Дикція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дикція (від лат. dictio — вимова) — чітке вимовляння звуків відповідно до фонетичних норм мови. Виразність дикції — важлива сторона майстерності актора, співака, промовця.

Чітка артикуляція звуків залежить від ступеня натренованості активних органів мовлення — губ, язика. Тому відпрацювання чіткої дикції завжди починається з м'язових тренувань — артикуляційної гімнастики.

Після вироблення чіткості дій активних органів мовлення з допомогою артикуляційної гімнастики необхідно перейти до формування правильних навиків вимовляння окремих голосних і приголосних звуків мови. Необхідно пам'ятати, що при вимові голосних треба звертати увагу на правильну позицію і фокусувати звук на кінчиках прикритих губ. Артикуляція голосних повинна бути чіткою, але не розмашистою — рухи невеликі по амплітуді, губи зібрані.

Відомі майстри художнього слова говорять, що дикція багато в чому визначає професійну відповідність артиста, а недоліки в дикції заважають, або й не дають можливості бути артистом. Ці вимоги справедливі й для оратора. При оволодінні азами красномовства недоліки в дикції ліквідуються. Адже дикція — це ступінь виразності у вимовлянні слів і складів, це манера вимови звуків, а манери, як відомо, можна і треба вдосконалювати.

Однак, самі по собі дефекти вимови не так шкідливі, як небажаний ефект, що викликається викривленням звуків. Чітка дикція полегшує сприймання мови аудиторією, а неясна, розпливчата вимова заважає розумінню слів; погане вимовляння іноді просто обезсмислює фрази. Сильні перекручення звуків — різке «р», свистяче «с», шепеляве «ш» — відволікають увагу слухачів, примушують їх прислуховуватися до дефектів звучання, переривають хід думки.

Цікавий факт[ред.ред. код]

Видатний давньогрецький оратор Демосфен брав у рот камінчики і так читав на пам'ять уривки з творів поетів, щоб зробити свою вимову чіткішою.

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]