Джурків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Джурків
Джурків.JPG
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Коломийський район
Рада Джурківська сільська рада
Код КОАТУУ 2623282001
Основні дані
Засноване 1398
Населення 1325
Площа 19.831 км²
Густота населення 66.81 осіб/км²
Поштовий індекс 78252
Телефонний код +380 03433
Географічні дані
Географічні координати 48°38′00″ пн. ш. 25°12′00″ сх. д. / 48.63333° пн. ш. 25.20000° сх. д. / 48.63333; 25.20000Координати: 48°38′00″ пн. ш. 25°12′00″ сх. д. / 48.63333° пн. ш. 25.20000° сх. д. / 48.63333; 25.20000
Водойми Чорнява, Грушка, Ставище
Місцева влада
Адреса ради 78252, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с.Джурків, вул.Українська, 73 , тел. 95-2-91, код КОАТУУ 2623282001
Карта
Джурків (Україна)
Джурків
Джурків
Джурків (Івано-Франківська область)
Джурків
Джурків

Джуркі́всело Коломийського району Івано-Франківської області.

Короткий опис[ред.ред. код]

Розташований за 18 км від районного центру, за 6 км від залізничної станції Годи-Турка. Населення — 1325 чоловік. Сільраді підпорядковане село Пищаче.

В селі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека.

За даними «Історії міст і сіл Української РСР», Джурків вперше згадується у документах 80-х років XVIII століття.

На території села виявлено могильник давньоруських часів.

Княжа доба села Джурків[ред.ред. код]

  • Первинне поселення називалося Боярщина, пізніше – Луги, потім – Жюрков і насамкінець - Джурків. Своїм корінням історія села сягає в княжу добу. Про це свідчить назва поля Княждвірське, на якому знаходився двір князя, що був зруйнований турками та безкурганний могильник часів Київської Русі. Щодо походження назви, то існують кілька версій:
    • - перша: назва походить від назви селянської їжі джур, яку готують із картоплі, житньої муки та сироватки;
    • - друга: назва походить від назви татарського слуги - джури, який був малого зросту та звали Журко.
  • Старовинна грамота за 1398 рік свідчить: “...А це я, пан Бенко, староста Галицький і Снятинський, свідчу... іже прийшов перед нас пан Гервась і відправив своїй дружині Варварі сто гривень на свої села Товмачі і Жюрков”. Уже тоді село мало власника - пана Гервася. Назву міг дати ще давніший власник - Журко або Жюрков. Засновник мав мати заслуги перед польським королем, який і надав йому право заснування села. Ось витяг з старовинної грамоти: “...Ми, Олександр-воєвода, чинимо знаменито, оже істинний тот слуга наш Журко Драготескул служив нам правдою і вірною службою...”. Або ще “Ми, Стефан-воєвода, знаменито чинимо оже істині наші слуги Алека і Журка служили нам право і вірно”. Це витяги з молдавських грамот, які писалися староруською мовою. Ім'я Журко існувало і в нас на Прикарпатті.
  • Поряд із Джурковом знаходиться і хутір Пищаче, історія походження назви якого така: у 50-х роках XIX ст. багато жителів села хворіли на холеру. Щоб сповільнити зараження інших, хворих вивозили за село, за горб, а вони там пищали і у страшних муках помирали. Часто рідні ходили до хворих: померлих хоронили, а живим несли їжу. Коли рідні поверталися, їх запитували “Пищє ще“. Свою історію походження назв мають і окремі кутки села:
    • Долішній кут - назву одержав від місця розташування. Знаходиться на пониззі і тягнеться вздовж потоку Ставище.
    • Горішній кут - розташований у верхній частині села - місцевість горбиста.
    • Скарбищі – при будівництві хати господар викопав скарб. В 70-80-х роках ХХ ст. цей куток одержав назву Китайська вулиця, оскільки майже в кожній хаті було по 3-5 дітей у сім'ї. Знаходиться на краю села біля ставка.
    • Заохота - назву одержав від імені Охота, яким прозвали братів Пилипчуків. Їхня хата була першою на вулиці, і всі хто будувався за ними - селився за Охотою. Розташований на правому березі струмка Ставище.
    • Саджавка - назву одержав від великої кількості садів та великого саду пана Тіша, який мав тут двір.
    • Шляхта - куток, на якому до 50-х років ХХ ст. жили в основному поляки. Будинки їхні були спалені під час міжнаціональних конфліктів в селі.
  • В минулому жителі села займалися землеробством і ручною розробкою торфу. Поміщики Делігдіш, Салимон, Фельдман, Богданович володіли 1820 моргами орної землі, 210 - пасовищ, 5 моргами лісу.
  • Селяни ж обробляли 1449 моргів. В кінці XIX ст. в селі було побудовано ґуральню і цегельню, які були знищені під час І світової війни.
  • В 1766 році було побудовано церкву. Її будівництво фінансувала пані дідичка, що правила в той час селом. Орендарем був єврей Зельман, який збирав данину та відкривав і закривав церкву. Школу в селі було побудовано паном Богдановичем в 1861 році. В 1900 р. в селі засновано радикальну партію, якою керував Сеньків С.В. і яка проіснувала до 1930 р. В 1927 р. було засновано “Просвіту”, якою керував січовик, студент Львівського у-ту Прусак С.І. Також діяли товариства “Пласт”, “Луг”, “Рідна хата”, “Сельроб”. В селі мешкало біля 250 родин поляків. Вони створили осередок партії “Кулко рільниче”, яке мало магазин, читальню, касу. Керував ним Кавінський Стефан.
  • 21 вересня 1939 р. в село прийшли Червоні війська. Було створено сільську раду, головою якої став Пилипчук Петро. В 1940 р. виникли піонерська та комсомольська організації. Під час німецької окупації села з липня 1941 р. по 26 березня 1944 р. 32-є сільчан були вивезені на роботи до Німеччини, 45 євреїв вивезено до Коломиї і там розстріляно, спалено 12 хат, кілька людей загинули у в'язниці. Після звільнення села 114 джурківців влилися до лав Червоної Армії, 61 з них загинув на полях боїв. 30 чоловік стали бійцями ОУН-УПА.
  • В 1947 р. в селі було створено два колгоспи - ім. Леніна (голова Стасіцький Й.П. та “Нове життя” (голова Сав'як М.С.), які в 1949 р. злилися в один. В 1950 р. в селі проживало 1980 осіб, була семирічна школа, було створено партійну організацію, що налічувала 4-ро комуністів.
  • З 1974 по 1980 роки господарство села стало відділком колгоспу “Прапор комунізму”, керівниками якого були Герелюк В.І., Прусак М.О., Гломба С.О. З 1980 р. відділок було реорганізовано в колгосп ім. Шевченка. В 1987 р. в селі відкрили Будинок культури, дитячий садок та адмінбудинок. Знаменним для джурківців став 1989 р., коли в селі було відкрито пам’ятник Т.Г. Шевченку. В 1990 р. створені осередки НРУ та ТУМ. 1992 рік став роком масштабної газифікації селянських осель. В 1993 році відбулося розпаювання сільськогосподарських земель. 931 пайовик одержав сертифікати на право користування земельними паями. Через рік вони створили спілку селян ім. Шевченка, яку в 2000 р. було реорганізовано в сільськогосподарський кооператив. Жителі села прославилися на всю Україну найбільшою заготівлею молока. Сьогодні кооператив обробляє 723 га землі, спеціалізуючись на тваринництві, вирощування цукрових буряків та зернових культур.
  • В селі жили і сьогодні ще трудяться майстри з обробки деревини. Найкращих успіхів досяг Совтисік Микола. Виготовлені ним меблі і сьогодні прикрашають оселі джурківців. А його онук Сава Богдан залишив про себе згадку, змайструвавши іконостас до новозбудованої сільської церкви. Жителі села гордяться своїм односельцем Прусаком М. М., який понад 15 років був губернатором Новгородської області Росії. Серед вихідців із села є і генерали армії (Стадничук Д.), і керівники компаній (Сеньків В.С., Воробець С.В., Стефюк Г.М.). Але найбільшою гордістю села є його люди, що своєю працею, художньою самодіяльністю прославляють Джурків на весь район.

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.