Добруджа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Задунав’я перенаправлено сюди. Для інших значень див. Задунав'я (значення)
Мапа Добруджі болгарською мовою
Історичні області Румунії — Добруджа жовтим
Герб Добруджі

Добру́джа (рум. Dobrogea, болг. Добруджа), також Задунав’я — історична болгарська, турецька, румунська й українська область в Європі, розташована між нижньою течією Дунаю й узбережжям Чорного моря. Північна Добруджа входить до складу Румунії (повіти Тульча та Констанца), Південна Добруджа — до складу Болгарії (Добрицька та Силістринська області).

Географія[ред.ред. код]

За винятком дельти Дунаю, болотистого регіону, розташованого у північно-східному куті, Задунав’я має горбистий рельєф, із середньою висотою близько 200-300 м. Найвища точка — Цуцуяту/Греч, в горах Мачин, має висоту 467 м. Добруджинське плато покриває більшу частину румунської частини Задунав’я, тоді як в Болгарії — Лудогорське плато. Озеро Сютгьоль — одне з найважливіших озер Північного Задунав’я.

Задунав’я має помірно континентальний клімат, який перебуває під впливом океанічного повітря з північного заходу і континентального повітря з північного сходу зі Східно-Європейської рівнини: через рівнинний рельєф, є притік вологого, теплого повітря навесні, влітку й восени з північного заходу; й північного/північно-східного полярного повітря взимку. Чорне море також впливає на клімат у регіоні, особливо в межах 40–60 км від берега. Середньорічна температура: +11° C у внутрішніх районах і вздовж Дунаю, +11.8° C на узбережжі і менше +10° C на високогір’ї. Прибережні райони Південної Добруджі є найпосушливішою частиною Болгарії, зі щорічною кількістю опадів 450 мм.

Історія[ред.ред. код]

У давнину територія Задунав’я була заселена фракійцями. У V ст. до н. е. її зайняли скіфи; у I ст.римляни; а з III ст. зазнала нашестя готів, гунів, інших племен. З початку VI ст. тут з’являються слов’яни.

Київський князь Святослав Ігорович оборонявся у Силістрі 969 року.

З утворенням Першого Болгарського царстваVII ст.) Задунав’я входить до його складу. У XIXII ст. належала Візантії. З кінця XII ст. — у складі Другого Болгарського царства. Послаблення останнього призвело до утворення на території Задунав’я у XIV ст. самостійної феодальної держави. Засновником її був Балік. На ім’я його наступника Добротиці територія отримала назву Добруджі.

Наприкінці 20-х рр. XV ст. територію Задунав’я захопила Османська імперія. Після Російсько-турецької війни 1877–78 рр. Південне Задунав’я відійшло до Болгарії, а Північне передане Румунії. За Бухарестським мирним договором 1913 р. Південне Задунав’я передане Румунії, у складі якої знаходилася до 1940 р., за винятком 191618 рр., коли всю територію Добруджі були зайняли болгарські та німецькі війська. Відповідно до болгаро-румунського договору, підписаного 7 вересня 1940 р. у місті Крайова, Південне Задунав’я повернено Болгарії. У 1947 р. болгаро-румунський кордон у Добруджі підтверджений мирними договорами між Болгарією та Румунією.

Поселення українців[ред.ред. код]

У X ст. князь Святослав заснував тут нову столицю Переяславець на Дунаї, що знаходиться за 10 км від міста Тульча.

Після скасування 1775 р. Запорозької Січі запорожці перейшли за Дунай у підданство Туреччини й заснували Задунайську Січ (1775–1828).

Етнічна карта Добруджі станом на 1900р.

У 1817 році задунайські козаки брали участь у поході турецьких військ проти сербів, в 1821 році — проти греків, але в 1828 році кошовий Гладкий з невеликим числом однодумців повернувся в Ізмаїл в підданство Росії. Після цього Задунайська Січ була знищена і запорожці, що залишилися злилися з іншими раєй. Але ще до виходу Гладкого навколо Задунайської Січі утворилося сімейне і в основному землеробське населення з українських вихідців, як це свого часу відбувалося навколо Запорозької Січі.

Із знищенням Задунайської Січі українська колонізація Задунав’я затихла на 2–3 роки, але потім поновилася з ще більшою силою. Десятки тисяч людей в 1830–40-х роках з Бесарабії і Новоросії тікали від кріпосного права і рекрутчини, прагнули за Дунай. Українські поселення розтяглися, починаючи від гирла біля моря і вгору за течією Дунаю майже до самої Силістри, утворюючи етнічні острови серед різноплемінного населення.

На початку царювання Олександра II з турецьким урядом укладено конвенцію про переселення кримських татар і черкесів у Задунав’я, зокрема, що тим вихідцям з Російської імперії, хто бажає повернутися, будуть відведені землі в Криму та на Кубані. Під впливом цієї новини і очікуваного скасування кріпосного права почався зворотний рух в Росію, який був відомий під назвою «великий вихід».

На Задунав’я переселялися також росіяни: липовани і некрасівці.

В останній чверті XIX ст. знову почався рух українських переселенців у Задунав’я.

Зараз у Добруджі українців залишилося мало, як і скрізь на периферії етнічної території.

Посилання та примітки[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]