Донецько-Криворізька радянська республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Донецько-Криворізька Радянська Республіка
Українська Народна Республіка Рад Flag of Ukrainian People's Republic of the Soviets.svg
12 лютого 1918 – 19 березня 1918 УНР Flag of Ukraine.svg

Прапор ДКР

Прапор

Розташування ДКР
Донецько-Криворізька Радянська Республіка
Столиця Харків, Луганськ
Мови російська мова
Форма правління Соціалістична республіка
Голова Ради народних комісарів Сергєєв Федір Андрійович (Артем)
Історичний період Перша світова війна
 - Заснування 30 січня 1918
 - Ліквідація 17 лютого 1919

Доне́цько-Криворі́зька Радя́нська Респу́бліка , ДКРР, ДКР — радянська республіка, що була проголошена 11 лютого 1918 року на четвертому обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів у Харкові, й формально існувала трохи більше місяця. У різних документах також:

  • Донецька Республіка, Донецька республіка Рад
  • Республіка Донецького і Криворізького (в деяких документах — Криворогскаго) басейнів
  • Федеративна республіка Донецького басейну, Донецька Федерація
  • В усному і неформальному спілкуванні вживалися назви Донкривбас, Кривдонбасс і навіть просто республіка Донбас.[1]
Україна у 1918 р. зеленим — ДКРР, салатовим — УНР, білим - ЗУНР, синім — Одеська Радянська Республіка, коричневим- РСР Тавриди.

Історія[ред.ред. код]

Передісторія[ред.ред. код]

Обласний комітет Дон-Кривбасу.

25 квітня-6 травня 1917 в Харкові пройшов 1 обласний з'їзд Рад Донецького вугільного басейну, Криворізького рудного району, Катеринославської та Харківської губерній. 170 делегатів заснували об'єднаний Обласний комітет Дон-Кривбасейну, регіон був розділений на 11 районів, створена струнка система Рад. Головою Ради і Облвиконкому був обраний есер Лев Голубовський, що відображало тодішню ситуацію переважання в Радах помірних соціалістів - есерів і меншовиків. Таким, чином, ми бачимо, що у витоків виділення Дон-Кривбасу стояли аж ніяк не більшовики. Така ж ситуація була і на 2 обласному з'їзді, що пройшов 6-12 жовтня: з 148 депутатів було 47 більшовиків, 41 меншовик, 34 есера, 2 анархіста, 22 безпартійних [13а] (за іншими даними: 146 депутатів, 49 більшовиків, 44 меньшевика , 42 есера, 2 анархіста [2]). Легітимність цих з'їздів не піддається сумніву ніким.

Скрипник стверджував що ідеї «відділення Донецького басейну від України» виникли і «бродили в головах деяких наших товаришів» ще в серпні-жовтні 1917 року.

Перші кроки з оформлення структур Донкривбасу були зроблені Тимчасовим урядом, який створив 13 березня 1917 року Тимчасовий комітет Донецького басейну. 15-17 березня 1917 року — у Бахмуті відбулась перша конференція Рад Донбасу, на якій було погоджено об'єднати ради Донецького і Криворізького басейна в єдину обласну структуру з центром в Харкові. 13-15 липня 1917 року в Катеринославі відбулася перша обласна конференція РСДРП Донецького і Криворізького басейнів, на якій було ухвалено заснувати обласний центр у Харкові.

Вперше питання про створення державного утворення на Донбасі на офіційному рівні було поставлене 17 листопада 1917 року на пленарному засіданні обкому Рад робітничих і селянських депутатів Донкривбасу в Харкові. Основна доповідь «По українському питанню» зробив меншовик Рубінштейн який висунув популярну в краї ідею «неподільності Донецького басейну і непокору обласного управління іншим територіальним обласним управлінням».

17 (30) листопада на Катеринославській губернській Раді Артемом вперше була озвучена ідея про створення «незалежної від Київських центрів самоврядної автономної Донецькій області», хоча є і більш ранні згадки, наприклад, його лист в ЦК РСДРП (б) від 7 вересня про «фактичне декретуванням республіки Харківської губернії »[3]

За словами Магідова вже восени 1917 року виникла ідея створення Донецької республіки Рад. Також пленум виконкому Ради в Харкові відкинув Третій універсал і зажадав референдум про самоврядування краю. 24 листопада Харківська Рада прийняла резолюцію, в якій протестували проти політики Центральної Ради, внесену більшовиками і частиною українських соціалістів, її підтримали 119 з 191 що голосували. На екстренному зїзді меншовиків 3-4 грудня 1917 депутати з Харкова Семен Семків і Арон Сандомирський запропонували виділити Донбас в «особливу самоврядну область»

25 січня більшовики провели свій з'їзд. Саме на цій нараді Васильченко і Жаков представили тези доповіді про проголошення ДКР і приблизну схему нової організації.

Після підписання Берестейського договору 27 січня (9.02.)1918 радянська УНР, створена 12 (25) грудня 1917 року, втратила підтримку РСФСР і залишилася беззахисною перед союзними Центральними державами. В радянський історіографії РСФСР цей крок було прийнято пояснювати необхідністю тимчасової реорганізації збройних сил.

Проголошення республіки[ред.ред. код]

Перед проведенням 4 обласного з'їзду Артем попередньо поговорив з тов. Леніним, Ленін поставився вельми співчутливо до цієї ідеї, вважаючи її необхідною з двох причин: по перше, з міжнародних міркувань, а по-друге, з міркувань чисто внутрішнього характеру.[4]

Демонстрація в Харкові на Миколаївській площі під час Лютневої революції 1917 року

На IV обласному з'їзд Рад 30 січня на останньому дні засідання було проголошено ДКР.

Постанова IV обласного з'їзду Рад робітничих депутатів Донкривбасу.

1) Донецький басейн і Криворізький район складають автономну область південно-російської Української республіки, як частина Всеросійської Федерації Радянських республік.

2)Для встановлення Радянської влади і для обєднання діяльності Рад в області, IV з'їзд постановляє обрати обласний комітет і обласних комісарів по всіх галузях місцевого суспільного життя ".

Потім відбулося історичне голосування по резолюції Васильченка. Офіційні протоколи з'їзду, і місцева преса однозначно свідчать, що за рішення про створення Донецької Криворізької республіки проголосувало рівно 50 депутатів з 74, що брали участь. З урахуванням того, що не голосувала фракція есерів і меншовиків, за рішення про створення ДКР проголосувала вся фракція більшовиків і 2 безпартійних.

14 лютого 1918 (Дата опублікування в газеті).

Обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів постановив утворити Раду Народних Комісарів Донецького і Криворізького басейнів.

Обласний з'їзд виділив область в Донецьку Республіку.

Обласний з'їзд ухвалив націоналізувати вугільну промисловість, муніціпалізувати в містечках, селищах та містах будинки великих власників.

Прийняти постанову про введення для шахтарів щорічних двомісячних відпусток.

Обласна Рада народного господарства зміцьнює свій вплив і незабаром приступить до організації постачання рудників товарами споживання через магазини приватних торгівців, які будуть секвеструвати.

На черзі - знищення приватної торгівлі в шахтах.

Пролетаріат починає оволодівати апаратами виробництва та обміну. Ми йдемо вперед.

«Донецький пролетар» (Харків) М 72, 14 лютого 1918[5]

31 січня Артем інформував ЦК РСДРПб про створення ДКР, отримав непряму підтримку від Свердлова.14 лютого на першому засіданні обласного комітету обрано Раду народних комісарів ДКР на чолі з Артемом.18 лютого ДКР створено комісію з народної освіти.27 лютого Раднарком ДКР заснував Головний штаб Республіки по боротьбі з контрреволюцією. 28 лютого Раднарком ДКР видає декрет про недоторканність банківських вкладів.

Брестський мир[ред.ред. код]

3 березня було підписано Брестський мир між Петроградом і Берліном. В ДКР ще до звісток про вторгнення німців переважали «прихильники війни до переможного кінця». Чималу роль у визначенні позиції еліти ДКР зіграв глава ВРНГ Н. Осинський (ru:Оболенский, Валериан Валерианович). Одне з об'еднаних засідань комітету ДКР і виконкому Рад, 26 лютого ,було спеціально присвячене виробленню позиції щодо Брестського миру. Вийшло воно досить бурхливим і мало не переросло в бійку. Зважаючи на бурхливий характер дебатів вся більшовицька делегація покинула зал засідань. В результаті була прийнята есерівська резолюція, яка засуджує ідею укладення миру. [6]

В республіці Донбас в березні прокотилася хвиля протирадянських маніфестацій. Залізничники ст. Авдіївка вимагають установчих зборів. В Люботині, Слов'янську - збройний виступ куркульства. В Катеринославі -демонстрації за установчі збори, спроби роззброєння червоної гвардії.[7]

В останні дні лютого більшовицький актив ДКР провів нічне засідання без Артема,який знаходився у Петрограді, щоб виробити свою позицію з приводу Брестського миру. Основним доповідачем був нарком ДКР Межлаук, він закликав засудити договір. Позицію реалістів на цьому засіданні представляв тільки Ворошилов, який заявив: «в даний момент ми не в змозі воювати». За пропозицією Оболенського більшовика ДКР в час ночі прийняли резолюцію, в якій взагалі взяли відповідальність на себе за організацію опору німцям. У його ж відсутність обласний комітет ДКР під головуванням Васильченка прийняв резолюцію з засудженням підписання Брестського миру. Як би не обробляли Артема, на партійному з'їзді 6 березня 1918, він повністю встав на сторону Леніна.

Нарком Васильченко перед наступом німецьких сил на територію ДКР заявив, що Брестський мир не стосується ДКР: "Щасливий результат для місцевої радянської влади оратор бачить в тому що недавно Проголошена Донецька республіка. Дії того пункту мирного договору, який стосується України, природно не поширюється, на Харків і Донецький басейн ".[8]

У лютому Артем особисто направив ноту кайзеру Німеччини, в якій пояснював що регіон не входить до складу України, і попереджав, що в разі вторгнення в суверенну республіку робітники піднімуться зі зброєю проти окупантов.[9]

6 квітня відбулось останнє засідання Ради Народних комісарів у Харкові, на якому Артем висловив свою позицію у ставленні до Центральної Ради:

« «Рада, що вторглася в межі Донецької республіки, пропонує Радянській владі припинити братовбивчу війну, Рада вважає демократичним світом такий світ, яким територія нашої республіки буде наповнена військами Ради, і воля народу буде розчавлена ​​силою німецьких штиків. Але миру без визнання Донецької республіки обома сторонами бути не може ».[10]  »


Німецько-австрійська окупація[ред.ред. код]

В. Ленін у своєму листі до Г. Орджонікідзе 14 березня 1918р. висловив свою позицію щодо ДКР:

« «Що стосується Донецької республіки, передайте товаришам Васильченку, Жакову і іншим, що як би вони не ухитрялися виділити з України свою область, вона, судячи з географії Винниченка, все одно буде включена в Україну, і німці будуть її завойовувати. Зважаючи на це абсолютно безглуздо з боку Донецької республіки відмовлятися від єдиного з рештою України фронту оборони (виделено.-Н.К.). Межлаук в Пітері, і він погодився визнати Донецький басейн автономною частиною України; Артем такж згоден з цим; тому завзятість деяких товаришів з Донецького басейну походить на нічим не обгрунтований і шкідливий каприз, абсолютно неприпустимий в нашому партійному середовищі. Втлумачте все це, тов. Серго, кримсько-донецьким товаришам і добийтеся створення єдиного фронту оборони (виділено. - Н.К.). Ленін ».[11]  »


15 березня військові формування ДКР вступили в перший бій з німцями під Бахмачем (див. Битва під Бахмачем).

18 березня німецькі війська вторглися на територію ДКР, зустрівши супротив загону луганських робітників під командуванням Ворошилова. 26 березня уряд Німеччини заявив Росії, що німці мають намір окупувати Катеринославську і Харківську губернію. 28 березня Раднарком ДКР звернувся до населення із закликом боротися проти німецьких окупантів. 29 березня наркоми ДКР Васильченко, Філов, Жаков написали заяви про вихід зі складу Раднаркому в знак протесту проти спроб об'єднати Донецьку республіку з Україною.

6 квітня відбулося останнє засідання Харківської ради.

7 квітня, коли бої з німцями велися вже у Харкові Артем і його соратники опублікували відозву від імені ДКР.

« Всім! Всім! Всім! Київське уряд Ради вторглося в межі нашої

Донецько-Криворізької Республіки. Ми заявляємо, що Київське

уряд не може посилатися, завойовуючи нашу республіку

германо-австрійськими багнетами, ні на які історичні та інші права, крім права на завоювання.

 »


8 квітня уряд ДКР на чолі з Артемом залишив Харків і після бою під Змієвом попрямував до Луганська. 9 квітня уряд ДКР прибув до Луганська. 20 квітня в Микитівці Вседонецька військова нарада постановила розпочати евакуацію в Царицин. 22 німці зайняли Юзівку. 24-26/04 війська ДКР тимчасово відкинули німецьку армію на ділянці Родакове -Мілова під Луганском. 26 квітня війська ДКР під керівництвом Ворошилова і Артема почали 68 денний похід на Царицин. 4 квітня останні донецькі війська залишили територію ДКР. 3 липня після тривалого походу війська ДКР прибули під Царицин. 25 листопада Донецько-Криворізький обком КПбУ звернувся до населення краю з закликом об'єднання України та Росії.

Уряд[ред.ред. код]

Докладніше: Уряд ДКР

На з'їзді 170 делегатів на багатопартійній основі сформували постійно діючий орган — Обласний комітет Рад, який був попередником Ради народних комісарів ДКР. Після цього була створена Рада народніх Комісарів ДКР, і Обласний комітет ДКР. Обласний комітет Рад там інші органи влади в регіоні до осені 1917 припинили своє існування.

Всього було проведено 4 обласних з'їзди рад: I з'їзд 25 квітня по 6 травня 1917 р.

II з'їзд 6 жовтня 1917 р.

III з'їзд 9 грудня 1917 р.

IV з'їзд 27 січня 1918 р

Органи управління Донецької республіки[ред.ред. код]

З'їзд Рад ДКР

Обласний комітет ДКР

Раднарком ДКР

1)Харківська губернська Рада. 2)Катеринославська губернська Рада. 3)Центральний ревком Донбасу (Юзівка​​). 4)Луганський Раднарком

Повітові, міські та сільські Ради.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

ДКР мала контакти з іноземними державами та їх представниками. Справа втому що в Харкові до 1917 року було кілька консульств: Франції, Персії, Бельгії, Швеції, Великобританії. З початком революції деякі консульства припинили свою роботу, але у зв'язку з тим, що в Донбасі були великі підприємства, в які вклали гроші (в першу чергу Франція, Бельгія, Британія), консульства продовжували роботу і намагалися захищати інвестиції своїх громадян. Достовірно відомо, що з керівництвом ДКР активно контактував консул Франції. Обласний комітет кілька разів приймав звернення консула Бельгії, пов'язані з тим же- захистом прав бельгійських інвесторів в Донбасі.

Члени першого повітового виконкому Юзівки.

Обставини змусили керівників ДКР оголосити про введення власної зовнішньої політики. За кілька днів до вступу німців до Харкова Раднарком ДКР самостійно звертався до урядів світових держав про неприпустимість вторгнення німців в республіку, а Артем став підписувати документи як нарком закордонних справ.

Визнання республіки[ред.ред. код]

Раднарком РРФСР не визнав Донецько-Криворізьку Республіку ні самостійною республікою, ні частиною Російської Федерації. А в телеграмах представникам РНК в Україні м.Орджонікідзе і В.Антонову-Овсієнку В.Ленін вимагав суворого дотримання суверенітету Радянської України, невтручання в діяльність ЦВК Рад України, тактовності в національному питанні, турботи про зміцнення співробітництва Української і Російської Радянських республік.

Армія[ред.ред. код]

16 березня 1918 Раднарком ДКР видав « Декрет військових дій», де оголосив про "вступ республіки в Південноросійський військовий союз з метою спільної боротьби з німецькою окупацією ". 27 березня, для оборони Донбасу від німецьких інтервентів, командуючою радянськими військами Півдня Росії В. А. Антонов -Овсієнко видав наказ про формування армії, що отримала назву Донецька

Територія[ред.ред. код]

Донецько-Криворізька Радянська Республіка територіально охоплювала Сумщину, Харківщину, Донеччину, Катеринославщину з Олександрівськом, Херсонщину з Кривим Рогом, Єлисаветградом та частину Області Війська Донського по лінії залізниці Ростов-Лиха (фактично все Лівобережжя) з Таганрогом і Олександро-Грушевським (тепер — Шахти, Росія) зі столицею у Харкові.

На I з'їзді Ради робітничих депутатів Донецької та Криворізької облості, була проведена адміністративна реформа, територію поділили на 12 районів. У кожен район входило 10-20 місцевих рад. Зрештою обласний з'їзд прийняв положення про організаційну структуру СДКо, яка була розбита на 11 районів: Харківський, Катеринославський, Олександрівсько-Грушевський, Юзівський, Рівненсько-Должанський, Криворізький, і Ростово-Донський, Новочеркаський, Таганрозький, Луганський, Чистяківський. Ці територии в результаті і склали ДКР (в обігу уряду ДКР від 7 квітня 1918)

У Раднаркомі ДКР також розробили план адміністративного поділу на наступні економічні райони: Харківський, Катеринославський, Верхньодніпровський, Нижньодніпровський, Бахмутський, Александрогрушевскій, Таганрозький, Ростовський, Маріупольський, Криворізький.

Реакція на створення[ред.ред. код]

  • Резолюція Харківської організації есерів автор Черневський:"За деяких умов, грубого порушення принципу федерації в цьому не можна угледіти т. к. Донецька республіка може бути автономною всередині федеративної одиниці, для нас не обов'язково об'єднання національності в одну територіальну одиницю. В автономній області (Донецької республіці) національне життя ми зможемо здійснювати згідно нашої програме. "
  • Шулим Грузман глава Горлівсько Щербинівського райкому РСДРП (б) по слова очевидців, "був здивований, почувши про цей крок, але проте підтримав його".[12]
  • Юзівський комітет більшовиків. Лідер юзівських більшовиків Ф. Зайцев згадував: "Наша парторганізація і Рада цілком поділяли ідею організації такої республіки"
  • 5 березня 1918 700 шахтарів Богураевскіх рудників що знаходиться в облості Війська Донського прийняли резолюцію: "1 Збори вітає Рада народних комісарів Донецького і Криворізького басесейнов. 2. Збори висловлює глибоку впевненість, що тов. Артем та інші підуть по тому шляху, який намітив Ленін. "
  • 8 березня Бахмутський повітовий Рада заявила: "З'їзд Рад Р. К. та С. Д. вітає Донецьку пролетарську республіку, як частина федеральної Російської республіки Рад, вітає Рада народних комісарів, вимагає від нього неухильного проведення в життя декретів, висунутих Жовтневою революцією".[13]
  • Катеринославська рада народного господарства прийняв резолюцію, в якій вітав "відділення Донецького і Криворізького басейнів в автономну республіку"[14]

Критика[ред.ред. код]

  • ВУЦВК і Народний секретаріат радянської УНР висловилися проти утворення ДКРР в особі Миколи Скрипника який заявив: «Створення ДКР це удар в спину російській мирній делегації, яка дає бій німецьким імперіалістам.»
  • Голова Ради робітничих депутатів Донецької та Криворізької облості лівий есер Лазар Голубовський: «Ми повинні висловитися проти утворення Донецької республіки, в основі якої чисто економічна ознака.»
Федір Сергєєв — голова Ради народних комісарів ДКРР
  • Партія Українських есерів заявила у своїй резолюції: "Заслухавши питання про утворення Донецької республіки і беручи до уваги, що виділення Донецького басейну являеться актом протидержавним, що з економічної точки зору немає ніякої необхідності в цій республіці, Виконавчий Комітет Ради селянських депутатів, твердо стоячи на платформі соціалізму і на принципі націй на самовизначення, висловлюємося проти створення Донецької республіки, включаючи Донецький басейн і Харківську губернію "
  • Рішення Катеринославської Ради яка «висловилася проти створення Донецької республіки»
  • Свердлов а телеграмі від 17 лютого на ім'я Артема говорить: «Харьков. Совдеп. Сергееву-Артему. Виділення вважаємо шкідливим …»
  • Межалук при зустрічі з Артемом заявив: "За вказівкою т. Леніна ми попрямували до т. Сталіна, який повідомив нам, що ЦК вважає неправильним виділенням ДКР зі складу Української Радянської республіки "
  • Антонов-Овсієнко: «Це відділення робочих (виділено. - Н.К.) районів від України, як раз в момент, коли її Радянський уряд в Києві особливо потребувало політичної організаційної під тримки (виступ проти Центральної Ради на Брест-Литовських переговорах з німцями), мені видається і досі серйозним державним промахом".[15]

Повстання і заколоти в ДКР[ред.ред. код]

Юзівське повстання

Анархістське повстання в Катеринославі

Лебединський заколот

Охтирський заколот

Чугуївське протистояння

Ліквідація[ред.ред. код]

На 2 Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі, що відбувався з 17 по 19 березня 1918 року Артем, виконуючи настанови Леніна про необхідність створення «єдиного фронту боротьби трудящих України проти ворогів внутрішніх і зовнішніх» заявив, що Донецько-Криворізька Радянська Республіка становить складову частину Радянської України. Керівники республіки взяли участь у роботі з'їзду і увійшли до складу ВУЦВК та Народного Секретаріату.

Військові формування ДКРР влилися до збройних сил (єдиний фронт оборони) радянської України, були підпорядковані їхньому командувачу В.Антонову-Овсієнку.

17 лютого 1919 було прийнято постанову Ради Оборони РРФСР про ліквідацію Донецько-Криворізької радянської республіки.[16]

Рада оборони РРФСР під головуванням Леніна прийняв короткий постанову про долю Донецької республіки: «Просити т. Сталіна через Бюро ЦК провести знищення Крівдонбасса». На це Сталін заявив:


« ..."Ніякого Донкривбасу не буде і не повинно бути, пора б кинуть займатися дурницями".</ref>  »


Доля народних комісарів ДКР[ред.ред. код]

Територія ДКР в часи її найбільшого поширення.

1921 році в Тульській губернії за загадкових обставин загинув голова Раднаркому ДКР Артем (Ф. Сергєєв)

розстріляні -

1931 р. нарком ДКР І. Кожевников

1936 р. нарком ДКР М Жаков

1937 р. нарком ДКР С. Васильченко

1938 р. 9 лютого нарком ДКР А. Каменський

3 травня нарком ДКР В. Філов

29 липня наркоми ДКР В. Межлаук, і М. Рухимович.

1939 р. 28 липня нарком ДКР Йосип Варейкіс

1972 помер Б. Магидов, єдиний нарком першого складу уряду

Цікаві факти[ред.ред. код]

Після ліквідації Донецько-Криворізької республіки, колишні землі Області Війська Донського, що входили до її складу, стали частиною Донецької губернії Української СРР. 1924-го року Таганрог, Шахти, Каменськ-Шахтинський з навколишніми землями були повернуті до складу Росії, а в Україні залишилися такі міста сучасних Донецької і Луганської областей, як Макіївка, Харцизьк, Амвросіївка, Красний Луч та Краснодон.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне : стр 15.2 т. - М., 1924-1933.
  2. .Гамрецький Ю.М. Другий обласний з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів Донбасу і Криворіжжя.// Питання історії СРСР.-Харків, 1977.-Вип. 22.-С.31.
  3. Корнилов Д.В. Отчаянная республика.// Донецкий кряж.-1999.-25 февраля.
  4. Магидов Б И Организация ДКР и отступление из Харькова//Пять лет. Сборник статей и воспоминаний, посвященный пятой годовщине Октябрской революции. Харьков 1922.
  5. Борьба за всласть советов в Донбассе. Сталино 1957. с. 296
  6. Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.
  7. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне : стр 14, 2 т. - М., 1924-1933.
  8. Наш Юг, 27 феврля 1918 г.
  9. Донецько-Криворізька радянська республіка: історико-політичний аспект: автореф. дис ... канд. іст. наук / О. О. Поплавський . – Дніпропетровськ : Б.в., 2010 . – 20 с.
  10. Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.
  11. Из истории гражданской войны в СССР / Сб. документов и материалов.
    1918— 1922. В 3-х т. — М.: Сов. Россия, 1960. — Т. 1. — 831 с.
  12. Fridgut. т 2, стр. 352.
  13. Кихтев, стр. 222 "Комунисты Донбасса в период подготовки и проведения Великой Октябрьской социалистической революции". Киев ГИПЛ УССР 1954.
  14. Ревгук В. Я. Донецько-Криворізька республіка. Харків ХГУ 1974
  15. Антонов-Овсеенко В. Строительство Красной Армии в революции.
    — М.: Красная Новь, 1923. — 64 с.
  16. 15 мифов и правда о Донецко-Криворожской республике. // Еженедельник «2000», № 8(547) 25.02.-3.03.2011.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.