Міщенко Дмитро Олексійович

Міщенко Дмитро Олексійович
Народився	18 листопада 1921(1921-11-18) Степанівка Перша, Україна
Помер	4 квітня 2016(2016-04-04) (94 роки) Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	письменник
Alma mater	Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1951)
Мова творів	українська
Жанр	історичний роман
Членство	Спілка радянських письменників України
Партія	КПРС
Нагороди

Дмитро́ Олексі́йович Мі́щенко (18 листопада 1921, Степанівка Перша — 4 квітня 2016, Київ) — український письменник, літературознавець, кандидат філологічних наук з 1955 року; член Спілки письменників України з 1956 року.

Життєпис

Народився 18 листопада 1921 року в селі Степанівці Першій (нині Приазовський район Запорізької області, Україна) в селянській сім'ї. У 1941 році закінчив середню школу. У Червоній армії з серпня 1941 року. Після короткострокового навчання в Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт німецько-радянської війни. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому Українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня (23 травня 1944), Червоної Зірки (23 жовтня 1944). Член ВКП(б) з 1945 року.

Протягом 1946—1951 років навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а з 1951 по 1954 рік — в аспірантурі того ж університету. 1955 року захистив кандидатську дисертацію «Розвиток реалізму в творчості Михайла Коцюбинського».

Був на видавничий роботі, зокрема у 1954—1956 роках працював старшим редактором видавництва «Радянський письменник»; у 1956—1961 роках — заступником головного редактора Держлітвидаву України; у 1961—1964 роках — старшим редактором та у 1964—1973 роках — головним редактором видавництва «Радянський письменник». Помер у Києві 4 квітня 2016 року.

Творчість

Друковатися почав з 1949 року (стаття «Великий реаліст» про Панаса Мирного). У творчому доробку — повісті, оповідання, романи, зокрема історичні. Писав про сучасність і героїчне минуле українського народу. Автор книжок:

оповідання і повісті

• «Сини моря» (1955);
• «Весняна повінь» (1960);
• «Батьківська лінія» (1960);
• «Доля поета» (1961);
• «Очі дівочі» (1964);
• «Шибенники» (1965);
• «Ніна Сагайдак» (1966; 1970, 1986 — російською);
• «У морі затишку немає» (1970);
• «Віра, надія, любов» (1971; 1979, 1991 — російською);
• «Особисто відповідальний» (1973; 1974 — російською; 1978 — болгарською);
• «Земля гонить соки» (1976);
• «Друге заміжжя» (1980);

романи

• «Сіверяни» (1959, 1961, 1969, 1981, 1999; 1972 — росйською; 1986 — англійською);
• «Чому несходяться дороги» (1963, 1967, 1971; 1974 — російською);
• «Вітри приносять грозу» (1968, 1971, 1981; 1979 — російською);
• «Честь роду» (1977, 1986);
• «Найвищий закон» (1978, 1981; 1986, 1991 — російською);
• «Синьоока Тивер» (1983, 1985, 1986, 1991; 1990—1991, 1996 — російською);
• «Лихі літа ойкумени» (1985, 1991; 1990-91 — російською);
• «Розплата» (1987, 1991);
• «Полювання на Жар-птицю» (1990);
• «Хліб наш насущний» (1990);
• «Бунтівний князь» (1993);
• «Батальйон необмундированих» (1995; 1991 — російською);
• «Згубні вітри над оазою» (1997);
• «Не полишу тебе самотньою» (1997).

Автор монографії «Розвиток реалізму в творчості Михайла Коцюбинського» (1957).

1991 у Києві вийшло 2-томне видання «Вибрані твори».

В останні роки життя часто виступав у пресі з публіцистичними статтями.

Відзнаки

• Медаль «За трудову відзнаку» (1971);
• Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1981);
• Медаль Антона Макаренка (1982, за роман «Вітри приносять грозу»);
• Премія імені Фадєєва (1989);
• Державна премія України імені Тараса Шевченка (1993, за збірки «Полювання на жар-птицю» та «Особисто відповідальний»).

Сім'я

• Батько Олексій Михайлович (1884—1924) і мати Параска Опанасівна (1883—1953) — селяни;
• Дружина Ніна Василівна (нар. 1929) — учитель української мови і літератури, пенсіонерка;
• Син Михайло (нар. 1962) — український соціолог, кандидат соціологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень, заступник директора соціологічних програм Центру Разумкова;
• Син Дмитро (1964) — провідний інженер Інституту електрозварювання імені Євгена Патона НАН України.

Література

• Міщенко Дмитро Олексійович // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд. Олег Килимник. — К. : Радянський письменник, 1960. — 580 с. — С. 330—331;
• Міщенко Дмитро Олексійович // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1981. — 327 с. — С. 180—181;
• В. А. Бурбела. Міщенко Дмитро Олексійович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3 : К–Н., С. 388;
• Міщенко Дмитро Олексійович // Шевченківські лауреати. 1962–2007 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слова І. М. Дзюби, Р. М. Лубківського. — 2-ге вид., змін. і доп. — К. : Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6. — С. 397.
• Міщенко Дмитро Олексійович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 264-265.;
• В. А. Бурбела. Міщенко Дмитро Олексійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.