Домінат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Caesar.jpg

Імператорські династії
Стародавнього Риму

Принципат
(27 до н. е.192 н. е.)
Юлії-Клавдії (27 до н. е. — 68 н. е.)
Громадянська війна (68—69)
Династія Флавіїв (69—96)
Династія Антонінів (96—192)
Бюрократизований принципат
(193235)
Громадянська війна (193—197)
Династія Северів (193—235)
Політична криза
(235284)
Солдатські імператори (235—284)
Галльска імперія (258—273)
Пальмірське царство (262—273)
Домінат
284)
Тетрархія (293—313)
Громадянські війни (306—323)
Династія Констянтина (306—364)
Династія Валентиніана-Феодосія (364—395)
Західна Римська імперія
(395476)
Династія Валентиніана-Феодосія
Східна Римська імперія
(Візантійська імперія)
Династія Феодосія (395—457)
Династія Левів (з 457)


Домінат (лат. dominus «пан» відносно раба) — форма правління у Стародавньому Римі, що прийшла на зміну принципату, встановлена Діоклетіаном (284 — 305 рр.). У домінат включають період тетрархії.

Словом «домінат» звичайно позначають період історії Стародавнього Риму з IV по VI століття н. е. По-іншому його можна назвати період «пізньої античності». Вважають, що термін «домінат» походить від звичайного для того часу звернення до імператора — «пан і бог» (dominus et deus). Слово Dominus також може перекладатися як «государ». Домінаті став наступним етапом поступової трансформації Римської республіки в монархію з необмеженою владою імператора. У період принципату старі республіканські інститути зберігалися, і формально продовжували діяти, а глава держави, принцепс («перший») вважався лише першим громадянином республіки. У період домінату сенат перетворюється на орган з декоративними функціями. Основним титулом глави держави замість «принцепс» (перший громадянин) і «імператор» (спочатку почесний титул воєначальників) стає «авґуст» («священний») і «домінус» («пан», малося на увазі, що всі інші є його рабами).

Засновником системи домінату звичайно вважається імператор Діоклетіан. Він встановив при своєму дворі звичаї, запозичені зі Сходу. Основним центром влади став бюрократичний апарат, орієнтований на особистість — Домінус. Комітет, який відав збором податків, при цьому називався комітетом «священних (тобто імператорських) щедрот» (лат. sacrarum largitionum). Імператор приймав закони імперії, призначав чиновників усіх рівнів та багатьох офіцерів армії, аж до прийняття християнства імперією, носив титул голови колегії понтифіків.

Див. також[ред.ред. код]

Принципат