Джучі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джучі
Споруда, відома в Казахстані як мавзолей Джучі-хана.

Джучі (монг. Зүчи, каз. Жоши, *бл. 1184 — †лютий 1227) — старший син Чингісхана і його першої дружини Борте-фуджин з племені конграт. Талановитий полководець, що брав участь у завоюванні Середньої Азії, командував самостійно загонами військ в низинах Сирдар'ї.

На честь його імені названо «Джучі улус» — спадкові землі монгольских ханів із роду Джучі (з 1224) в західній частині Монгольскої імперії, відомий в історіографії як «Золота Орда».

Походження[ред.ред. код]

Чингісхан назвав свого найстаршого сина Джуші — «чужий», оскільки він був народжений після того як головну дружину Чингісхана Борте було визволено з полону ворожого племені меркітів.

Підкорення «лісових народів»[ред.ред. код]

Як розповідає Таємна історія монголів, у 1207 році Чингізхан відправив Джучі на чолі війська на землі, що лежать на захід від Байкалу, для підкорення племен, що жили в лісах. Племена ті визнали панування монгольського хана без бою. В результаті Джучі підкорилися такі лісові народи як телекти, урсути та інші. Під тиском армії Джучі скорилися єнисейські киргизи, що проживали в верхів'ях Єнісею.

Загалом кампанія була дуже вдалою для Джучі та була високо оцінена Чингісханом, в якого склалася думка про військовий талант сина. Джучі отримав від батька землі племен, які він підкорив, що стало початком створення Улуса Джучі.

Правління[ред.ред. код]

Після завоювання західних ханатів лісових країн на півночі (1207/1209) Джучі отримав їх у своє керування. Джованні Да Плано Карпіні зустрів під час своєї подорожі його табір і самого Джучі з дружинами. Всього було у Джучі 14 синів: Орда, Батий, Берке, Бекчетар, Шібан, Тангут, Бувал, Чилаукун, Шингкур, Чимпай, Мухаммед, Удур, Тука-Тимур, Шингкум.

Смерть Джучі[ред.ред. код]

Помер Джучі у віці близько 40 років. За переказами похований у мавзолеї в теперішній Карагандинській області Казахстану за 50 км на північний схід від Жезказгану.

Його багаточисельне потомство отримало у володіння Хорезм, Дешт-и-Кипчак, Кавказ і країни на північ від Каспійського та Чорного морів, ще не завойовані.

Джерела[ред.ред. код]

  • Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.)
  • Рашид ад-Дин. Сборник летописей / Пер. з персидського Л. А. Хетагурова, редакція та примітки проф. А. А. Семенова. — М., Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1952. — Т. 1, кн. 1.