Довнар-Запольский Митрофан Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Довнар-Запольский Митрофан Вікторович
Mitrofan Dovnar-Zapol'skiy.jpg
Дата народження: 6 (14) червня 1867(1867-06-14)
Місце народження: Російська імперія, Рєчиця, Мінської губернії (нині місто Гомельської області, Білорусь)
Дата смерті: 30 вересня 1934(1934-09-30) (67 років)
Місце смерті: СРСР, Москва
Національність: білорус
Рід діяльності: історик
Анотаційна дошка на вулиці Довнар-Запольського в Києві.
(встановлена за часів СРСР)

Довнар-Запольский Митрофан Вікторович (6 (14) червня 1867(18670614) — †30 вересня 1934) — історик, етнограф та фольклорист, джерелознавець, архівознавець, археограф білоруського походження. Народився в м. Рєчиця Мінської губернії (нині місто Гомельської області, Білорусь) в родині чиновника, вихідця з безземельної білоруської шляхти.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився Митрофан Вікторович у м. Рєчиці, Мінської губернії у сім'ї столоначальника Рєчицького повітового поліцейського управління, спадкового шляхтича Віктора Мартиновича Довнар-Запольського. У зв'язку з матеріальними нестатками сім'я переїхала у болгарське місто Пловдив, де в той час проживав старший брат майбутнього історика Петро. Згодом батько після конфлікту із старшим сином повернувся з Митрофаном до Білорусі.

Через переїзди і матеріальну невлаштованість М. В. Довнар-Запольський декілька разів міняв місце навчання. В одинадцять років його віддали до мінської гімназії, де він провчився один рік. За цей час батько знайшов роботу у м. Мозирі (посаду мирового судді) та помешкання на вулиці Покровській і перевів сина до мозирської прогімназії. У ній хлопчик закінчив 6 класів. У 1885 р. батько перевів його до 7 класу київської Першої чоловічої гімназії, з якої у 8 класі його було виключено. Причиною виключення стала заборонена література, яку знайшов у його помешканні інспектор гімназії А. Старков. Це були поема Т. Г. Шевченка «Марія», українські журнали «Громада» й «Основа», лист відомого історика М. Костомарова до видавця «Колокола» та ін. Як показало слідство, проведене в гімназії, Митрофан Довнар-Запольський купив цю літературу в Болгарії, де гостював у матері. Як відомо, за Емським указом, виданим імперським урядом 18 травня 1876 p., друкування української літератури, а також ввіз її з-за кордону заборонялися.[1]

Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету (1889—1894). Своїми вчителями вважав істориків В. Антоновича та В. Іконникова. Захистив магістерську (1901) та докторську (1905) дисертації з історії Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. 1901—1919 — професор кафедри російської історії Київського університету та організатор і керівник студентського історико-етнографічного гуртка, членами якого були майбутні історики Д. Дорошенко, Й. Гермайзе, П. Курінний, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко.

Директор Київського комерційного інституту (1912—1917), організованого (1908) на базі комерційного відділення Вищих комерційних курсів, створених (1906) за його ініціативи. Один з організаторів і перший директор Київського археологічного інституту (1918—1919), ініціатор створення Географічного інституту (1918–1919). Один із засновників Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва (1910–1919), співробітник Київської археографічної комісії.

Підтримував Білоруську Народну Республіку, очолював Білоруську торговельну палату (Київ, 1918), підготував проект створення Білоруського університету в Мінську (кінець березня 1918). У травні-жовтні 1918 брав участь в роботі дипломатичної місії БНР в Києві, яка шукала можливості домогтися визнання БНР у влад Радянської Росії, України, Дону, Німеччини та Австро-Угорщини.

На прохання властей БНР склав «Меморіал» («Основи білоруської державності»), який був надрукований в Гродно і Вільно в 1919 році декількома мовами. Документ містив історичне обґрунтування необхідності створення незалежної білоруської держави, і був представлений на Версальській конференції.

У 1920 переїхав до Харкова, де працював у Харківському університеті та Інституті народного господарства, пізніше — проректор Азербайджанського університету (м. Баку), професор Білоруського університету (1925—28, м. Мінськ), московських Інституту народного господарства та Сільськогосподарської академії імені І.Тімірязєва (1928—1934).

Надрукована але неопублікована книга «Історія Білорусі» викликала обурення у тогочасної більшовицької влади Білорусі (початок 1926), була названа «катехізисом націонал-демократизму» і заборонена, а сам рукопис конфіскований. Після цього, Довнар-Запольський був практично висланий в Москву (осінь 1926).

Автор понад 150 праць з історії Київської Русі, Московської держави, Росії в 19 ст., історії Литви, Білорусі та України. Довнар-Запольський досліджував литовсько-польську добу української історії, історію Кривицької й Дреговицької земель, українських міст 15—16 ст. Створив у Києві власну школу з історії Росії. Опублікував низку праць з історії народного господарства Російської держави 16—17 ст., суспільного руху в Росії, зокрема з історії декабристського руху.

Негативно ставився до залучення білоруських земель до складу Росії після поділу Речі Посполитої. Вважав, що польська «шляхетська аристократична республіка» і російська «боярська олігархія», які повністю ігнорували демос, були «два зла» в білоруській історії і згубно впливали на білоруський народ, який є «дуже демократичний у своїх історичних та народних традиціях».

Помер у місті Москва. Похований на новому Донському цвинтарі.

Його праці й нині зберігають неабияке довідкове значення завдяки вміщеному в них багатому фактичному матеріалові.

Родина[ред.ред. код]

Два сина Довнар-Запольського загинули під час громадянської війни в рядах Червоної армії.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Очерк истории Кривичской и Дреговичской земель до конца XII столетия. К., 1891;
  • Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах, т. 1. К., 1901;
  • Очерки по истории западнорусского крестьянства в XVI в. К., 1906;
  • Мемуары декабристов. К., 1906;
  • Идеалы декабристов. М., 1907;
  • Украинские староства в первой половине XVI в. К., 1908;
  • Русская история в очерках и статьях, т. 1—3. М., 1909—12;
  • История русского народного хозяйства. К., 1911;
  • Торговля и промышленность Москвы XVI—XVII вв. М., 1912;
  • Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Волынской и Подольской губернии. К., 1913.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Михальченко С. И. Киевская школа в историографии (В. Б. Антонович, М. В. Довнар-Запольский и их ученики). — С. 84 — 85.(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Історія Київського університету. 1874—1959. К., 1959.
  • Енциклопедія історії України
  • Бандарчык В. К. (Bandarchyk 1964) Гісторыя беларускай этнаграфіі XIX ст. — Мн.: Навука і тэхніка, 1964. — 282 с. С.201—215.(біл.)
  • Караў Дз. У. (Karaw 1994) Прадмова // Доўнар-Запольскі М. В. Гісторыя Беларусі / Беларус. Энцыкл., Нац. арх. Рэсп. Беларусь.; Пер. з рус. Т. М. Бутэвіч, Т. М. Кароткая, Е. П. Фешчанка. — Мн.: БелЭн, 1994. — 510 с.: 1л. ISBN 5-85700-151-X. С.5—15.(біл.)
  • Лебедева В. М., Скалабан В. В., Шумейко М. Ф. М. В. Довнар-Запольский и его наследие // Довнар-Запольский М. В. История Белорусии / М. В. Довнар-Запольский. — 2-е изд. — Мн.: Беларусь, 2005. — 680 с. ISBN 985-01-0550-X. С.3—14.(біл.)

Посилання[ред.ред. код]