Довгоносики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Довгоносики
Гілобіус ялицевий (Hylobius abietis Meyers 1888)
Гілобіус ялицевий (Hylobius abietis Meyers 1888)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Родина: Довгоносики (Curculionidae Latreille, 1802)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Curculionidae
ITIS logo.jpg ITIS: 114666
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 7042
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Curculionidae


Довгоносики, Свинки або Слоники (лат. Curculionidae Latreille, 1802) — найбільша родина ряду твердокрилі, яка налічує понад 60 тисяч видів. У життєвому циклі довгоносики проходять повне перетворення (метаморфоз), яке включає стадії яйця, личинки, лялечки та імаго. Особливістю родини є зростання ротових органів, лобу, наличника, щік та горла у довгу головотрубку, на кінці якої розміщений ротовий отвір з усіма його придатками.

Морфологія[ред.ред. код]

Імаго[ред.ред. код]

Пісодес сосновий (Pissodes pini) —- належить до короткохоботкових довгоносиків
Антономус малиновий (Anthonomus rubi) —- належить до довгохоботкових довгоносиків
Личинка жука-довгоносика

Розміри довгоносиків варіюють у широких межах від 1 мм до 4 см, що зумовлено заселенням ними найрізноманітніших екологічних ніш — від насінин до стебел рослин.
Тіло, за звичай, округле, рідше витягнуте.
Голова витягнута у т.з. головотрубку (помилкова назва —- хоботок), на кінці якої розташований ротовий апарат гризучого типу. довгоносиків умовно поділяють на короткохоботкових (Adelognatha) та довгохоботкових (Phanerognatha). У короткохоботкових головотрубка (хоботок) не довша за основну частину голови, а у довгохоботкових —- навпаки. До кінця головотрубки також кріпляться колінчасті вусики (виняток — підродина Apioninae). Їх перший членик значно довший за інші. Його довжина рівна довжині головотрубки, взовж бічних країв якої наявні канали, куди вкладається перший членик вусиків. На кінці вусиків, в результаті розширення і вкорочення члеників, утворюєть т.з. булава.
Лапки п'ятичленикові. Третій членик розширений, дволопатевий; 4-й членик вкорочений і прихований лопатями 3-го. П'ятий вузький, щиліндричний, несе пару кігтиків.
У короткохоботкових довгоносиків надкрила часто зростаються, а крила редукуються, і вони втрачають здатність до польоту. Часом, надкрила та інші частини тіла дуже сильно склеротизовані, що надає особливої міцності екзоскелету довгоносиків. Іноді на надкрилах та інших частинах скелету утворюються різноманітні вирости та шипи. Тіло дуже рідко буває голе, частіше вкрите волосками і лусочками, які надають йому забарвлення.

Личинка[ред.ред. код]

Личинки С-подібної форми, м'ясисті, безногі зі складчастими покривами тіла, з добре розвиненою головною капсулою. Забарвлення тіла біле або кремове, говної капсули — жовте або коричневе.

Лялечка[ред.ред. код]

Біологія та життєві цикли[ред.ред. код]

Більшість довгоносиків є фітофагами —- живляться різними частинами живих рослин. Іноді, наприклад, Cossonus розвиваються у гнилій деревині. Короткохоботкові довгоносики відкладають яйця в ґрунт, де розвивається личинка, а довгохоботкові — у тканини живих рослин та їх плоди. Дуже рідко личинки розвиваються відкрито — на поверхні листків, наприклад Люцерновий слоник (Phytonomus variabilis). У такому випадку личинка зеленого кольору і схожа на гусінь з прикріплювальними дисками на черевній стороні.

Систематика[ред.ред. код]

Систематика довгоносиків є одним із найбільш дискусійних питань між спеціалістами, які вивчають цих жуків, що зумовлено величезною кількістю видів. Найсуперечливішими є кількість родів, яких налічують понад 400, а також триб, підтриб і підродин. За найрозповсюдженішою системою родина включає двадцять підродин:

  1. Bagoinae
  2. Baridinae
  3. Ceutorhynchinae
  4. Conoderinae
  5. Cossoninae
  6. Cryptorhynchinae
  7. Curculioninae
  8. Cyclominae
  9. Dryophthorinae
  10. Entiminae
  11. Erirhininae
  12. Hyperinae
  13. Lixinae
  14. Mesoptiliinae
  15. Molytinae
  16. Orobitidinae
  17. Platypodinae
  18. Raymondionyminae
  19. Rhynchophorinae
  20. Scolytinae

Філогенія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Екологія[ред.ред. код]

Консортивні зв'язки[ред.ред. код]

Роль у екосистемах[ред.ред. код]

Шкодочинність[ред.ред. код]

Слоник миґдаликовидний (Curculio glandium) на жолуді дуба черещатого

Багато довгоносиків вважаються шкідниками сільсько-господарських культур та запасів зерна і круп. До найбільш розповсюджених шкідників належать Довгоносик буряковий (Bothynoderes punctiventris), Люцерновий слоник (Phytonomus variabilis), Довгоносик бавовняний (Anthonomus grandis), Яблуневий квіткоїд (Anthonomus pomorum), Довгоносик грушевий листковий, Довгоносик землистий, Довгоносик комірний, Довгоносик ліщиновий, Довгоносик стебловий, Довгоносик сірий бруньковий, Довгоносик-трубковерт вишневий, Буряковий довгоносик-стеблоїд.

Поширення[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Бей-Биенко Г. Я., Общая энтомология, М., 1966;
  2. Жизнь животных, под ред. Л. А. Зенкевича, т. 3, М., 1969;
  3. Определитель насекомых Европейской части СССР, под ред. Г. Я. Бей-Биенко, т. 2, М.-Л., 1965;

Посилання[ред.ред. код]