Дорогочин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дорогичин
Drohiczyn
Герб
Герб
Дорогичин
Розташування міста Дорогичин
Основні дані
Країна Польща Польща
Регіон Підляське воєводство
Засноване XI століття
Магдебурзьке право 1498
Населення 2075 (2008[1])
Площа міста 15,69 км²
Густота населення 132 осіб/км²
Поштові індекси 17-312
Телефонний код 48 85
Географічні координати 52°24′ пн. ш. 22°39′ сх. д. / 52.400° пн. ш. 22.650° сх. д. / 52.400; 22.650
Міська влада
Веб-сторінка http://www.drohiczyn.pl


Дорогичин (пол. Drohiczyn) — місто на сході сучасної Польської Республіки, на річці Західний Буг.

Належить до Сім’ятицького повіту Підляського воєводства.

Історія[ред.ред. код]

Вперше згаданий у Київському літописі під 1142 роком, коли київський князь Всеволод Ольгович віддав Берестя разом з Дорогичином чернігівським князям Давидовичам.

Проте археологічні дані свідчать, що укріплений град виник тут уже в 1-й половині XI століття (сліди руського осадництва на цій території сягають половини I тисячоліття після Р.Х.): «Ранньосередньовічне (VI-VIII ст.) торгівельне поселення при шляху, що йшов вздовж Бугу з Русі в Ятвязьку землю, існування якого підтверджене знахідками арабських монет. Близько 1038 р., під час походу київського князя Ярослава Мудрого проти ятвягів, на правому високому березі Бугу засновано город, зокрема, як осідок княжої митниці (...знахідки свинцевих пломб з XII ст., до речі, означених гербовим тризубом Рюриковичів, київських князів Олега Святославича, Всеволода Ярославича і Всеволода Олеговича)».[2]

Місто відігравало важливу роль у великій транзитній торгівлі Русі з Польщею та країнами Західної Європи.

У 2-й половині XII ст. Дорогичин був княжою столицею Волинської династії — Василька Ярополчича (онука Ізяслава Мстиславича, † 1177 р.) та його сина, імені якого не знаємо.

У XIII—XIV ст. місто перебувало в складі Галицько-Волинського князівства.

Грамотою від 3 березня 1237 Конрад Мазовецький (колишній союзник Данила й Василька Романовичів) передав Дорогичин зі значною територією між Західним Бугом і річкою Нурою діючому у Мазовецькому князівстві Добжинському ордену (лицарі якого названі у Галицько-Волинському літописі "крижевниками-темпличами, тобто соломоничами"[3], оскільки орден був сформований за статутом тамплієрів).

Більшість істориків вважає, що Конрад Мазовецький перед цим (1235-1236) реально заволодів Дорогичином. Інші зазначають, що у відомих науці джерелах про це немає згадок, а мазовецький володар подарував лицарям те, чим не володів.[4] У будь-якому разі, 1237 року Дорогичин на короткий час опинився в руках Добжинського ордену.

Березень 1238Данило й Василько Романовичі відбили місто у лицарів. «Данило сказав: «Не гоже є держати отчину нашу крижевникам-темпличам, тобто соломоничам». І пішли вони на них із великою силою, узяли город місяця березня, і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили, і вернулися обидва у Володимир», — розповідає Галицько-Волинський літопис.[5] Завдяки цій події Дорогичин опинився на сторінках української літератури ХХ ст.[6]

1253 року в Дорогичині князь Данило Галицький був коронований на «короля Русі».

Наприкінці серпня 1254 року до Кракова, де після повернення з Чехії перебував Данило, прибули посли з Ватикану, «що принесли благословення од папи і вінець, і сан королівський. Вони хотіли бачити князя Данила, але він сказав їм: «Не подобає мені бачитися з вами в чужій землі, нехай потім»... Прийняв же Данило вінець од Бога у городі Дорогичині, коли він ішов на війну з сином Львом і з Сомовитом, князем лядським», — розповідає Галицько-Волинський літопис.[7] Згадана війна — це спільний з мазовецьким князем Сомовитом (Земовитом) похід на ятвягів. Під час таких походів Дорогичин традиційно був збірним пунктом руських і польських військ. Походи такі відбувалися, коли вже морози добре сковували болота над Нарвою і Боброю (пол. Biebrza); отже, коронація, найімовірніше, відбулась у грудні 1253 року. Як припускають, це сталося у місцевій церкві Пресвятої Богородиці.[8]

Березень 1918Михайло Грушевський, виступаючи перед Українською Центральною Радою з нагоди підписання Берестейського миру, нагадав: «Дорогичин, один з наших історичних городів, в якому коронувався король Данило», — після чого визнав, що, за умовами цього миру, Дорогичин не ввійшов до складу УНР.[9]

Нині в Дорогичині збережено єдиний православний храм — церкву Святого Миколая.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. Katalog Zabytków Sztuki w Polsce, t. XIII, z. 1 "Siemiatycze, Drohiczyn i okolice", Warszawa, 1996 (видання Польської Академії Наук)
  3. Літопис руський. Галицько-Волинський літопис. Роки 1224-1244
  4. Микола Котляр. Війна Волинського князівства з Добжинським орденом // Данило Галицький. - Київ, 2002
  5. Літопис руський. Галицько-Волинський літопис. Роки 1224-1244
  6. Див. Микола Бажан «Данило Галицький» (поема, 1942); Антон Хижняк «Данило Галицький» (повість, 1954).
  7. Літопис руський. Галицько-Волинський літопис. Роки 1224-1244
  8. Юрій Гаврилюк. Місто короля Данила: вікно Русі на Захід // День, №143, 16.08.2003
  9. Юрій Гаврилюк. Місто короля Данила: вікно Русі на Захід // День, №143, 16.08.2003


Посилання[ред.ред. код]

Юрій Гаврилюк. Місто короля Данила: вікно Русі на Захід // День, №143, 16.08.2003


Польща Це незавершена стаття з географії Польщі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.