Джордж Робертсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джордж Айла МакНіл Робертсон
Джордж Айла МакНіл Робертсон

Барон Порт-Еллен
Нині на посаді
На посаді з 24 серпня 1999

Час на посаді:
11 жовтня 1999 — 5 січня 2004
Попередник Хав'єр Солана
Наступник Яап де Гооп Схеффер

Народився 12 квітня 1946(1946-04-12) (68 років)
Порт-Еллен, Аргілл-і-Б'ют, Шотландія, Велика Британія
Нагороди
Орден Будяка
Орден Святого Михайла і Святого Георгія
Ribbon of a Grand Order of King Petar Krešimir IV.png
Орден Зірки Румунії
Кавалер ордена Хреста землі Марії 1 класу
Кавалер Великого хреста ордена Оранських-Нассау
Президентська медаль Свободи
Кавалер Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН
Великий хрест ордена Заслуг (Угорщина)

Джордж Айлей МакНіл Робертсон, лорд Порт-Елленський, англ. George Islay MacNeill Robertson, Baron Robertson of Port Ellen, *12 квітня 1946, Порт-Еллен, Аргілл-і-Б'ют, Шотландія, Велика Британія) — британський політик, 10-й генеральний секретар НАТО, голова Ради НАТО (жовтень 1999 — січень 2004), міністр оборони Сполученого Королівства в 19971999.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в 1946 в Західній Шотландії. Його батько і брат — поліцейські. У 15 років став членом лейбористської партії. У армії не служив. Закінчив шотландський університет св. Андрія в 1968 (вивчав економіку), отримав ступінь магістра мистецтв. У університеті за часів війни у В'єтнамі майбутній глава НАТО організовував сидячі страйки протесту і, за власним визнанням, був радикалом.

Після закінчення університету повернувся на рідний острів Айлей і став керувати місцевою профспілкою робочих винокурень.

Кар'єра[ред.ред. код]

У 1978, після кончини в Лондоні депутата палати общин від округу Гамільтон, були оголошені додаткові вибори, в ході яких лідери шотландських лейбористів висунули профспілкового діяча Джорджа Робертсона.

Керівництво партії вважало його відмінним членом парламенту — далеким від інтриг, скромним і добросовісним, і відділення партії в Гамільтоні незмінно висувало його кандидатом. Це гарантувало йому переобрання в палату общин. Ім'я Робертсона добре знали в парламенті і в штаб-квартирах лівоцентристських партій за межами Британії.

З 1979 Джордж Робертсон — особистий парламентський секретар міністра соціального обслуговування. З 1982 по 1993 — заступник спікера опозиції в закордонних справах Співдружності, головний спікер у європейських справах. У 1992 році тодішній прем'єр Джон Мейджор призначив Робертсона головою «Вестмінстерського фонду за демократію». Фонд надавав підтримку країнам з колишнього східного блоку у встановленні і зміцненні демократії.

При складанні в 1993 тодішнім лідером лейбористів Джоном Смітом тіньового кабінету Джордж Робертсон зайняв пост міністра у справах Шотландії.

Після загальних виборів у Великобританії в травні 1997 призначений міністром оборони.

З самого початку роботи як міністр оборони Робертсон став проводити ідею Тоні Блера про створення європейських сил безпеки, які за необхідності могли б брати участь в регіональних операціях, не удаючись до допомоги США. Це стало одним з основних напрямів військової реформи, яку лейбористи пообіцяли британцям в своїй передвиборній програмі. Запропонована їм військова реформа була схвалена. Під час косовської кризи Робертсон виступив послідовним прихильником військової операції проти Слободана Мілошевіча.

Генсек НАТО[ред.ред. код]

На посаду генерального секретаря НАТО вступив 14 жовтня 1999. Його кандидатура на пост генерального секретаря НАТО і голови Ради НАТО схвалена 2 серпня 1999 на неформальній зустрічі в Брюсселі представниками 19 країн — членів НАТО.

У своєму першому інтерв'ю як генеральний секретаря НАТО Джордж Робертсон заявив, що його пріоритетами стануть реорганізація самого альянсу, налагодження хороших відносин з Росією і посилення атлантичного партнерства з США: «Холодна війна, яка послужила підставою для створення альянсу, давно закінчилася. Необхідно знайти для НАТО нову роль в Європі і у світі. Головне для НАТО сьогодні — це „формально і за духом“ зближуватися з Європейським союзом. Необхідно реорганізувати систему співпраці в питаннях озброєння в Європі».

Також заявив таке: «Мене обрали тому, що, будучи міністром оборони Великобританії, я накопичив достатній досвід. Ще у мене є уміння говорити прямо, здоровий глузд і достатньо упертості, щоб потрапити туди, де, на мою думку, мені слід бути».

Джерела[ред.ред. код]