Добромиль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Добромиль
Coat of Arms Dobromyl.png Flag of Dobromyl.png
Герб Добромиля Прапор Добромиля
У центрі Добромиля
У центрі Добромиля
Добромиль
Добромиль на мапі України
Добромиль на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район/міськрада Старосамбірський район
Код КОАТУУ 4625110300
Перша згадка 1374
Магдебурзьке право 28 червня 1566
Населення 4537 (01.01.2011)[1]
Площа 4,97 км²
Поштові індекси 82042
Телефонний код +380-3238
Координати 49°34′14″ пн. ш. 22°47′22″ сх. д. / 49.57056° пн. ш. 22.78944° сх. д. / 49.57056; 22.78944Координати: 49°34′14″ пн. ш. 22°47′22″ сх. д. / 49.57056° пн. ш. 22.78944° сх. д. / 49.57056; 22.78944
Водойма р. Вирва
День міста 24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Хирів
До станції 6 км
Міська влада
Адреса 82042, Львівська обл., Старосамбірський р-н, м. Добромиль
Веб-сторінка * Офіційна сторінка міста
Міський голова Михайло Матіяш

Добро́миль — місто районного підпорядкування Старосамбірського району Львівської області. Населення — близько 6 тис. чоловік.

Історія[ред.ред. код]

Околиці Добромиля були заселені ще з давніх часів. Так, виявлені у сусідніх селах численні археологічні знахідки вказують, що в басейні Вирви вже в добу енеоліту (міднокам'яний вік) жила людина. Доказом перебування людини на територіях самого Добромиля є сліди поселення так званої культури карпатських курганів, поширеної на Підкарпатті в I половині Ι тисячоліття до н. е.

Місто вперше згадується як село 1374 р. Тоді князь Владислав Опольський надав родові Гербуртів маєтки по річках Вирві і Стрвяжу, серед яких був і Добромиль. Коло 1450 р. львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. У 1467 р. селом управляв тіун Степан ще на основі руського права. Коли 1497 р. Добромиль сплюндрували татари, згорів і замок. Цього ж року польський король Ян I Ольбрахт визнав Добромиль містечком і дозволив проводити ярмарки. Під 1515 р. у королівських податкових книгах згадується існування в Добромилі церкви. Містечко швидко розвивалось. Сюди переселялись купці й ремісники. Спроваджені з Моравії ткачі виробляли високоякісне сукно. За ним, а також за місцевою сіллю приїздили купці з Угорщини й Сілезії. Андрій Гербурт для колоністів, що все прибували, у 1531 р. заснував латинську парафію і поставив дерев'яний костел. 28 червня 1566 р. за старанням власника місцевих солеварень Станіслава Гербурта король Сигізмунд II Август надав Добромилю Магдебурзьке право. Запрошені власником Добромиля нові ремісники організовують цехи. Містечко укріплюється мурами й частоколом. Тут у 1584 р. стояли 3 церкви та костел. Дерев'яний замок на горі Гербурт почав перебудовувати з каменю й цегли (див. Добромильський замок). Продовжив цю роботу Ян Щасний Гербурт — видатний політичний і культурний діяч, який навіть писав поезії українською мовою. У 1611 р. він запросив з Кракова друкаря Яна Шелігу й заснував у Добромилі друкарню. Тут Гербурт видавав як свої твори, так і праці Оріховського, Кадлубека, Длуґоша. З 1622 р. Добромиль у руках магнатів Конєцпольских.

З першої половини XVII століття відомі печатки з гербом Добромиля: у червоному щиті — зелене яблуко, пробите навхрест двома срібними мечами (частина родового герба Гербуртів). У XIX столітті (в період австрійського панування) на печатках міста побутувало зображення яблука, пробитого трьома мечами (як це було в оригінальному родовому гербі Гербуртів), однак уже в 1920-х — 1930-х роках польська адміністрація повернулася до варіанту XVII століття.

Після поразки військ Б. Хмельницького під Берестечком у Добромилі на площі стратили багатьох міщан і селян, на містечко наклали велику контрибуцію.

У 1772 р. Добромиль потрапляє під правління Австрії, входить до складу Королівства Галичини та Володимирії. У 1784 р. на околиці міста з'являється німецька колонія Енґельсбрунн (існувала до II Світової війни, нині частина міста). Містечко й солеварні стають державними. Значно збільшився видобуток солі. Від 1872 р. через місто прокладена важлива залізниця, що з'єднувала Львів з Будапештом, так звана Перша угорсько-галицька залізниця. В місті збудовано залізничну станцію. 1876 р. з'явилися фабрика сірників, миловарня, склозавод, лісопильний та пивоварний заводи. У 1876 р. Добромиль підноситься до рангу повітового містечка, залишаючись таким і за Польщі (після 1918 р.). У 1880 р. в ньому живе 2734 осіб, а в Енґельсбрунні — 291. Загалом 655 римо-католиків, 479 греко-католиків, 1884 євреїв i 7 осіб інших релігій. В 1921 р. Добромиль має 5386 мешканців, серед яких 2119 євреїв. У період кризи 19291933 рр. містечко занепадає, посилюється страйкова боротьба.

У 1895 р. під час виборів депутата до австрійського парламенту від сільської курії ПеремишльМостиська — Добромиль від української радикальної партії висунуто кандидатуру Івана Франка, але його не допустили до віденського парламенту.

У 1940—1962 рр. (за винятком 1941—1944) місто було центром Добромильського району.

23 червня 1941 р, під час II Світової війни, Добромиль захоплений німецькими військами. В суботу 26 червня 1941 p. мешканці Добромиля відкрили на Саліні за містом, поблизу села Ляцьке, яму, повну трупів,— помордованих НКВД в'язнів. Як вдалось з'ясувати, військами НКВД було вбито та кинуто у соляні шахти понад 2,5 тисяч осіб українського, польського та єврейського походження. Це були в'язні Добромильської та Перемишльської тюрем, національно-свідоме та активне населення, яке не було прихильним до совєтської влади. У шахтах було знайдено також трупи дітей.

У серпні 1944 р., після двотижневих боїв у місто ввійшли радянські війська. Під час цих боїв місто двічі переходило з рук в руки і було дуже зруйновано.

У 1957 р. збудований хлібозавод, у 1959 — сироварний завод. Колишній деревообробний завод Ліхтмана, який займався тільки грубою обробкою деревини і заготівлею напівфабрикатів, перетворився на потужний деревообробний комбінат (Добромильський ДОК). Працював пивзавод. До 30 грудня 1962 р. Добромиль був райцентром Добромильського району Дрогобицької і потім Львівської областей.

У 2007 р. в місті зведено стадіон «Княжа Арена».

Див. також[ред.ред. код]

Добромильський професійний ліцей[ред.ред. код]

На початку 1966 р. на базі зооветеринарної школи Міністерства сільського господарства України було створено Добромильське професійно-технічне училище № 22. Там навчалось лише 60 учнів за професіями: муляр, штукатур — маляр — плиточник. Невдовзі аудиторії Добромильського СПТУ № 22 заповнили 150 учнів, які обрали професію електромонтера сільської електрифікації та звя'зку. У 1976 р. училищу було присвоєно назву «середнє професійно-технічне училище № 73 міста Добромиля». У 1976, 1977 рр. училище перейшло в новозбудоване приміщення. У зв'язку із передачею навчального закладу базовику Держпостачу України, було змінено профіль підготовки робітничих кадрів. Розпочалась підготовка за професіями: товарознавець товарної дільниці, машиніст мостових та козлових кранів, водій електронавантажувачів, столяр-будівельник. А виходячи з регіональних особливостей та національної програми «Карпати», у 1992 р. розпочалась підготовка з професій кухар-офіціант та кравець. В лютому 2007 р. навчальний заклад перейменовано у Державний професійно-технічний навчальний заклад «Добромильський професійний ліцей». За період з 1966 р. в стінах училища підготовлено понад 11500 фахівців.

Добромильський монастир святого Онуфрія Великого[ред.ред. код]

Наполеон Орда. Добромиль

Добромильський монастир Святого Онуфрія Великого розташований за 4 км від Сліпої гори( 560 м н.р.м.), на якій знаходиться Добромильський замок Гербуртів. Засновники і фундатори монастиря Ян Щасни Гербурт та його дружина Ельжбєта. Спорудження монастиря почалось у 1705 р. (прототипом виступав монастир у Лаврові), архітектор Яків Мамровець. У 1731 р. був зведений монастирський корпус, дзвіниця закінчена в 1751 р. З 1882 р. монастир почав приймати новіціацтво. 1888 р. в монастир прибув Роман Шептицький.

1946 р. монастир було розігнано за наказом тогочасної влади. В 1950 р. монастир було перетворено на психоневрологічний інтернат для жінок. Церкву перекрили і поділили на 2 поверхи, на першому був склад, на другому клуб. У вересні 1992 р. монастир було повернуто їхнім Чину отців Василіян. У 2000 р. відреставрували церкву та дзвіницю.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Парламентські посли від Добромиля[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

У Добромилі побував герой роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Можливо, тут був і сам автор.

«Одне було погано,— він (Швейк) ні з ким не міг порозумітися, і його разом з іншими потягли на Добромиль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі. В етапній канцелярії в Добромилі їх усіх переписали». (З книжки «Пригоди бравого вояка Швейка»).

Добромиль входить до туристичного маршруту «Шляхами бравого вояка Швейка».

Див. також[ред.ред. код]

Фотографії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. T.S.Grabowski. Giebułtowicz Józef / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1949–1958.— Tom VII/5. — Zeszyt 35. — S. 423
  3. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.103-104

Посилання[ред.ред. код]