Джордж Робертсон
Джордж Айла МакНіл Робертсон | |
---|---|
англ. George Robertson | |
Барон Порт-Еллен | |
Нині на посаді | |
На посаді з | 24 серпня 1999 |
Монарх | Єлизавета II |
10-й Генеральний секретар НАТО | |
11 жовтня 1999 — 5 січня 2004 | |
Попередник | Хав'єр Солана |
Наступник | Яап де Гооп Схеффер |
Народився |
12 квітня 1946[1][2][…] (77 років) Port Ellend |
Відомий як | політик |
Країна | Велика Британія[4] |
Alma mater | Університет Данді і Dunoon Grammar Schoold |
Політична партія | Лейбористська партія |
Батько | George Philip Robertsond[3] |
Мати | Marion I. MacNeilld[3] |
У шлюбі з | Sandra Wallaced |
Діти | Malcolm Robertsond[3], Martin Robertsond[3] і Rachael Robertsond[3] |
Нагороди | |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Джордж Айлей МакНіл Робертсон, лорд Порт-Елленський, англ. George Islay MacNeill Robertson, Baron Robertson of Port Ellen; нар. 12 квітня 1946, Порт-Еллен, Аргайл-і-Б'ют, Шотландія, Велика Британія) — британський політик, 10-й генеральний секретар НАТО, голова Ради НАТО (жовтень 1999 — січень 2004), міністр оборони Сполученого Королівства в 1997—1999.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в 1946 в Західній Шотландії. Його батько і брат — поліцейські. У 15 років став членом лейбористської партії. У армії не служив. Закінчив шотландський університет св. Андрія в 1968 (вивчав економіку), здобув ступінь магістра мистецтв. В університеті за часів війни у В'єтнамі майбутній глава НАТО організовував сидячі страйки протесту і, за власним визнанням, був радикалом.
Після закінчення університету повернувся на рідний острів Айлей і став керувати місцевою профспілкою робітників винокурень.
Кар'єра[ред. | ред. код]
У 1978, після смерті в Лондоні депутата палати громад від округу Гамільтон, були оголошені додаткові вибори, в ході яких лідери шотландських лейбористів висунули профспілкового діяча Джорджа Робертсона.
Керівництво партії вважало його відмінним членом парламенту — далеким від інтриг, скромним і добросовісним, і відділення партії в Гамільтоні незмінно висувало його кандидатом. Це гарантувало йому переобрання в палату громад. Ім'я Робертсона добре знали в парламенті і в штаб-квартирах лівоцентристських партій за межами Британії.
З 1979 Джордж Робертсон — особистий парламентський секретар міністра соціального обслуговування. З 1982 по 1993 — заступник спікера опозиції в закордонних справах Співдружності, головний спікер у європейських справах. У 1992 році тодішній прем'єр Джон Мейджор призначив Робертсона головою «Вестмінстерського фонду за демократію». Фонд надавав підтримку країнам з колишнього східного блоку у встановленні і зміцненні демократії.
При складанні в 1993 тодішнім лідером лейбористів Джоном Смітом тіньового кабінету Джордж Робертсон зайняв пост міністра у справах Шотландії.
Після загальних виборів у Великій Британії в травні 1997 призначений міністром оборони.
З самого початку роботи як міністр оборони Робертсон став проводити ідею Тоні Блера про створення європейських сил безпеки, які за необхідності могли б брати участь в регіональних операціях, не удаючись до допомоги США. Це стало одним з основних напрямів військової реформи, яку лейбористи пообіцяли британцям у своїй передвиборній програмі. Запропонована їм військова реформа була схвалена. Під час косовської кризи Робертсон виступив послідовним прихильником військової операції проти Слободана Мілошевіча.
Генсек НАТО[ред. | ред. код]
На посаду генерального секретаря НАТО вступив 14 жовтня 1999. Його кандидатура на посаду генерального секретаря НАТО і голови Ради НАТО схвалена 2 серпня 1999 на неформальній зустрічі в Брюсселі представниками 19 країн — членів НАТО.
У своєму першому інтерв'ю як генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон заявив, що його пріоритетами стануть реорганізація самого альянсу, налагодження хороших відносин з Росією і посилення атлантичного партнерства з США: «Холодна війна, яка послужила підставою для створення альянсу, давно закінчилася. Необхідно знайти для НАТО нову роль в Європі і у світі. Головне для НАТО сьогодні — це «формально і за духом» зближуватися з Європейським союзом. Необхідно реорганізувати систему співпраці в питаннях озброєння в Європі».
Також заявив таке: «Мене обрали тому, що, будучи міністром оборони Великої Британії, я накопичив достатній досвід. Ще у мене є уміння говорити прямо, здоровий глузд і достатньо упертості, щоб потрапити туди, де, на мою думку, мені слід бути».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- ↑ а б в г д е Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — 1988.
Джерела[ред. | ред. код]
- В. І. Головченко. Робертсон Джордж // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. — ISBN 966-316-045-4
|
|
- Народились 12 квітня
- Народились 1946
- Кавалери ордена Будяка
- Кавалери ордена Святого Михайла і Святого Георгія
- Кавалери ордена короля Петара Крешимира IV
- Кавалери Великого хреста ордена Зірки Румунії
- Кавалери ордена Хреста землі Марії 1 класу
- Кавалери Великого хреста ордена Оранських-Нассау
- Нагороджені Президентською медаллю Свободи
- Кавалери Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН
- Кавалери Великого Хреста ордена Заслуг (Угорщина)
- Генеральні секретарі НАТО
- Лейбористи Великої Британії
- Уродженці Айли
- Члени Таємної ради Великої Британії
- Члени палати лордів Великої Британії
- Командори ордена За заслуги перед ФРН