Диканька

смт Диканька
Диканька на карті Диканського району
Країна	Україна
Область/АРК	Полтавська область
Район/міськрада	Диканський район
Рада	Диканська селищна рада
Код КОАТУУ:	5321055100
Картка на сайті ВР	Диканька
Офіційний сайт:	http://dykanka.at.ua/
Основні дані
Перша згадка	1658
Статус	із 1957 року
Площа	10,77 км²
Населення	8468
Густота	786,55 осіб/км²
Поштовий індекс	38500—38502
Телефонний код	+380 5351
Географічні координати	049.823 0034.53949°49′22″ пн. ш. 34°32′19″ сх. д.49.822778° пн. ш. 34.538611° сх. д. 49.822778, 34.538611
Висота над рівнем моря	150—160 м
Відстань
Найближча залізнична станція:	Полтава-Південна
До станції:	29 км
До обл. центру:
- автошляхами:	29,2 км
Селищна влада
Адреса	38500, смт. Диканька, вул. Леніна, 133
Голова селищної ради	Товстій Валерій Володимирович
Карта
Диканька
Диканька

Дика́нька — селище міського типу в Україні, центр Диканського району Полтавської області. Розташована за 29 км від обласного центру (автошлях
Н12) та залізничної станції Полтава-Південна.
Відома із середини 17 століття. Селище міського типу від 1957.

Диканська селищна рада

Диканській селищній раді підпорядковані населені пункти: смт Диканька, с. Василівка, с. Проні, с. Трояни.

Історія

Перша згадка

Точна дата заснування першого поселення залишається невідомою. Перша літописна згадка датується 1658. Тоді поблизу Диканьки зійшлися в герці загони полтавського полковника Мартина Пушкаря та гетьмана Івана Виговського.

Спираючись на дослідження В.Н. Жук, можна стверджувати, що 1430 року ці землі дісталися татарському мурзі Лексаді Мансурксановичу, майбутньому князеві Олександру Глинському, і, за твердженням Льва Падалки та інших дореволюційних істориків, Диканька була в числі його «осідлостей», хоча офіційно вона стала відома з історичних джерел із середини ХVII ст. завдяки Кочубеям.

Версії про походження назви

Одні пов'язують її з наявністю тут колись густих лісових масивів, що видавалися дикими, і де було чимало диких свиней, що їх у той час звали «дики» (див. Павло Загребельний «Диво»). Інші виводять назву від прізвища Дикань, яке мав чоловік, що першим оселився в цій місцині. Таке прізвище донині дуже поширене в окрузі.

В. Н. Жук, на підставі своїх досліджень, вважає, що «Дикань» похідне від тюркського «декхан» — «землероб», оскільки у XV столітті ці землі дісталися татарському мурзі Лексаді Мансурксановичу — майбутньому князеві Олександру Глинському

XVII—XIX століття

У лісовій хащі під Диканькою до 1602 року існував печерний скит, залишки якого збереглися донині. Це було ціле підземне містечко з 8 печер, з'єднаних розгалуженими ходами з системою життєзабезпечення.

Неподалік від Диканьки народився близько 1623 року Іван Брюховецький, Гетьман Лівобережної України у 1663—1668 роках .

Від 1660 Диканька входила до складу Будиської (Будянської, Великобудищанської) сотні Полтавського полку Гетьманщини.

Вулиця у Диканці, початок XX століття

1687 за універсалом гетьмана Івана Самойловича передана у власність генеральному писареві Василю Кочубею. За його життя в Диканьці жив і працював літописець Самійло Величко.

За переписами 1719 та 1732 Диканька входила до Першої полкової сотні Полтавського полку.

Від 1775 — у складі Полтавського повіту Новоросійської губернії, від 1802 — Полтавської губернії Російської імперії.

За даними на 1859 рік у власницькому та козачому селі мешкало 3075 осіб (1445 чоловічої статі та 1630 — жіночої), налічувалось 542 дворових господарства, існувала православна церква, відбувався щорічний ярмарок.

Станом на 1900 рік село було центром Диканьської волості.

Українська революція 1917-1921

За часів Української Народної Республіки, за законом від 2-4 березня 1918 про адміністративно-територіальний поділ України, входила до Землі Полтавщина.

Радянська влада

З 1923 — у складі Полтавської округи, з 1932 — Харківської області УСРР, з 1937 — Полтавської області УРСР. Райцентр від 1923. Селище міського типу від 1957.

Друга світова війна

У роки Другої світової війни німецькі війська переребували у місті з 4 жовтня 1941 до 22 вересня 1943. За цей час німці стратили 300 жителів Диканьки, 200 жителів вивезли на примусові роботи до Німеччини.

Вже в перші місяці війни 3188 жителів Диканщини встали до лав Червоної Армії, з них 318 було добровольцями. Кілька сот евакуйованих на Схід країни були мобілізовані у 1942 році. Після визволення і до закінчення війни пішли на фронт ще понад 4000 чоловік.

До Книги Пам'яті по району занесені понад 4 тис. імен воїнів і партизан, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни, або загинули в тилу ворога від рук німецько-фашистських карателів.

Для охорони тилу і боротьби з ворожими парашутистами, розвідниками і диверсантами, затримання дезертирів і невідомих осіб був створений районний винищувальний загін (командир Т. Г. Колодій, комісар Ю. П. Завгородній) в 200 чоловік, озброєних гвинтівками, пістолетами, рушницями, пляшками «КС» — з запалювальною рідиною .

Культурна спадщина

Пам'ятки історії

До 1917 р. Диканькою володіли нащадки Кочубеїв.

Композиційним центром поселення була садиба Кочубеїв: ансамбль мав палац, побудований наприкінці 18 століття за проектом італійського архітектора Джакомо Кваренгі, тріумфальну арку, муровану церкву. Частина колись дуже пишної садиби Кочубеїв збереглася й донині.

На початку 20 ст. у маєтку Кочубеїв були: палац, на той час князя В. С. Кочубея; Миколаївська церква з мурованою дзвінницею; літній палац; будинок пошти; броварня; конюшні й манеж кінного заводу; розарій, парники, оранжереї; тенісний корт; каштанова алея; Пивоварські ставки.

• 

  Фасад палацу у маєтку Кочубеїв у Диканьці. Фотографія кінця XIX ст.

• 

  Брама садиби у маєтку Кочубеїв, фотографія, кінець XIX ст.

• 

  Маєток Кочубеїв у Диканці. Квітник у дворі палацу. Фотографія кінця XIX ст.

• 

  Вигляд палацу князя Кочубея з боку ставка. Фотографія на поштовій листівці кінця XIX ст.

• 

  Пошта у маєтку Кочубея у Диканьці. Фотографія кінця XIX ст.

• 

  Броварня у маєтку Кочубеїв у Диканьці. Фотографія кінця XIX ст.

Пам'ятки архітектури

Тріумфальні ворота. Автор проекту — академік архітектури Луїджі Руска.

• Палац Кочубеїв у 1918—1920 роки було зруйновано і розібрано.
  

• Від колишнього ансамблю садиби Кочубеїв збереглася тріумфальна арка. Побудованана у 1820 р. на честь зустрічі і перебування царя Олександра І у Диканьці (автор проекту — академік архітектури Луїджі Руска (італ. Luigi Rusca), класицизм). Арку вважають єдиною пам'яткою на землях сучасної України, пов'язаною з увічненням пам'яті про війну і перемогу над вояками Наполеона у війні 1812 року. Відреставрована 2008 року

• Миколаївська церква. Опис церкви 1912 року засвідчує, що перша дерев'яна церква в ім'я Св. Миколая із дерев'яною дзвінницею була споруджена з благословіння Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, отже можна припустити, що її

Церква в ім'я Св. Миколая в селищі Диканька, на 2008 рік. Архітектор М.О. Львов

будували між 1657 і 1684 роками. За іншою версією вона побудована була Л. А. Кочубеєм 1722, закрита 1754. Друга дерев'яна Миколаївська церква зведена за В. П. Кочубея 1751 (чи 1754?) і проіснувала до 1794 (можливо до 1797). Мурована церква побудована П. В. Кочубеєм на території родового маєтку на місці колишньої дерев'яної (1794—1797). Проект церкви пов'язують із творами архітектора М.О. Львова, де той вперше використав систему подвійної бані: широкої ззовні і меншої внутрішньої. Церква мала іконостас із різьбленого дуба.

Мурована церква на честь Святої Трійці у Диканьці, на 2008 рік. Архітектор М.О. Львов (?)

Дзвінниця Миколаївської церкви у Диканьці. Архітектор Луїджі Руска. Фотографія кінця XIX ст.

• Дзвіницю при Миколаївській церкві було побудовано із матеріалів розібраної церкви Різдва Пресвятої Богородиці за проектом вище згаданого архітектора Луїджі Руска. Її будівництво розтяглося і тривало у 1810—1827 роках.
  
• Церква Св. Трійці, побудована у 1780 р. у стилі пізнього бароко, хрещата за поземним планом (архітектор невідомий). Деякі дослідники вважають автором будівлі відомого архітектора М.О. Львова

Саме Троїцьку церкву пов'язують із письменником Миколою Гоголем: нібито, саме тут бував коваль Вакула з повісті «Ніч перед Різдвом».

У цій же церкві 1908 року настоятель отець Костянтин, батько Василя Короліва Королів Костянтин Іванович (рос. Корольов), обвінчав Олексу Діхтяра і Варвару Корольову (написання прізвища було саме таке — на російський зразок), що була двоюрідною сестрою Василя.

Дуби часів Мазепи та Пушкіна, 10.05. 1967 р.

Пам'ятки природи

Як ніякий інший край області, багата Диканська земля природою . Це й призвело до створення Регіонального ландшафтного парку «Диканський» (площею 11945 га).

• При самісінькому в'їзді до райцентру, вздовж старої дороги на Полтаву, є кілька дубів-велетнів, що охороняються як пам'ятки природи. Їм уже не одна сотня років. Олександр Пушкін згадував їх у поемі «Полтава».
• Поруч із Диканькою розташована комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення — Парасоцьке урочище.
• Бузковий та Ялиновий гаї.

Бузковий гай у Диканьці

• Бузковий гай є унікальною пам'яткою садово–паркового мистецтва. Створений він на початку 19 ст. у кар'єрі площею 2 га, з якого брали глину для цегельного заводу Кочубея. Після закриття заводу тут був насаджений бузок, облаштовано алеї та альтанки.

Неподалік від Диканьки знаходяться:

• Відслонення пісковиків в урочищі Брусія (с. Михайлівка).
• Лісосмуга Ізмаїльського поблизу с.Дячкового (5 га).
• Фесенкові Горби, загальнозоологічний заказник (70,2 га).
• Ботанічна пам'ятка природи Пустовітка поблизу с. Василівка.
• Писарівщанський парк, пам’ятка садово-паркового мистецтва (16 га), закладений на початку 19 ст..
• Заповідне урочище Яворівщина (с.Міжгір'я) (75 га).

Поетичний світ Диканьки

Диканька — це маленький світ зі своїми турботами і радощами, оповитий легендами і переказами. Вона неповторна, гостинна і таємнича. Кожна її частина свята цією таємницею, магічністю — і це хвилює, цікавить і вабить. Здається, що саме тут переплітаються реальне з неможливим, святе з грішним, минуле з сучасним.

Ось що писав про Диканьку Микола Пойдеменко:

Нашу Диканьку знають усі Вона мов веснянка у русій косі Дуби зелені, бузковий гай, Серцю так милий. Гоголя край.

Згадує Диканьку й Олександр Пушкін:

Цветет в Диканьке древний ряд Дубов, друзьями насажденных, Они о праотцах казненных Доныне внукам говорят.

Особистості

У Диканьці жили і працювали

• Кочубей Василь — державний діяч мазепинської доби.
• Самійло Величко — літописець
• Василь Докучаєв — вчений-ґрунтознавець
• Олександр Ізмаїльський — вчений-агроном
• Вітвицький Микола (1780—1853) — знаний бджоляр, винахідник багатоповерхового дзвоноподібного вулика, пасічник (із 1847) князя Кочубея (майже 4 000 вуликів). Був похований на цвинтарі біля Миколаївської церкви у Диканьці.
• Олекса Діхтяр — письменник.
• Дроб'язко Іван Григорович (1894—1972) — український майстер художнього різьблення, похований у Диканьці.
• Головко Андрій — письменник
• Капельгородський Пилип — письменник
• Тимофій Мороховець — письменник, музикант та культреггер
• Воронянський Юхим Іванович — педагог і організатор педагогічної справи
• Ільченко Леонід Харитонович — художник-гравер, скульптор, Почесний громадянин Диканьки (1973), Заслужений майстер народної творчості України (1993).
• Подолян Микола Петрович — український поет, публіцист, журналіст.

У Диканьці народилися

• Кочубей Віктор Павлович — дипломат та державний діяч Російської імперії, міністр внутрішніх справ, граф (із 1799), князь (із 1831).
• Олександр Щербань — український вчений у галузі гірничої теплофізики й організатор науки, дійсний член АН УРСР (із 1957), Заслужений діяч науки і техніки УРСР (із 1966), Лауреат Державної премії СРСР (1969), депутат Верховної Ради УРСР (1962).
• Стешенко Микола Володимирович — український астрофізик, академік Національної академії наук України (1997), член-кореспондент Російської академії наук, заслужений діяч науки і техніки України, директор Науково-дослідного інституту «Кримська астрофізична обсерваторія» (впродовж 1987—2005 рр.)

До Диканьки навідувались

• Гоголь Микола (1809—1852) — російськомовний прозаїк, драматург, поет, історик, фольклорист Російської імперії українського походження.
• Його мати, Марія Іванівна (1791—1868), уроджена Косяровська, по чоловіку Гоголь-Яновська.
• Котляревський Іван (1769—1838) — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч.
• Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч.
• Щепкін Михайло (1788—1863) — визначний актор української та російської сцени, у 1813—21 pp. — актор полтавського театру, що керувався І. Котляревським.
• Глінка Михайло (1804—1857) — російський композитор, основоположник російської композиторської школи.
• Бородай Харитон — український поет, журналіст. Літературний псевдонім — Ярема Байрак.
• Василь Королів-Старий (1879—1943) — український громадський діяч, письменник, видавець і художник, один із засновників Української Центральної ради.
• Ріс Вільямс Альберт — відомий американський публіцист та журналіст.
• Кішінець Юрій Миколайович — лауреат Полтавської обласної премії імені Панаса Мирного (2009) за благодійну діяльність: здійснення спонсорських проектів у галузі освіти, допомогу у лікуванні тяжкохворих, реставрування Тріумфальної арки у Диканьці.
• Кость Лавро — український книжковий графік, відомий оформленням книг видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га.

Освіта та культура

Фасад будинку Державного історико-краєзнавчого музею ім. Д. М. Гармаша

Заклади освіти та культури

На сьогодні серед закладів освіти та культури Диканьки є:

• Державний історико-краєзнавчий музей ім. Д. М. Гармаша
• Картинна галерея
• Диканська гімназія ім. М.В. Гоголя
• Диканська гімназія № 2
• Дитячо-юнацька спортивна школа
• Cпортивно-оздоровчий готельний комплекс «Диканька»
• Дитячий садок «Ромашка»
• Центральна бібліотека та Центральна бібліотечна система Диканського району

Фестивалі, культурні заходи

У часи існування Радянського Союзу поблизу Бузкового гаю проходило щороку Свято пісні, а зараз, щороку, у травні — пісенний фестиваль «Пісні бузкового гаю».

У вересні 2011 р. на Полтавщині пройшов Другий міжнародний фестиваль церковного дзвону «Диканські передзвони». Фестиваль традиційно пройшов у два етапи: перша частина фестивалю відбувалася 3 вересня при Свято-Троїцькому храмі села Великі Будища Диканського району, а основна частина фестивалю відбулась 4 вересня при Свято-Миколаївському храмі Диканьки.

Населення

Графік зміни чисельності населення Диканьки починаючи з 1859 року

Підприємства

• Диканське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів — структурний підрозділ Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз», створене в 1961 році.
• Закрите акцiонерне товариство «Диканський завод продтоварiв «Промiнь»»
• Колективне науково-виробниче підприємство фірма «Факел»

Література

• Диканька // Географічна енциклопедія України. — Т. 1. — К., 1989. — С. 321.
• Жук В. Н. Диканька: Історико-краєзнавчий нарис. — Харків, 1973.
• Полтавщина. Енциклопедичний довідник. За редакцією А.В.Кудрицького. — К., 1992.— 1024 с., з іл.
• Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін. — К. : Наук. думка. — Т. 2 : Г—Д. — 2004. — 528 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2
• Полтава. Історичний нарис. — Полтава: Полтавський літератор, 1999. – 280 с, іл. + 24 с. вкл. ISBN 966-7462-22-6.
• Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.
• Щербань Т. Теорії, затребувані практикою. До 100-річчя від дня народження академіка О.Н. Щербаня.- Вісник НАН України, 2006, № 3, с. 92-98.

Посилання

	Category:Dykanka на Вікісховищі?

• Портал "Моя Диканька"
• «Сайт містечка Диканька»
• Терор на Полтавщині. Статті
• Диканська Централізована Бібліотечна Система
• Подорож одного дня. Диканька