Дисколіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Avro Canada VZ-9-AV Avrocar випробовували між 1959 і 1961 роками.

Дисколі́т - летюче крило вертикального зльоту, що має в плані форму диску. Це універсальна машина, яка поєднує властивості ґвинтокрила і летючого крила, але їх одночасне використовування в одному апараті не має в наш час[Коли?] ні економічного, ні військового обґрунтовування. Проте це не означає, що такий апарат неможливо створити, і останній патент на конструкцію дискольоту датується 1994 роком.

Історія створення[ред.ред. код]

Німеччина[ред.ред. код]

У 1919 р. в Німеччині була створена таємна організація - об'єднання ТУЛЕ ("THULE" Gesellschaft), що взяла за мету добитися перегляду умов версальського договору. У рамках організації сформовано технічне відділення "Bruders des Lichts"("братство світла"), перед яким була поставлена задача вивчення стародавніх цивілізацій Індії і Месопотамії і контакту з позаземними цивілізаціями. Зокрема, одним з головних напрямів роботи суспільства був пошук доказів того, що люди є нащадки прибульців з Альдебарана, що поселилися на Землі 500 000 років тому і пошук секрету "вімани" - дископодібного літального апарату описаного в староіндійських хроніках. У 1922 р. відділення отримало нове найменування "VRIL" Gesellschaft і стало спеціалізуватися в розробці нетрадиційних літальних апаратів і двигунів. Влітку 1922 р. був створений перший літаючий пристрій дискового типу, і почалися пошуки способів конструктивної реалізації дисколетів, придатних для практичного використовування. В середині 40-х років в Німеччині почато розробку промислових зразків літаків вертикального зльоту (ґвинтокрилів) і літаків з крилом дискового профілю, але тільки поява газотурбінних силових установок дозволила впритул підійти до створення практичних конструкцій нового різновиду літальних апаратів - дискольотів (нім. Flugscheiben), що використовують аеродинамічні властивості летючого крила дискового типу на апаратах вертикального зльоту. В даний час найвідоміші наступні основні типи німецьких дискольотів періоду Другої світової війни: диск Шрівера-Хабермоля (1940); летючий млинець Циммермана (1942); диск Белонце (1945); диск "Омега" (1945); Фокке-Вульф. 500 "Кульова блискавка" ("Kugelblitz", 1945)[1]. Останній апарат (Fw.500), випуск якого планувалося почати в 1946 р., був найближчим за конструкцією до сучасних протитанкових ґвинтокрилів, і цілком міг оперувати на дистанціях, зіставних з дальністю польоту Ме 163 (зі 100 км).

США[ред.ред. код]

Avrocar, Національний музей авіації США

Найближче до втілення концепції дискольоту в життя підійшли конструктори канадської фірми Avro Canada, які на замовлення ВПС та сухопутних військ США виготовили дисколіт VZ-9AV Avrocar [2]. Розробкою та створенням "летючої тарілки" займався англійський конструктор Джон Фрост (John Frost (англ.)). Роботи по створенню літального апарата почалися в 1982 році в Канаді. 12 листопада 1959 року відбувся перший політ. Але вже у 1961 році проект закрито[3]. Підйомна сила створювалася трьома реактивними двигунами, а після вертикального зльоту і набору висоти поступальний рух забезпечувалося відхиленням вектора тяги. Проблеми зі стійкістю не дозволили апарату досягти розрахункової швидкості 419 км/год. Діаметр апарату 5,49 м, злітна маса 2563 кг[2]. Всього було збудовано два апарати "Аврокар", на розробку яких американці витратили близько 12 млн доларів [4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://mania.adverman.com
  2. а б Бауэрс П. Летательные аппараты нетрадиционных схем. — М.: Мир, 1991. — 320 с., ил. с. — ISBN 5-03-001342-3.
  3. [1]
  4. [2]