Догмат про непомильність Папи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Догма́т про непоми́льність Па́пи (іноді зустрічається термін Непогрі́шність[1]) — догмат Католицької Церкви, в якому стверджується, що, коли Папа визначає вчення Церкви, які стосуються віри або моралі, проголошуючи його ex cathedra (тобто, як голова Церкви), він огороджений від самої можливості помилятися[2]. Згідно з Катехізисом католицької церкви, Христос доручив Церкві навчати і «уділив їй участь у своїй власній непомильності»[3].

Віронавчальна «безпомилковість папи є даром Святого Духа, даним папі, як наступнику апостола Петра в силу апостольського спадкоємства, а не через його особисті якості (як і будь-який інший християнин, Папа не відгороджений від гріхів і має потребу в покаянні й сповіді)» [4].

Прийняття та використання[ред.ред. код]

Догмат був прийнятий 1869 році на Першому ватиканському соборі, ініціаторами обговорення виступила партія ультрамонтан. Офіційно догмат проголошений у догматичній конституції Pastor Aeternus 18 липня 1870 року поряд із твердженням «ординарної й безпосередньої» влади юрисдикції понтифіка у всесвітній Церкві. У догматичній конституції визначені умови — проголошення ex catedra, а не приватне вчителювання, і сфера застосування — судження про віру й моральність, що випливають із тлумачення Божественного Одкровення.

За історію католицької церкви Папа лише один раз скористався своїм правом проголосити нове навчання ex cathedra: 1950 року папа Пій XII проголосив догмат про небовзяття Пресвятої Діви Марії. Догмат про безпомилковість був підтверджений на ІІ Ватиканському Соборі (1962–1965) у догматичній конституції про Церкву Lumen Gentium.

Ставлення інших християнських церков[ред.ред. код]

Прийняття догмату про непомильність Папи викликало незгоду серед групи католиків, які 1889 року відокремились від католицької церкви та виділились у старокатолицизм.

Поряд із філіокве та догматом про непорочне зачаття Діви Марії, цей догмат став одним з головних каменів спотикання у діалозі між католицизмом і православ'ям, яке вбачає у ньому порушення догмата церковної соборності.

Більшість сучасних протестантів вважають єдиноначальність папи як історично обумовлену помилку християнства, і непомильність папи, як і першість юрисдикції, залишаються в числі найважливіших перешкод для об'єднання католиків і літургійних протестантів, таких, як лютерани й англікани.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Термінологічно-правописний порадник Українського католицького університету рекомендує вживати термін «непомильність»
  2. P.J. Toner, Infallibility, Catholic Encyclopedia, 1910
  3. Катехизм Католицької Церкви, 2002, 889.
  4. Католическая энциклопедия. Изд. францисканцев, М., 2002. Статья Безошибочность папы

Література[ред.ред. код]

  1. Католическая энциклопедия. Т. 1. Статьи Безошибочность и Безошибочность папы. Изд. францисканцев, М., 2002.
  2. Беляев Н. Догмат папской непогрешимости: Папский догмат в процессе образования и развития до XIV в. Историко-критический обзор. Казань: Тип. Императорского университета, 1882.
  3. Brian Tierney. Origins of Papal Infallibility 1150—1350. Leiden, 1972.
  4. Thils G. Primaute et infaillibilite du pontife a Vatican I et autres etudes d’ecclesiologie. Leuven, 1989.
  5. Ю.Табак Православие и Католичество. Основные догматические и обрядовые расхождения