Добруджа
- Задунав'я перенаправлено сюди. Для інших значень див. Задунав'я (значення)
Задунав'я, Добру́джа (рум. Dobrogea, болг. Добруджа) — історична болгарська, турецька, румунська й українська область в Європі, розташована між нижньою течією р. Дунай і узбережжям Чорного моря. Північна Добруджа входить до складу Румунії (повіти Тульча і Констанца), Південна Добруджа — до складу Болгарії (Добрицька область і Силістринська область).
Зміст |
Географія [ред.]
За винятком дельти Дунаю, болотного регіону, розташованого у північно-східному куті, Задунав'я має горбистий рельєф, із середньою висотою близько 200-300 м. Найвища точка — Цуцуяту/Гречь, в горах Мачин, має висоту 467 м. Добруджинське плато покриває більшу частину румунської частини Задунав'я, тоді як в Болгарії — Лудогорське плато. Озеро Сютгьоль — одне з найважливіших озер Північного Задунав'я.
Задунав'я має помірно континентальний клімат; місцевий клімат перебуває під впливом океанічного повітря з північного заходу і континентального повітря з північного сходу зі Східно-Європейської рівнини. Через рівнинний рельєф Задунав'я, вона має приток вологого, теплого повітря на весні, влітку й восени з північного заходу, й північного і північно-східного полярного повітря взимку. Чорне море також впливає на клімат у регіоні, особливо в межах 40-60 км від берега. Середньорічна температура: +11 ° С у внутрішніх районах і вздовж Дунаю, 11,8 ° С на узбережжі і менше 10 ° С на високогір'ї. Прибережні райони Південної Добруджі є найпосушливішою частиною Болгарії, з щорічною кількістю опадів 450 мм.
Історія [ред.]
У давнину територія Задунав'я була заселена фракійцями. У 5 столітті до Р. Х. її зайняли скіфи. У I столітті територія Задунав'я була зайнята римлянами, а з III століття зазнала нашестя готів, гунів та інщих племен. З початку VI століття тут з'являються слов'яни.
Київський князь Святослав Ігоревич оборонявся у Силістрі 969 року.
З утворенням Першого Болгарського царства (у VII столітті) Задунав'я входить до його складу. У XI–XII ст. належала Візантії. З кінця XII століття — у складі Другого Болгарського царства. Послаблення останнього призвело до утворення на території Задунав'я у XIV столітті самостійної феодальної держави. Засновником її був Балік. На ім'я його наступника Добротиці територія отримала назву Добруджі.
Наприкінці 20-х рр. XV століття територію Задунав'я захопила Османська імперія. Після Російсько-турецької війни 1877–78 років. Південне Задунав'я відійшло до Болгарії, а Північне була передана Румунії. За Бухарестським мирним договором 1913 Південне Задунав'я була передана Румунії, у складі якої знаходилася до 1940 року, за винятком 1916–18 рр., коли вся територія Добруджі були зайнята болгарськими та німецькими військами. Відповідно до болгаро-румунського договору, підписаного 7 вересня 1940 року у місті Крайова, Південне Задунав'я була повернена Болгарії. У 1947 році болгаро-румунський кордон у Добруджі підтверджений мирними договорами із Болгарією та Румунією.
Поселення українців [ред.]
У 10 сторіччі князь Святослав заснував тут нову столицю Переяславець на Дунаї, що знаходиться за 10 км від міста Тульча.
Після скасування 1775 року Запорозької Січі запорожці перейшли за Дунай у підданство Туреччини й заснували Задунайську Січ (1775–1828).
У 1817 році задунайські козаки брали участь у поході турецьких військ проти сербів, в 1821 році — проти греків, але в 1828 році кошовий Гладкий з невеликим числом однодумців повернувся в Ізмаїл в підданство Росії. Після цього Задунайська Січ була знищена і запорожці, що залишилися злилися з іншими раєй. Але ще до виходу Гладкого навколо Задунайської Січі утворилося сімейне і в основному землеробське населення з українських вихідців, як це свого часу відбувалося навколо Запорозької Січі.
Із знищенням Задунайський Січі українська колонізація Задунав'я затихла на 2–3 роки, але потім поновилася з ще більшою силою. Десятки тисяч людей в 1830–40-х роках з Бесарабії і Новоросії тікали від кріпосного права і рекрутчини, прагнули за Дунай. Українські поселення розтяглися, починаючи від гирла біля моря і вгору за течією Дунаю майже до самої Силістри, утворюючи етнічні острови серед різноплемінного населення.
На початку царювання Олександра II з турецьким урядом була укладена конвенція про переселення кримських татар та Черкес в Задунав'я, з тим, що бажаючим повернутися вихідцям з Російської імперії будуть відведені землі в Криму і на Кубані. Під впливом цієї новини і очікуваного скасування кріпосного права почався зворотний рух в Росію, який був відомий під назвою «великий вихід».
На Задунав'я переселялися також росіяни: липовани і некрасівці. В останній чверті XIX ст. знову почався рух українських переселенців у Задунав'я.
Зараз у Добруджі українців майже немає[1].
Посилання [ред.]
Див. також [ред.]
|
|||||||
|
|||||||
