Дон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дон
Дон у Воронезькій області
Дон у Воронезькій області
Гирло Таганрозька затока Азовського моря
Країни басейну Росія
Довжина 1970 км
Середньорічний стік 680 м³/с
Площа басейну 422 000 км²
Сточище Дону
Сточище Дону
Дон на Вікісховищі

Дон (Дін; рос. Дон; від скіфсько-сарматської основи dānu, в значенні «вода», «ріка»[1]; у древніх греків — Гіргіс[Джерело?], Танаїс, у Середні віки — Великий Дон) — річка в Європейській частині Росії. Площа басейну 422 тис. км². Довжина 1970 км.

Походження назви[ред.ред. код]

Крейдяні гори на Дону недалеко від Павловська, Воронезька область

Майже всі дослідники визнають іншомовне походження слова «дон» у значенні «вода, річка». Зокрема, думки сходяться, що найменування має іраномовні коріння, так як в іранській мові значення слова «дон» перекладається як «річка». У сучасній осетинській мові термін «дон» і зараз існує в цьому значенні, утворюючи гідроніми (Гізельдон, Аргудон, Ардон, Садо, Хазнідон та інші). Тут початкові компоненти складених назв вказують на характер річок. В. І. Абаєв підкреслює, що «перехід dān → don стався не раніше XIII-XIV століть, коли осетинський (аланський) елемент масово вже не був представлений на півдні Росії. Тому російську форму Дон не можна пов'язувати безпосередньо з сучасним осетинським don»[1], ці слова споріднені через скіфо-сарматську мову.

У мові Авести «Дану» — «річка, потік». О. І. Соболевський в «Російсько-скіфських етюдах» стверджує, що походження назви «дон» безумовно іраномовне, пропонуючи етимологію «овеча ріка» (danu-avi), як і назва «Дунай». Але його гіпотеза була рішуче відкинута.

Т. Лер-Сплавінський, спираючись на форму давньогрецького Танаїс, заперечує іранські коріння в назві та висловлюється за фракійське походження, де можливо чергування а-о, т-д. Щодо походження назви «Дунай» (схожість у вимові і зв'язок в походженні імен «Дон» і «Дунай» очевидні) він говорить про споконвічно слов'янське слово «дунай» — «велика вода» і про його подальше змішування з неслов'янським назвою "Дунай ", коли слов'яни з'явилися на цій річці. У цьому зв'язку можна згадати гіпотезу про індоєвропейську основу «danu» — «текти», «литися». Аналогічно в стародавній мові санскриту «Дану» — це «вологість». Всі лінгвісти та дослідники згодні з закономірним зв'язком назви «Дон» з іншими гідронімами Північного Чорномор'я, що містять «дн» (Дніпро, Дністер, Дунай).

Таким чином, назва має тісний зв'язок з іменами інших річок. Дон відомий з дуже давніх часів, його назва згадується в «Повісті минулих літ», де детально сказано про річки, що впадають в Азовське море.

Дон в українській народній творчості і літературі[ред.ред. код]

Вже в «Слові о полку Ігоревім» Дон згадується, як далека межа половецької землі, кінець «Дикого поля».

«

Хочу бо, — [Ігор] сказав, —
списа переломити кінець поля Половецького;
з вами, русичі,
хочу голову свою положити
або напитися шоломом з Дону![2]

 »

Часто згадується Дон і в чумацьких піснях. Чумаки ходили на Дон за рибою та сіллю:

«

Над річкою бережком
Ішов чумак з батіжком,
З Дону додому.[3]

 »
«

А в неділю рано-вранці
Ударили в дзвін:
Це ж по тому чумаченьку,
Що ходив на Дін.
У неділю рано-вранці
Та вдарили всі:
Це ж по тому чумаченьку,
Що ходив по сіль.[4]

 »

З кінця ХVІІІ ст. пожвавлюється українське переселення на Дон. Це пов'язане було з ліквідацією Запорізької Січі російським урядом та запровадженням панщини на Правобережній та Лівобережній Україні. Історія подорожей та заселення українцями берегів Дону знайшла відображення і в творах класиків української літератури Івана Котляревського («Наталка-Полтавка»), Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці»), Тараса Шевченка («Не спалося, а ніч, як море…»), Нечуя-Левицького («Микола Джеря»), Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Пам'ять про життя українців на Дону збереглася і в рядках національного гімну:

«

Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.

 »

Хоча зараз Дон протікає виключно територією сучасної Росії, його ім'я збереглося в назвах двох українських етнографічних регіонів у складі Російської Федерації - Донщини (Ростовська область) і Подоння (Воронезька область).

Географія[ред.ред. код]

Витік Дону розташований у північній частині Середньоруської височини, на висоті близько 180 м над рівнем моря. Раніше за початок ріки приймали місце виходу з озера Іван (насправді, стоку вод з озера в Дон зазвичай не відбувається). Сьогодні за витік Дону часто приймають Шатське водосховище на північ від Новомосковська, але воно теж не є витоком Дону і відгороджене від річки залізничною греблею. Справжній витік знаходиться у парку за 2—3 км на схід (струмок Урванка).

Гирло Дону — Таганрозька затока Азовського моря. Від Ростова-на-Дону утворює дельту площею 340 км². Там русло Дону розділяється на численні рукави і протоки (гирла), у тому числі — Переволока, Єгурча, Каланча, Старий Дон.

Характер долини і русла Дону типовий для рівнинних річок. Він має плавний поздовжній профіль зі схилами, які поступово зменшуються до гирла, середній нахил становить 0,1 . Майже по всій довжині Дон має розроблену долину із широкою заплавою, багато рукавів (єриків) і староріч, і досягає у нижній течії ширини 12—15 км. У районі міста Калач-на-Дону його долина звужується відрогами Середньоруської та Приволзької височин. На цій короткій ділянці заплава ріки відсутня.

Для Дону, як і для інших річок регіону, характерна асиметрична будова долини. Правий корінний берег — високий і крутий, а лівий — пологий і низинний. По схилах долини простежуються три тераси. Дно долини заповнене відкладеннями алювію. Русло хвилясте з численними піщаними мілководними перекатами. Середньорічний стік в районі станиці Раздорська — 680 м³/с, в гирлі, після будівництва Цимлянської ГЕС  — 775 м³/с.

Від Голубинської до Волгодонська — Цимлянське водосховище площею 2600 км² (з 1952).

Судноплавний від гирла ріки Сосна (1604 км), регулярне судноплавство від міста Ліски (1355 км).

Історія Дону[ред.ред. код]

Історія формування сучасного Дону[ред.ред. код]

Дон з'явився на Землі приблизно 23 мільйони років тому, на кордоні олігоцену (остання епоха палеогенового періоду) та міоцену (перша епоха наступного, неогенового, періоду). Як всі молоді річки, Дон зародився у вигляді каньйону. Цей не надто глибокий каньйон прорізав у напрямку з півночі на південь плоску рівнину в межах сучасної Оксько-Донської низовини. Рівнину, створену морськими осадами, яка являла собою осушене морське дно, залишали моря, які поступово відступали на південь. Подальша історія Дону тісно пов'язана з життям існувавших на півдні Руської рівнини морів, з коливаннями їх рівня та змінами берегової лінії, трансгресії і регресії. Іноді узагальнено назване Південно-Руським, або Евксіно-Каспієм, або Понто-Каспієм, це море відділяло Руську рівнину від існуючої підвищеної території Кавказу.

У процесі поступового відступу Південно-Руського моря, відійшовшого на початок міоцену, в так званий сакараульский час, до лінії сучасного Маничу, і почалося закладення протяжної долини Палео-Дону.

Далі різке падіння рівня моря 17 мільйонів років тому, наприкінці коцахурського часу, призвело до формування до середнього міоцену великої річкової долини, яка простягалась від Підмосков'я до околиць Яшкуль в Калмикії, на сучасній Єргенінській височині. Ця річка називається ламкінсько-ольховського-яшкульським Палео-Доном. Ширина долини досягала 50 кілометрів, а дельта річки біля Яшкуль мала ширину до 60 кілометрів. Глибина долини становила 80-120 метрів в межах Оксько-Донської низовини, і до 300 метрів ближче до гирла, на сході сучасних Єргенєй.

Річка Дон у деяких древніх письменників називалася Амазонією, так як за переказами, записаними грецьким істориком Геродотом у V столітті до нашої ери, а також і іншими, на берегах Меотійського моря (Азовського) та по нижньому Дону жили колись войовничі жінки амазонки.Їхнє перебування було на берегах Термодонта, цілком ймовірно річки Геліса, нинішнього Кизил-Ірмаку у Малій Азії, на південному березі Чорного моря; частина з них, потрапивши після жорстоких битв у полон до греків, була відправлена ​​на трьох кораблях в Елладу, але по дорозі перебила всю корабельну охорону та після довгих блукань по Чорному морю висадилася в землі скитів (скіфів), в містечку Кремни, на березі Азовського моря. Звідси, як каже Гелланик, сучасник Геродота, амазонки нападали на сусідні прибережні народи і навіть доходили до Аттики (Греція). Вони вважали себе доньками Арея, бога війни(Марса), були відмінними вершницями, носили залізні зброю, меч, спис і лук, і за свою мужність та статуру вважалися швидше чоловіками, ніж жінками, і навіть у битах та геройських подвигах перевершували їх багато в чому . Говорили на фракийській мові (Гекатей, VI століття). Новонароджених хлопчиків амазонки начебтото знівечували та робили їх нездатними до війни, а по змужнінню змушували їх виконувати всі домашні роботи. У дівчаток же випалювали праву грудь, щоб вона не заважала володіти зброєю, від чого вони і отримали назву амазонки, a-maza — без грудей.

І ось греко-римський історик Плутарх (І-е століття нашої ери), користуючись давніми оповідками про амазонок, записав такий переказ про річку Амазонію, Дон. У одного богатиря Беросс, який володів рікою (нижньою течією) від амазонки Лисиппом народився син, якого назвали Танаїсом. Танаїс змужнів і став проявляти великі військові здібності: влучно стріляв з лука і, володіючи незвичайною фізичною силою, чудово володів мечем і дротиком (списом), був у всьому стриманий, цурався жінок, поклоняючись одному богу Арею, і, нарешті, дав обітницю цнотливості. Богиня Венера, бажаючи його спокусити, не раз була йому у образі прекрасної діви, але молодий красень байдуже проходив повз, твердо виконуючи даний обітницю. Бажаючи помститися за таку зневагу, богиня порушила в ньому любов до його матері. Спочатку він мужньо боровся зі своєю пристрастю, але під кінець не міг вже володіти собою і, бажаючи залишитися цнотливим, кинувся з високого берега в річку Амазонії, від чого остання і отримала назву Танаіса).

Притоки[ред.ред. код]

Найважливіші притоки: Непрядва, Красива Меча, Сосна (іноді називають, щоб відрізняти від Тихої Сосни, Швидкою Сосною), Тиха Сосна, Чорна Калитва, Чир, Сіверський Донець — праві; Воронеж, Битюг, Хопер, Ведмедиця, Іловля, Сал, Манич — ліві.

Дон та Волгу з'єднує судноплавний Волго-Донський канал1952 р.).

Населенні пункти[ред.ред. код]

На Дону розташовані міста Новомосковськ, Єпифань, Данков, Лебедянь, Задонськ, Семилуки, Нововоронеж, Ліски, Павловськ, Серафимович, Калач-на-Дону, Волгодонськ, Цимлянськ, Константиновськ, Семикаракорськ, Аксай, Ростов-на-Дону, Азов. На правому рукаві Дону — Аксаї — Новочеркаськ.

Панорама[ред.ред. код]

Вид на річку Дон з Серафімовицького мосту
Дон в селі Сторожеве Воронезької області

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Абаев В. И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. Т. 1. М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1958. С. 366—367.(рос.)
  2. Ироическая пѣснь о походѣ на половцовъ удѣльнаго князя Новагорода-Сѣверскаго Игоря Святославича, писанная стариннымъ русскимъ языкомъ въ исходѣ XII столѣтія съ переложеніемъ на употребляемое нынѣ нарѣчіе. Москва, въ Сенатской Типографіи, 1800.— С.6.
  3. Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. К, 1993. С. 266.
  4. Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. К, 1993. С. 258.

Посилання[ред.ред. код]