Дорогоцінне каміння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шестипроменеве сузір'я в кабошоні з зоряного сапфіру.

Дорогоці́нне камі́ння (рос. драгоценные камни, англ. gemstones, precious stones, нім. Edelsteine m pl) — природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Коштовне каміння, самоцвіти — різні за складом і будовою мінерали, переважно кристали, з особливими властивостями: гарно забарвлені, з яскравим блиском, високою прозорістю, сильним променезаломлюванням, значною твердістю тощо. До дорогоцінного каміння належать як природні, так і штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах). Використовують у ювелірній справі, буровій техніці, оптиці тощо.

До дорогоцінного каміння відносять і мінеральні тіла органічного походження як перли, бурштин, корали.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні розкопки, проведені на вельми багатих самоцвітами територіях Індії та М’янми, свідчать, що давнє населення прикрашало себе, свою зброю та начиння вже у VIII – VI тис. до Р.Х. (використовували здебільшого місцеві халцедони, агати, нефрити, які легко виявити й добути).

Самоцвіти згадуються в одному з найдавніших літературних творів людства „Епосі про Гільгамеша”, створеному в Давньому Шумері у XXII ст. до Р.Х. Окремі відомості про мінерали можна знайти в індійських „Ведах” (XI – Х ст. до Р.Х.). Найдавніші погляди китайських мислителів на коштовні камені викладені в трактаті „Сан-Хей-Дін” („Давні розповіді про гори та людей”), який описує 17 мінералів і датований серединою I тис. до Р.Х. Найвагомішими працями античного світу в галузі мінералогії слід вважати трактат Теофраста „Про камені” (IV ст. до Р.Х.) і енциклопедичний труд Плінія „Природнича історія” (77 р. нашої ери), в який зокрема входить том „Природнича історія копалин”. В індуїстських книгах „Гарудапурана” й „Агастімата” (раннє середньовіччя) міститься вчення напівлегендарного ченця Агастьї про дорогоцінні камені.

Розвиток релігійних уявлень сприяв відношенню до рідкісних каменів, як до магічних супутників богів. Зображення єгипетської богині Хатхор поєднували з бірюзою та малахітом. Бога Вішну зображували в Індії з яскравим рубіном на грудях. Третє око Шиви в храмових статуях іноді оздоблювали дорогоцінним алмазом. За розповіддю Геродота, храм Геракла в Тирі прикрашав стовп, виточений з валуна зеленого берилу. Смарагди оточували богиню Фуру в храмах доколумбової Америки. Богам щедро жертвували їх улюблені камені.

Численні згадки самоцвітів у Біблії (середина II тис. до Р.Х.) свідчать про використання їх в культових обрядах і в широкому вжитку (загалом у Біблії згадується 31 дорогоцінний камінь). Так, наперсник (нагрудна чотирикутна пектораль) першого первосвященика Аарона містив 12 дорогоцінних каменів. Сам Бог наказав як створити наперсник: „І понасаджуєш на йому оправлене каміння, чотири ряди каміння; один ряд: сард, топаз і смарагд, ряд перший; а другий ряд: гранат, сапфір і діамант; а ряд третій: опал, агат і аметист; а четвертий ряд: хризоліт і онікс і яспіс; оправлені в золото будуть вони в своїх кубельцях. І будуть камені по іменам синів Ізраїлевих, дванадцять по іменам їх; вирізані як печатка, кожен із ім’ям своїм буде, по дванадцяти колінах” (Друга книга Мойсея, 28: 17–21).

Однією з перших книг слов’янського світу, де зустрічаються свідоцтва про коштовні камені, є „Ізборник Святослава” (XI ст.).

Категорії дорогоцінних каменів[ред.ред. код]

За особливостями застосування і відносно вартості розрізняють дорогоцінні камені:

І порядку — рубін, смарагд, алмаз, сапфір синій.

II порядку — олександрит, евклаз, благородний жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий (в деяких країнах — зелений, оранжевий і фіолетовий), опал благородний чорний, шпінель благородна;

III порядку — демантоїд, аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворит, циркон, шпінель;

IV порядку — адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, герсоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, гірський кришталь, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин (крім цього, іноді до цієї групи відносять хризоліт, циркон, кунцит, берил жовтий, зелений і рожевий, альмандин, бірюзу).

Напівдорогоцінне каміння[ред.ред. код]

Напівдорогоцінні камені

Напівдорогоцінне (ювелірно-виробне) каміння — природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Розрізняють ювелірно-виробні каміння:

І порядку — бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та кошаче око, хауліт, хризокола, цоїзит, чароїт;

ІІ порядку — агат, амазоніт, гагат, гематит, дерево скам'яніле, джеспіліт, егіриніт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік, серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іризуючі польові, яшма.

До дорогоцінних камінь І порядку відносять також органомінеральні утворення — перли.

Цінність[ред.ред. код]

Ювелірні камені застосовуються у виробах, що дорого коштують в оправі з благородних металів. Світові роздрібні ціни на ограновані ювелірні камені найвищої якості коливаються від 25 тис. (І порядок) до 5–50 (IV порядок) амер. дол. за 1 карат.

Сировинні ресурси країн[ред.ред. код]

Сировинні ресурси дорогоцінних камінь розосередилися по багатьох країнах світу. Основні постачальниками дорогоцінних камінь на світовий ринок є:

В Україні[ред.ред. код]

Дорогоцінне каміння було відоме і використовувалося в Україні здавна. У слов'янських похованнях Придніпров'я знайдені намиста і сережки з сердоліків, світлий кварц і бурштин. Пам'ятки домонгольської Русі-України оздоблені дорогоцінним камінням як місцевим, так і привізним (з Візантії, Середньої Азії та Китаю).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]