матір'ю леді Байрон доктору Лешінгтону, і він написав, що причини ці виправдовують розлучення, але разом з тим радив подружжю примиритися. Після цього леді Байрон сама була у лікаря Лешінгтона і повідомила йому факти, після яких він також не вважав уже можливим примирення.

Справжні причини розлучення подружжя Байрон назавжди залишилися загадковими, хоча Байрон говорив, що «вони занадто прості, і тому їх не помічають». Публіка не хотіла пояснити розлучення тією простою причиною, що люди не зійшлися характерами. Леді Байрон відмовилася повідомити причини розлучення, і тому причини ці в уяві публіки перетворилися в щось фантастичне, і всі навперебій намагалися бачити в розлученні злочин, один жахливіший за інший. Видання вірша «Прощання з леді Байрон», в світ одним нескромним приятелем поета, підняло проти нього цілу зграю недоброзичливців. Але не всі засуджували Байрона. Одна співробітниця «Кур'єра» заявила друковано, що якби їй написав чоловік таке «Прощання», вона не забарилася б кинутися до нього в обійми. У квітні 1816 Байрон остаточно попрощався з Англією, де громадська думка, в особі «озерних поетів», була сильно збуренана проти нього.

Діти[ред.ред. код]

Єдиною шлюбною донькою лорда Байрона була Ада Лавлейс, відомий математик. У нього також була позашлюбна донька Клара-Аллегра, яка померла у віці п'яти років.

Національний герой Греції[ред.ред. код]

Джордж Байрон шанується у Греції як національний герой. Він вважається зачинателем масового руху філеллінізму, а день його смерті 19 квітня визнано Міжнародним днем солідарності філеллінів. Відомо також, що лорд Байрон був одним з найпалкіших опонентів Томаса Брюса Ельджина, який вивіз до Лондона фрагменти фризу та метоп афінського Парфенону. У поемі «Прокляття Мінерви» поет цілком засудив дії Ельджина[1].

Грецький варіант вимови прізвища поета Вірон — і нині популярне чоловіче ім'я у Греції. Одне з передмість Афін також названо на честь Байрона — Віронас[2].

Твори[ред.ред. код]

  • Збірка віршів Години дозвілля, 1807.
  • Поема Англійські барди і шотландські оглядачі, 1809.
  • Паломництво Чайльда Гарольда (Childe Harold's Pilgrimage), 1812.
  • Ода авторам білля проти руйнівників верстатів, 1812.
  • Цикл східних поем(Гяур, Абідоська наречена (1813), Корсар, Лара (1814), Мазепа (1818))
  • Вірш Пітьма, 1816.
  • Пісня для луддитів, 1816.
  • Шийонський в'язень (The Prisoner Of Chillon), 1816.
  • Філософська драма Манфред, 1817.
  • Пісні Чайльда Гарольда, 18171818.
  • Беппо (Beppo), 1818.
  • Мазепа (Mazeppa), 1819.
  • Дон Жуан (Don Juan), 18191824.
  • Видіння суду, 1821.
  • Бронзовий вік, 1823.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Atwood, Roger (2006). Stealing History: Tomb Raiders, Smugglers, And the Looting of the Ancient World. New York: St. Martin's Press. p. 136. ISBN 0-312-32407-3.
  2. Philhellene Lord Byron's first journey to Greece remembered

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Переклади[ред.ред. код]