Диглосія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Диглосі́я (грец. διγλωσσία — букв. двомовність) — одночасне існування у суспільстві двох мов або двох різних форм однієї мови, застосовуваних у різних функціональних сферах. На відміну від білінгвізму та багатомовності, диглосія як соціолінгвістичний феномен передбачає свідому оцінку мовцями своїх ідіомів за шкалою «високе — низьке», «урочисте — повсякденне» тощо
Компонентами диглосії можуть бути різні мови (наприклад, французька та російська у дворянському суспільстві Росії у кінці XVIII ст.), різні форми однієї мови (літературна мова та діалект — наприклад, класична арабська мова та місцеві арабські діалекти), різні мовні стилі (наприклад, книжний і розмовний стилі у «теорії трьох штилів» М. В. Ломоносова).
Зміст |
[ред.] Термінологія
Термін «диглосія» був запропонований американським лінгвістом Чарльзом Фергюсоном у кінці 1950-х рр.
За термінологією Ч. Фергюсона, той з компонентів диглосії, що має вищий престиж, називається мовою (H), а нижчий — мовою (L) (від слів англ. High — високий і англ. Low — низький). Мова (H) є більш формалізованою, вживається як письмова і виконує офіційні функції, саме її формально вивчають у школі (через що вона пов'язана із рівнем освіти та нерідко із соціальним статусом), а мова (L) — менш формалізованою і переважно розмовною, використовується у побутовому спілкуванні. Форми і лексика мови (H) можуть поступово «просочуватись» до мови (L), але часто в адаптованому вигляді.
[ред.] Деякі приклади диглосії
- Класична (H) та «вульгарна» (L) латинська мова у Римській імперії
- Англо-норманська (H) та староанглійська (L) мови у період норманського завоювання Англії
- Літературний стандарт німецької мови (H) та місцеві діалекти (L) у Німеччині
- Літературний стандарт італійської мови (H) та місцеві діалекти (L) в Італії
- Французька (H) та ельзаська (L) мови в Ельзасі (Франція)
Раніше класичним прикладом диглосії вважалися також стосунки між швейцарським варіантом літературного стандарту німецької мови та місцевими алеманськими діалектами у Швейцарії, але згодом такий погляд було піддано сумніву, оскільки навіть мовці з високим соціальним та освітнім статусом у неофіційній ситуації розмовляють між собою переважно на діалекті. Тому у теперішній ситуації місцеві діалекти навряд чи можна характеризувати як «мову нижчого престижу». Таку ситуацію деякі дослідники називають проміжним варіантом диглосії, або функціональною диглосією.
[ред.] Російсько-українська диглосія
Протягом тривалого періоду, диглосія в Україні існувала переважно між російською мовою у ролі мови (H) і розмовною українською (або її місцевими діалектами, або суржиком) у ролі мови (L). Але з підвищенням статусу і ролі української мови у суспільстві, збільшується число випадків, коли літературна українська мова також грає роль мови (H), залишаючи роль мови (L) суржику або місцевим діалектам[1].
[ред.] Література
- В. А. Виноградов. Диглоссия. Лингвистический энциклопедический словарь, Москва, Советская энциклопедия, 1990.
- Яворська Г. М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс. Мова, культура, влада. — Київ, ВІПОЛ, 2000.
- Laada Bilaniuk. Diglossia in Flux: Language and ethnicity in Post-Soviet Ukraine. Texas Linguistic Forum #33, Austin: University of Texas, 1993
- Ferguson, Charles A. 1959. Diglossia, Word 15: 325—340.
[ред.] Посилання
- ↑ [L. Bilaniuk, 1993]
