Дзуйкаку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дзуйкаку
Japanese.aircraft.carrier.zuikaku.jpg
Служба
Тип/клас Важкий авіаносець, тип «Сьокаку»
Держава прапора Merchant flag of Japan (1870).svg Naval Ensign of Japan.svg
Спущено на воду 27 листопада 1939 року
Введено в експлуатацію 1941–1944
Виведений зі складу флоту 1944 (потоплений)
Параметри
Тоннаж 25 675 тони (стандартна)
32 000 (повна)
Довжина 257,5 м
Ширина 26 м
Осадка 8,9 м
Бронювання пояс — 215 мм,
палуба — 170 мм
Технічні дані
Силова установка чотиривальна паротурбінна силова установка
Потужність 119 310 кВт (160 000 к.с.)
Швидкість 34,2 вузлів
Екіпаж 1 600 чоловік
Озброєння
Зенітне озброєння 8 спарених 127-мм зенітних гармат,
12 строєних 25-мм зенітних автоматів
Авіація 27 винищувачів,
27 пікіруючих бомбардувальників,
18 торпедоносців

Дзуйкаку (яп. 翔鶴)  — японський важкий авіаносець часів Другої світової війни, тип «Сьокаку». Це один з найбільш значущих кораблів в історії Імперського флоту Японії. Під час Другої світової авіаносець брав участь у всіх великих боях проти американців. У перекладі з японської мови його назва звучить, як «Везучий журавель».

Історія створення[ред.ред. код]

«Дзуйкаку» — другий авіаносець «типу Сьокаку», був закладений у жовтні 1938 році м. Кобе та спущений на воду 27 листопада 1939 року, в експлуатацію корабель був введений тільки на початку осені 1941 року[1]. В 1943 році пройшов модернізацію, яка включала модернізацію ППО. Також на кораблі були розміщені дві радіолокаційні станції для знаходження повітряних та надводних цілей.

«Дзуйкаку» за зовнішнім виглядом не відрізнялися від прототипу, але значно перевершував його розмірами. Додаткові 10000 т. водотоннажності пішли на введення броньовий захисту (броньовий пояс по ватерлінії товщиною до 215 мм, броньовий палуба над життєво важливими об'єктами до 170 мм), підвищення борту на цілу палубу, зміцнення корпусу і польотної палуби, розвинену протиторпедного захист (ПТЗ їх відповідала ПТЗ сучасних їм японських важких крейсерів, які в роки війни показали дивовижну живучість, витримуючи попадання 4-5 торпед), посилення літакового та зенітного озброєння. Авіаносці типу «типу Сьокаку» вийшли настільки вдалими, що фахівці прирівнювали їх до американських авіаносців типу «Ессекс», закладеним на чотири роки пізніше.

Були й недоліки: польотна палуба була без бронні, вона була обшита тільки деревом. До того ж японці, в прагненні прискорити обслуговування літаків у бою, розташували пости заправки літаків бензином і підвіски зброї не тільки на польотної палубі, але і в обох ангарах. Невдало з точки зору безпеки, але зручно для заправки були розташовані і цистерни з авіабензину. При порушенні герметичності пари бензину поширювалися по всьому кораблю. Бажання мати тактичну перевагу перевищило тут вимоги по пожежної корабля. Все це призвело до необхідності модернізацій вже у воєнний час.

На грудень 1941 авіагрупа «Дзуйкаку» складалася з 18 винищувачів «Mitsubishi A6M Zero», 27 пікіруючих бомбардувальників «Aichi D3A», 27 торпедоносців-бомбардувальників «Nakajima B5N»[2].

Бойове застосування[ред.ред. код]

«Дзуйкаку» був введений до складу флоту у вересні 1941 року. Він приєднався до корабля «Сьокаку» в 5-й дивізії авіаносців, і вони діяли разом протягом трьох років. Під час нападу на Перл-Гарбор через недосвідченість екіпажі цих авіаносців взяли участь тільки у вирішенні другорядних завдань. Але вже під час рейду в Індійський океан екіпажі були достатньо вишколені. Потім кораблі вийшли зі складу основних авіаносних сил та відправились до острова Трук, звідки прикривали вторгнення в Порт-Морсбі.

Під час битви в Кораловому морі 5-та дивізія авіаносців здобула тактичну перемогу, втративши легкий авіаносець «Сьохо», але потопивши авіаносець «Лексінгтон». Японські авіаносці витратили багато часу та сил, щоб потопити есмінець та танкер, які вони прийняли за крейсер та авіаносець. Групі з 24 літаків B5N Кейт та 36 бомбардувальників D3A «Вел» не вдалось прорвати оборону американських авіаносців, а 8 травня вже американці не змогли знайти «Дзуйкаку». Корабель вцілів, але втратив багато підготовлених екіпажів і був змушений у супроводі пошкодженого «Сьокаку» повернутись до Японії для відновлення авіагрупи. Внаслідок цього 5-та дивізія пропустила битву за Мідвей, а через місяць вона увійшла до складу оновленої 1-ї дивізії авіаносців, яка вже наступного місяця відправилась до Соломонових островів, щоб кинути виклик американській військовій присутності на Гуадалканалі. При цьому жоден з авіаносців дивізії не був повнісnю укомплектований літаками.

В битві біля східних Соломонових островів 24 серпня 1942 року «Дзуйкаку» ціною значних втрат завдав пошкоджень авіаносцю «Ентерпрайз».

Після битви біля островів Санта-Крус у діях авіаносних угруповань з обох сторін настало тривале затишшя. Американцям бракувало кораблів цього класу доти, доки не стали масово надходити великі авіаносці типу «Ессекс» та легкі авіаносці типу «Індепенденс». В той же час у японців була гостра нестача підготовлених льотчиків, тому вони намагались не ризикувати своїми нечисельними авіаносцями та не задіювали їх в активних бойових операціях. «Дзуйкаку» у складі 1-ї дивізії авіаносців базувався почергово на Чуук та Куре, де проходив планові ремонти та модернізацію.

В травні 1943 року авіаносець взяв участь в перекиданні літаків в Рабаул. Разом з літаками були відправлені й досвідчені льотчики 1-ї дивізії авіаносців, багато з яких загинули у наступних боях. Вони взяли участь в «Операції А» (I-GO) - спробі перехопити ініціативу в повітряній битві над Соломоновими островами. Тактика використання авіагруп авіаносців зі звичайних аеродромів завдяки хорошій підготовці льотчиків давала непоганий ефект, але постійно призводила до зниження боєздатності флоту.

В червні 1944 року «Дзуйкаку» серйозно постраждав в битві у Філіппінському морі, проте екіпаж зумів загасити пожежу, яка загрожувала знищенням корабля.

Згодом паливні цистерни «Дзуйкаку» ззовні були залиті бетоном, щоб усунути повітря з простору, що їх оточував. В жовтні 1944 року «Дзуйкаку» увійшов до складу 3-ї дивізії авіаносців та брав участь в маневрах з відволікання уваги американських кораблів, які підтримували висадку десанту в затоці Лейте. 24 жовтня «Дзуйкаку» завдав останнього удару по ворогу. Всі літаки ,які брали участь у ньому, були збиті, а вже наступного дня американські льотчики потопили всі чотири японські авіаносці в битві біля мису Енганьо. «Дзуйкаку» став головною мішенню атаки американців і був накритий двома послідовними хвилями атакуючих літаків. Спочатку у нього влучила торпеда, а потім шість чи сім бомб. Пошкодження були занадто серйозні, і незабаром «Дзуйкаку» затонув.

Джерела[ред.ред. код]

  • Шант К., Бишоп К. Авианосцы. Самые грозные авианесущие корабли мира и их самолеты. Иллюстрированная энциклопедия./Пер с англ./-М.Омега,2006 — 256 с.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]