Дон Кіхот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

«Винахі́дливий гіда́льго Дон Кіхо́т з Лама́нчі»' (ісп. El ingenioso hidalgo don Quijote de la Mancha) ─ ранній роман іспанського письменника Мігеля де Сервантеса Сааведра. Сервантес створив вигадане походження історії. Він стверджує, що найняв історика мавра, щоб перекласти арабський рукопис, який письменник знайшов у брудній квартирі в Толедо.

Головний герой, Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, що прочитав багато лицарських романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що Кіхано став переконаний, що він мандрівний лицар. Разом із простим селянином, «зброєносцем» Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот Ламанчський вирушив на пошуки пригод. Дон Кіхот вибрав об'єктом своєї любові Дульцінею Тобоську. Так мандрівний лицар нарік дівчину із сусідньої ферми. «Дульцінея» абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття до неї, і практично ні разу не з'являється в романі.

«Дон Кіхот» ─ найвпливовіший літературний твір Іспанської Золотої Доби і вважається багатьма найкращим романом взагалі.

Зміст 1 Літературні ознаки 2 Сюжет 3 Історія публікації 4 Культурне значення 5 Переклади

[ред.] Літературні ознаки

Роман має епізодичну структуру. Хоча роман і жартівливого характеру, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Дон Кіхот служив джерелом натхнення не тільки в літературі, а й набагато пізніше в музиці і живописі, надихаючи Пабло Пікассо та Ріхарда Штрауса. Контраст між високим, худим, вигадливим та ідеалістичним Доном Кіхотом і товстим, присадкуватим, стомленим від життя Санчо Пансою ─ лейтмотив, що наслідувався багато разів після публікації книжки. Мрії ідальго ─ об'єкт образливих і жорстоких розіграшів у романі. Навіть вірний та простодушний Санчо ненавмисно був змушений обманювати його в деяких питаннях. Роман — сатира ортодоксальності, правдивості, точності та навіть патріотизму. В спробі вийти поза просту розповідь історії, щоб пояснити індивідуалізм своїх персонажів, Сервантес допоміг зменшити моду на літературно обмежені лицарські романи, які пародіював в своєму творі.

Письменник застосовував подібну гру слів, що ще збільшувало комічність «Дона Кіхота».

Світ простих людей, від пастухів до власників таверн, що фігурують в «Доні Кіхоті» був новаторським для тих часів. Персонаж Дона Кіхота став дуже відомим у світі, а слово «донкіхотський» перейняли багато мов. Фраза «боротьба з вітряками» стала синонімом марності зусиль. І через свій величезний вплив роман допоміг формуванню сучасної іспанської мови.

[ред.] Сюжет

Перед першим розділом роману автор помістив пролог, в якому просить пробачення за простий стиль свого твору та відсутності в ньому цитат. Сервантес починає перший розділ, розповідаючи про характер і звички дворянина Алонсо Кіхано з Ламанчі: «В однім селі у Ламанчі — а в якому саме, не скажу — жив собі не так давно ідальго, з тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна».

Головний герой («Літ нашому ідальгові до п'ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні» але «ідальго той гулящого часу — тобто замалим не цілий рік — водно читав рицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання») він так любив читати лицарські романи, що говорив тільки про них і вірив кожному слову в них, незважаючи на те, що більшість подій там безсумнівно неможливі. Кіхано зрештою сходить з глузду через недосипання, нестачу їжі та багато читання. І він вирішує податися на пошуки пригод як мандрівний лицар. Він одягає старі лати, робить саморобний шолом, перейменовує себе в «Дона Кіхота ла-маншського», а свою худорляву шкапу називає Росинантом. Він назвав своєю коханою дівчину із сусідньої ферми Алонсу Лоренцо, давши їй ім'я Дульцінея Тобоська, в той час як вона нічого про це не знає.

Дон Кіхот вирушив в дорогу рано вранці та заночував у заїжджому дворі, що здавався йому замком. Він просить власника, якого сприйняв за повелителя замку, посвятити його в лицарі. Дон Кіхот проводить ніч, стоячи на варті над своїми латами. Вранці, коли поронщики мулів спробували витягнути лити з води, щоб дати мулам напитися, Дон Кіхот почав з ними бійку. Тоді хазяїн заїжджого двору «посвятив його в лицарі» порадивши йому найняти собі зброєносця та послав його в дорогу. По дорозі, Дон Кіхот побився з толедськими торговцями, які «образили» уявну Дульцінею, і звільнив хлопчика, якого прив'язав до дерева його хазяїн за те, що хлопчик мав нахабство спитати про свою заробітну плату. Дон Кіхот повернувся додому із своїм сусідом, Педро Креспо.

Повернувшись додому, Дон Кіхот почав складати план втечі. Тим часом його племінниця, економка, парафіяльний вікарій та місцевий перукар непомітно спалюють більшість лицарських романів і замикають бібліотеку, кажучи Дону Кіхоту, що бібліотеку прокляв чаклун. Дон Кіхот, тим часом, пропонує іншому своєму сусідові Санчо Пансі стати його зброєносцем і обіцяє подарувати селянину посаду губернатора острова. Скоріше безрадісно Санчо погоджується, і на світанку вони обидва утікають із села. З цього місця починається серія їхніх пригод, починаючи з бійкою Дона Кіхота з вітряками, які йому здавалися лютими велетнями.

Хоча роман і жартівливий, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Мрії Дона Кіхота стали об'єктом жорстоких глузувань. Навіть Санчо був змушений обманути його. Зброєносець, зустрівши з Доном Кіхотом трьох сільських дівчат сказав йому що одна з них Дульцінея, а інші дві її служниці. А коли Дон Кіхот побачив тільки сільських дівчат перед собою, то Санчо запевняв Дона Кіхота, що він зазнав жорстокого прокляття, що не дозволяє йому бачити правду. Коли Санчо зрештою отримує своє губернаторство на острові, він несподівано виявляє великі здібності, хоча в кінці все ж таки стається лихо. Роман закінчується повним зреченням Доном Кіхотом ілюзій. Він з сумом повертається до нормального життя, відмовляється від лицарства і, врешті-решт, помирає.

[ред.] Історія публікації

Роман складається з двох частин, публікація яких розділена десятиліттям. Частина перша була надрукована в 1605 році, Частина друга - в 1615 році, уже після того як перша частина була неодноразово перевидана в Європі й здобула велику популярність. У другій частині автор глибше розкриває характер свого персонажа, вона менше зосереджена на дії, а більше на роздумах та діалогах.

[ред.] Культурне значення

Роман Мігеля де Сервантеса збагатив культуру Європи. Імена його персонажів: Дон Кіхот, Санчо Панса, Дульцінея відомі практично кожному європейцю. В українській мові, наприклад, вживається дієслово "дон-кіхотствувати", яке означає боротися за шляхетну, але безнадійну справу, поводитися як лицар навіть собі на шкоду.

А музей Варвари та Богдана Ханенків в Києві має в своїй збірці чотири гобелени за картонами митця з Франції Шарля Куапеля (1694-1752) на сюжети "Дон Кіхота".Гобелени виконала всесвітньо відома мануфактура в Брюсселі.

Зала з гобеленами музею Ханенків має ще одного Дон Кіхота-на стелі.Плафон для зали намалював іспанський митець Барбудо Санчес (1857-1917).На плафоні невмирущий лицар дає бій вітрякам.

Свою інтерпретацію образів роману дав і відомий художник-графік Бродський Савва Григорович (1923-1982).Він сам репрезентував свої літографії в Іспанії,де отримав визнання та гучний успіх.

Містечко Каслі в глибинці Росії відоме й тим,що зробило фігурку Дон Кіхота з чавуну,який читає книжку.Можливо,то черговий,чудернацький роман про пригоди лицарів,які так охоче ковтав герой роману Сервантеса.

[ред.] Переклади

• «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Переклад Миколи Лукаша. Київ: Дніпро, 1995

Це незавершена стаття з літератури. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.