Добропілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Добропілля
Dobropillya gerb.png Dobropillya prapor.png
Герб Добропілля Прапор Добропілля
Вокзал станції Добропілля
Вокзал станції Добропілля
Добропілля
Розташування міста Добропілля
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район/міськрада Добропільська міськрада
Засноване 1840-ві
Статус міста з 1953 року
Населення 30 884(1.01.2014)[1]
Агломерація 64182
Площа 11.89 км²
Густота населення 2623 осіб/км²
Поштові індекси 85000—85009
Телефонний код +380-6277
Координати 48°28′08″ пн. ш. 37°04′58″ сх. д. / 48.46889° пн. ш. 37.08278° сх. д. / 48.46889; 37.08278Координати: 48°28′08″ пн. ш. 37°04′58″ сх. д. / 48.46889° пн. ш. 37.08278° сх. д. / 48.46889; 37.08278
Висота над рівнем моря 139 м
Водойма р. Бик
Відстань
Найближча залізнична станція Добропілля
До обл./респ. центру
 - фізична 71,6 км
 - залізницею 102 км
 - автошляхами 94 км
До Києва
 - фізична 520 км
 - залізницею 626 км
 - автошляхами 694 км
Міська влада
Адреса 85000 Донецька область, м. Добропілля, вул. Першотравнева, 83, тел. 2-30-54
Веб-сторінка Добропільська міськрада
Міський голова Дерипаска Віктор Трохимович

Добропі́лля — місто обласного значення в Донецькій області. Адміністративний центр Добропільського району. Місто розташоване за 95 км на захід від Донецька.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Засноване в 40-х роках XIX ст.. Статус міста з 1953 року.

Видобуток кам'яного вугілля («Добропіллявугілля» — одне з найбільших підприємств галузі). Підприємства будматеріалів (завод залізобетонних виробів, шлакоблоковий), харчова промисловість (хлібозавод, молокозавод), комбікормовий завод. У 1968–2010 роках працював Добропільський тролейбус (2 маршрути). У місті діє одна лікарня, 7 медпунктів, 8 загальноосвітніх шкіл, 2 кінотеатри, 2 палаци культури, 6 бібліотек, 2 парки відпочинку.

Добропільській міській раді підпорядковані два міста районного значення Білицьке і Білозерське, два селища міського типу Водянське і Новодонецьке та одне селище. Північніше від міста річка Водяна.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат району континентальний. Взимку дують південно-східні та східні вітри. Їх середня швидкість становить близько 5—6 метрів за секунду. Крім того, у зв'язку з тим, що повітряні маси, що надходять зі сходу містять в собі дуже низьку вологість, вони провокують виникнення суховіїв навесні. Але суховії — це не єдиний недолік місцевого клімату. Бувають сильні зливи, іноді з градом, або зимні відлиги, які переходять в ожеледиці.

Населення[ред.ред. код]

Населення 35 977 мешканців (2006). з територіями, підлеглими міськраді 72 817 мешканців. Кількість населення на початок 2004 року — 34,5 тис. чоловік.

Народжуваність — 8,0 на 1000 осіб, смертність — 17,4, природна смертність — 9,4, сальдо міграції негативне (-4,2 на 1000 осіб).

За даними перепису 2001 року населення міста становило 35977 осіб, із них 38,50% зазначили рідною мову українську, 60,97% — російську, 0,14% — білоруську, 0,02% — вірменську та молдовську, 0,01% — болгарську, німецьку, польську, румунську та грецьку мови[2].

Національний склад населення за переписом 2001 року[3]

чисельність частка, %
українці 51 942 71,3
росіяни 18 824 25,9
білоруси 766 1,1
татари 304 0,4
греки 116 0,2

Історія[ред.ред. код]

Історія Добропілля

Місто засновано як хутір Парасковіївка в 40-ві роки XIX ст.1859 році було 44 мешканці) поміщика Албанського, в 1912 році — Ерастовский рудник, на правом березі річки Бик — Святогоровський рудник. З 1914 року працює залізнична гілка.

Українська Держава[ред.ред. код]

31 грудня 1917 російські радянські окупанти захопили Добропілля і навколишні села і селища. Місцевими ставленниками окупаційної адміністрації були Є. І. Агеєнко, А. П. Іванов (голова), І. Я. Лактіонов, І. Т. Орлов, С. А. Стебні та інші.

Місто і рудничні селища були визволені у квітні 1918 року військами Гетьмана Скоропадського. Місцева окупаційна адміністрація була розігнана, а її голова був розстріляний. 18 листопада 1918 року радянські диверсанти знову захопили владу у навколишніх селищах і в волосному центрі Святогоровкс. Місцеву окупаційну адміністрацію представляли Н. У. Булавіна, С. Л. Опрокова, І. Я. Серікова, П. Т. Шатохіна. Радянська влада тут була встановлена ​​ще до приходу Червоної Армії.

23 травня 1919 селища рудників захопили денікінці. 26 травня 1919 року їхній загін на чолі з місцевим поміщиком Роговський вчинив розправу над радянськими диверсантами: І. Т. Орлова та Н. І. Костіна розстріляли; машиніста підйому, члена Ради І. Я. Лактіонова та інших побили шомполами; заарештували робочих І. Ф. Духа, А. К. Литвинова, П. А. Севастьянова, М. Л. Тимощука

30 грудня 1919 року радянські частини Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова остаточно захопили місто і навколишні селища рудників.

До 1920 року в Парасковіївці було 47 господарств і 270 мешканців, ще 150 жителів у селищі Святогоровського рудника.

Радянська окупація[ред.ред. код]

У 1931 році здана в експлуатацію шахта «Гігант» імені Максима Горького (після війни — № 1-2 Добропіллявугілля), навколо якої з'явилися 2 селища — Техноколона й Тимчасова Колонія. В 1935 році відбулося об'єднання всіх селищ у село Добропілля. Довоєнна продукція вугілля трестом «Добропіллявугілля» — 291,5 тисяч тонн (1939), післявоєнна — 401 тис. тонн (1950).

19 жовтня 1941 року радянські війська з боєм відійшли з міста.

З 1950 року працює Добропільська ЦЗФ (центральна збагачувальна фабрика) — переробляє 1,2 млн тонн вугілля, навколо якої виросло селище Жданова. У 1953 році Добропілля отримало статус міста районного підпорядкування. Населення міста зросло до 18 000 осіб за рахунок переселенців з Вінницької й Житомирської областей.

З 1963 року Добропілля — місто обласного підпорядкування (населення 25 000 чіл.). 1968 року в місті було відкрито тролейбусну мережу. В 1969 році здані в експлуатацію шахти «Червоноармійська» й «Новодонецька», друга ЦЗФ. У 1970 році трест «Добропіллявугілля» ліквідований, шахти передані комбінату «Красноармійськвугілля» (місто Новоекономічне, зараз — Димитров). У 1976 знову створено трест «Добропіллявугілля», що включає в себе 9 шахт, 2 шахтобудівні організації.

Україна[ред.ред. код]

Російсько-українська війна[ред.ред. код]

9 вересня 2014 року з огляду на засилля фінансованих Російською федерацією вбивць та крадіїв, у місті активісти із співробітниками міліції створили загони самооборони для патрулювання Добропілля і району; поставлено 4 блокпости, ведеться цілодобове патрулювання спільно з міліцією.

Пускова установка БМ-21 «Град» з якої було обстріляне Добропілля. На бортах видно саморобні кріплення для тентового накриття артилерійської частини з метою її приховання.

Перший випадок використання РСЗВ БМ-21 «Град» у Російсько-українській війні стався 13 червня 2014 року о 8:20 в Добропіллі. Російські терористи спробували обстріляти блокпост 93-ої механізованої бригади на в'їзді в місто. Один снаряд влучив у блокпост, але не розірвався, проте інша частина залпу дала переліт — і накрила овочебазу, що знаходилась 500 метрів за блокпостом. Одна цивільна особа загинула. Вогневі позиції терористів знаходились неподалік від населеного пункту Мерцалове[4][5].

Терористи спробували втекти, однак машину довелось залишити. Військовослужбовці ЗСУ виявили в ній таблиці для стрільби з РСЗВ, на якій вказаний номер військової частини. Це вч № 27777 — 18-а гвардійська мотострілецька бригада Російської Федерації. Місце дислокації — станиця Калинівська і аеропорту Ханкала Чеченської республіки. Командир батареї — гвардії капітан Дмитро Афанасьєв[6].

11 березня 2015 року у місті було завалено пам'ятник Леніну[7].

Економіка[ред.ред. код]

Видобуток кам'яного вугілля (ДХК «Добропіллявугілля» — одне з найбільших підприємств галузі) — видобуток вугілля в 2003 році — 5 270 тис. тонн. Одне з найкращих вугледобувних підприємств — шахта «Добропільська». В останні роки за виробничі досягнення, технічні нововведення її колектив відзначений міжнародними призами: «За кращу торгову марку» (1998 рік — Женева, 2000 рік — Мадрид), призом Європейського торгового дослідного центру «Євроринок» (1999 рік — Брюссель).

Підприємства будматеріалів (приватні фірми), харчова промисловість («Золотий колодязь», комбінат хлібопродуктів), комбікормовий завод. Більше 60% зайнятих у народному господарстві трудяться в промисловості. Місто до сьогодні не газифіковано, є серйозні проблеми з водопостачанням.

Обсяг промислового виробництва — 490 млн гривень (на 1 жителя — 7063 грн.). Індекс промислової продукції — 81,8% у 2003 році до 1990 року. Викиди шкідливих речовин в 2003 році в атмосферне повітря від джерел забруднення міста — 11,9 тис. тонн.

Культура[ред.ред. код]

Культурну ланку міста складають мережі районної та міської централізованих бібліотечних систем. Також у місті діють музична школа № 1, БК ш-ти «Добропільська», ЦДЮТ.

  • Добропільська ЦМБ (вул. Первомайська, 121)http://dobro-biblio.ucoz.ru/
  • Дитяча бібліотека-філія № 5 (вул. Первомайська, 105) http://lib-kinder.ucoz.ru/
  • Юнацька бібліотека-філія № 1 (пр. Шевченка,17)

Школа ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3[ред.ред. код]

Школа № 3 збудована в 1963 р. за допомогою шахти імені РСЧА. В перші роки школа була восьмирічною. З 1967 р. — ЗОШ І-ІІІ ступенів. Першим директором школи призначили П. В. Фоменко. Багато років директором школи успішно працював Л. Ф. Бутєв. Нині школу очолює П. М. Поліщук.

Мікрорайони та частини міста[ред.ред. код]

  • Мікрорайон «Молодіжний»
  • Мікрорайон «Сонячний»
  • «Ударник»
  • «17-а»
  • «Лікарня»
  • «Старі/нові двоповерхівки»
  • «Бідняцький»
  • «Станція»

Ждановський[ред.ред. код]

Ждановський (мікрорайон Добропілля)- мікрорайон міста Добропілля,який знаходится на сході міста біля шахти "Добропільська".

Історія[ред.ред. код]

Селище імені Академіка Жданова виникло в післявоєнні роки після будівництва Добропільської центральної збагачувальної фабрики (ЦЗФ). Спочатку називалось Ждановське в честь одного з радянських партійних діячів.

На початку 90-х років XX-го століття було перейменоване на честь академіка В. М. Жданова.

Піщаний[ред.ред. код]

Піщаний (інші історичні назви: Мар'ївка, Святогорівський рудник, 11 колона, Новомарьєнське) - частина міста Добропілля, на правому березі річки Бик.

Історія[ред.ред. код]

На початку 19 століття на території Піщаного знаходився хутір Мар'ївка, котрий надалі перетворився в село Мар'ївка.

У 1910–1912 в поблизу с. Святогорівці були виявлені величезні запаси вугілля. У 1912 році російсько-бельгійські акціонери інженер Гребенів і штейгер Подільський (службовець Єніна) заснували на правому березі річки Бик — Святогорівський рудник (від 1914 їх також називали 11-та колона, добропільськими).

Наприкінці 1916 застрайкували робітники Святогорівського рудника. Їх вимоги були: поліпшення умов праці, побуту, підвищення заробітної плати. Страйк було придушено.

У 1917 році населення селища 11-та колона з населенням 150 жит. об'єднались із навколишніми селищами у селище Добропільське.

У 1917 році на руднику був створений загін самооборони на чолі з Татарин В. Ф., надалі він став комісаром загону, а Тремба І. Т. командиром. У 1918–1919 на території Святогорівського рудника знаходилися два каральних загону Котенко та Роговського.

У 1923 г рудник увійшов до складу Аннівського сільради, виник новій селище Новомарьенское. 1924 рудник був зупинений. У період НЕП процвітав кустарний видобуток вугілля дрібними підприємцями, серед них був Соломон Давидович.

До війни в селищі був ринок, магазин, контора шахти 17-18 РККА. По вулиці Артема була двоповерхова цегляна школа під час війни її зруйнували.

У 1943 році, коли частини 4-го Гвардійського Кантемирівського механізованого корпусу йшли через Ганнівці, танкіст лейтенант Гордієнко Павло Олексійович попросив дозволу йти в бій для того, щоб звільнити Святогорівку. На ринковій площі 11-ї колони закипів бій і лейтенант був убитий. Це сталося 16 лютого 1943. На місці де він загинув була збудована 3 школа. Після війни в селищі був створено поселення ув'язнених і ФЗО.

У 1963 була збудована 3 школа.

Пам'ятки[ред.ред. код]

У місті Добропілля Донецької області на обліку перебуває 13 пам'яток історії та монументального мистецтва.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]