Дніпро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Дніпро
Витік	Болото Аксенінський Мох на південних схилах Валдайської височини (Росія)
Гирло	Дніпровсько-Бузький лиман, Чорне море
Країни басейну	Білорусь Росія Україна
Довжина	2201 км
Середньорічний стік	1670 м3/с
Площа басейну	516 300 км2
Притоки	Праві Березина Прип'ять Тетерів Рось Інгулець Ліві Сож Десна Сула Бердянка Бистра Псел Ворскла Оріль Самара
Басейн Дніпра

Дніпро́ ( вимова^файл рос. Днепр, біл. Дняпро, ст.-слов. Дънѣпръ, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris) — третя за довжиною і площею басейну річка Європи (після Волги і Дунаю), найбільша річка України. Довжина — 2 201 км (до побудови водосховищ — 2 285 км), в межах України — 981 км^[1]. Площа басейну — 504 тис.км², з них в межах України — 291,4 тис. км². Дніпро — типова рівнинна річка з повільною і спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км².

Живлення річки змішане: снігове, дощове і підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає багато опадів, а випаровування мале.

Водний режим річки визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню з періодичними літніми паводками, регулярним осіннім підняттям рівня води та зимовою меженню.

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, яка називається «Мельпомена». Перші вітчизняні відомості про Дніпро є у літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» і у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».

Нині водою Дніпра користується майже 35 мільйонів людей (70% населення України), також на нього припадає половина всіх річкових шляхів України і основна частина (близько 60%) річкових перевезень вантажів і пасажирів.

Зміст 1 Фізична географія 1.1 Довжина та траєкторія 1.1.1 Від витоків до Запоріжжя (верхня та середня течія) 1.1.2 Запоріжжя-гирло (нижня течія) 1.2 Водозбірна площа 1.2.1 Притоки 1.3 Скресання і замерзання 2 Політична географія 3 Флора 3.1 Водорості 3.2 Вищі рослини 3.2.1 Від верхнього Дніпра до гирла 3.2.2 Дніпро-Бузький лиман 4 Фауна 4.1 Риби і раки 4.2 Птахи 4.3 Ссавці 5 Історія 5.1 Перші згадки і назва 5.2 Дніпровий шлях в минулому 5.3 XIX-XX століття 5.4 Дослідження річки 5.5 Пороги 5.6 ГЕС і водосховища 6 Екологія 6.1 Водокористування 6.2 Стан підземних вод 6.3 Радіаційне забруднення 6.4 Негативні природні явища 6.5 Якість води 6.6 Заповідні зони 7 Судноплавство 8 Дніпро в культурі 8.1 Власні назви 8.2 Сучасність 8.2.1 День Дніпра 8.2.2 Освячення води Дніпра 9 Примітки 10 Ресурси інтернету 11 Література 11.1 Основна 11.2 Додаткова 12 Див. також

[ред.] Фізична географія

[ред.] Довжина та траєкторія

Дніпро — типова рівнинна річка з повільною і спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Поділяється на три частини: верхня течія — від витоку до міста Києва (1 320 км), середня — від Києва до Запоріжжя (555 км) і нижня — від Запоріжжя до гирла (326 км).

Річка тече серединою України, з півночі на південь. Напрям течії Дніпра кілька разів змінюється: від джерел до Орші річка пливе на південний захід, далі до Києва — прямо на південь, від Києва до Дніпропетровська — на південний схід; згодом, до Запоріжжя, йде другий, коротший (довжина 90 км), спрямований на південь шматок Дніпра; далі, до свого лиману, річка тече в південно-західному напрямку. Таким чином Дніпро в ширину займає 9°18' і утворює на території України подобу великого лука, зверненого на схід, що вдвічі збільшує шлях Дніпром із Центральної України до Чорного моря (відстань від Києва до гирла Дніпра по прямій лінії — 450 км, річкою — 950 км).

Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км².

[ред.] Від витоків до Запоріжжя (верхня та середня течія)

Дніпро бере початок в болоті Аксенінський мох (координати — 55°52′ пн. ш. 33°45′ сх. д. / 55.866667° пн. ш. 33.75° сх. д. ^(G)55.866667, 33.75) на південному схилі Валдайської височини. На схилах Валдайської височини крім Дніпра беруть свій початок також Волга, Західна Двіна і Ловать^[2]. Впадає Дніпро в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.

У верхній частині, до м. Дорогобужа, Дніпро являє собою невелику річку і пливе серед лісистої рівнини, його ширина — до 30 м. Нижче від Дорогобужа до Орші тече вже в західному напрямку, шириться до 40—120 м і стає сплавним, а під час високого водостану навіть судноплавним. Вище від Орші Дніпро перетинає девонські вапняки, утворюючи невеликі Кобеляцькі пороги. Від Орші до Києва річка тече просто на південь і біля Рогачова виходить на Поліську низовину, а від Лоєва тече вже територією України.

Від Києва до Дніпропетровська Дніпро проходить на пограниччі Придніпровської височини і Придніпровської низовини. Долина Дніпра тут виразно асиметрична: праві схили круті та високі, ліві — низькі й пологі. Правий берег підноситься на 100—150 м над рівнем річки, порізаний глибокими долинами і ярами та заліснений і створює мальовничий гірський краєвид. На таких «Дніпровських горах» лежить Київ, а нижче біля Канева, на Чернечій, тепер Тарасовій горі — могила Тараса Шевченка. Лівий берег низький, піщаний, часто вкритий сосновим лісом, підноситься на схід широкими терасами. Долина ріки широка — 6—10 км, біля Переяслава і Черкас навіть 15—18 км, ширина Дніпра — 200—1 200 м. Нижче від Черкас ріка ділилася (до побудови Кременчуцького водосховища) на рукави і утворювала острови; глибина була дуже мінлива: від 1,5 м на мілинах — до 12 м.

Між Дніпропетровськом і Запоріжжям річка перетинає Український щит. В минулому саме тут були пороги, тепер вони залиті водами Дніпровського водосховища.

[ред.] Запоріжжя-гирло (нижня течія)

Нижче від Запоріжжя Дніпро входить у степову, суху (300—400 мм опадів на рік) рівнину Причорноморської низовини і повільно тече на південний захід, до моря. Нижче від звуження русла річки, біля південного району Запоріжжя — Кічкасу, ділиться на 2 відноги, які обтікають великий скелястий гранітовий острів Хортиця, колишній осідок Запорозької Січі. Ширина долини Дніпра в цьому місці — 4 км. Далі вона розширюється до 20 км.

Раніше річка нижче Хортиці текла багатьма руслами болотистою рівниною, яку на весні та під час літніх повеней заливала вода. Це так звані плавні, вкриті листяним лісом, очеретом, рогозою, заливними луками, озерами й болотами. Найбільші плавні простягалися між Дніпром і його лівою притокою Конкою — так званий Великий Луг (ширина — до 20 км, довжина — до 60 км), відділений вузькою смугою плавнів поблизу міста Нікополя від другого широкого комплексу Базавлуцьких плавнів. Але долина річки зазнала змін після спорудження другої великої греблі на Дніпрі і великого Каховського водосховища (2 300 км²) і нині майже вся територія Великого Лугу, за винятком кількох сотень гектарів у південно-східній частині острова Хортиця і на лівому березі Дніпра, залита тим штучним Каховським морем.

Нижче від правої притоки — річки Базавлук — долина Дніпра знову звужується, ширина заплавини становить 3—7 км, а при впадінні річки до лиману — до 10 км. До міста Каховка обидва береги Дніпра — високі (біля Нікополя — 80 м), від Каховки лівий — низький.

Нижче від Каховки починається гирлова частина Дніпра. Від Херсону (32 км від лиману) річка ділиться на відроги і утворює велику дельту (350 км²) з безліччю острівців та озер. Близько 2/3 дельти займають плавні, 1/3 — вода.

Дніпро вливається в Дніпровсько-Бузький лиман кількома мілкими гирлами, найважливіші з них — Збурівське, Кізилмицьке і Бокач або Рвач. Поглиблення останнього дає можливість морським пароплавам доходити до Херсону.

[ред.] Водозбірна площа

Площа басейну Дніпра — 516 300 км², з них в межах України — 291 400 км². Частка площі водозбору річки на території України — понад 48%. З давно заселених основних українських земель лише Галицька земля, західна частина Волинської і Закарпаття лежать за межами басейну Дніпра.

Верхня частина басейну Дніпра розташована в районі надмірного і достатнього зволоження (лісова зона), середня — в районі нестійкого (зона лісостепу і північного степу), а нижня — в районі недостатнього зволоження (зона степу).

Живлення Дніпра змішане. У верхній частині басейну переважає снігове живлення (близько 50%), на дощове і підземне припадає відповідно 20 і 30%. Нижче, в межах степової зони, частка снігового живлення зростає до 85-90%, підземного – зменшується до 10-15%, а дощового майже немає.

Водний режим Дніпра визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню з періодичними літніми паводками, регулярним осіннім підняттям рівня води та зимовою меженню.

Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає багато опадів, а випаровування мале. Зокрема, верхній Дніпро з Березиною і Сожем дає 35% річної маси води, Прип'ять — 26% і Десна — 21%. Середній річний стік річки поблизу Києва — 43,4 млрд м³ (1 370 м³/с ), а в гирлі — 53,5 млрд м³ (1 700 м³/с).

В середній течії Дніпро тече через лісостепову (до Кременчука) і степову смугу. Кількість опадів тут менша, ніж у верхній частині річки (з 550 мм на півночі до 400 біля Запоріжжя), ліс складає ледве 5%, притоки маловодні, тому суттєво свої водні запаси річка в середній течії не збільшує.

Найбільший відсоток води (55—57% річної кількости) стікає у весняні місяці (березень—травень), коли тануть сніги, найменший — взимку (12%); на літо (червень—серпень) припадає 17—21% річного стоку, на осінь (вересень—листопад) — 12—14%. Відхилення від цих даних бувають досить значні, наприклад, весняний стік води в Києві коливається в різні роки від 46 до 78%.

Водний режим річки зазнав великих змін під впливом будівництва каскаду водосховищ, загальною площею 6 950 км² та повним об’ємом акумульованої води 43,8 км³. Дніпро перетворився на ряд довгих штучних озер, відділених греблями та штучними водоспадами від природних відтинків річки; пообіч прориті канали з численними шлюзами. Водосховища вирівнюють рівень води в Дніпрі, а нижче гребель льодовий покрив тримається менше. Але їх будівництво порушило екологічну рівновагу, докорінно змінило умови водообміну. Порівняно з природними умовами, він уповільнився в 14-30 разів^[3].

Крім водосховищ Дніпровського каскаду, в басейні Дніпра нараховується 15 380 приток різного порядку, загальна довжина яких — 67 156 км, та збудовано 504 водосховища із загальною площею водного дзеркала 767 км² та об’ємом 2,2 км³, 12 570 ставків на малих річках сумарною площею 1 086 км² і об’ємом 1,54 км³.

[ред.] Притоки

На притоки Дніпро порівняно небагатий. Їх розподіл за течією річки вельми нерівномірний, найбільше приток зосереджено в частині від витоку до Києва, тоді як нижче міста і до гирла їх майже немає.

В басейні Дніпра протікає 15 380 малих річок або ж близько 25% від їх загальної кількості в Україні ^[4]. Сумарна їх довжина — 67 156 км. Із них річок, довжиною 10 км і більше — 13 998 із сумарною протяжністю 35 041 км.

У верхній частині, до міста Дорогобуж, Дніпро — це ще невелика річка. На території України вона стає вже значно повноводнішою, бо приймає свої найбільші притоки. На білоруській території: правобічну і багатоводну Березину (довжина — 613 км, величина стоку — 24 530 км²) і лівобічний Сож (648 км і 42140 км²), на території України — Прип'ять (802 км і 114 300 км²) і Десну (1187 км і 88 840 км²) і невеликі притоки Тетерів та Ірпінь. Після впадіння цих рік ширина Дніпра доходить до 700 м, глибина — до 8 м. Витрата води (кількість, що приплива в річку за 1 секунду) зростає з 45 м³ біля Орші до 108 м³ біля Рогачова і 1 380 м³ — біля Києва.

Притоки, що їх приймає Дніпро в своїй середній течії, менші, ніж у верхній, і суттєво бідніші на воду. Праві притоки: Стугна, Рось і Тясмин — короткі і течуть переважно вузькими руслами, вирізьбленими в гранітовому підложжі. Ліві, що випливають здебільшого на Середній височині і перепливають усю Придніпровську низовину, довші, широкі, з низькими берегами і терасами; це Трубіж, Супій, Сула (457 км, сточище — 19 640 км²) з Удаєм, Псел (806 км і 22 820 км²), Ворскла (421 км і 21 400 км²) і Самара (391 км і 23 180 км²). Але всі вони порівняно несуттєво збільшують кількість води в Дніпрі.

В таблиці наведені найбільші притоки Дніпра:

Ліві	Довжина, км	Праві	Довжина, км
Сож	648	Березина	613
Десна	1187	Прип'ять	802
Трубіж	113	Тетерів	365
Сула	457	Рось	346
Псел	806	Тясмин	161
Ворскла	421	Інгулець	549
Самара	391	Базавлук	150

[ред.] Скресання і замерзання

Взимку Дніпро замерзає зазвичай після 20-денної температури нижче 0°С. Замерзання починається з півночі, а скресання льодового покриву — з півдня. Завдяки цьому затори криги та спричинені ними повені на Дніпрі трапляються рідко.

В таблиці наведені середній час появи криги на річці і скресання біля окремих міст:

Місто	Замерзання, число і місяць	Скресання, число і місяць
Київ	17.12	24.03
Черкаси	23.12	22.03
Запоріжжя	5.01	9.03
Херсон	3.01	3.03

Навігація на Дніпрі залежить від тривалості весняного льодоходу і початку осіннього. За даними спостережних пунктів, які облаштували на річці в кінці XIX століття, тривалість весняного скресання криги на Дніпрі тоді складала в середньому від 5 до 12 днів, причому найдовший льодохід був у верхній частині річки, між Дорогобужем і Могильовом, і в середній частині, між Києвом і порогами включно. Осіннє кресання не впливало на навігацію і завжди тривало значно довше — в середньому від 9 до 37 днів, причому найдовше воно було на ділянці від гирла Прип'яті до порогів включно ^[5].

[ред.] Політична географія

Від витоку до гирла Дніпро протікає по території 3 держав: Росії, Білорусі та України. Річка та її притоки на окремих ділянках слугують природним кордоном між країнами.

Вони також зрошують 12 густо заселених областей, 1 – в Росії (Смоленська область), 3 – в Республіці Білорусь (Мінська, Могилівська, Гомельська область), 8 – в Україні (Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька та Херсонська область).

На берегах річки розташовані більше півсотні великих і малих міст, в тому числі столиця України — Київ (4 130 000 жителів). На притоці Дніпра Свіслоч (права притока річки Березини, басейн Дніпра) розташована столиця Білорусі — Мінськ (1 729 000).

На українській ділянці Дніпра розмістилися 26 міст, в тому числі 5 обласних центрів.

В таблиці наведені українські міста над Дніпром (за течією):

Місто	Кількість жителів
Вишгород	22 933
Київ	4 130 000[6]
Українка	13 978
Переяслав-Хмельницький	30 000
Канів	26 426
Черкаси	295 500
Світловодськ	49 938
Кременчук	232 000
Комсомольськ	51 832
Верхньодніпровськ	16 680
Дніпродзержинськ	273 700
Дніпропетровськ	1 040 000
Запоріжжя	786 000
Василівка	15 507
Дніпрорудне	21 900
Енергодар	55 800
Нікополь	128 369
Кам'янка-Дніпровська	15 406
Берислав	15 425
Каховка	38 000
Нова Каховка	52 611
Таврійськ	11 757
Цюрупинськ	31 100
Херсон	312 000
Гола Пристань	15 902
Очаків	17 109

[ред.] Флора

[ред.] Водорості

У Дніпрі і його водосховищах станом на 1 січня 1999 року мешкали представники 8 систематичних відділів водоростей: синьо-зелені (тепер називаються ціанобактеріями і до водоростей не відносяться), діатомові, зелені, дінофітові, евгленові, жовто-зелені, золотисті, кріптофітові^[7]. Особливо різноманітні — зелені. Серед них інтенсивно розвиваються вольвоксові, протококові, ультріксові, зігнемові, десмідієві водорості.

Кількість видів водоростей, інтенсивність їх розвитку на різних ділянках Дніпра значною мірою змінюються залежно від екологічних особливостей частини водойми, сезону року, глибини і часу доби.

Станом на 1 січня 1999 року, загальна кількість видів водоростей, знайдених в планктоні водосховищ Дніпра, склала 1 192 види, а разом з внутрішньовидовими формами — 1 574 ^[7].

[ред.] Вищі рослини

[ред.] Від верхнього Дніпра до гирла

Водна флора верхнього Дніпра представлена 64 видами вищих рослин з 27 сімейств. Домінує група повітряно-водних рослин (54,7% загального числа видів), занурені складають 25%, рослини з плаваючим листям — 20,3%^[7].

На різних ділянках Дніпра до зарегулювання і в різні роки існування водосховищ виявляли 69 видів вищих водних рослин — макрофітів ^[8]. Будівництво водосховищ істотно вплинуло на водну і прибережну рослинність Дніпра і його заплави. Одні рослини не витримали нових умов існування, інші, навпаки, розвивалися краще, внаслідок чого видовий склад рослин до і після затоплення на всіх ділянках Дніпра змінився. На даний час в кожному з водосховищ виростає декілька десятків видів вищих водних рослин, але особливих відмінностей в кількості представлених видів не відмічено^[8].

Найбільш інтенсивне заростання йде на Київському і Кременчуцькому водосховищах. Значні зарослі масиви сформувалися на Кременчуцькому водосховищі вже до 7-го року його існування. На Каховському водосховищі це було відмічено лише на 12-му році існування, але в значно менших масштабах^[8].

Загальна кількість видів вищих водних рослин гирлової області Дніпра (без Дніпро-Бузького лиману) включає 72 види, що належать 28 сімействам і 42 родам. Домінують рослини, занурені у воду (гідрофіти) — 33 види; рослин з плаваючим листям (гідатофіти) — 19 видів; повітряно-водних (гелофіти) — 20 видів^[7].

[ред.] Дніпро-Бузький лиман

Вища водна рослинність Дніпро-Бузького лиману представлена 26 видами. З підвищенням мінералізації води від дельти Дніпра до Кінбурнської протоки кількість видів скорочується (від 25 видів в східній частині лиману до 7 видів — в західній). Значні площі незарослих мілин зосереджені в західній частині лиману, де великий вплив морської води. А основні масиви зарослих — в східній частині вздовж переднього краю дніпровської дельти і біля лівого берега.

Майже половина видів, які ростуть в лимані — це болотяна рослинність, переважно очерет і рогіз вузьколистий (Т. angustifolia). Повітряно-водні рослини — очерет, очерет озерний і частково рогіз вузьколистий — займають п'яту частину чагарників; занурена рослинність — близько 30%. Домінує рдест гребінчастий (P. pectinatus), рдест кучерявий (P. crispus), уруть колосиста (Myriophyllum spicatum), роголисник занурений (Ceratophyllum demersum), валіснерія спіральна (Vallisneria spiralis), наяда морська (Najas marina). Серед рослинності з плаваючим листям найбільші площі займає латаття біле (Nymphaea alba), кубишка жовта (Nuphar lutea) і німфейник щитолисний (Nymphoides pellatum). Формації водяного горіха відмічені в даний час на дуже невеликих ділянках, хоча в недавньому минулому вони були поширені на великих площах в затоках і протоках дельти Дніпра^[7].

Рогіз вузьколистий

Рдест кучерявий

Наяда морська

Латаття біле

[ред.] Фауна

[ред.] Риби і раки

В Дніпрі водяться майже всі з відомих в Україні понад 70 видів риб. Нижня частина річки багатша на рибу — там водиться 60—65 видів, тоді як біля Києва — лише 40. Найпоширеніші – коропові, прохідні й напівпрохідні риби (оселедці, осетрові, тараня та інші), які раніше заходили високо по течії, але після спорудження водосховищ затримуються на греблі, а то й взагалі не виходять із нижньої течії.

В верхньому Дніпрі зовсім зникло чимало типових річкових риб, в тому числі прохідні риби — білуга, щит, чорноморсько-азовський осетр та оселедець, лосось, річковий вугор, а також зменшилась чисельність стерляді, подуста, головня, в’язі, жереха, линка. Їх місце займають озерні форми: лящ (близько 40% вилову), щука, сом, короп (одомашнена форма сазана, потрапила в річку зі ставкових господарств), плітка, окунь.

В цілому за час існування водосховищ видовий склад риби в Каховському водосховищі зменшився від 67 до 56, в решті — від 58 до 45-50. З існуючих нині 56 видів риб дніпровських водоймищ 13 відносяться до сміттєвої (непромислової) риби, яка через малі розміри не має промислового значення. Корисними є лише 23 види ^[9].

В плавнях Дніпра масово нереститься лящ, судак та інші промислові риби. До 70-х років річка давала близько 80% усієї виловленої в річках УССР риби: 78 000 — 110 000 центнерів на рік ^[2].

В таблиці наведений відсотковий склад риб у промислових виловах Дніпра (станом на 1957 рік):

Вид риби	Частина від річного вилову, %	Вид риби	Частина від річного вилову, %
Щука	16,3	Верховодка	4,3
Лящ	11,7	Підуст	3
Густира	10,7	Судак	2,9
Плітка	8,8	Червоноочка	2,4
Лин	4,4	Сом, в’язь, окунь та інші	< 2

Також у Дніпрі водиться 2 види раків: довгопалий та товстопалий.

Короп

Судак

Плітка

Річковий рак

[ред.] Птахи

З майже 250 видів птахів, які гніздяться на Україні, 100 — постійні або тимчасові мешканці річок, озер і боліт. Типово водними мешканцями є пірникози. На сушу вони майже не виходять. При небезпеці навіть можуть піти під воду на декілька хвилин. Житло облаштовують на воді.

На узліссях заплавних лісів, що прилягають до боліт і заплави річки, розміщуються колонії сірих чапель. Останнім часом серед них можна бачити велику білу чаплю і поки що дуже рідкісну — руду чаплю^[10]. На Дніпрі і його притоках також живе кваква, що гніздиться на деревах. А от мала і велика чаплі гніздяться на річці.

Тимчасово живуть на Дніпрі і качки, гусаки та лебеді. А пізньою осінню відлітають в райони Чорного і Середземного морів.

Хижі птиці скопи гніздяться поблизу води на високих деревах, харчуються великою рибою. Кулик-сорока і малий зуйок живуть на піщаних мілинах. А на луках можна побачити чибіса (чайка звичайна) та грицика. На берегах Дніпра — білу трясогузку, яка гніздиться в берегових схилах або просто в ямці на бе́резі.

На обривистих берегах річок постійно зустрічаються нірки берегових ластівок. Інколи вони можуть утворювати великі колонії, які налічують декілька сотень нірок.

Біля заліснених ділянок річки з обривистими берегами зустрічається зимородок, яскрава маленька пташка, яка гніздиться в глибоких норах і харчується рибою.

Характерні мешканці очеретяних, комишових і осокових чагарників вздовж берегів — очеретянки. Найбільша і найпомітніша — дроздоподібна очеретянка. Також звичайні мешканці прибережних чагарників — болотяна і садова очеретянка та очеретянка-борсучок.

Прижилися біля річки навіть сірі ворони — вони збирають на березі молюсків і мертвих рибок, а також нападають на багатьох птахів і їх гнізда.

Сіра чапля

Лебідь

Чайка звичайна (чибіс)

Сіра ворона

[ред.] Ссавці

В басейні Дніпра живе біля 30 видів ссавців, що відносяться до 4 рядів: комахоїдні, рукокрилі, хижі та гризуни.

На Дніпрі живуть хохулі (Desmana moschata) — представники ряду комахоїдних, найстаріші ссавці в Україні. Хохуля — цінний хутровий звір, занесений в Червону книгу України.

Рукокрилі, які ведуть вечірній і нічний спосіб життя, менш вивчені тварини. В басейні Дніпра мешкає ставкова (Myotis dasycneme — занесена до Червоної книги України) і водяна нічниця (Myotis daubentonii).

Річкова видра (Lutra lutra) — хижий звір, який мешкає в затонах. Занесений до Червоної книги України.

Норка (Mustela lutreola) — хижий звір, живе біля річки і частково в воді, добре плаває і пірнає. Теж занесений в Червону книгу України.

Річковий бобер (Castor fiber) — найбільший гризун Євразії. На Дніпрі та притоках будує греблі і гатки. Полювання на європейського бобра в Україні заборонено.

Також в Дніпрі живе нутрія (Myocastor coypus) і ондатра (Ondatra zibethicus) — північноамериканський гризун, завезений в Україну в 1944-1946 роках.

Хохуля

Річкова видра

Річковий бобер

Нутрія, болотяний щур або койпу

[ред.] Історія

Дніпро тісно пов’язаний з історією східних слов’ян, які розселялися по річці та її притоках — Прип’яті, Десні, Росі тощо. Тоді річки були основними шляхами — вони зв’язували віддалені землі і сприяли об’єднанню племен в одну державу — Київську Русь. Середнє Подніпров’я на чолі з Києвом було давнім культурним центром, навколо якого на межі VIII-IX століть об’єдналися східні слов’яни. По Дніпру та його притоках поширювалась культура Київської Русі — писемність, архітектура, мистецтво, — виникали великі міста, які в свою чергу ставали центрами розселення людей і розвитку господарства.

[ред.] Перші згадки і назва

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, яка називається «Мельпомена». Геродот відвідав грецькі колонії на берегах Дніпровського лиману за 450 років до нашої ери, а також плавав по річці до самих порогів. Опис Дніпра вище порогів історик зробив за розповідями купців, які плавали по річці в торгових справах. З того часу про велику слов’янську річку писали безліч істориків і письменників — і давніх часів, і середніх віків. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є у літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» і у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».

Назва річки «Дніпро» вперше зустрічається у літературних пам’ятках першої половини IV століття нашої ери. Походить від давньосхідноіранського «велика річка». До того річка мала давньогрецьку назву Борисфен, що означає «той, що тече з півночі». Предки українців, давні східні слов’яни, називали її Славутичем («син слави») — ця назва досі зрідка використовується як синонім, особливо як поетична назва; римляни — Данаприс, турки — Узу або Узи.

[ред.] Дніпровий шлях в минулому

Дніпро з’єднував Київську Русь з іншими державами і народами. По річці пролягав стародавній торговий шлях, який у Лаврентіївському літописі названий «великим шляхом з варяг у греки». Варязький шлях зв’язував Чорне та Балтійське моря і вів до Візантії.

Нижнє Подніпров’я та північне узбережжя Чорного моря у давнину були важливими районами торгівлі — тут знаходились колонії фінікійців, греків, а пізніше, в середні віки, — венеціанців та генуезців.

Також ці райони у давні часи були ареною боротьби з азіатськими ордами — хозарами, печенігами, половцями, татаро-монголами. Зміцнення кочівників, з одного боку, і ослаблення Києва, з другого, були причиною того, що Дніпровий шлях ставав все менш доступний і з кінця XII століття його функції став перебирати на себе Дністровий шлях із столицею Галицького князівства — Галичем. Завоювання України татарами остаточно знівелювало значення Дніпрового шляху і міст на ньому. Відродилося воно лише в XVI столітті.

На Дніпрі була заснована козацька вольниця Запорозька Січ, звідки козаки на швидких «чайках» здійснювали походи до турецьких берегів. По водах Дніпра вони спускалися до Чорного моря і громили ворожі фортеці. Січ неодноразово міняла своє місце, але лишалася в районі Дніпрових плавнів: болота та плавні захищали Січ від татар і турецьких галер.

За Богдана Хмельницького Дніпро став головною річкою козацької держави. В добу «руїни», коли держава Хмельницького розпалася на Лівобережну і Правобережну з окремими гетьманами, війни між претендентами, що намагалися об’єднати державу, супроводжувалися переходами через Дніпро (зокрема, походи Тетері, Брюховецького і Дорошенка в 1660-х роках).

Згодом Дніпро на довгій лінії від Лоєва до Кременчука (за винятком околиць Києва) став кордоном московської і польської сфери інтересів аж до 1793 року. В межах Литовсько-Польської держави комунікаційне значення мала верхня частина річки і її праві притоки, зокрема Прип'ять, і Десна: ними перевозили товари на захід і північний захід — до Вісли, Німана і Балтійського моря.

В XVIII столітті в Европі на водний транспорт звернули особливу увагу — Дніпро сполучили каналами з іншими річковими системами: в 1765—1768 роках — з басейном Німана каналом Оґінського, в 1775 закінчили спорудження Королівського каналу, що зв’язав Дніпро з Віслою (через Мухавець, притоку Бугу, з притокою Прип’яті Пиною). Обидва канали були споруджені з приватної ініціативи, щоб дати можливість транспортувати лісові багатства Полісся до балтійських портів — Гданська і Клайпеди. А на території Білорусі в 1797 році був збудований Березинський канал, який з’єднав Дніпро із Західною Двіною.

[ред.] XIX-XX століття

В кінці XVIII століття весь Дніпро опинився в руках Російської Імперії, і це помітно вплинуло на його значення як водного шляху. Від цього часу беруть початок спроби регуляції річки і усунення порогів, щоб створити суцільний водний шлях. Але ці праці, як і більш ґрунтовні в 1843—1853 роках, не мали великого значення, а в другій половині XIX століття, коли вся увага була звернута на будівництво залізниць, і зовсім припинилися. Дніпро був і далі поділений на дві частини: вище і нижче порогів.

В часи Другої світової війни, у другій половині 1943 року, відбулася грандіозна битва за Дніпро між арміями СРСР і нацистської Німеччини. З обох боків в ній взяли участь до 4 млн вояків, а фронт битви розтягнувся на 1 400 кілометрів. В результаті чотиримісячної операції Червона Армія звільнила лівий берег Дніпра від німців: значні сили армії СРСР форсували річку, створили декілька плацдармів на правому березі, а також звільнили місто Київ. Битва за Дніпро стала однією з найбільших битв в світовій історії.

[ред.] Дослідження річки

В історії дослідження Дніпра розрізняють кілька періодів. Початковий — це період збору інформації про річку. Перші загальні відомості були опубліковані в «Книге Большому Чертежу» (1627 рік).

У кінці XVII — першій половині XVIII століття виконувались досить значні роботи по створенню в дніпровських порогах проходів — каналів, щоб забезпечити наскрізний рух річкою. Однак ці роботи не дали бажаних результатів.

Наступний період — це друга половина XIX — початок XX століття, коли різко зросли технічний рівень і обсяг досліджень, почалися стаціонарні роботи і розвинулась мережа спостережних пунктів за водним режимом річки. Організовані вони були на початку XIX століття. Перший постійно діючий водомірний пост на Дніпрі був відкритий поблизу Києва в 1804 році, а регулярні водомірні спостереження розпочалися в 1839 році. Вже в кінці XIX століття з'явилися узагальнюючі наукові праці. Серед них виділяють монографію М. І. Максимовича «Днепр и его бассейн» (1901 рік). Максимовича вважають основоположником наукових гідрологічних досліджень Дніпра та його басейну^[1].

[ред.] Пороги

Докладніше у статті: Дніпрові пороги

До початку ХХ століття в руслі Дніпра були пороги — між містами Дніпропетровськ і Запоріжжя. На сьогодні їх затоплено водами Дніпровського водовховища. Але дно Дніпра на цій ділянці і досі всіяне підводними і надводними скелями та камінням.

Якщо каміння й скелі перетинають частину течії, вони називаються заборами, якщо всю ріку — порогами. В середній течії Дніпра існувало 9 порогів, 30-60 кам'яних гряд («заборів») та 60 островів. Загальна довжина ділянки, де вони знаходились, — близько 65-75 км, висота падіння води — 30-40 м. Пороги перешкоджали судноплавству, а розміщалися у наступному порядку:

1. Кодацький поріг. Знаходився на відстані 17 верст нижче Дніпропетровська (до 1926 — Катеринослав або Екатеринославъ), біля села Кодаки (тоді — Кайдак). Загальна довжина порогу — 186 сажнів.
2. Сурський поріг. Знаходився на відстані 8 верст від Кодацького. Довжина — лише 46 сажнів.
3. Лоханський поріг. Знаходився на відстані 1,5 верст від попереднього. Посередині русла були розташовані три невеликі острови, які утворювали в порозі два проходи: один — між правим берегом і островом Кулики; другий, дуже вузький, — між лівим берегом і о. Скелястий. Цей останній прохід, досить глибокий, отримав назву Лохань, а від нього і весь порог почали називати Лоханським.
4. Дзвонецький поріг. Знаходився в 5 верстах від Лоханського. Довжина — 95 сажнів.
5. Ненаситецький поріг, Ненаситець або Ревучий. Лоцмани називали його ще Розбійник або Дід. Найгрізніший і найбільший з усіх Дніпровських порогів. Знаходився на відстані 7,5 верст від Дзвонецького порогу і складався з 7 заборів, а під правим берегом було скупчено чимало каміння. Довжина порогу — 408 сажнів.
6. Вовнизький поріг. Лоцмани називали його Онук. Знаходився на відстані 13,5 верст від попереднього. Довжина — 315 сажнів.
7. Будило. Знаходився на відстані 3 верст нижче Вовнизького. Довжина — 134 сажні.
8. Лишній поріг. Знаходився на відстані 16 верст від Будиловського. Довжина — 84 сажні.
9. Вільний поріг. Знаходився на відстані 4,5 верст від Лишнього. Довжина — 330 сажнів.

Вільним, власне, і закінчувалися Дніпровські пороги.

Перші роботи по розчистці порогів звелів виконати ще Петро І. У 1803—1805 роках в найбільшому і найгрізнішому Ненаситецькому порозі був обладнаний двокамерний шлюз з підпором 4,27 м. Проте його конструкція виявилася недосконалою і шлюз зруйнувався^[1].

За проектом Шитова (16 шлюзів на обхідних каналах уздовж порогів) велися роботи в 1833 та 1843—1853 роках. Вони дали змогу подовжити сплавну навігацію на 1,5-2 місяці, а в деякі роки — і на все літо.

Із розвитком залізниці роботи на Дніпрі відійшли на другий план, хоча проекти приборкання порогів все ще розроблялися (1878, 1880—1884, 1891 роки). Лише в 1905 році в проекті шлюзування порогів інженерів Максимова і Графтіо з'явилася ідея використати енергію самої річки^[1].

На початку ХХ століття річище Дніпра біля Києва закріпили, поглибили русло і очистили вище Дніпропетровська від порогів: завдяки цьому глибина річки вище Києва сягала 0,8 м, між Києвом і порогами — до 1 м, нижче порогів — до 1,8 м, а нижче Каховки — навіть до 4,2 м. Також був збудований порт у Києві і впорядковано ряд пристаней.

З освоєнням півдня України заговорили про необхідність зрошення посушливих земель для більш інтенсивного розвитку сільського господарства. Проекти зрошення земель півдня з'являлися один за одним (1908, 1914, 1915 та інші роки).

У проектах 1910 — 1913 років (інженер Шаппюї, професор Гольє, професор Бахметьєв) вперше передбачалося регулювання стоку з метою підвищення потужності гідростанції. Але проекти затоплення порогів, створення гідроелектростанцій і з’єднання Дніпра судноплавними каналами з Двіною (шлях Херсон—Рига), Віслою (Київ—Гданськ) та Дінцем і Донецьким басейном не були реалізовані через Першу світову війну. Не зміг їх втілити і Департамент Водного Господарства новоутвореної УНР. Але, не зважаючи на недостатні роботи, транспортове значення Дніпра перед першою світовою війною зросло.

[ред.] ГЕС і водосховища

Докладніше у статтях: Київське водосховище, Канівське водосховище, Кременчуцьке водосховище, Дніпродзержинське водосховище, Дніпровське водосховище, Каховське водосховище та Каскад гідроелектростанцій на Дніпрі

З русла Дніпра, яке протікає територією України, в природному стані збереглося лише 100 км^[11]. Решта — зарегульована каскадом дніпровських водосховищ: Київським, Канівським, Кременчуцьким, Дніпродзержинським, Дніпровським, Каховським із загальною площею водного зеркала 6 979 км² і повним об’ємом 43,8 км³ води, що відповідно становить 94,7 і 90,8% до загальної кількості всіх великих водосховищ України ^[11].

Масові проектні і практичні будівельні роботи на Дніпрі розпочалися в 1928 році, після початку спорудження Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕС), а з нею і цілого ряду гідровузлів. Ця праця багатотисячного колективу проектантів і будівельників завершилася в 1980 році. За цей час річку від державного кордону з Республікою Білорусь до Каховки було перетворено в каскад водосховищ.

Найвідоміша — Дніпровська ГЕС в Запоріжжі, була побудована в 1927—1932 роках і мала потужність в 558 МВт. Під час Другої світової війни станція була частково зруйнована, а до 1950 року — відновлена. У 1969—1975 роках була введена друга черга станції — ДніпроГЕС-2.

Каховську ГЕС побудували другою — в 1950—1956 роках, за нею — Кременчуцьку — в 1954—1960, Київську — в 1960—1964, Дніпродзержинську — в 1956—1964, і в 1963—1975 роках Канівська ГЕС завершила Дніпровський каскад гребель.

Первістком каскаду водосховищ було Дніпровське (воно ж — озеро ім. Леніна, оз. Дніпровське), заповнене в 1932—1933 роках. З початку Другої світової війни і до 1946 збереглась лише пригреблева ділянка, а в 1947 водосховище заповнили до сучасного рівня.

Другим споруджено Каховське водосховище — в 1955—1958 роках, потім — Кременчуцьке (1959—1961), Дніпродзержинське (1963—1965), Київське (1964—1966), Канівське (1973—1976).

[ред.] Екологія

Господарські об’єкти у басейні Дніпра протягом десятиліть нарощували водокористування без урахування економічних та екологічних наслідків для України, зазначають екологи ^[1]. В басейні річки сконцентровано чимало промислових виробництв з переважанням «брудних» галузей (металургійна, хімічна, вугільна), найбільші енергетичні об'єкти та масиви зрошуваних земель. Через них річка — на межі гідроекологічної кризи, бо самовідновлювана здатність Дніпра і багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги, зазначають екологи ^[1].

У басейні Дніпра дуже забруднені ґрунти, поверхневі та підземні води. Настільки, що їх очищення при наявних технологіях стає неможливим ^[1].

Забруднення води і водозбірних ландшафтів великою кількістю хімічних сполук, більшість з яких не властива живому, призвело до зміни в багатьох річках басейну природного хімічного типу води і різко ускладнило одержання якісної питної води на очисних спорудах.

[ред.] Водокористування

Тільки в 2001 році з Дніпра було забрано 9,641 млрд м³ води, використано — 7,589 млрд, скинуто — 5,718 і безповоротно спожито — 2,219. З використаної води 60% (або 4,525 млрд м³) припадає на виробничі потреби, 13% (0,974 млрд м³) — на зрошення, 21% (1,583 млрд м³) — на господарсько-питні потреби і 2% (або 0,148 млрд м³) — на сільськогосподарське водопостачання^[1]. Каналами Дніпро-Донбас, Північно-Кримським та Каховським щороку за межі басейну перекидається 5—6 млрд м³ води.

За даними Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук, використання води питної якості на технологічні потреби становить близько 50%. Приблизно 90% цих витрат можна задовольнити за рахунок повторного використання води в системах промислового та комунального водозабезпечення^[3]. Втрати води під час транспортування становлять 10—20%, нераціональне використання та втрати її у житловому фонді — більш як 20%, у промисловості — 20-30%. За оцінкою лабораторії раціонального використання водних ресурсів Київського національного технічного університету будівництва і архітектури, лише за рахунок раціонального використання води в усіх галузях у басейні Дніпра можлива її економія в обсязі 8 км³ на рік^[3].

В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України. У тому числі понад 30 мільйонів людей, 50 великих міст і промислових центрів, понад 10 000 підприємств, 2 200 сільських і понад 1 000 комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електростанції (тепер вже три).

Воду з Дніпра споживають жителі Києва (воду з річки качає один з трьох міських водогонів), Дніпропетровська, Запоріжжя, Черкас та інших міст і містечок вздовж річки.

[ред.] Стан підземних вод

Через господарську діяльність людини триває інтенсивне забруднення підземних вод. Найбільш забруднені ділянки знаходяться переважно біля великих промислових та сільськогосподарських об’єктів, а також населених пунктів. Найбільші порушення — в економічно розвинутих районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості, сільського господарства та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, мінералізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива та отрутохімікати, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фермах.

У межах басейну Дніпра розташовано близько 1000 фільтруючих накопичувачів, 80% яких сконцентровано в південній частині басейну. Сумарний обсяг зібраних у них високомінералізованих вод досягає 1 км³, з них 77% припадає на Дніпропетровську область^[3]. З накопичувачів до підземних водоносних горизонтів переходять розчини солей, нафтопродукти, ароматичні речовини тощо.

Так, надзвичайно складна екологічна ситуація склалася у районах міст Узина, із загальною площею забруднення нафтопродуктами близько 100 км³, Білої Церкви, де під загрозою існування опинився дендрологічний парк «Олександрія» ^[3].

У гірничодобувних районах Дніпропетровської, Запорізької, Донецької та Полтавської областей до підземних горизонтів регулярно надходять високомінералізовані дренажні, рудникові та шахтні води. Так, загальна площа забруднення підземних вод у районі Кривбасу становить близько 300 км³.

Таким чином, у басейні Дніпра сформувалися великі осередки забруднених підземних вод, зокрема в районах:

• Дніпропетровська—Дніпродзержинська — стічними водами об'єктів хімічної і металургійної промисловості;
• Новомосковська—Павлограда — шахтними водами і відходами тваринницьких комплексів;
• Кривого Рога — шахтними водами та стічними водами металургійних заводів;
• Житомира—Рівного — стічними водами підприємств хімічної і легкої промисловості, а також господарсько-побутовими стічними водами.

[ред.] Радіаційне забруднення

Внаслідок Чорнобильської катастрофи радіонуклідами, переважно цезієм-137, стронцієм-90 та плутонієм-239 (240), була забруднена чимала територія України, в тому числі значна частина басейну Дніпра та всі водосховища каскаду ^[1]. Основна кількість радіонуклідів потрапила до Дніпра впродовж першого післяаварійного періоду, і сумарна бета-активність води поблизу Києва в травні 1986 року становила 5×10⁻⁸ Кі/л, що в 100-1000 разів перевищувало природний фон. Однак вже влітку того ж року активність води зменшилась у декілька разів ^[12].

Найвайливішим є факт викиду з реактора четвертого блоку ЧАЕС близько 2000 Кі ізотопів плутонію-239 (240), період напіврозпаду якого — 24 110 років ^[13]. Переважна більшість плутонію знаходиться в мулі Київського водосховища (там близько 60 млн т) і в ґрунті навколишньої території ^[13].

Водосховища дніпровського каскаду є своєрідними накопичувачами радіоактивного забруднення. Основна частина радіонуклідів зосереджена в мулі, тканинах рослин і водних тварин, які є концентраторами цезію та стонцію ^[1].

За даними радіаційного водного моніторингу, з моменту аварії на ЧАЕС до грудня 1995 року у Дніпровський каскад водосховищ з аерозольним випаданням і річковим припливом надійшло не менш як 6 000 Кі цезію-137 і 5 000 Кі стронцію -90. За вказаний час у Чорне море Дніпром було винесено близько 40 Кі цезію і близько 1400 Кі стронцію. Таким чином, екосистеми водосховищ затримали не менш як 99% цезію-137 і 70% стронцію-90 від усієї кількості радіонуклідів, що надійши у водойми в результаті аварії ^[1].

Хоча вже у 1994 році спостерігалося зменшення концентрації ізотопів у водосховищах у 100 разів, порівняно з 1986 роком, однак вона все ж у 35 разів перевищує рівень, що передував катастрофі^[3].

Чорнобильська аварія практично знищила річку Прип'ять та весь її басейн в 122 тисячі км², який нині придатний лише для заповідної зони. Зараз води Прип'яті, а також таких річок, як Сож, їх притоків Несвич, Іпуть, Бесядь,Брагінка, Колпіта, Покоть, продовжують виносити у Дніпро радіоактивний мул^[14].

[ред.] Негативні природні явища

Ситуація в басейні Дніпра ускладнюється значним рівнем розвитку ерозійних процесів та берегоруйнування. Розораність території водозбору досягла 65%, а в Херсонській області і басейнах деяких малих річок — 80-85%, тоді як оптимальний рівень — 40%. Лісистість території басейну в середньому досягає 14%, тоді як оптимальний рівень — 30% ^[3]. За останні 25 років загальний вміст гумусу в ґрунті зменшився на 10% ^[3]. Продукти ерозії, потрапляючи в воду, замулюють її і забруднюють органічними сполуками, мінеральними добривами, зокрема азотом та фосфором.

Протяжність берегової лінії Дніпровських водосховищ — 3 079 км, причому 1 110,9 км — абразійно-ерозійні береги, які потребують закріплення^[3]. Всього необхідно закріпити 302,7 км берегів водосховищ. Внаслідок руйнування берегів уже втрачено 6 176 га землі. Тільки з 1960 по 1995 рік до водосховищ надійшло 337 млн м³ продуктів руйнування берегів^[3].

Триває підтоплення земель у зонах водосховищ. Їх уже більш як 200 000 га. У басейні підтоплено понад 100 міст та селищ міського типу ^[1]. З цим пов'язані такі негативні явища, як деградація земель, замулення та заболочення тощо. Крім того, це суттєво вплинуло на активізацію небезпечних екзогенних геологічних процесів (зсувів, карсту, просідань тощо), в першу чергу в межах промислових міст — Дніпропетровська, Запоріжжя, Черкас та інших.

[ред.] Якість води

Негативні фактори в сукупності призвели до деградації всієї екосистеми басейну Дніпра, зокрема до погіршення якості води. Аналіз багаторічних спостережень показав, що найпоширенішими забруднюючими речовинами річок басейну Дніпра є нітрити, азот амонійний, біогенні та органічні речовини, важкі метали, нафтопродукти і феноли^[3]. Виявлена концентрація їх свідчить про порушення норм якості води, прийнятих для водойм рибогосподарського та культурно-побутового призначення.

У зв'язку зі спадом виробництва забруднення водосховищ Дніпра в цілому зменшилось. Однак спостерігається тенденція до збільшення у воді вмісту легкоокислюваних органічних сполук, азоту амонійного, азоту нітритного. За рівнем хімічного і бактеріального забруднення вода більшості річок басейну Дніпра класифікується як забруднена та брудна ^[3].

Найвища забрудненість сполуками важких металів спостерігалась на таких річках, як Горинь, Тетерів, Гнилоп'ять, Псел, Самара, Рось, Інгулець. Максимальна концентрація сполук міді в окремих випадках коливалась у межах 34-96 гранично допустимих концентрацій (ГДК), цинку та марганцю — 10-91 ГДК.

У воді Ірші, Ірпіня, Унави, Сейму — підвищений вміст азоту амонійного, фенолів, нафтопродуктів. Зріс вміст азоту амонійного і в Десні. Крім того, річка забруднена цинком — до 19 ГДК, марганцем — до 12 ГДК, нафтопродуктами — до 32 ГДК. У Росі збільшився вміст азоту амонійного, спостерігались випадки значного забруднення сполуками цинку, марганцю, нафтопродуктами. Вода в Сулі, Удаї, Пслі, Хоролі, Ворсклі, Мерлі, Орілі, Берестовій, Самарі, Вовчій забруднена легкоокисними органічними речовинами, фенолами, сполуками міді, марганцю. Вода у Мокрій Московці забруднена азотом амонійним, нітритним, сполуками важких металів. На річках Самарі, Вовчій, Солоній протягом року спостерігалися випадки надмірного забруднення сульфатами ^[3].

Київське та Канівське водосховища забруднені переважно азотом амонійним, фенолами, сполуками міді, цинку та марганцю. Кременчуцьке та Дніпродзержинське — азотом нітритним, сполуками міді, цинку, марганцю. Основні забруднювачі Дніпровського водосховища — сполуки міді (до 11 ГДК), цинку (до 32 ГДК), марганцю (до 10 ГДК) та феноли (до 8 ГДК). Забруднення сполуками цинку у водосховищі в окремі роки досягає майже 100 ГДК.

За даними звітності Держводгоспу України, лише у 2006 році в басейн Дніпра потрапило 321 тонна нафтопродуктів, з них 194 тонни — безпосередньо в русло Дніпра; 820 тонн заліза, 18 тонн міді, 6,6 тонн нікелю, 70 тонн марганцю, 229 тонн фтору, 9936 тонн кальцію, 26 тонн калію, 3 435 тонн натрію, 4 074 тонни фосфатів^[15].

Забруднення води в басейні Дніпра призвело до порушення природних процесів самоочищення водних об'єктів і значно ускладнило проблему одержання якісної питної води на водопровідних станціях. Водопровідні очисні споруди вже не можуть перешкодити надходженню до питної води значної кількості неорганічних та органічних забруднюючих речовин, спільна дія яких на організм людини небезпечна для здоров'я^[3].

[ред.] Заповідні зони

Докладніше у статтях: Канівський природний заповідник та Дніпровсько-Орільський заповідник

До Дніпра прилягає більше 10 заповідних зон України. Найбільші з них:

1. Канівський природний заповідник — створений в 1923 році природний заповідник площею 2 049 га неподалік Канева (Черкаська область) на правому березі і заплавних островах Дніпра. Межує безпосередньо з могилою Тараса Шевченка на Тарасовій (раніше — Чернечій) горі. Створений на базі Канівською навчально-дослідного лісового господарства. Основні функції — охорона унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття,спостереження за зміною природних процесів.
2. Дніпровсько-Орільський природній заповідник — заповідник в долині Дніпра і плавнів Протовчі (сучасне русло Орілі), створений в 1990 році. Площа — 3 766 га.
3. Національний заповідник «Хортиця». В 1965 році острів Хортиця було оголошено Державним історико-культурним заповідником (Постанова Ради Міністрів Української РСР №911 від 18.09.1965 року). А з метою збереження в природному стані унікальних пам'яток геології в порожистій частині Дніпра, включаючи виходи докембрійських кристалічних порід, цінну наскельну рослинність, рідкі та зникаючи види рослин на ділянках цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, постановою Ради Міністрів Української РСР №500 (від 28.10.1974 року) на території історико-культурного заповідника був утворений геологічний заказник «Дніпровські пороги».

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1993 року №254 «Про Національний заповідник «Хортиця», Державному історико-культурному заповіднику було надано статус Національного. До його складу входять сам острів Хортиця і прилеглі до нього острови та скелі Байда, Дубовий, Ростьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра, що мають загальнодержавне та історично значення. Загальна площа заповідника — 2 386,86 га^[16].

Природні заповідники на Дніпрі (станом на 01.01.1999 року ^[3]).

Назва	Директор	Адреса	Підпорядкування	Рік створення	Площа, га	Кількість видів Червоної книги України
						Флори	Фауни
Канівський	Чорний М.Г.	258300 Черкаська область, м.Канів	Київський університет	1923	2049	26	74
Дніпровсько-Орільський	Артеменко В.Н.	320098 м. Дніпропетровськ, Набережна перемоги, 38	Держкомлісгосп	1990	3766	9	24

[ред.] Судноплавство

Докладніше у статті: Судноплавство на Дніпрі

На Дніпро припадає половина всіх річкових шляхів України і основна частина (близько 60%) річкових перевезень вантажів і пасажирів.

До середини XIX століття по річці плавали переважно на плотах (в тому числі сплавляли ліс) і на дерев'яних суднах (перевозили зерно).

В другій половині XIX століття в басейні Дніпра діяло 50 постійних суднобудівельних пункта (нижче порогів — 6, вище — 14, на р. Десна з її притоками — 12, на Прип'яті і притоках — 8, на р. Сож — 8 і на Березині — 2) і багато тимчасових верфей^[5].

Непарові судна для Дніпровського басейну будувалися різних типів і більше 15 найменувань, в тому числі баржі, бриги, дуби, трембаки, шхуни, барки, галери.

З 1857 року бере початок регулярне пароплавство на всій течії Дніпра: і вище, і нижче порогів. Хоча пароплави на річці були і раніше. Найперший належав графу Михайлу Семеновичу Воронцову і був побудований кріпаками-умільцями в 1823 році в його маєтку в селі Мошни Київської губернії — для буксирування барок^[5]. Місцевий досвідчений коваль Вернигора встановив на «Пчелке» (так називався пароплав) парову машину на 6,5 кінських сил. Через два роки пароплав перевезли через пороги в Херсон, звідки він здійснював рейси до Миколаєва.

До революції у вантажному русі вище порогів головне місце займало дерево, що йшло в степ (його перевантажували на залізниці в Черкасах, Кременчуці, а найбільше — в Дніпропетровську), а нижче порогів — збіжжя. У вантажообігу всього Дніпра в 1913 році дерево складало 55%, зерно — 27%. В 1940 на ці вантажі припадало вже лише 32% і 14% відповідно ^[2].

З 1917 року, через громадянську війну, рух на Дніпрі сильно спав: кількість пароплавів зменшилася в 1924 до 76, непарових суден — до 131, перевезення вантажів — до 300 000 т, пасажирів — до 1 700 000 ^[2]. Пристані були знищені, русло Дніпра, не чищене роками, замулилося.

В 40-х роках найважливішим портом Дніпра був Київ (1/2 вантажообігу басейну) — вузол водних шляхів (вгору і вниз по Дніпру і його великих притоках — Прип'яті, Десні, Сожі) і важливий перевантажувальний вузол. Другим за значенням, одночасно річковим і морським портом, був Херсон, де перевантажували нафтопродукти з моря на Дніпро, а дерево, марганцеву руду, хліб і метали — з Дніпра на море. Дніпропетровський порт був важливим для Донбасу — там перевантажували ліс з Дніпра залізницями на Донбас і приймали донецьке вугілля. В Черкасах теж перевантажували ліс — для Одеси, в Кременчуці — для Харкова і Миколаєва. В Запоріжжі вантажили дерево з верхнього Дніпра, нафтопродукти — з нижнього, з Кривого Рогу — залізну руду, а відправляли вугілля, метали і сіль, які надходили з Донбасу. Серед інших портів значну перевалку мали також Дніпродзержинськ, Нікополь (марганцева руда), Каховка та інші.

В 90-х роках питома вага перевезень вантажів річковим шляхом (а це переважно по Дніпру) в Україні складала трохи більше 1% від перевезень усіма видами транспорту. В абсолютних цифрах це — від 66 млн тонн у 1990 році і до 8 млн тонн у 1999^[1].

Експлуатаційна довжина річкових судноплавних шляхів загального користування в 1999 році становила 2 400 км (у 1985 — 4 900 і в 1990 — 4 000 км). Це близько 10% довжини залізничних колій ^[1].

Нині Дніпро судноплавний упродовж 1990 км від гирла, системою каналів сполучений з ріками стоку Балтійського моря (Західною Двіною, Німаном, Західним Бугом).

Після побудови каскаду водосховищ утворився судноплавний річковий шлях, по якому могли плавати судна типу «річка-море» з осадкою до 3,65 м. Він проходить по Київському водосховищу від кордону з Республікою Білорусь до міста Херсон і завдовжки 997 км. Судноплавний шлях по р. Прип'ять — з глибинами 1,60-2,65 м, протяжністю 63 км (від кордону до гирла Прип'яті). Але якщо в радянські часи по Дніпру регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення, то в незалежній Україні рейси по річці вважаються нерентабельними — виконуються в основному лише прогулянкові та туристичні.

Дніпро дуже важливий для транспорту і економіки України: всі водосховища обладнані великими шлюзами, що дозволяють суднам розмірами до 270×18 метрів мати доступ до порту Києва. Річка також використовується пасажирськими суднами: популярність круїзів по Дунаю і Дніпру росте з кожним роком.

[ред.] Дніпро в культурі

“	Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилі підійма.	„
— Тарас Шевченко, «Причинна» (1837)

Дніпро згадується і описується в романах, поезії та прозі, піснях, десятках історичних досліджень на різних мовах різних часів.

В українській літературі Дніпро неодноразово згадується вже в «Повісті врем'яних літ», з ним пов'язується легенда про святого апостола Андрія, оповідання про хрещення Русі Володимиром Святим, про війни засновників Київської Держави з численними ворогами.

В «Слово о полку Ігоревім» є звертання дружини князя Ігоря Святославича — Ярославни: «О, Дніпре, Славутичу», яке свідчить про давність цього шанобливого фольклорного епітету. Є він і в народних думах: «Тогда козаки собі добре дбали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли» («Дума про Самійла Кішку»).

Згадується річка і в старовинних переказах, піснях. До неї звертаються і в літературі часів Козацької Держави («Вірші на жалосний погреб... Сагайдачного», драма «Милость Божія», козацькі літописи).

Українське відродження XІХ століття теж підносить тему Дніпра в літературі та мистецтві. Образ річки пов'язаний з усією творчістю Тараса Шевченка, в тому числі як символ історичної долі українського народу. Шевченків «Заповіт» і поховання поета над Дніпром великою мірою визначили і нині живу традицію шанування річки як української національної святині.

Писали про річку і більшість українських письменників ХХ століття. Образ Дніпра займає вагоме місце у багатьох віршах Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри («Іще не скресла крига на Дніпрі» та інші), Миколи Вінграновського («Чуєш, Дніпре мій», «Скажи мені, Дніпре», «Ніч Івана Богуна» тощо) та інших письменників.

Дніпрові краєвиди також популярні серед художників — різних часів і різних країн.

«Від'їзд Катерини II з Канева в 1787 році» Ян Богуміл Плерш, між 1787-1812	«Переправа Миколи Гоголя через Дніпро» Антон Іванов, 1845	«Очерети на Дніпрі поблизу містечка Олешки» Іван Айвазовський, 1857	«Лід на Дніпрі» Іван Айвазовський, 1872
«Місячна ніч на Дніпрі» Архип Куїнджі, 1880	«Карл XII і Мазепа на березі Дніпра» або «Карл XII і Мазепа після Полтавської битви» Густав Олаф фон Седерстрьом, 1880	«Дніпро вранці» Архип Куїнджі, 1881	«Мазепа на переправі через Дніпро» Корнило Устиянович, 1883
«Дніпро під Києвом» Ян Станіславський, 1904	«Слов'яни на Дніпрі» Микола Реріх, 1905	«Причинна. Реве та стогне Дніпр широкий» Микола Бурачек, 1941	«Біля Канева» Костянтин Єлева, між 1945-1950

[ред.] Власні назви

У липні 1926 Катеринослав був перейменований в Дніпропетровськ — на честь Дніпра, на берегах якого місто знаходиться, і одного з діячів комуністичного руху — Григорія Петровського (прижиттєво), що починав трудову і революційну діяльність в Дніпропетровську.

У 1960 році в Києві відкрили станцію метро «Дніпро», першу наземну станцію столичного метрополітену. Вона розташована на мосту через набережну Дніпра. З бічних платформ, що являють собою естакаду над набережною, відкривається вид на дніпровські простори.

Назву «Дніпро» з 1962 року носить і український футбольний клуб з Дніпропетровська, який виступає в українській прем'єр-лізі. Заснований він у 1918 році.

У 1964 році в Києві збудували і відкрили чотиризірковий готель «Дніпро» — недалеко від самої річки, у центрі міста на Європейській площі. Цього ж року назву «Дніпро» присвоїли і київському видавництву художньої літератури «Держлітвидав України», заснованому ще в 1919 році.

У 1999 році було створено ракету-носій легкого класу «Дніпро» — на базі міжконтинетальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана»), що підлягали скороченню відповідно до російсько-американського договору.

28 грудня 2004 року назву «Дніпро» присвоїли українському футбольному клубу з Черкас. Він виступав у другій лізі чемпіонату України. Заснований 9 травня 1955 року. Припинив своє існування 21 травня 2009 року, хоча останній матч був проведений ще 9 травня 2009 року проти МФК «Миколаїв».

14 вересня 2008 року в Дніпропетровську урочисто відкрили стадіон «Дніпро» або «Арена Дніпро», місткістю 31 003 глядача. Його будівництво коштувало 65 мільйонів євро і тривало 3,5 роки (квітень 2005 — вересень 2008). Він став домашнім стадіоном ФК «Дніпро».

[ред.] Сучасність

[ред.] День Дніпра

Наприкінці 2003 року Київрада ухвалила розширити перелік масових заходів у місті та заснувала День Дніпра. Щоб «донести до громадян сучасні екологічні проблеми водоймища». Відзначається День Дніпра в Києві в першу неділю липня і пов'язується зі святом Івана-Купала^[15].

[ред.] Освячення води Дніпра

19 січня 2009 року, в день Водохреща, вперше в історії Києва Предстоятель Української Православної Церкви МП Митрополит Володимир освятив води Дніпра на Оболонській набережній^[17]. Місце для освячення води вибрали з огляду на те, що саме на Оболоні протікала легендарна річка Почайна, в якій святий рівноапостольний великий князь Володимир хрестив русичів 1020 років тому^[18]. Крім того, Оболонська набережна починається і закінчується храмами (Різдва Христового та Свято-Покровський).

Молебен проводили біля спеціальної купальні-ополонки в формі хреста, поруч з якою встановили трьохметрову льодову скульптуру Хрестителя Київської Русі святого князя Володимира — точну копію пам'ятника, що на Володимирській гірці в Києві. На березі також розпалили багаття, в казанах підігрівався глінтвейн, який пірнальникам розливали безкоштовно^[18].

[ред.] Примітки

[ред.] Ресурси інтернету

• Болдін Олексій. Освячення вод Дніпра митрополитом УПЦ (МП) Володимиром у день Водохреща 19 січня 2009 року. ФОТОРЕПОРТАЖ на сайті Інформаційного агентства «Українські Новини»: ukranews.com (укр.)
• Відділ проблем Дніпра. Заповідники. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води на сайті Сторінка Дніпра: nature.org.ua (укр.)
• Видовое разнообразие флоры и фауны водоемов бассейна реки Днепр: фито-, зоопланктон, высшая водная растительность, беспозвоночные, рыбы на сайті Програми ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення бассейну Дніпра: dnipro-gef.net (рос.)
• Водные пути России во второй половине XVIII - начале XIX века на сайті year2000.ru (рос.)
• Географія Дніпра. Флора і фауна. Екологічні проблеми на сайті Днепра живая вода: dnipro-live.narod.ru (рос.)
• Про Дніпро на сайті Экология окружающей среды стран СНГ: ecologylife.ru (рос.)
• encyclopediaofukraine.com — Dnieper River (англ.)

[ред.] Література

[ред.] Див. також

• Список річок України
• Найдовші річки України

п • о • р Дніпро
Праві притоки	Друть • Березина • Прип'ять • Ірпінь • Тетерів • Рось • Тясмин • Інгулець • Базавлук
Ліві притоки	Сож • Десна • Трубіж • Сула • Псел • Ворскла • Оріль • Самара • Конка
Водосховища	Дніпровське • Дніпродзержинське • Канівське • Каховське • Київське • Кременчуцьке
Міста	Смоленськ • Орша • Могильов • Київ • Переяслав-Хмельницький • Канів • Черкаси • Кременчук • Світловодськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ • Запоріжжя • Нікополь • Енергодар • Нова Каховка • Херсон

п • о • р Міста і смт над Дніпром (від джерела до гирла)
Росія	Бочарово¹ • Верхньодніпровський • Дорогобуж • Смоленськ
Білорусь	Дубровно • Орша • Копись • Шклов • Могильов • Бихов • Рогачов • Жлобин • Стрешин • Речиця • Лоєв • Комарин²
Україна	Радуль • Любеч • Вишгород • Київ • Козин • Українка • Ржищів • Переяслав-Хмельницький • Канів • Черкаси • Світловодськ • Кременчук • Комсомольськ • Верхньодніпровськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ • Запоріжжя • Василівка • Дніпрорудне • Енергодар • Нікополь • Кам'янка-Дніпровська • Нововоронцовка • Горностаївка • Берислав • Каховка • Нова Каховка • Дніпряни • Таврійськ • Цюрупинськ • Херсон • Гола Пристань • Очаків³
1. Бочарово — село біля джерела ріки. 2. Комарин розташований нижче Любеча: від Лоєва до гирла р.Прип'ять Дніпро тече по кордону. 3. Очаків — порт на Дніпровському лимані.

п • о • р Дніпровський каскад ГЕС
Київська • Канівська • Кременчуцька • Дніпродзержинська • Дніпровська • Каховська

Ця стаття входить до числа добрих статей україномовного розділу Вікіпедії.