Домовик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зображення домовика за Іваном Білібіним

Домовик (Дідько[1]) — це персонаж міфології слов'ян, демонологічна істота, «хатнє божество», що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи, життям усієї родини, яка живе в одній хаті.

Домовик уявлявся у вигляді маленького дідка у вивернутому кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у червоних штанях (шароварах), рогатій шапці та з люлькою на довгому цибусі. Раніше вірили, що домовик здатний обертатися на кота або іншу тварину чи навіть річ.

Деякі вірування про домовика є. йому народною уявою властивості вказують на чіткий зв'язок цього образу з потойбічним світом і культом предків. Зокрема, вважалось, що домовиком ставав найавторитетніший, найшанованіший член родини, який помирав. Це був позитивний образ, язичницький символ добра і хатнього затишку. Український письменник С. Плачинда, який багато уваги приділяв вивченню й реконструкції давньоукраїнських вірувань, зазначає: «Після скасування язичництва 988 р. церква зробила домовика образом негативним»[2]. На це звертає увагу також І.Нечуй-Левицький, пишучи, що в давні часи домовик був богом хатнього вогню й печі і був, певно, добрим богом, а не дідьком. Літні сільські люди в Україні й зараз вірять у те, що домовики живуть на припічку і допомагають людям у веденні домашнього господарства. Є легенди, що багаті люди самі добувають собі домовиків: беруть малесеньке куряче яйце, кладуть собі під пахву і носять 9 днів; на десятий з нього вилуплюється домовик, який вірою і правдою служить своєму господареві (звідси походить прислів'я: багатому чорт дітей колише, в старій печі дідько топить).

Під впливом християнства образ домовика переосмислився і почав сприйматися як нечиста сила, що може завдавати шкоди в хаті. Він стає символом домашніх розладів, негараздів. Видатний дослідник української минувшини й громадський діяч Іван Огієнко писав:

„Якоїсь особливої однієї назви для домового бога в нас не склалося, але одною з них була, здається, Чур чи Цур та Пек. Цур і Пек так само оберігали родину, і в разі небезпеки на ворога пускали свого Цура й Пека закляттям: «Цур тобі, Пек!» Звідси й старі наші вирази: «цуратися» — відділитися, відійти від когось за межу Цура, «спекатися» — позбутися неприємного при допомозі Пека. Може сюди й слово: безпека, небезпечний /без Пека/. Чур або Цур, ст.сл. Щур, — це обоготворений предок, порівняйте пращур“"[3].

В Україні вважалося, що домовик міг бути і символом охорони домашнього вогнища, захистом сім'ї, і символом злого духу та насланого на сім'ю нещастя.

Наукові дослідження[ред.ред. код]

Науковим дослідженням «взаємин» людини та домовика у віруваннях українців Полісся займався Володимир Галайчук[4].

Виноски[ред.ред. код]

  1. http://litopys.org.ua/rizne/slovpavl0.htm Грамматика малороссийского наречия
  2. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології, К., стор. 23
  3. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу, стор. 125
  4. Галайчук В. «Взаємини» людини та домовика у віруваннях українців Полісся // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2003. — Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. — Вип. 38. — С. 568—584

Джерела[ред.ред. код]

  • Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997.
  • Таланчук О. М. Українознавство. Усна народна творчість., К.:"Либідь", 1998