Довготривала потенціація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Приклад довготривалої потенціації в гіпокампі мозку щура

Довготривала потенціація або тривала потенціація (англ. Long-term potentiation, LTP) — посилення синаптичної передачі між двома нейронами, що зберігається впродовж тривалого часу після дії на синаптичний сигнальний шлях. LTP бере участь у механізмах синаптичної пластичності, що забезпечує нервову систему живого організму можливістю адаптуватися до зміни умов навколишнього середовища. Більшість теоретиків нейрофізіології вважають, що довготривала потенціація пов'язана з довготривалим пригніченням і лежить в основі клітинних механізмів пам'яті і навчання.

Довготривала потенціація була відкрита норвезьким ученим Тер'є Лемо (Terje Lømo) в 1966 році при проведенні дослідження на гіпокампі кроликів[1]. Перша наукова робота, що описує процес LTP, була опублікована Тер'є Лемо і Тімоті Бліссом (Timothy Bliss) в 1973 році[2].

Посилання[ред.ред. код]

  1. Terje Lømo (2003). «The discovery of long-term potentiation». Philos Trans R Soc Lond B Biol Sci 358 (1432): 617-20. PMID 12740104.
  2. Bliss TV, Lomo T (1973). «Long-lasting potentiation of synaptic transmission in the dentate area of the anaesthetized rabbit following stimulation of the perforant path». J Physiol 232 (2): 331-56. PMID 4727084. (Повний текст у відкритому доступі)(англ.)