Дисиміляція (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дисиміля́ція — комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох одна­кових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу тво­рення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приго­лосними.

Розрізняють також поняття:

  • графічна дисиміляція — розпо­дібнення, відтворене на письмі. Напр. в укр. мові: рушник, вес­ти.
  • дистантна дисиміляція — роз­подібнення звуків, розділе­них іншими.
  • контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних зву­ків.
  • прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.
  • регре­сивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполу­ченні двох. Напр.: хто ← кто ← къто, вед-ти — вет-ти — вести, сердешний ← сердечний.

В українській мові дисиміляція є виявом історичних змін. Тому розрізняють дисиміляцію синхронічну і дисиміляцію діахронічну.

В усній мові процеси дисиміляції мо­жуть кваліфікуватися як не­нормативні. Напр.: транвай (замість трамвай), колідор (замість коридор).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За редакцією С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.