Дисбактеріоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дисбактеріоз (від грец. дис- — префікс, що означає «відхилення від норми», «порушення функції» і «бактерія», часто в медичній літературі — «дисбіоз») — якісна зміна нормального видового складу бактерій (мікробіоти) кишечника або шкіри.

Дисбактеріоз виникає у результаті порушення рівноваги кишкової мікрофлори через низку можливих причин: вживання антибактеріальних речовин, зокрема антибіотиків, неправильного харчування, порушення функції імунітету і тому подібне. У результаті порушення конкурентних взаємин нормальної мікрофлори органу їх місце часто займають патогенні мікроорганізми, наприклад гриби кандида, або аспергіл.

У МКХ-10, дана рубрика відсутня й ті симптоми, які зазвичай приписуються дисбактеріозу кишечника, є проявом синдрому подразненого кишечника або прихованої лактазної недостатності. Проте, цей діагноз часто вживається на території колишнього СРСР.

Фактори розвитку дисбактеріозів[ред.ред. код]

Екзогенні

  • Професійні (промислові отрути)
  • Санітарно-гігієнічні
  • Фізичні та хімічні
  • Іонізуюче випромінювання
  • Кліматогеографічні

Ендогенні

Стадії дисбактеріозу[ред.ред. код]

І Стадія Дисбактеріозу характеризується помірним зменшенням чисельності облігатних бактерій у порожнині кишечника (симптоми відсутні).

ІІ Стадія Дисбактеріозу характеризується критичним зниженням чисельності біфідобактерій та лактобацил кишечника (облігатна мікрофлора). При цьому відзначається стрімкий розвиток популяції патогенних бактерій. На цій стадії дисбактеріозу проявляються перші порушення роботи кишечника: пронос, біль у шлунку, метеоризм.

ІІІ Стадія Дисбактеріозу характерізується запаленням стінок кишечника під впливом патогенів. На цьому етапі дисбактеріозу пронос має стійкий хронічний характер. У дітей може з'явитися затримка у розвитку.

IV Стадія Дисбактеріозу, являє стадію передуючу гострій кишковій інфекції. На цьому етапі дисбактеріозу облігатна флора кишечника майже відсутня або присутня у малих кількостях. Переважна маса мікробів — умовно патогенні й патогенні бактерії та гриби. На цій стадії дисбактеріозу виникає загальне виснаження організму, анемія, авітаміноз

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Клінічні прояви дисбіозу кишківника варіабельні. В деяких хворих перебіг безсимптомний. Однак часто клінічна картина характеризується такими ознаками:

  1. синдромом кишкової диспепсії:
    • метеоризм, бурчання, здуття живота,
    • дискомфорт, відчуття важкості,
    • біль (спастичний або тупий, ниючий), відчуття розпирання,
    • нестійкий стул (пронос або запор, чергування);
  2. синдромом порушення травлення:
    • стеаторея,
    • порушення всмоктування жиророзчинних вітамінів (D, K),
    • порушення водно-електролітного балансу;
  3. астеновегетативним синдромом (зумовлений гіпо- та авітамінозом, диспротеїнемією, інтоксикацією).

Відмічають анемію, гіповітамінози, остеомаляцію, порушення згортання крові, гіпопротеїнемію, можливе зменшення маси тіла. Характерний астеноневротичний синдром, що проявляється слабкістю, підвищеною втомлюваністю, зниженням працездатності, порушенням сну, головним болем.

У залежності від переважаючого виду патогенної мікрофлори дисбактеріоз перебігає по-різному. Найчастіше відмічають дисбактеріоз грибковий, стафілококовий, протейний, синьогнійний, викликаний ешерихіями та різними асоциаціями цих мікроорганізмів.

Діагностика[ред.ред. код]

Обов'язкове дослідження травного тракту, у тому числі шлунку, підшлункової залози, гепатобіліарної системи, тонкої та товстої кишки, із застосуванням контрастної рентгенографії, ірригоскопії, ендоскопічного дослідження. Для оцінки перетравлювання та всмоктування жирів, білків та вуглеводів застосовують корпограму.

Діагностика у більшості випадків базується на даних бактеріологічного дослідження калу шляхом посіву у спеціальні поживні середовища.

Лікування[ред.ред. код]

Призначаються про- та пребіотики.

Посилання[ред.ред. код]