Дзюба Іван Михайлович

Дзюба Іван Михайлович
1-й Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка
Час на посаді:
10 жовтня 2001 — 30 серпня 2005
Президент	Леонід Кучма, Віктор Ющенко
Попередник	—
Наступник	Роман Лубківський
2-й Голова Комітету з Державних премій України імені Тараса Шевченка
Час на посаді:
13 липня 1999 — 10 жовтня 2001
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Володимир Яворівський
Наступник	—
2-й Міністр культури України
Час на посаді:
17 листопада 1992 — 19 серпня 1994
Президент	Леонід Кравчук, Леонід Кучма
Попередник	Лариса Хоролець
Наступник	Дмитро Остапенко (Міністр культури і мистецтв України; з 1995)
Народився	26 липня 1931 (80 років) УРСР: Сталінська область: село Миколаївка.
Громадянство	СРСР  Україна
Нагороди

Іва́н Миха́йлович Дзю́ба (*26 липня 1931, с. Миколаївка Ольгінського р-ну (тепер — Волноваського) Донецької області (тоді Сталінської)) — український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999—2001).

Співголова Головної редакційної колеґії «Енциклопедії сучасної України».

Головний редактор журналу «Сучасність» (1990-ті рр.), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» та ін.

Біографія

Народився в селянській сім'ї.

1932 — родина, рятуючись від голоду, переїхала з села в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, але ненадовго. Потім вже на постійно — в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ), де Іван Дзюба закінчив середню школу №1.

Закінчив Донецький педагогічний інститут, аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Друкуватися почав з 1959 р.

1962 - звільнений з посади завідувача відділу критики журналу "Вітчизна" – "за ідеологічні помилки". А згодом і з роботи у видавництві "Молодь" .

У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом з Василем Стусом та В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.

У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях.

1973 — Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після "помилування" його не оголосили "тунеядцем" завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов вченому зі світовим ім’ям роботу коректора у багатотиражці на Київському авіазаводі. .

Праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, №5-7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Спеціальна комісія ЦК КПУ назвала цей твір «пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР».

Восени 1989 року був одним з співзасновиків Народного Руху України. 

В листопаді 1992 року став другим міністром культури вільної України. 

Один з учасників ініціативної групи "Першого грудня".

Твори

• „Звичайна людина чи міщанин?“ (1959)
• Інтернаціоналізм чи русифікація? («Самвидав», 1965)
• Грані кристала (1978)
• Стефан Зорян в історії вірменської літератури (1982)
• Автографи відродження (1986)
• Садріддін Айні (1987)
• У всякого своя доля (1989)
• Бо то не просто мова, звуки (1990)
• Застукали сердешну волю… (1995)
• Між культурою і політикою (1998)
• Спрага (2001)
• Пастка. 30 років із Сталіним, 50 — без Сталіна, (ч. 1), (ч. 2) (2003)
• Тарас Шевченко (2005)
• Тарас Шевченко: Життя і творчість (2008)
• Вимирання слова
• Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа»
• На пульсі доби
• Вітчизна у нас одна
• З криниці літ. У 3-х томах (2006—2007)
• Спогади і роздуми на фінішній прямій
• «Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст.»

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» видавалася українською, англійською, італійською, китайською, російською, французькою мовами.

Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам'яток державотворення X—XX ст.», упорядник її 5-го тому «Романтики національного відродження (1800—1863 роки)» (2009).

Кінематографічна діяльність

Автор сценаріїв фільмів:

• «Василь Симоненко» (1988 в кіно)
• «Українці. Надія» (1992 в кіно)

Співавтор сценаріїв стрічок «Тарас Шевченко. Заповіт» (1992, 3 с., «Поет і княжна»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 7 с., «На цій окраденій землі»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 8 с., «Душа з призначенням прекрасним»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 9 с., «Доле моя, де ти?»), «Поет і княжна» (1999, у співавт.) та ін.

Нагороди і відзнаки

• 26 липня 2001 року указом Президента України Л. Д. Кучми присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності.
• Кавалер Ордену Свободи (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
• Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року (у галузі журналістики і публіцистики)  — за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки…», статті «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?» (27 лютого 1991)
• Книга Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» видавництва «Києво-Могилянська академія» стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» в номінації «Хрестоматія — Критика, біографії, мемуари».
• Лауреат Міжнародна премія від 1990 року фундації Антоновичів, за есе «У всякого своя доля».
• Лауреат літературної недержавної премії Олеся Білецького, та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського. 

Література

• Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 136—138.
• Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. – 216 с.

Джерела інформації

• Дисидентський рух в Україні
• Мирослав Попович. Перевідкривач: до 70-річчя Івана Дзюби // Дзеркало тижня, №28, 28.07.2001
• Юрій Шаповал. Досвітній вогонь. У 1965 році з’явився всесвітньо відомий памфлет Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» // Дзеркало тижня, №24, 25.06.2005
• Сюндюков Ігор. В Українському домі відзначали 40-у річницю з часу оприлюднення знаменитої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» // День, №213, 18.11.2005
• Віталій Жежера. Література і ластівки. Сьогодні академіку Іванові Дзюбі — 80 літ // Голос України, 26.07.2011
• Право бути собою в своєму народі // Урядовий кур'єр, 26.07.2011
• "Ми - двомовні, а нас за це називають націоналістами" - Іван Дзюба // Країна, №81, 22.07.2011
• Письменницький довідник // Національна спілка письменників України
• Відвага бути «білим круком». Україна Молода. Номер 126-127 за 22.07.2011