Дніпро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дніпро
Дніпро.jpg
Витік Болото Аксенінський Мох на південних схилах Валдайської височини (Росія)
Координати витоку 55°52′ пн. ш. 33°45′ сх. д. / 55.867° пн. ш. 33.750° сх. д. / 55.867; 33.750
Гирло Дніпровсько-Бузький лиман, Чорне море
Координати гирла 46°31′ пн. ш. 32°16′ сх. д. / 46.517° пн. ш. 32.267° сх. д. / 46.517; 32.267
Країни басейну Росія Росія
Білорусь Білорусь
Україна Україна
Довжина 2201 км[1][2]
Висота витоку 220 м
Середньорічний стік 1670 м³/с
Площа басейну 504 300 км²
Притоки Праві

Ліві

Басейн Дніпра
Басейн Дніпра
Дніпро на Вікісховищі

Дніпро́ (Аудіо вимоваопис файлу; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва — Славу́тич[3][1]) — третя за довжиною й площею басейну ріка Європи (після Волги й Дунаю), найдовша ріка України. Довжина Дніпра в природному стані становила 2 285 км, тепер (після побудови каскаду водосховищ, коли в багатьох місцях випрямили фарватер) — 2 201 км; в межах України — 981 км[4][5][1]. Площа басейну — 504 тис. км², з них в межах України — 291,4 тис. км²[6].

Зміст

Загальний опис[ред.ред. код]

Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає багато опадів, а випаровування мале[1]. Водний режим річки визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню з періодичними літніми паводками, регулярним осіннім підняттям рівня води та зимовою меженню[1].

Назва Дніпро є скіфською за походженням. Скіфське Данапр перекладається як «глибока ріка» (дан — ріка + апр — глибокий)[7].

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, що називається «Мельпомена»[1]. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є в літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» й у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім»[1].

Нині водою Дніпра користується 70% населення України (майже 35 мільйонів осіб), також на нього припадає половина всіх річкових шляхів країни й основна частина (близько 60%) річкових перевезень вантажів і пасажирів[1].

Історія України-Русі пов'язана з Дніпром. Його басейн є центральним місцем етногенезу й націогенезу українців. Київ — столиця України, завдяки Дніпру лежить на перетині торгових шляхів між Сходом і Заходом, Північчю й Півднем.

Фізична географія[ред.ред. код]

Довжина та траєкторія[ред.ред. код]

Басейн Дніпра

Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Поділяється на три частини: верхня течія — від витоку до міста Києва (1 320 км), середня — від Києва до Запоріжжя (555 км) і нижня — від Запоріжжя до гирла (326 км)[1].

Річка тече серединою України, з півночі на південь. Напрям течії кілька разів змінюється: від джерел до Орші Дніпро пливе на південний захід, далі до Києва — прямо на південь, від Києва до Дніпропетровська — на південний схід[8]. До Запоріжжя йде коротший відтинок річки (завдовжки 90 км), спрямований на південь[8]. Далі, до свого лиману, вона тече в південно-західному напрямку. Отож Дніпро в ширину займає 9°18' і утворює на території України подобу великого лука, зверненого на схід, що вдвічі збільшує шлях Дніпром із Центральної України до Чорного моря: відстань від Києва до гирла Дніпра по прямій лінії — 450 км, річкою — 950 км[8].

Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км²[8].

Від витоків до Запоріжжя (верхня та середня течія)[ред.ред. код]

Дніпро бере початок в невеликому болоті Аксенінський мох на південному схилі Валдайської височини[9], біля села Бочарово Смоленської області Росії. Зі схилів Валдайської височини витікає також Волга, Західна Двіна, Ловать, Сясь та Молога[10]. Впадає Дніпро в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.

У верхній частині, до Дорогобужа, Дніпро ще маловодний і тече серед лісистої рівнини, його ширина — до 30 м[8]. Нижче, від Дорогобужа до Орші, він тече вже в західному напрямку, шириться до 40—120 м і стає сплавним, а під час високого водостану навіть судноплавним[8]. Вище від Орші Дніпро перетинає девонські вапняки, утворюючи невеликі Кобеляцькі пороги. Від Орші до Києва річка тече просто на південь і біля Рогачова виходить на Поліську низовину, а від Лоєва тече вже територією України, де утворює Старий Дніпро.

Від Києва до Дніпропетровська Дніпро проходить на пограниччі Придніпровської височини й Придніпровської низовини. Долина річки тут виразно асиметрична: праві схили круті та високі, ліві — низькі й пологі. Правий берег підноситься на 100–150 м, він порізаний глибокими долинами й ярами та заліснений, утворює мальовничий гірський краєвид[8]. На таких Дніпровських горах лежить Київ, а нижче за течією біля Канева, на Чернечій, тепер Тарасовій горі — розташована могила Тараса Шевченка. Лівий берег низький, піщаний, часто вкритий сосновим лісом, підноситься на схід широкими терасами. Долина річки широка — 6—10 км, біля Переяслава й Черкас навіть 15—18 км, ширина — 200—1 200 м[8]. Нижче від Черкас, до побудови Кременчуцького водосховища, Дніпро ділився на рукави й утворював острови.

Між Дніпропетровськом і Запоріжжям річка перетинає Український щит[8]. В минулому саме тут були пороги, тепер вони залиті водами Дніпровського водосховища.

DSC06393-Дніпро у Вишгороді.JPG DnieperRiverinKiev.jpg DSC03024-Дніпро біля села Витачів.JPG Dnipro in Kaniv.jpg DSC09171-Дніпро в Черкасах.JPG
Київське водосховище біля Вишгорода
Дніпро у Києві
Дніпро біля села Витачів
Дніпро в Каневі
Дніпро в Черкасах

Запоріжжя-гирло (нижня течія)[ред.ред. код]

Нижче від Запоріжжя Дніпро входить у степову, суху (300–400 мм опадів на рік) Причорноморську низовину і повільно тече на південний захід, до моря[8]. Нижче від звуження русла, біля північного району Запоріжжя — Кічкасу, річка ділиться на 2 відноги, що обтікають великий скелястий гранітовий острів Хортиця, колишній осідок Запорозької Січі. Ширина долини Дніпра в цьому місці — 4 км[8]. Далі вона розширюється до 20 км[8].

Раніше річка нижче Хортиці текла багатьма руслами болотистою рівниною, яку навесні та під час літніх повеней заливала вода. Це так звані плавні, вкриті листяним лісом, очеретом, рогозою, заливними луками, озерами й болотами. Найбільші плавні простягалися між Дніпром і його лівою притокою Конкою — так званий Великий Луг (ширина — до 20 км, довжина — до 60 км), відділений вузькою смугою плавнів поблизу міста Нікополя від другого широкого комплексу — Базавлуцьких плавнів[8]. Але долина річки змінилася після спорудження другої великої греблі на Дніпрі й великого Каховського водосховища. Нині майже вся територія Великого Лугу, за винятком кількох сотень гектарів у південно-східній частині острова Хортиця й на лівому березі, залита водами Каховського водосховища, яке також називають Каховським морем[8].

Нижче від правої притоки — річки Базавлук — долина Дніпра знову звужується, ширина заплави тут 3—7 км, а при впадінні в лиман — до 10 км[8]. До міста Каховка обидва береги річки високі (біля Нікополя — 80 м), від Каховки лівий — низький[8].

Нижче від Каховки починається гирлова частина Дніпра. Від Херсона річка ділиться на рукави й утворює велику дельту (350 км²) з безліччю острівців та озер[8]. Близько 2/3 дельти займають плавні, 1/3 — вода[8].

Дніпро вливається в Дніпровсько-Бузький лиман кількома мілкими гирлами, найважливіші з них — Збурівське, Кізилмицьке і Бокач або Рвач. Поглиблення останнього дає можливість морським суднам доходити до Херсона[8].

Khortytsya from space.jpg 167kachovskemore.jpg Ukraine Dnepr bei Cherson.jpg D-B liman.jpg
Острів Хортиця з космосу
Дніпро біля Херсона

Водозбірна площа[ред.ред. код]

Водний режим Дніпра визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню з періодичними літніми паводками, регулярним осіннім підняттям рівня води та зимовою меженню[1]. Площа басейну Дніпра — 504 000 км², з них в межах України — 291 400 км²[1]. Частка площі водозбору річки на території України — понад 48%[1]. З давно заселених основних українських земель лише Галичина, західна частина Волинської землі й Закарпаття лежать за межами басейну Дніпра[8].

Верхня частина басейну Дніпра розташована в районі надмірного й достатнього зволоження (лісова зона), середня — в районі нестійкого (зона лісостепу й північного степу), а нижня — в районі недостатнього зволоження (зона степу)[1]. Живлення Дніпра змішане. У верхній частині басейну переважає снігове живлення (близько 50%), на дощове й підземне припадає відповідно 20 і 30%. Нижче, в межах степової зони, частка снігового живлення зростає до 85-90%, підземного — зменшується до 10-15%, а дощового майже немає[1]. Близько 80% річного стоку Дніпра формується в верхній частині басейну, де випадає багато опадів, а випаровування мале[1]. Зокрема, верхній Дніпро з Березиною й Сожем дає 35% річної маси води, Прип'ять — 26% і Десна — 21%. Середній річний стік річки поблизу Києва — 43,4 млрд м³ (1 370 м³/с), а в гирлі — 53,5 млрд м³ (1 700 м³/с)[1]. Найбільший відсоток води (55—57% річної кількості) стікає в Дніпро у весняні місяці, коли тануть сніги, найменший — взимку (12%); на літо припадає 17—21% річного стоку, на осінь — 12—14%[8]. Відхилення від цих даних бувають досить значні, наприклад, весняний стік води в Києві коливається в різні роки від 46 до 78%[8].

Водний режим річки суттєво змінився після будівництва каскаду водосховищ — Дніпро перетворився на низку довгих штучних озер, відділених греблями та штучними водоспадами від природних відтинків річки; пообіч прорито канали з численними шлюзами. Водосховища вирівнюють рівень води в Дніпрі, а нижче гребель льодовий покрив тримається менше. Але їх будівництво порушило екологічну рівновагу, докорінно змінило умови водообміну. Порівняно з природними умовами, він уповільнився в 14-30 разів.[11]

Притоки[ред.ред. код]

На притоки Дніпро порівняно небагатий. Їхній розподіл за течією річки вельми нерівномірний, найбільше приток зосереджено в частині від витоку до Києва, тоді як нижче міста й до гирла їх мало.

У басейні Дніпра протікає 15 380 малих річок або ж близько 25% від їх загальної кількості в Україні[12]. Сумарна їх довжина — 67 156 км. Із них річок, довжиною 10 км і більше — 13 998 із сумарною протяжністю 35 041 км[12].

У верхній частині, до міста Дорогобуж, Дніпро — це ще невелика річка. На території України вона стає вже значно повноводнішою, бо приймає свої найбільші притоки. На білоруській території: правобічну й багатоводну Березину (довжина — 613 км, величина стоку — 24 530 км²) і лівобічний Сож (648 км і 42140 км²), на території України — Прип'ять (802 км і 114 300 км²) і Десну (1187 км і 88 840 км²) і невеликі притоки Тетерів, Ірпінь[8] та Жидок. Після впадіння цих рік ширина Дніпра доходить до 700 м, глибина — до 8 м[8]. Витрата води (кількість води, що припливає через поперечний переріз річки за 1 секунду) зростає з 45 м³ біля Орші до 108 м³ біля Рогачова і 1 380 м³ — біля Києва[8].

Притоки, що їх приймає Дніпро в середній течії, менші, ніж у верхній, і суттєво бідніші на воду. Праві притоки: Стугна, Красна, Рось і Тясмин — короткі й течуть переважно вузькими руслами, виробленими в гранітовому підложжі[8]. Ліві, що мають витоки здебільшого на Середній височині й перетинають усю Придніпровську низовину, довші, широкі, з низькими берегами й терасами; це Трубіж, Супій, Сула (457 км, сточище — 19 640 км²) з Удаєм, Псел (806 км і 22 820 км²), Ворскла (421 км і 21 400 км²) і Самара (391 км і 23 180 км²)[8]. Але всі вони порівняно несуттєво збільшують кількість води в Дніпрі[8].

Pripyat near Mozyr.jpg Ros river Sukholesi.jpg Udaj near Pyrjatyn.JPG Psel in Govtva.jpg
Прип'ять в місті Мозир, Білорусь
Рось біля села Сухоліси
Псел біля села Говтва

Скресання й замерзання[ред.ред. код]

Взимку Дніпро замерзає зазвичай після 20-денної температури нижче 0°С[8]. Замерзання починається з півночі, а скресання льодового покриву — з півдня. Завдяки цьому затори криги та спричинені ними повені на Дніпрі трапляються рідко[8].

В таблиці наведено середній час появи криги на річці й скресання біля окремих міст (джерело[8]):

Місто
Замерзання, число і місяць
Скресання, число і місяць
Київ 17.12 24.03
Черкаси 23.12 22.03
Запоріжжя 5.01 9.03
Херсон 3.01 3.03

Навігація на Дніпрі залежить від тривалості весняного льодоходу й початку зимового льодоставу. За даними спостережних пунктів, що облаштували на річці наприкінці XIX століття, тривалість весняного скресання криги на Дніпрі тоді складала в середньому від 5 до 12 днів, причому найдовший льодохід був у верхній частині річки, між Дорогобужем і Могильовом, і в середній частині, між Києвом і порогами включно[13]. Осіннє замерзання не впливало на навігацію і завжди тривало значно довше — в середньому від 9 до 37 днів, причому найдовше воно було на ділянці від гирла Прип'яті до порогів включно[13].

Гирло Дніпра[ред.ред. код]

Дніпро вливається в Дніпровсько-Бузький лиман кількома мілкими гирлами, найважливіші з них — Збурівське, Кізилмицьке і Бокач або Рвач.

Політична географія[ред.ред. код]

Від витоку до гирла Дніпро протікає територією трьох держав: Росії, Білорусі та України. Річка та її притоки на окремих ділянках слугують природним кордоном між країнами. Вони також зрошують 12 густо заселених областей, 1 — в Росії (Смоленська область), 3 — в Республіці Білорусь (Мінська, Могилівська, Гомельська область), 8 — в Україні (Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька та Херсонська область). На берегах річки розташовані більше півсотні великих і малих міст, в тому числі столиця України — Київ. На річці Свіслоч — права притока річки Березини, басейн Дніпра — розташована столиця Білорусі — Мінськ.

На українській ділянці Дніпра розмістилися 26 міст: Вишгород (22 933 жителів), Київ (4 130 000[14]), Українка (13 978), Переяслав-Хмельницький (30 000), Канів (26 426), Черкаси (295 500), Світловодськ (49 938), Кременчук (232 000), Комсомольськ (51 832), Верхньодніпровськ (16 680), Дніпродзержинськ (273 700), Дніпропетровськ (1 040 000), Запоріжжя (786 000), Василівка (15 507), Дніпрорудне (21 900), Енергодар (55 800), Нікополь (128 369), Кам'янка-Дніпровська (15 406), Берислав (15 425), Каховка (38 000), Нова Каховка (52 611), Таврійськ (11 757), Цюрупинськ (31 100), Херсон (312 000), Гола Пристань (15 902), Очаків (17 109).

Dnepr in Smolensk.jpg Loyew, Belarus.jpg Киевское правобережье 02.jpg
Дніпро у Лоєві, Білорусь
Дніпро і Правобережний Київ

Флора[ред.ред. код]

Водорості[ред.ред. код]

У Дніпрі і його водосховищах станом на 1 січня 1999 року мешкали представники 8 систематичних відділів водоростей: синьо-зелені[15], діатомові, зелені, динофітові, евгленові, жовто-зелені, золотисті, криптофітові[16]. Особливо різноманітні — зелені. Серед них інтенсивно розвивалися вольвоксові, протококові, улотриксові, зігнемові, десмідієві водорості.

Кількість видів водоростей, інтенсивність їх розвитку на різних ділянках Дніпра значною мірою змінюються залежно від екологічних особливостей частини водойми, сезону року, глибини й часу доби. Станом на 1 січня 1999 року, загальна кількість видів водоростей, знайдених в планктоні водосховищ Дніпра, становила 1 192 види, а разом з внутрішньовидовими формами — 1 574[16].

Вищі рослини[ред.ред. код]

Від верхнього Дніпра до гирла[ред.ред. код]

На різних ділянках Дніпра до зарегулювання й в різні роки існування водосховищ виявляли 69 видів вищих водних рослин — макрофітів[17]. Будівництво водосховищ істотно вплинуло на водну й прибережну рослинність Дніпра і його заплави. Одні рослини не витримали нових умов існування, інші, навпаки, розвивалися краще, внаслідок чого видовий склад рослин до і після затоплення на всіх ділянках Дніпра змінився. На кінець 70-х років XX століття в кожному з водосховищ росло кілька десятків видів вищих водних рослин, але особливих відмінностей в кількості представлених видів дослідники не відзначали[17].

Найінтенсивніше заростання йде на Київському й Кременчуцькому водосховищах. Значні зарослі масиви сформувалися на Кременчуцькому водосховищі вже до 7-го року його існування. На Каховському водосховищі це було помічено лише на 12-му році існування, але в значно менших масштабах[17].

Загальна кількість видів вищих водних рослин гирлової частини Дніпра (без Дніпро-Бузького лиману) включає 72 види, що належать до 28 сімейств і 42 родів. Домінують рослини, занурені у воду (гідрофіти) — 33 види; рослин з плавучим листям (гідатофіти) — 19 видів; повітряно-водних — 20 видів.

Дніпровсько-Бузький лиман[ред.ред. код]

Вища водна рослинність Дніпровсько-Бузького лиману представлена 26 видами. З підвищенням мінералізації води від дельти Дніпра до Кінбурнської коси кількість видів скорочується (від 25 видів в східній частині лиману до 7 видів — в західній). Значні площі незарослих мілин зосереджені в західній частині лиману, де великий вплив морської води. А основні масиви зарослих — в східній частині вздовж переднього краю дніпровської дельти і біля лівого берега.

Майже половина видів, що ростуть в лимані — це болотяна рослинність, переважно очерет і рогіз вузьколистий. Повітряно-водні рослини — очерет, очерет озерний і частково рогіз вузьколистий — займають п'яту частину чагарників; занурена рослинність — близько 30%. Домінує рдест гребінчастий, рдест кучерявий, уруть колосиста, роголисник занурений, валіснерія спіральна, різуха морська. Серед рослинності з плаваючим листям найбільші площі займає латаття біле, глечики жовті й плавун щитолистий. Формації водяного горіха на кінець XX століття були відмічені на дуже невеликих ділянках, хоча в недавньому минулому вони були поширені на великих площах в затоках і протоках дельти Дніпра.

Typha angustifolia2.JPG PotamogetonCrispus.jpg Najas marina.jpeg Nymphaea alba 26-8-2007 15-13-19.JPG

Фауна[ред.ред. код]

Риби й членистоногі[ред.ред. код]

У Дніпрі водяться майже всі з відомих в Україні понад 70 видів риб. Нижня частина річки багатша на рибу — там водиться 60—65 видів, тоді як біля Києва — лише 40. Найпоширеніші — коропові, прохідні й напівпрохідні риби (оселедці, осетрові, тараня та інші), які раніше заходили високо по течії, але після спорудження водосховищ затримуються на греблі, а то й взагалі не виходять із нижньої течії.

У верхньому Дніпрі зовсім зникло чимало типових річкових риб, в тому числі прохідні риби — білуга, чорноморсько-азовський осетр та оселедець, лосось, річковий вугор, а також зменшилась чисельність стерляді, підуста, головня, в'язя, жереха, линка[18]. Їхнє місце займають озерні форми: лящ (близько 40% вилову), щука, сом, короп, плітка, окунь.

У цілому за час існування водосховищ видовий склад риби в Каховському водосховищі зменшився від 67 до 56, в решті — від 58 до 45-50[18]. З наявних 56 видів риб дніпровських водоймищ — станом на 2006 рік — 13 долучають до сміттєвої (непромислової) риби, що через малі розміри не мала промислового значення. Корисними були лише 23 види[18].

У середині 50-х років річка давала близько 80% усієї виловленої в річках УССР риби: 7 800 — 11 000 тонн на рік[8]. У середині 90-х — 18 500 тонн, що в грошовому еквіваленті перевищувало 33 мільйони гривень, а в 2000 році — 7 000 — 8 000 тонн на рік[18].

Також у Дніпрі водиться 2 види раків: довгопалий та товстопалий.

Lín obecný (3).jpg Blausteinsee Tierwelt 03.jpg Perca fluviatilis.jpg Brochet Luc Viatour.jpg

Птахи[ред.ред. код]

З майже 250 видів птахів, що гніздяться в Україні, 100 — постійні або тимчасові мешканці річок, озер і боліт басейну Дніпра. Типово водними мешканцями є пірникози, що облаштовують житло на воді й на сушу майже не виходять. На узліссях заплавних лісів, що прилягають до боліт і заплави річки, розміщуються колонії сірих чапель. Останнім часом серед них можна бачити велику білу чаплю й поки що дуже рідкісну — руду чаплю. На Дніпрі і його притоках також живе квак, що гніздиться на деревах. Тимчасово живуть на Дніпрі і качки, гуси та лебеді, які пізно восени відлітають в райони Чорного і Середземного морів. Хижі птиці скопи (занесені до Червоної книги України) гніздяться поблизу води на високих деревах, а кулик-сорока й малий пісочник живуть на піщаних мілинах. На луках біля Дніпра можна побачити чибіса (чайка звичайна) та малого й великого грицика, на берегах — білу плиску, що гніздиться в берегових схилах або просто в ямці на березі. Також на обривистих берегах річок часто зустрічаються нірки берегових ластівок, інколи вони можуть утворювати великі колонії на декілька сотень нірок. Біля заліснених ділянок річки з обривистими берегами зустрічається рибалочка. Також характерні мешканці очеретяних, комишових і осокових чагарників вздовж берегів — очеретянки. Найбільша й найпомітніша — велика очеретянка. Часто зустрічається і чагарникова, ставкова та лучна очеретянки.

Прижилися біля Дніпра навіть сірі ворони — вони збирають на березі молюсків і мертвих рибок, а також нападають на багатьох птахів і їхні гнізда.

Ardea cinerea Luc Viatour.jpg Cavalierelatino - Swan in the lake with reflection (by).jpg Northern Lapwing.jpg Wrona Siwa.jpg

Ссавці[ред.ред. код]

В басейні Дніпра живе біля 30 видів ссавців, що відносяться до 4 рядів: комахоїдні, рукокрилі, хижі та гризуни.

На Дніпрі живуть хохулі — представники ряду комахоїдних, найстаріші ссавці в Україні. Хохуля — цінний хутровий звір, занесений до Червоної книги України.

Рукокрилі, що ведуть вечірній і нічний спосіб життя, менш вивчені тварини. В басейні Дніпра мешкає ставкова (занесена до Червоної книги України) і водяна нічниця.

В затонах живе річкова видра, а біля річки й частково у воді — норка. Вони належать до хижих звірів, їх занесено до Червоної книги України. Водиться в Дніпрі та його притоках і річковий бобер — найбільший гризун Євразії. Полювання на нього в Україні заборонене. Також в Дніпрі живе нутрія. А в 19441946 роках в Україну завезли північноамериканського гризуна ондатру, який також прижився на річці та її притоках.

Desmana moschata MHNT.INS.10.jpg Otter in Southwold.jpg Beaver pho34.jpg Myocastor coypus.jpg

Історія[ред.ред. код]

«Борисфенський шлях» в нижній течії. Карта 1643 року

Дніпро тісно пов'язаний з історією східних слов'ян, які розселялися по річці та її притоках — Прип'яті, Десні, Росі тощо. Тоді річки були основними шляхами — вони зв'язували віддалені землі і сприяли об'єднанню племен в одну державу — Київську Русь[1]. Середнє Подніпров'я на чолі з Києвом було давнім культурним центром, навколо якого на межі VIII-IX століть об'єдналися східні слов'яни[1]. По Дніпру та його притоках поширювалась культура Київської Русі — писемність, архітектура, мистецтво, — виникали великі міста, що в свою чергу ставали центрами розселення людей і розвитку господарства[1].

Перші згадки і назва[ред.ред. код]

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, що називається «Мельпомена». Геродот відвідав грецькі колонії на берегах Дніпровського лиману за 450 років до нашої ери, а також плавав по річці до самих порогів[1]. Опис Дніпра вище порогів історик зробив за розповідями купців, що плавали по річці в торгових справах[1]. З того часу про велику слов'янську річку писали безліч істориків і письменників — і давніх часів, і середніх віків. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є в літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» і у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім»[1].

Назва річки «Дніпро» вперше трапляється в літературних пам'ятках першої половини IV століття нашої ери[1]. Походить від давньосхідноіранського «велика річка». До того річка мала давньогрецьку назву Борисфен, що означає «той, що тече з півночі»[1]. Предки українців, давні східні слов'яни, називали її Славутичемсин слави») — ця назва досі зрідка використовується як синонім, особливо як поетична назва[1]; римляни називали річку Данаприс, турки — Узу або Узи[1]. Деякі дослідники схиляються до думки, що Дніпро в давнину називався Сіндгу, Сінд, Інд, оскільки в низів'ях річки існувала Сіндика, інакше — Сіндська Скіфія.[19]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Дніпро з'єднував Київську Русь з іншими державами й народами. Річкою пролягав стародавній торговий шлях, що в Лаврентіївськім літописі названо «великим шляхом з варяг у греки». Варязький шлях зв'язував Чорне та Балтійське моря й вів до Візантії.

Нижнє Подніпров'я та північне узбережжя Чорного моря в давнину були важливими районами торгівлі — тут знаходились колонії фінікійців, греків, а пізніше, в середні віки, — венеціанців та генуезців.

Також ці райони в давні часи були ареною боротьби з азіатськими ордами — хозарами, печенігами, половцями, татаро-монголами. Зміцнення кочівників, з одного боку, й ослаблення Києва, з другого, були причиною того, що Дніпровий шлях ставав все менш доступний і з кінця XII століття його функції став перебирати на себе Дністровий шлях із столицею Галицького князівства — Галичем. Завоювання України татарами остаточно знівелювало значення Дніпрового шляху й міст на ньому. Відродилося воно лише в XVI столітті.

На Дніпрі засновано козацьку вольницю Запорозьку Січ, звідки козаки на швидких чайках здійснювали походи до турецьких берегів. По водах Дніпра вони спускалися до Чорного моря й нападали на ворожі фортеці. Січ неодноразово міняла своє місце, але лишалася в районі Дніпрових плавнів: болота та плавні захищали її від татар і турецьких галер.

Ранній новий час[ред.ред. код]

За Богдана Хмельницького Дніпро став головною річкою козацької держави. В добу «руїни», коли держава Хмельницького розпалася на Лівобережну й Правобережну з окремими гетьманами, війни між претендентами, що намагалися об'єднати державу, супроводжувалися переходами через Дніпро (зокрема, походи Тетері, Брюховецького і Дорошенка в 1660-х роках).

Згодом Дніпро на довгій лінії від Лоєва до Кременчука (за винятком околиць Києва) став кордоном московської й польської сфери інтересів аж до 1793 року. В межах Литовсько-Польської держави комунікаційне значення мала верхня частина річки й її праві притоки, зокрема Прип'ять, і Десна: ними перевозили товари на захід і північний захід — до Вісли, Німана й Балтійського моря.

У XVIII столітті в Европі на водний транспорт звернули особливу увагу — Дніпро сполучили каналами з іншими річковими системами: в 17651768 роках — з басейном Німана каналом Огінського, в 1775 закінчили спорудження Королівського каналу, що зв'язав Дніпро з Віслою (через Мухавець, притоку Бугу, з притокою Прип'яті Піною). Обидва канали були споруджені з приватної ініціативи, щоб дати можливість транспортувати й сплавляти ліс з Полісся до балтійських портів — Гданська й Клайпеди. А на території Білорусі в 1797 році збудовано Березинський канал, що з'єднав Дніпро із Західною Двіною.

Varangian routes.png Porogy.jpg Ukraine-Pravoberezzhya.png Ukraine-Livoberezzhya.png
Шлях «із варягів у греки» на карті
Європи (фіолетовий)
Дніпрові пороги і місця розташування
Січі в 15521775 роках

Новий і новітній час[ред.ред. код]

Наприкінці XVIII століття басейн Дніпра перебував під контролем Російської імперії. Уряд країни намагався провести регуляцію річки й усунути пороги, щоби створити суцільний водний шлях. Проте із розвитком залізниць, проекти трансформації Дніпра не було реалізовано. Річка залишалася поділеною на дві частини: передпорозьку і запорозьку.

В ході Другої світової війни, в другій половині 1943 року, на Дніпрі відбулася битва між арміями СРСР і Німеччини. З обох боків в ній взяли участь до 4 млн вояків, а фронт битви розтягнувся на 1 400 кілометрів. В результаті чотиримісячної операції Червона Армія закріпилася на лівому березі Дніпра, форсувала річку й, створивши декілька плацдармів на правому березі, захопила місто Київ. Битва за Дніпро була однією з найбільших битв в історії Другої світової війни.

Dayosh Kiev.jpg Dnieper Forcing Raft1.jpg Hitlerdnieper.jpg Dayosh Kiev stamp.jpg
Радянські солдати готують
плоти для переправи
Радянські солдати форсують Дніпро
Німецькі солдати на правому
березі Дніпра
Ювілейна марка: радянські війська
форсують Дніпро, 2005

Дослідження річки[ред.ред. код]

В історії дослідження Дніпра розрізняють кілька періодів. Початковий — це період збору інформації про річку. Перші загальні відомості були опубліковані в «Книге Большому Чертежу» (1627 рік)[1].

Наприкінці XVII — першій половині XVIII століття виконувались досить значні роботи зі створення в дніпровських порогах проходів — каналів, щоб забезпечити наскрізний рух річкою. Однак ці роботи не дали бажаних результатів[1].

Наступний період — це друга половина XIX — початок XX століття, коли різко зросли технічний рівень і обсяг досліджень, почалися стаціонарні роботи й розвинулась мережа спостережних пунктів за водним режимом річки[1]. Організовані вони були на початку XIX століття[1]. Перший постійний водомірний пост на Дніпрі відкрито поблизу Києва 1804 року, а регулярні водомірні спостереження розпочалися в 1839 році[1]. Вже наприкінці XIX століття з'явилися підсумкові наукові праці. Серед них виділяють двотомне ілюстроване видання Миколи Максимовича «Днепр и его бассейн», що вийшло в Києві в 1901 році. Максимовича вважають основоположником наукових гідрологічних досліджень Дніпра та його басейну[1].

Пороги[ред.ред. код]

Докладніше: Дніпрові пороги
Дніпрові пороги. Карта кінця XIX — початку XX століття

До початку XX століття в руслі Дніпра були пороги — між містами Дніпропетровськ і Запоріжжя. На сьогодні їх затоплено водами Дніпровського водосховища. Якщо каміння й скелі перетинали частину течії, вони називалися заборами, якщо всю ріку — порогами. В середній течії Дніпра існувало 9 порогів, 30-60 заборів та 60 островів. Загальна довжина ділянки, де вони знаходились, — близько 65-75 км, висота падіння води — 30-40 м. Найбільше судноплавству перешкоджали пороги, вони розміщалися в такому порядку:

Перші роботи з розчищення порогів звелів виконати ще Петро І[1]. У 18031805 роках в найбільшому й найгрізнішому Ненаситецькому порозі обладнано двокамерний шлюз з підпором 4,27 м. Проте його конструкція виявилася недосконалою й шлюз зруйнувався[1].

За проектом Шитова (16 шлюзів на обхідних каналах уздовж порогів) велися роботи в 1833 та 18431853 роках. Вони дали змогу подовжити сплавну навігацію річкою на 1,5-2 місяці, а в деякі роки — й на все літо[1].

Із розвитком залізниці роботи на Дніпрі відійшли на другий план, хоча проекти приборкання порогів все ще розроблялися (1878, 18801884, 1891 роки)[1]. Лише в 1905 році в проекті шлюзування порогів інженерів Максимова й Графтіо з'явилася ідея використати енергію самої річки[1].

На початку XX століття річище Дніпра біля Києва закріпили й поглибили русло: завдяки цьому глибина річки вище Києва сягала 0,8 м, між Києвом і порогами — до 1 м, нижче порогів — до 1,8 м, а нижче Каховки — навіть до 4,2 м. Також збудовано порт у Києві й впорядковано ряд пристаней.

У проектах 19101913 років (інженер Шаппюї, професор Гольє, професор Бахметьєв) вперше передбачалося регулювання стоку для підвищення потужності гідростанції[1]. Але проекти затоплення порогів, створення гідроелектростанцій і з'єднання Дніпра судноплавними каналами з Двіною (шлях ХерсонРига), Віслою (КиївГданськ) та Дінцем і Донецьким басейном не було реалізовано через Першу світову війну. Не зміг їх втілити й Департамент Водного Господарства новоутвореної УНР. Але, не зважаючи на недостатні роботи, транспортове значення Дніпра перед першою світовою війною зросло.

ГЕС і водосховища[ред.ред. код]

З русла Дніпра, яке протікає територією України, в природному стані збереглося лише 100 км[20]. Решта — зарегульована каскадом дніпровських водосховищ: Київським, Канівським, Кременчуцьким, Дніпродзержинським, Дніпровським, Каховським із загальною площею водного зеркала 6 979 км² і повним об'ємом 43,8 км³ води, що відповідно становить 94,7 і 90,8% до загальної кількості всіх великих водосховищ України[20].

Масові проектні й практичні будівельні роботи на Дніпрі розпочалися в 1927 році, після початку спорудження Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕС), а з нею й цілого ряду гідровузлів[1]. Ця праця багатотисячного колективу проектантів і будівельників завершилася в 1980 році[1]. За цей час річку від державного кордону з Республікою Білорусь до Каховки перетворили на каскад водосховищ.

Найвідоміша — Дніпровська ГЕС в Запоріжжі, її побудовано в 19271932 роках, мала потужність в 558 МВт. Під час Другої світової війни станцію частково зруйновано, а до 1950 року — відновлено. В 19691975 роках введена другу чергу станції — ДніпроГЕС-2.

Каховську ГЕС побудували другою — в 19501956 роках, за нею — Кременчуцьку — в 19541960, Київську — в 19601964, Дніпродзержинську — в 19561964, і в 19631975 роках Канівська ГЕС завершила Дніпровський каскад гребель.

Первістком каскаду водосховищ було Дніпровське (воно ж — озеро ім. Леніна, оз. Дніпровське), заповнено в 19321933 роках. З початку Другої світової війни й до 1946 збереглась лише пригреблева ділянка, а в 1947 водосховище заповнили до сучасного рівня.

Другим споруджено Каховське водосховище — в 19551958 роках, потім — Кременчуцьке (19591961), Дніпродзержинське (19631965), Київське (19641966), Канівське (19731976).

DneproGES.jpg DneproGES 1947.JPG DneproGES Khortitsa.jpg DneproHES.jpg
Будівництво ДніпроГЕС, 1930-ті
Дамба ДніпроГЕС після війни, 1947
Вид на ДніпроГЕС з Хортиці, 2005
ДніпроГЕС вночі, 2006

Мости[ред.ред. код]

У літописах, починаючи з XI століття, трапляються згадки про мости через Дніпро, зокрема, в Києві. Мости того часу будували з дерева, вони мали досить великі розміри, але були ненадійні. Кожну весну під час льодоходу їх розбирали або вони самі руйнувалися, і потрібно було будувати нові переправи через Дніпро та його притоки.

На сьогодні річище Дніпра перетинають до 100 різних мостів, залізничних та автомобільних, з них 23 мости — знаходяться в Росії, 21 міст — в Білорусі та біля 50 — в межах України. Найбільше їх у великих містах: Смоленськ (3), Орша (4), Могильов (4), Жлобин (3), Київ (12), Дніпропетровськ (5), Запоріжжя (4). В Черкасах збудовано найдовшу інженерну споруду не лише на річці, а й у всій Україні. Після створення Кременчуцького водосховища виникла потреба в будівництві моста через водойму. Вирішено було насипати через водосховище довгу дамбу, а біля самого міста збудувати міст, під яким могли пропливати різнотипні судна. Його було завершено в 1960 році. Довжина самого моста становить 1 174 м[21]. Він складається з двох частин — автомобільної та залізничної; існує також тротуар для пішоходів. Перед мостом з черкаського боку намита дамба довжиною 0,9 км, інша ж частина, із золотоніського боку, становить 10,5 км. На третьому кілометрі після моста дамба розширюється й на ній збудовано залізничну станцію Панське[22], що має назву села, яке тут знаходилось до будівництва водосховища й було затоплено його водами. У 2009 році проведено капітальний ремонт автомобільної частини моста, що останній раз ремонтувалась в 1985 році[23].

Міст Метро.jpg Cherkasy bridge3.JPG Арковий міст в Запоріжжі.JPG 01 09 2006 08 23 Kherson.JPG

Екологія[ред.ред. код]

Господарські об'єкти у басейні Дніпра протягом десятиліть нарощували водокористування без урахування економічних та екологічних наслідків для України, зазначають екологи[1]. В басейні річки сконцентровано чимало промислових виробництв з переважанням «брудних» галузей (металургійна, хімічна, вугільна), найбільші енергетичні об'єкти та масиви зрошуваних земель, з яких виноситься значна кількість агрохімічних засобів (добрива, пестициди)[24]. Через них річка — на межі гідроекологічної кризи, бо самовідновлювана здатність Дніпра й багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги, зазначають екологи[25].

У басейні Дніпра дуже забруднені ґрунти, поверхневі та підземні води. Настільки, що їх очищення при наявних технологіях стає неможливим[25].

Забруднення води і водозбірних ландшафтів великою кількістю хімічних сполук, більшість з яких не властива живому, призвело до зміни в багатьох річках басейну природного хімічного типу води і різко ускладнило одержання якісної питної води на очисних спорудах[25].

Водокористування[ред.ред. код]

Тільки в 2001 році з Дніпра було забрано 9,641 млрд м³ води, використано — 7,589 млрд, скинуто — 5,718 і безповоротно спожито — 2,219. З використаної води 60% (або 4,525 млрд м³) припадає на виробничі потреби, 13% (0,974 млрд м³) — на зрошення, 21% (1,583 млрд м³) — на господарсько-питні потреби і 2% (або 0,148 млрд м³) — на сільськогосподарське водопостачання[25]. Каналами Дніпро-Донбас, Північно-Кримським та Каховським щороку за межі басейну перекидається 5—6 млрд м³ води.

За даними Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук, використання води питної якості на технологічні потреби становить близько 50%. Приблизно 90% цих витрат можна задовольнити за рахунок повторного використання води в системах промислового та комунального водозабезпечення[11]. Втрати води під час транспортування становлять 10—20%, нераціональне використання та втрати її у житловому фонді — більш як 20%, у промисловості — 20-30%. За оцінкою лабораторії раціонального використання водних ресурсів Київського національного технічного університету будівництва і архітектури, лише за рахунок раціонального використання води в усіх галузях у басейні Дніпра можлива її економія в обсязі 8 км³ на рік[11].

В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України. У тому числі майже 35 мільйонів людей (70% населення країни)[1], 50 великих міст і промислових центрів, понад 10 000 підприємств, 2 200 сільських і понад 1 000 комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електростанції.

Нині водою Дніпра користується 70% населення України (майже 35 мільйонів осіб), також на нього припадає половина всіх річкових шляхів країни і основна частина

Воду з Дніпра споживають жителі Києва (воду з річки качає один з трьох міських водогонів), Дніпропетровська, Запоріжжя, Черкас та інших міст і містечок вздовж річки.

ВП Северокрым канал.jpg Kernkraftwerk Saporischschja.JPG 144dneproges.jpg Очисні споруди Азоту.gif
Шість блоків Запорізької АЕС
Вид з ДніпроГЕСу на річковий
вантажний порт та труби Запоріжсталі
Очисні споруди ВАТ «Азот» в Черкасах

Стан підземних вод[ред.ред. код]

Через господарську діяльність людини триває інтенсивне забруднення підземних вод. Найбільш забруднені ділянки знаходяться переважно біля великих промислових та сільськогосподарських об'єктів, а також населених пунктів. Найбільші порушення — в економічно розвинутих районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості, сільського господарства та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, мінералізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива та отрутохімікати, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фермах.

У межах басейну Дніпра розташовано близько 1000 фільтруючих накопичувачів, 80% яких сконцентровано в південній частині басейну. Сумарний обсяг зібраних у них високомінералізованих вод досягає 1 км³, з них 77% припадає на Дніпропетровську область[11]. З накопичувачів до підземних водоносних горизонтів переходять розчини солей, нафтопродукти, ароматичні речовини тощо. Так, надзвичайно складна екологічна ситуація склалася у районах міст Узин, із загальною площею забруднення нафтопродуктами близько 100 км³, та Біла Церква, де під загрозою існування опинився дендрологічний парк «Олександрія»[11].

У гірничодобувних районах Дніпропетровської, Запорізької, Донецької та Полтавської областей до підземних горизонтів регулярно надходять високомінералізовані дренажні, рудникові та шахтні води. Так, загальна площа забруднення підземних вод у районі Кривбасу становить близько 300 км³[11].

Таким чином, у басейні Дніпра сформувалися великі осередки забруднених підземних вод, зокрема в районах:

Радіаційне забруднення[ред.ред. код]

Карта радіоактивного забруднення ізотопом цезію-137:
   Закриті зони (понад 40 Кі/км²)
   Зони постійного контролю 15-40 Кі/км²
   Зони періодичного контролю 5-15 Кі/км²
   Неназвані зони 1-15 Кі/км²

Внаслідок Чорнобильської катастрофи радіонуклідами, переважно цезієм-137, стронцієм-90 та плутонієм-239 (240), була забруднена значна територія України, в тому числі — частина басейну Дніпра та всі водосховища каскаду[26]. Основна кількість радіонуклідів потрапила до Дніпра впродовж першого післяаварійного періоду, і сумарна бета-активність води поблизу Києва в травні 1986 року становила 5×10−8 Кі/л, що в 100–1000 разів перевищувало природний фон. Однак вже влітку того ж року активність води зменшилась у декілька разів[27].

Найважливішим є факт викиду з реактора четвертого блоку ЧАЕС близько 2000 Кі ізотопів плутонію-239 (240), період напіврозпаду якого — 24 110 років[28]. Переважна більшість плутонію знаходиться в мулі Київського водосховища (там близько 60 млн т) і в ґрунті навколишньої території[28].

Водосховища дніпровського каскаду є своєрідними накопичувачами радіоактивного забруднення. Основна частина радіонуклідів зосереджена в мулі, тканинах рослин і водних тварин, які є концентраторами цезію та стронцію[29].

За даними радіаційного водного моніторингу, з моменту аварії на ЧАЕС до грудня 1995 року у Дніпровський каскад водосховищ з аерозольним випаданням і річковим припливом надійшло не менш як 6 000 Кі цезію-137 і 5 000 Кі стронцію −90. За вказаний час у Чорне море Дніпром було винесено близько 40 Кі цезію і близько 1400 Кі стронцію. Таким чином, екосистеми водосховищ затримали не менш як 99% цезію-137 і 70% стронцію-90 від усієї кількості радіонуклідів, що надійши у водойми в результаті аварії[29].

Хоча вже у 1994 році спостерігалося зменшення концентрації ізотопів у водосховищах у 100 разів, порівняно з 1986 роком, однак вона все ж у 35 разів перевищувала рівень, що передував катастрофі[11].

Чорнобильська аварія практично знищила річку Прип'ять та весь її басейн в 122 тисячі км², який нині придатний лише для заповідної зони.

Негативні природні явища[ред.ред. код]

Руйнування берега Кременчуцького водосховища
поблизу села Мозоліївка

Ситуація в басейні Дніпра ускладнюється значним рівнем розвитку ерозійних процесів та берегоруйнування. Розораність території водозбору досягла 65%, а в Херсонській області і басейнах деяких малих річок — 80-85%, тоді як оптимальний рівень — 40%. Лісистість території басейну в середньому досягає 14%, тоді як оптимальний рівень — 30%[11]. За останні 25 років загальний вміст гумусу в ґрунті зменшився на 10%[11]. Продукти ерозії, потрапляючи в воду, замулюють її і забруднюють органічними сполуками, мінеральними добривами, зокрема азотом та фосфором.

Протяжність берегової лінії Дніпровських водосховищ — 3 079 км, причому 1 110,9 км — абразійно-ерозійні береги, які потребують закріплення[11]. Всього необхідно закріпити 302,7 км берегів водосховищ. Внаслідок руйнування берегів уже втрачено 6 176 га землі. Тільки з 1960 по 1995 рік до водосховищ надійшло 337 млн м³ продуктів руйнування берегів[11].

Триває підтоплення земель у зонах водосховищ. Їх уже більш як 200 000 га[25]. У басейні підтоплено понад 100 міст та селищ міського типу[25]. З цим пов'язані такі негативні явища, як деградація земель, замулення та заболочення тощо. Крім того, це суттєво вплинуло на активізацію небезпечних екзогенних геологічних процесів (зсувів, карсту, просідань тощо), в першу чергу в межах промислових міст — Дніпропетровська, Запоріжжя, Черкас та інших[25].

Якість води[ред.ред. код]

Негативні фактори в сукупності призвели до деградації всієї екосистеми басейну Дніпра, зокрема до погіршення якості води. Аналіз багаторічних спостережень показав, що при збереженні задовільної природної мінералізації води в межах 300–350 мг/дм³[30], найпоширенішими забруднюючими речовинами річок басейну Дніпра є нітрити, азот амонійний, біогенні та органічні речовини, важкі метали, нафтопродукти і феноли[11]. Виявлена концентрація їх свідчить про порушення норм якості води, прийнятих для водойм рибогосподарського та культурно-побутового призначення.

У зв'язку зі спадом виробництва забруднення водосховищ Дніпра в цілому зменшилось. Однак спостерігається тенденція до збільшення у воді вмісту легкоокислюваних органічних сполук, азоту амонійного, азоту нітритного. За рівнем хімічного і бактеріального забруднення вода більшості річок басейну Дніпра класифікується як забруднена та брудна[11].

Найвища забрудненість сполуками важких металів спостерігалась на таких річках, як Горинь, Тетерів, Гнилоп'ять, Псел, Самара, Рось, Інгулець. Максимальна концентрація сполук міді в окремих випадках коливалась у межах 34-96 гранично допустимих концентрацій (ГДК), цинку та марганцю — 10-91 ГДК[11].

У воді Ірші, Ірпіня, Унави, Сейму — підвищений вміст азоту амонійного, фенолів, нафтопродуктів. Зріс вміст азоту амонійного і в Десні. Крім того, річка забруднена цинком — до 19 ГДК, марганцем — до 12 ГДК, нафтопродуктами — до 32 ГДК. У Росі збільшився вміст азоту амонійного, спостерігались випадки значного забруднення сполуками цинку, марганцю, нафтопродуктами. Вода в Сулі, Удаї, Пслі, Хоролі, Ворсклі, Мерлі, Орілі, Берестовій, Самарі, Вовчій забруднена легкоокисними органічними речовинами, фенолами, сполуками міді, марганцю. Вода у Мокрій Московці забруднена азотом амонійним, нітритним, сполуками важких металів. На річках Самарі, Вовчій, Солоній протягом року спостерігалися випадки надмірного забруднення сульфатами[11].

Київське та Канівське водосховища забруднені переважно азотом амонійним, фенолами, сполуками міді, цинку та марганцю. Кременчуцьке та Дніпродзержинське — азотом нітритним, сполуками міді, цинку, марганцю. Основні забруднювачі Дніпровського водосховища — сполуки міді (до 11 ГДК), цинку (до 32 ГДК), марганцю (до 10 ГДК) та феноли (до 8 ГДК). Забруднення сполуками цинку у водосховищі в окремі роки досягає майже 100 ГДК[11].

За даними звітності Держводгоспу України, лише у 2006 році в басейн Дніпра потрапило 321 тонна нафтопродуктів, з них 194 тонни — безпосередньо в русло Дніпра; 820 тонн заліза, 18 тонн міді, 6,6 тонн нікелю, 70 тонн марганцю, 229 тонн фтору, 9936 тонн кальцію, 26 тонн калію, 3 435 тонн натрію, 4 074 тонни фосфатів[31].

Забруднення води в басейні Дніпра призвело до порушення природних процесів самоочищення водних об'єктів і значно ускладнило проблему одержання якісної питної води на водопровідних станціях. Водопровідні очисні споруди вже не можуть перешкодити надходженню до питної води значної кількості неорганічних та органічних забруднюючих речовин, спільна дія яких на організм людини небезпечна для здоров'я[11].

Horyn river in Oleksandiya.jpg Гнилопять на містку в Бердичеві 2008.JPG Кривий Ріг Інгулець.jpg Irsha21.JPG

Заповідні зони[ред.ред. код]

До Дніпра прилягає понад 10 заповідних зон України. Найбільші з них:

  1. Кременчуцькі плавні — регіональний ландшафтний парк, розташований між двома частинами Кременчука у середньому Подніпров'ї. Створено 12 липня 2001 року. Площа — 5 080 га.
  2. Канівський природний заповідник — створений в 1923 році природний заповідник площею 2 049 га неподалік Канева (Черкаська область) на правому березі і заплавних островах Дніпра. Межує безпосередньо з могилою Тараса Шевченка на Тарасовій (раніше — Чернечій) горі.
  3. Дніпровсько-Орільський природній заповідник — заповідник в долині Дніпра і плавнів Протовчі (сучасне русло Орілі), створений в 1990 році. Площа — 3 766 га.
  4. Національний заповідник «Хортиця» — створений ще у 1965 році, а статус національного отримав 6 квітня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України № 254. До його складу входить сам острів Хортиця і прилеглі острови та скелі: Байда, Дубовий, Ростьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра, що мають загальнодержавне та історично значення. Загальна площа заповідника — 2 386,86 га[32].

Найбільші природні заповідники на Дніпрі.

Назва Директор Адреса Підпорядкування Рік створення Площа, га Види ЧКУ
Флори Фауни
Канівський Чорний М. Г.[11] 19000 Черкаська область, м. Канів Київський університет 1923 2049 26 74
Дніпровсько-Орільський Артеменко В. Н.[11] 49098 м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 38 Держкомлісгосп 1990 3766 9 24
Кременчуцькі плавні Никифоров В. В.[33] 39600 м. Кременчук, вул. Першотравнева, 20, к. 1408 А Кременчуцька державна районна адміністрація 2001 5080 н/д н/д

н/д — немає даних

Судноплавство[ред.ред. код]

До середини XIX століття по Дніпру плавали переважно на плотах (в тому числі сплавляли ліс) і на дерев'яних суднах (перевозили зерно та інші товари). З 1857 року бере початок регулярне пароплавство на всій течії річки: і вище, і нижче порогів.

Нині Дніпро судноплавний упродовж 1990 км від гирла, системою каналів сполучений з річками стоку Балтійського моря (Західною Двіною, Німаном, Західним Бугом). Дніпро дуже важливий для транспорту і економіки України: на нього припадає половина всіх річкових шляхів країни і основна частина (близько 60%) річкових перевезень вантажів і пасажирів. Всі водосховища обладнані великими шлюзами, що дозволяють суднам розмірами до 270×18 метрів мати доступ до порту Києва. Річка також використовується пасажирськими суднами: популярність круїзів Дунаєм і Дніпром росте з кожним роком.

Дніпро в культурі[ред.ред. код]

Реве та стогне Дніпр широкий,
сердитий вітер завива,
додолу верби гне високі,
горами хвилі підійма.

— Тарас Шевченко«Причинна» (1837)

Дніпро згадується і описується в романах, поезії та прозі, піснях, сотнях історичних досліджень на різних мовах різних часів. В українській літературі річка неодноразово згадується вже в «Повісті врем'яних літ», з нею пов'язується легенда про святого апостола Андрія, оповідання про хрещення Русі Володимиром Святим, про війни засновників Київської Держави з численними ворогами. У «Слову о полку Ігоревім» є звертання дружини князя Ігоря Святославича — Ярославни: «О, Дніпре, Славутичу», яке свідчить про давність шанобливого фольклорного епітету річки — Славутич. Є він і в народних думах: «Тогда козаки собі добре дбали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли» («Дума про Самійла Кішку»).

Згадується річка і в старовинних переказах, піснях. До неї звертаються і в літературі часів Козацької ДержавиВірші на жалосний погреб… Сагайдачного», драма «Милость Божія», козацькі літописи).

Українське відродження XIX століття теж підносить тему Дніпра в літературі та мистецтві. Образ річки пов'язаний з усією творчістю Тараса Шевченка, в тому числі як символ історичної долі українського народу. Шевченків «Заповіт» і поховання поета над Дніпром великою мірою визначили і нині живу традицію шанування річки як української національної святині.

До тематики Дніпра-Славути також звертались Максим Рильський, Григорій Чупринка, Василь Симоненко, Павло Тичина, Володимир СосюраІще не скресла крига на Дніпрі» та інші), Микола ВінграновськийЧуєш, Дніпре мій», «Скажи мені, Дніпре», «Ніч Івана Богуна» тощо) та багато інших письменників.

Дніпрові краєвиди також популярні серед художників — різних часів і різних країн.

Plersch-Odjazd Katarzyny II z Kaniowa w 1787 roku.jpg Переправа Гоголя через Днепр.jpg Aivazovsky Ice on Dnipro.jpg Archip Iwanowitsch Kuindshi 006.jpg StanislawskiJan.DnieprSzafirowy.1904.ws.jpg Ovchinnikov-Vladimir-Ivanovich-Evening-on-Dnieper-river-nab27bw.jpg
«Переправа Миколи Гоголя
через Дніпро», Антон Іванов, 1845
«Лід на Дніпрі»
Іван Айвазовський, 1872
«Місячна ніч на Дніпрі»
Архип Куїнджі, 1880
«Дніпро під Києвом»
Ян Станіславський, 1904
«Вечір на Дніпрі»
Володимир Овчинников, 1956

Власні назви[ред.ред. код]

У липні 1926 Катеринослав був перейменований в Дніпропетровськ — на честь Дніпра, на берегах якого місто розташоване, і одного з діячів комуністичного руху — Григорія Петровського (прижиттєво), що починав трудову і революційну діяльність в Дніпропетровську. У 1936 сусіднє місто Кам'янське аналогічно було перейменоване на Дніпродзержинськ. З 1806 року назву Верхньодніпровськ має теперішній райцентр в Дніпропетровській області.

У 1960 році в Києві відкрили станцію метро «Дніпро», першу наземну станцію столичного метрополітену. Вона розташована на мосту через набережну Дніпра. З бічних платформ, що являють собою естакаду над набережною, відкривається вид на дніпровські простори.

Назву «Дніпро» з 1962 року носить і український футбольний клуб з Дніпропетровська, який виступає в українській прем'єр-лізі. Заснований він у 1918 році.

У 1964 році в Києві збудували і відкрили чотиризірковий готель «Дніпро» — недалеко від самої річки, у центрі міста на Європейській площі. Цього ж року назву «Дніпро» присвоїли і київському видавництву художньої літератури «Держлітвидав України», заснованому ще в 1919 році.

У 1999 році було створено ракету-носій легкого класу «Дніпро» — на базі міжконтинетальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана»), що підлягали скороченню відповідно до російсько-американського договору.

28 грудня 2004 року назву «Дніпро» присвоїли українському футбольному клубу з Черкас, заснованому ще 1955 року. Він виступав у другій лізі чемпіонату України. Припинив своє існування 21 травня 2009 року.

14 вересня 2008 року в Дніпропетровську урочисто відкрили стадіон «Дніпро» або «Арена Дніпро», місткістю 31 003 глядача. Його будівництво коштувало 65 мільйонів євро і тривало 3,5 роки (квітень 2005 — вересень 2008). Він став домашнім стадіоном ФК «Дніпро».

Dnipro Metro Station in Kyiv 2.JPG Емблема ФК Дніпро Дніпропетровськ.png HotelDnipro.jpg Dnepr rocket lift-off 1.jpg
Поїзд прибуває до станції
метро «Дніпро»
Емблема дніпропетровського
футбольного клубу «Дніпро»

День Дніпра[ред.ред. код]

У листопаді 2003 року Київрада ухвалила розширити перелік масових заходів у місті та заснувала День Дніпра «з метою донесення до людей проблеми сучасного екологічного стану ріки Дніпро, збереження природної рівноваги в басейні ріки та культурної спадщини, як основи національної культури, турботи про подальший розвиток традиційних культур та етносів»[34]. Відзначається День Дніпра в Києві в першу суботу липня і пов'язується зі святом Івана-Купала[31].

Заходи безпеки[ред.ред. код]

Постійний контроль за станом безпеки гребель водосховищ та гідроелектростанцій на Дніпрі здійснюють Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Державне агентство водних ресурсів України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Український гідрометеорологічний центр. Щорічно, та при нагальній потребі вони інформують Кабінет Міністрів України, Раду національної безпеки та оборони України, профільні комітети Верховної Ради України щодо стану основних споруд ГЕС та водосховища.

Громадський контроль[ред.ред. код]

Постійний громадський моніторинг стану споруд ГЕС та водосховищ ріки здійснює Міжнародна громадська група незалежних фахівців з питань прогнозування соціальних наслідків катастроф та надзвичайних ситуацій. Вона періодично надсилає доцільні рекомендації щодо нагальних заходів безпеки, які врахувуються відповідними державними відомствами.


Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф Коротка історія освоєння Дніпра // Яцик А. В., Яковлєв Є. О., Осадчук В. О. До питання щодо спуску Київського водосховища / За ред. А. В. Яцика. — К.: Оріяни, 2002. — С. 6-12. — 400 прим. — ISBN 966-7373-78-9
  2. Кравчук П. А. Рекорды природы. – Любешов: Эрудит, 1993, 216 с.: ил. ISBN 5-7707-2044-1
  3. Згадується лише в «Слові о полку Ігоревім», як епітет Дніпра — «славний, відомий, знаний».
  4. Кравчук П. А. Рекорды природы. – Любешов: Эрудит, 1993, 216 с.: ил. ISBN 5-7707-2044-1
  5. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 336 с. ISBN 978-966-361-642-1.  — с. 228. Найдовша ріка України..
  6. Кравчук П. А. Рекорды природы. – Любешов: Эрудит, 1993, 216 с.: ил. ISBN 5-7707-2044-1
  7. Абаев В. И. Осетинский язык и фольклор. Москва: Видавництво АН СРСР, 1949. Ст. 236
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи Дніпро // Енциклопедія Українознавства — В 10 т. / Гол. ред. В. Кубійович.. — Париж–Нью-Йорк: Молоде життя, 1957. — Т. 2. — С. 573-574.
  9. Дніпро // Енциклопедія історії України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2. — С. 492.
  10. Валдайская возвышенность// Большая советская энциклопедия: В 30-ти т. /Гл. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. — М.: Советская энциклопедия, 1971. — Т. 4. Брасос — Веш. — С. 508.
  11. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. — К., 1997. — 92 с.
  12. а б Малі річки басейну Дніпра // Дегодюк Е. Г. Дегодюк С. Е. Еколого-техногенна безпека України. — К.: ЕКМО, 2006 . — С. 72.
  13. а б Днепр // Брокгауз Ф. Эфрон И. Энциклопедический словарь в 86 книгах й 4 дополнениях. — Петербург, 1893. — Т. 10А. — С. 402.
  14. Цю статистичну оцінку наведено в статті на офіційному веб-порталі Київської Міської Державної Адміністрації
  15. Тепер називаються ціанобактеріями і до водоростей не відносяться.
  16. а б Щербак В. І. Структурно-функціональна характеристика дніпровського фітопланктону. — Автореф. дис. д-ра біол. наук: 03.00.17 / В. І. Щербак; НАН України. Ін-т гідробіології. — К., 2000. — 32 с.
  17. а б в Корелякова Л. В. Растительность Кременчугского водохранилища. — Киев: Наукова думка, 1977. — 198 с.
  18. а б в г Рибні ресурси водосховищ // Дегодюк Е. Г. Дегодюк С. Е. Еколого-техногенна безпека України. — К.: ЕКМО, 2006. — С. 158–160.
  19. Індоарійські таємниці України
  20. а б Характеристика водосховищ дніпровського каскаду // Дегодюк Е. Г. Дегодюк С. Е. Еколого-техногенна безпека України. — К.: ЕКМО, 2006. — С. 136.
  21. Мартинова Т. Міст закрито на ремонт// Вечірні Черкаси. — 2009. — 13 травня.
  22. Вигляд із супутника з фотографіями
  23. Черкасский мост через Днепр в ближайшее время закроют на ремонт//Про ремонт на сайті ПАТ «Мостобуд».
  24. Хільчевський В. К. Роль агрохімічних засобів у формуванні якості вод басейну Дніпра. — К.: ВПЦ "Київський університет", 1996. — 222 с.
  25. а б в г д е ж Екологічний стан басейну Дніпра // Яцик А. В., Яковлєв Є. О., Осадчук В. О. До питання щодо спуску Київського водосховища / За ред. А. В. Яцика. — К.: Оріяни, 2002. — С. 22-23. — 400 прим. — ISBN 966-7373-78-9
  26. Радіаційне забруднення і радіаційні відходи // Яцик А. В., Яковлєв Є. О., Осадчук В. О. До питання щодо спуску Київського водосховища / За ред. А. В. Яцика. — К.: Оріяни, 2002. — С. 24. — 400 прим. — ISBN 966-7373-78-9
  27. Вишневський В. І. Річки і водойми України. Стан і використання. — К.: Віпол, 2000. — 376 с.
  28. а б Бондаренко О. О. Проблеми дозиметрії внутрішнього опромінення людини трансурановими радіонуклідами: Автореф. дис. д-ра біол. наук. — К., 2002. — 37 с.
  29. а б Радіаційне забруднення Київського та інших водосховищ Дніпровського каскаду // Яцик А. В., Яковлєв Є. О., Осадчук В. О. До питання щодо спуску Київського водосховища / За ред. А. В. Яцика. — К.: Оріяни, 2002. — С. 25-33. — 400 прим. — ISBN 966-7373-78-9
  30. Хільчевський В. К., Ромась М. І., Ромась І. М. та ін. Гідролого-гідрохімічна характеритика мінімального стоку річок басейну Дніпра / За ред. В. К. Хільчевського. — К.: Ніка-Центр, 2007. — 184 с.
  31. а б [http://www.kmu.gov.ua/control /publish/article?art_id=84842588 Про День Дніпра на сайті Кабміну України]
  32. Національний заповідник «Хортиця» на регіональному інформаційному порталі «Запоріжжя»: irp.zp.ua.
  33. Регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні»
  34. Про започаткування щорічного свята «День Дніпра»// Рішення Київської міської ради від 27 листопада 2003 року № 217/1091.

Джерела та література[ред.ред. код]

Основна[ред.ред. код]

Додаткова[ред.ред. код]

  • Амброз А. И. Рыбы Днепра, Южного Буга и Днепровско-Бугского лимана. — К.: АН УССР, 1956. — 405 с.
  • Васюта О. А., Васюта С. І., Філіпчук Г. Г. Екологія і політика. — Чернівці: Зелена Буковина, 1998. — Т. 2. — 479 с.
  • Васюта О. А. Проблема екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. — Тернопіль: Галичина–Друк, 2001. — 599 с.
  • Водне господарство в Україні / За ред. А. В. Яцика, В. М. Хорєва. — К.: Генеза, 2000. — 640 с.
  • Географічна енциклопедія України / Відп. ред. О. М. Маринич. — К.: УРЕ, 1989. — Т. 1. — 114 с.
  • Горєв Л. М., Пелешенко В. І., Хільчевський В. К. Гідрохімія України. — К.: Вища школа, 1995. — 307 с.
  • Денисова А. И. Формирование гидрохимического режима водохранилищ Днепра и методы его прогнозирования. — К.: Наукова думка, 1979. — 289 с.
  • Зеров К. К. Формирование растительности и зарастание водохранилищ днепровского каскада. — К.: Наукова думка, 1976. — 140 с.
  • Киевское водохранилище / Под ред. Я. Я. Цееба. — К.: Наукова думка, 1972. — 456 с.
  • Матвеев Е. С. Днепровские гидроузлы. — М.: Стройиздат, 1980. — 162 с.
  • Немає другого Дніпра. — К.: Вища школа, 1977. — 111 с.
  • Паламарчук М. М., Закорчевна Н. Б. Водний фонд України: Довідковий посібник / За ред. В. М. Хорєва, К. А. Алієва. — К.: Ніка-Центр, 2001. — 392 с.
  • Приймаченко А. Д. Фитопланктон и первичная продукция Днепра и днепровских водохранилищ. — К.: Наукова думка, 1981. — 278 с.
  • Природа Украинской ССР. Моря и внутренние воды. — К.: Наукова думка, 1987. — 224 с.
  • Ресурсы поверхносных вод СССР. — Ленинград: Гидрометеоиздат, 1971. — Т. 6. Украина и Молдавия. — Вып. 2. Среднее и Нижнее Поднепровье. — 656 с.
  • Романенко В. Д., Евтушенко Н. Ю. Методические и методологические основы разработки Стратегического плана действий по экологическому оздоровлению Днепра. — К.: Институт гидробиологии НАНУ, 2000. — 42 с.
  • Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б. И. Стрельца. — К.: Урожай, 1987. — 304 с.
  • Шевчук В. Я., Власенко О. Г. Екологічний стан басейну річки Дніпро за результатами першої українсько-канадської експедиції. — Харків: УкрНДІЕП, 1999. — 52 с.
  • Электроэнергетика Украинской ССР. — К.: Техника, 1970. — 227 с.
  • Яцик А. В. Екологічна безпека в Україні. — К.: Генеза, 2000. — 216 с.
  • Яцик А. В. Малі річки України: Довідник. — К.: Урожай, 1991. — 294 с.
  • Яцык А. В., Шмаков В. М. Гидроэкология. — К.: Урожай, 1992. — 192 с.
  • Яцык А. В. Экологические основы рационального водопользования. — К.: Генеза, 1997. — 640 с.

Посилання[ред.ред. код]