Домашній чемпіонат Великої Британії
| Засновано | 1884 |
|---|---|
| Скасовано | 1984 |
| Регіон |
.svg){kind=small} Велика Британія |
| Конфедерація | УЄФА |
| Кількість команд | 4 |
| Поточний чемпіон |
 Північна Ірландія |
| Найбільше перемог |
 Англія (54) |
Домашній чемпіонат Великої Британії (англ. British Home Championship) — щорічний міжнародний футбольний турнір що проводився з 1884 по 1984 рік, в якому змагалися збірні Об'єднаного Королівства — Англія, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія (до 1950 року — об'єднаної Ірландії).
Формат і правила[ред. | ред. код]
Кожна збірна грала на турнірі три гри — по одній проти кожного суперника, відповідно в цілому турнір складався з 6 матчів. Дві збірних на турнірі грали по одному домашньому матчу, а дві інших — по два. В наступному сезоні збірні мінялись місцями.
Команда отримала два очки за перемогу, одне за нічию і нуль за поразку. З цих очок складалась турнірна таблиця, лідер якої після завершення всіх шести матчів і оголошувався переможцем. Якщо дві або більше збірних мали однакову кількість очок, то вони розділяли чемпіонський титул між собою. Лише з 1979 року почала враховуватись різниця м'ячів, за якою і визначався переможець при рівній кількості очок.
Історія[ред. | ред. код]
У 1880-ті роки чотири збірних Великої Британії вже мали свої збірні і регулярно грали між собою у товариських зустрічах. Але у чотирьох федерацій правила гри були різними. Тоді домовилися грати за правилами приймаючої сторони. Але ідея виявилася невдалою.
У сезоні 1883/1884 пройшов перший офіційний турнір збірних. 26 січня 1884 року в Белфасті на стадіоні «Ольстер Граунд» зустрілися ірландці та шотландці. Гості легко перемогли з рахунком 5-0. 9 лютого в Рексхемі Уельс переміг Ірландію 6-0. Але переможець першого турніру визначався в матчі Шотландії і Англії, які виграли обидві зустрічі. 15 березня 1884 року в Глазго Шотландія перемогла 1-0 завдяки голу Джона Сміта. У наступних трьох розіграшах також перемагала Шотландія.
5 квітня 1902 року на матчі Шотландія-Англія на стадіоні «Айброкс» після закінчення 6-ї хвилини обвалилася Західна трибуна стадіону. 26 людей загинуло, а 517 було поранено.
До Першої світової війни Шотландія одноосібно виграла 10 чемпіонатів, а Англія — 13. По одному разу одноосібно вигравали Уельс та Ірландія.
Перше десятиліття після війни Англія не могла виграти чемпіонат: 6 раз виграли шотландці, 3 — валлійці, і лише в одному турнірі Англія поділила перше місце.
У 1930-ті роки домінував Уельс, який тричі одноосібно перемагав на турнірі.
Матчі викликали величезний інтерес у вболівальників: так, на матчі між Шотландією та Англією, що відбувся 13 травня 1937 року на стадіоні «Хемпден Парк» і завершився з рахунком 3:1, зібралося 149 547 глядачів.
Як і під час Першої світової війні, з початком Другої у 1939 році, міжнародні футбольні матчі в Великій Британії були припинені. Відновлення міжнародних матчів відбулося аж 1946 року.
Після війни значення чемпіонату зросло — він став кваліфікаційним раундом до чемпіонатів світу 1950 та 1954 років.
У 1956 році на турнірі сталася унікальна ситуація — всі чотири збірні набрали по три очки. А так як в той час різницю м'ячів ще не враховували, то всі вони стали переможцями турніру.
У 1967 році збірна Шотландії перемогла тодішніх чемпіонів світу — англійців з рахунком 3-2 і була проголошена шотландцями неофіційним чемпіоном світу.
У 1981 році турнір не був завершений через конфлікт у Північній Ірландії.
Остання гра турніру відбулася 26 травня 1984 року між Англією та Шотландією. Після цього Футбольна асоціація Англії оголосила, що не може знайти місця для Домашнього чемпіонату в графіку ігор і відмовилася від нього.
На зміну закритому турніру прийшов Кубок Роуза, заснований 1985 року.
З моменту закриття турніру лунало багато пропозицій, щоб відродити Домашній чемпіонат Великої Британії, зважаючи на ріст відвідуваності та значний спад, пов'язаної з футбольним насильством в Британії. Шотландія, Уельс і Північна Ірландія довгий час були зацікавлені в ідеї відновлення, але англійці відмовляли, посилаючись на перевантаження графіку матчів.
Таким чином, Шотландська футбольна асоціація, Футбольна асоціація Уельсу, Ірландська футбольна асоціація та Футбольна асоціація Ірландії домовилися про організацію власного турніру — Кубку націй, схожого на Домашній чемпіонат Великої Британії, перший турнір якого пройшов 2011 року.
Статистика[ред. | ред. код]
| Розділена перемога |
Сумарні дані[ред. | ред. код]
| Збірна | Ігри | Перемоги | Нічиї | Поразки | Забито | Пропущено | Очки |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Англія
|
266 | 161 | 56 | 49 | 661 | 282 | 378 |
 Шотландія
|
267 | 141 | 57 | 69 | 574 | 342 | 339 |
 Уельс
|
266 | 70 | 62 | 134 | 360 | 545 | 202 |
 Ірландія/ Північна Ірландія
|
265 | 48 | 49 | 168 | 284 | 710 | 145 |
Перемоги[ред. | ред. код]
- 54 перемоги:
Англія (а також 20 розділених перемог) - 41 перемога
Шотландія (а також 17 розділених перемог) - 12 перемог
Уельс (а також 5 розділених перемог) - 8 перемог
Ірландія/
Північна Ірландія (а також 6 розділених перемог)
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Статистика турніру на RSSSF.com [Архівовано 25 червня 2013 у WebCite]
| ||||||||