Донна Велата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Донна Велата
La donna velata v2.jpg
«Донна Велата»
(«Дама з покривалом»)
італ. La donna velata
Творець: Рафаель Санті
Час створення: 1514-1515
Розміри: 82 × 60,5
Матеріал: олія на полотні
Зберігається: Флоренція, Італія
Музей: Палаццо Пітті

До́нна Вела́та (італ. La donna velata, справжнє ім'я Маргарита Люті, іт. Margharita Luti) — картина видатного художника доби Високого Відродження (Реніченцо) Рафаеля Санті.

Історія портрету[ред.ред. код]

Близькість портрета Донни Велати до «Форнаріни» дала підстави дослідникам вважати, що це одна й та ж модель художника, Маргарита Люті. Схожі обличчя і навіть заколка в зачісці з перлинкою.

Маргарита Люті була коханою Рафаеля, вона жила разом з ним в його домі до самої його смерті. За похождення вона була з родини рімського пекаря, а прізвисько Форнаріна (від італ. forno — піч) їй дав Рафаель. Ця жінка була моделлю художника для багатьох його творів на фресках і в картинах. Вважають, що обличчя «Сикстинської Мадонни» намальоване з обличчя Форнаріни чи Донни Велати.

На портреті молода жінка спокійно сидить в кріслі. Дуже багате і модне вбрання не впадає у око перед спокійною красою жінки, яка ще сприймає світ ясно і з довірою. Дивує почуття людської гідності, відсутність пихи, вихвалянь досягненим станом. Форнаріна зображена в короткий період успіху і її ще нічого не бентежить.

Відносини з Рафаелєм тривали шість років. Дуже утаємничений художник був утаємниченим і в особистому житті. За легендою він узяв шлюб з Форнаріною, про який мало хто знав при житті і майже ніхто після його передчасної смерті.

Після смерті художника Форнаріна стала черницею у 1520 році, а до неї швидко втратили цікавість. За документами італійців вона вказувала, що стала вдовою.

Перебування портрету[ред.ред. код]

Його бачив Джорджо Вазарі. За його переказами він належав негоціанту Маттео Боттега з Кремони. Вже тоді загубилося ім'я жінки. З 1615 року портрет перейшов у власність Козімо II Медичі. Майже двісті років не знали і художника. Лише у 1839 році встановили, що це твір самого Рафаеля Санті. Портрет експонують серед перлин збірки Палатина (галерея Пітті у Флоренції).

Джерела[ред.ред. код]

  • Paolo Franzese, Raffaello, Mondadori Arte, Milano 2008. ISBN 978-88-370-6437-2
  • Marco Chiarini, Galleria palatina e Appartamenti Reali, Sillabe, Livorno 1998. ISBN 978-88-86392-48-8
  • Гращенков В.Н. «Рафаэль», М, «Искусство», 1975, с. 138

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]