Добужинський Мстислав Валеріанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Добужинський Мстислав Валеріанович
M.V. Dobuzhinsky by K.Somov (1910).jpg
Худ. Сомов Костянтин Андрійович. Портрет М.В. Добужинського, 1910 рік.
Дата народження 2 (14) серпня 1875(1875-08-14)
Місце народження Новгород, Російська імперія
Дата смерті 20 листопада 1957(1957-11-20) (82 роки)
Місце смерті Нью-Йорк, США США
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, США США
Жанр пейзаж, портрет, театрально-декораційне мистецтво
Роки творчості 1894–1955
Твори малюнки, друкована графіка, книжкова ілюстрація, картини, театральні декорації

Мстислав (Мстиславас) Добужинський (лит.: Mstislavas Dobužinskis; 2 (14) серпня 1875(18750814), Новгород — 20 листопада, 1957, Нью-йорк) — російський та литовський художник, графік, театральний художник, викладач, мемуарист.

Життєпис. Родина Добужинських[ред.ред. код]

Походить з культурної родини Добужинських. Батько — Валеріан Добужинський, військовий офіцер, литвин за походженням, вислужив чин генерала. Перший рідний брат батька (Євстафій Петрович) був військовим лікарем і автором декількох наукових праць. Другий рідний брат батька (Федір Петрович)- юрист і рідня науковця, академіка Івана Петровича Павлова, був близьким до наукових і літературних кіл Петербурга.

Рід ішов з Паневежиського уєзду Віленської губернії. Родина шляхетна, колись володіла маєтком Добужи, звідки походить і їх прізвище. Мати — Єлизавета Тимофіївна, росіянка з роду Софійських. Вихованка Смольного інституту шляхетних дівиць і Петербурзької консерваторії, співачка, акторка. Художні здібності сина всіляко підтримували. Переїзди батька вплинули на переїзди і родини. Тому малим Мстислав навчався в містах Кишинів, Петербург і Вільно.

Художнє навчання[ред.ред. код]

За примусом батька став студентом Петербурзького університету (Юридичний факультет). Паралельно навчався в Санкт-Петербурзькій малювальній школі, потім в двох різних приватних школах. Він належав до молодого покоління, розчарованого в настановах Петербурзької Академії мистецтв і академізма як художнього напрямку. Тому у нього визріло бажання навчатися за кордоном. Так, Лансере Євген Євгенович взагалі проігнорував можливість навчання в Петербурзькій Академії, а низка митців вдосконалювала майстерність за кордоном після закінчення Академії (Ігор Грабарь, Кардовський Дмитро Миколайович, Остроумова-Лєбедєва Анна Петрівна). Головними центрами навчання російських митців за кордоном стають міста Мюнхен та Париж. Добужинський закінчив університет 1899 року і відбув у Мюнхен, що уславився як музейний і мистецький центр Західної Європи того часу.

Таємне одруження і подорожі[ред.ред. код]

Слухняний син, здатний на відверту сповідь батьку, нарешті спромігся на самостійні кроки. Проти волі батька він пошлюбився 1899 року з Єлизаветою Волкенштейн (вінчання відбулося потайки) і разом з молодою дружиною вирушив в Мюнхен. Їх дитина народилась в Німеччині. З нею Добужинський проживе все життя.

Подорожі були недалекими — на малювання в Угорщину разом зі школою Ашбе, в Венецію, в Париж. Серед серйозних знайомств пори — приятелювання з Ігорем Грабарьом, який став для художника авторитетом. Подружжя втратило першу дитину і повернулось в імперію.

Знайомство з засновниками «Світу мистецтва»[ред.ред. код]

Театральна декорація до вистави за твором Івана Тургенєва

Знайомство з засновниками «Світу мистецтва» відбулось в Петербурзі. Ще за часів перебування за кордоном він читав журнал «Світ мистецтва» і знав про заснування нового художнього товариства. На початок 1900-х років прийшлося захоплення Добужинським живописом і опанування техніки офорта в майстерні професора В. В. Мате. Він став батьком доньки Вери і почав співпрацю в декількох петербурзьких, періодичних виданнях, не покидав малювання і самоосвіти. Його майстерність настільки зросла і зміцніла, що його малюнки поклав на стіл діячів «Світу мистецтва» сам Грабарь. Самі майстри малюнку чи тонкі поціновувачі графіки взагалі — Олександр Бенуа і Сергій Дягілєв сперечалися, що взяти першим в друк із творів Добужинського. Розпочалася його співпраця в художньому товаристві.

Трохи пізніше Добужинський став викладачем в заснованій в Петербурзі в Приватній малювальній школі Званевої. Незабаром його залучили і до створення театральних декорацій, де серед перших були твори для Московського Художнього театру Станіславського.

Добужинський і капіталістичне місто[ред.ред. код]

«Петербург, 1914 рік»

Особлива тема творчості художника — капіталістичне місто. Все розпочалося з замови видавницва Товариства Св. Євгенії створити малюнки урочистих замальовок столиці для відтворення їх в поштівках. Він точно виконав завдання, створивши малюнки «Олесандрінський театр», «Фонтанка і Літній сад», «Фонтанка і Чернишов міст», «Банківський міст ввечері» тощо. Але митець почав пильно вдивлятися в місто, що переживало будівельний бум і швидко перетворювалось на брудний, промисловий центр, що безсоромно і безглуздо тіснив і знищував колишню блискучу столицю. Контраст між патріархальним побутом околиць і новітніми монстрами буржуазної, відразливої архітектури прибуткових будинків, казарм для робітників підприємств, схожих на тюрми чи видіння страшних снів. Міські пейзажі Добужинського точно фіксували ці зміни, цей наступ дикого капіталізму на всі галузі життя. Пейзажі — часто пустельні, безлюдні, або постаті присутніх пригнічені і непривабливі, як і їх пригнічуюче оточення. Цей погляд на безсоромний наступ дикого капіталізму на середовище Добужинський зберіг і при відтворенні краєвидів інших міст (аркуші "Омнібус. Вільно ", 1907 р. "Вільно. Трущоби "). Відчуття розгубленості від міці і агресії капіталізму, асоціація його з бездушною машиною створили песімістичний настрій його творів цього періоду. Бо тривожна дійсність поразки в Російсько-японської війні і придушення революції не народжувала оптимістичних надій. Ще агресивніші якості притаманні аркушам з краєвидами капіталістичного Лондона («На мості Лондон», «Тауерський міст», «Лондон. Віадук»), де штучне, машинне оточення вже сперечалося в могутності з самою природою. Незручне, холодне оточення буржуазного міста присутнє і в деяких портретах митця (« Портрет Сюннерберга», 1905 р.)

1912 певний час перебував в Україні, у місті Чернігів, де створив низку акварелей. Залишив спогади про своє перебування у Чернігові та Ніжині. Розпочалася активна виставкова діяльність художника. Так, його твори могли бачити мешканці Києва, Одеси, Харкова. Давав він власні твори і на виставки в інших країнах Європи (Мюнхен, Берлін, Париж). Особливою сторінкою творчості художника стало створення екслібрисів (екслібрис Л. М. Коренєвої, 1910, екслібрис З. Гржебіна, 1914, екслібрис Ф. Нотгафта).

Після перевороту 1917[ред.ред. код]

З 1918 року Добужинський отримав призначення на посаду професора в Центральне училище технічного малювання барона Штігліца. Революційно налаштований уряд перейменував його на Державні навчальні трудові майстерні декоративного мистецтва. Комісаріат північно-західних областей відрядив митця в місто Вітебськ, неофіційну столицю єврейських мешканців колишньої Російської імперії, де Добужинский керував заснуванням Вітебського Художньо-практичного інститута. Він же став і його першим директором. На цій посаді його замінив Марк Шагал, майбутній всесвітньо відомий художник Паризької школи.

Добужинский перебрався в Петроград, де з 1922 р. був призначений професором Академії мистецтв. З 1924 р. він організував власну студію і почав викладати в Інституті історії мистецтв, продовжував працювати як театральний художник.

Еміграція[ред.ред. код]

Давнє знайомство з поетом Ю. Балтрушайтсом і його запрошення на працю в Литву, що отримала власну державність і де відкривались значні адміністративні і творчі можливості, сприяло переїзду Добужинського з родиною в Литву 1924 року.

В 1925 р. недовго працював для Ризького театру. В період 1926–1929-го в театрі Н. Ф. Баліева «Летучая мышь» в Парижі. З 1929 року Добужинський — головний художник литовського Державного театру міста Каунас (Ковно). В 1935 р. відбув з каунаським театром в Англію, де залишився виконувати замови. З 1939 року, коли в Західній Європі розпочалася Друга світова війна, перебрався в Сполучені Штати, чим врятував власне життя.

Помер в місті Нью-Йорк 1957 року. Похований під Парижем на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа.

Галерея[ред.ред. код]

« Портрет Сюннерберга», 1905 р.

Див. також[ред.ред. код]

Портрет М.В. Добужинського, копія акварелі О.М. Бенуа

Література[ред.ред. код]

  • «История русского искусства», т. 10, кн. 1, М., 1968, с. 431-43, кн. 2, М., 1969, с. 194-99;
  • Чугунов Г. И. «Добужинский Мстислав Валеринович», Л, «Художник РСФСР», 1984
  • «Мстислав Добужинский. Семейный альбом». Издатель Михаил Царёв, М., 2012.

Посилання[ред.ред. код]