Драгомиров Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Іванович Драгомиров
рос. Михаил Иванович Драгомиров
Портрет Михайла Івановича Драгомирова роботи Рєпіна (1889)
Портрет Михайла Івановича Драгомирова роботи Рєпіна (1889)
Народився 8 (20) листопада 1830(1830-11-20)
поблизу Конотопа
Помер 15 (28) жовтня 1905(1905-10-28) (74 роки)
Конотоп
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід військ інфантерія
Звання генерал-ад'ютант
Війни/битви Російсько-турецька війна 18771878 років, Оборона Шипки
Нагороди

Орден Святого апостола Андрія Первозванного та інші (див. тут)

Миха́йло Іва́нович Драгоми́ров (рос. Михаил Иванович Драгомиров; * 8 (20) листопада 1830(18301120), поблизу Конотопа, Російська імперія, тепер Україна15 (28) жовтня 1905, Конотоп, там же) — російський військовий і державний діяч, генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії (30 серпня 1891). Кавалер Ордена святого апостола Андрія Первозванного (6 грудня 1901). Він також військовий письменник, професор тактики і військової історії Академії Генерального штабу.

У Російсько-турецьку війну 18771878 років у серпні 1877 року Михайло Драгомиров першим перейшов Дунай з 14-й дивізією і забезпечив розгортання російських військ на зайнятому плацдармі. Був важко поранений на Шипкинському перевалі. В 1878 році — начальник Академії Генерального штабу, в 1889 році — командуючий військами Київського округу, у 18981903 роки — київський генерал-губернатор. На цій посаді, а також на посадах Подільського та Волинського генерал-губернаторів активно сприяв розвиткові просвіти й культури і Україні.

Серед окремо виданих творів М. І. Драгомирова найвідомішими є: «Очерки австро-прусской войны 1866 г.», курси тактики (1872), «Опыт руководства для подготовки частей к бою» (1885/86) і «Солдатская памятка» (1890). Багато статей Драгомирова друкувалося у часописах («Военный Сборник», «Русский Инвалид», «Артиллерийский Журнал»).

Біографія[ред.ред. код]

Михайло Іванович Драгомиров народився 9 листопада 1830 року в родовому хуторі поблизу Конотопа (нині районний центр Сумської області). Відомостей про його родовід збереглося дуже мало. Відомо, зокрема, що його прадід, поляк Антон Драгомирецький жив у містечку Єзуполі у Галичині, яка була тоді під владою Польщі. У 1734 році він переїхав на Лівобережну Україну. А через п'ять років одружився на дочці українського козака Матвія Моцкевича й оселився в селі Рябці, що адміністративно входило до Стародубського полку. Дід Михайла Драгомирова, Іван Антонович, рано залишившись без батька, виховувався в сім'ї козака Моцкевича, діда по матері. В 1761 році він під прізвищем Моцкевич вступив на військову службу до армії Московської держави, за 15 років вийшовши у відставку у званні капітана. Одружившись, він оселився в маєтку своєї дружини під Конотопом. У 1786 році його, як капітана, під прізвищем Драгомирецький-Моцкевич було залічено до дворянства. Через два роки він звернувся в Новгород-Сіверське депутатське зібрання з проханням змінити своє прізвище на русифіковане Драгомиров. Батько Михайла Драгомирова, Іван Іванович Драгомиров, в 1804 році розпочав військову службу в кавалерії, 1825 року у чині майора пішов у відставку і повернувся до батьківського хутора «Драгомирівський». Тут власне і народився Михайло Драгомиров та провів свої дитячі роки (його мати — Ганна Романівна Балика). Фактично військове минуле пращурів Михайла Драгомирова визначило його життєву стезю.

Після закінчення училища в 1846 році батько повіз Михайла до Петербурга. Після клопотання його було зараховано до Дворянського полку. З цього часу і розпочинається військова служба Михайла Драгомирова.

Після Дворянському полку отримав вишкіл у Військовій академії. Служив у генеральному штабі. Став професором тактики у Військовій академії.

У ході Австро-прусської війни 1866 року був представником Росії при прусській військовій ставці.

У російсько-турецьку війну 18771878 років М. І. Драгомиров командував 14-ою піхотною дивізією, яка на початку серпня 1877 року першою переправилася через Дунай біля міста Систова під вогнем турків. За блискучі дії при переправі нагороджений орденом святого Георгія 3-го ступеня. Тоді ж, 12 серпня 1877 року, під час оборони Шипки, був небезпечно поранений в ногу і змушений залишити діючу армію.

У 1878 році призначений начальником Миколаївської академії генерального штабу з присвоєнням звання генерал-ад'ютанта. У 1879 році видав свою головну працю «Учебник тактики». Відомий як затятий противник швидкострільної зброї та військових ігор, які при ньому практично повністю зникли з навчального курсу Академії.

У 1889 році — командувач військами Київського військового округу.

У 18971903 роках Михайло Драгомиров займав посади Київського, Волинського та Подільського генерал-губернатора.

У 1901 році Михайла Івановича Драгомирова нагороджено найвищим російським орденом — святого Андрія Первозванного.

У 1903 році призначений членом Державної ради. Влітку цього ж (1903) року, коли роки і здоров'я почали вимагати свого, генерал Драгомиров подав у відставку, а вже у жовтні переїхав до Конотопа, оселившись в будинку по вулиці, що нині носить його ім'я.

У 1905 році Михайло Драгомиров відхилив пропозицію зайняти пост головнокомандуючого російської армії на Далекому Сході під час російсько-японської війни.

Вночі 15 жовтня 1905 року Михайла Івановича Драгомирова не стало. Звістка про смерть М. І. Драгомирова швидко розповсюдилася по містах Росії, а далі і за кордоном. 17 жовтня 1905 року відбулося винесення тіла генерала з будинку до парафіяльної Вознесенської церкви. Скорботну процесію, що повільно рухалася, супроводжувало багато людей, що запрудили конотопські вулиці. Наступного дня (18 жовтня) відбулися похорони Михайла Драгомирова. На могилі М. І. Драгомирова, над склепом, було встановлено великого дубового хреста з нішею, де були прилаштовані ікона св. Михайла та лампадка, а місце поховання — огородили металевою огорожею. Після жовтневих подій 1917 року могилу було зруйновано. Завдяки піклуванню громадськості міста було встановлено надмогильну плиту та огорожу над «могилою Драгомирова», але не на місці родового склепу Драгомирових, а трохи навіддаль.

Нагороди[ред.ред. код]

Погруддя М. Драгомирова, Конотоп

Нагороди Російської імперії:

Нагороди іноземних держав:

  • Орден Святих Маврикія та Лазаря 4-й ст. (Італія) (1860);
  • Орден Корони 2-й ст. (Пруссія) (1866);
  • Чорногорська медаль Милана Обреновича під назвою «Пам'ятний знак війни 1876-1877-1878 років» (Сербія) (1878);
  • Орден Таковського хреста 1-й ст. (Сербія) (1879);
  • Орден «Святий Олександр» 1-й ст. (Болгарія) (1883);
  • Великий офіцерський хрест ордена Почесного легіону (Франція) (1884);
  • Знак Пальм і присвоєння звання «Officier de l’Instuction publique» (Франція) (1889);
  • Орден Корони Італії Великий хрест (1891);
  • Бухарський орден Зірки, що сходить (1893);
  • Великий хрест ордена Почесного легіону (1896);
  • Бухарський орден Корони з діамантами (1897);
  • Бухарський орден «Іскандер-Саліс» (1898);
  • Орден меча 3-й ст. (командорський хрест) (Швеція) (1898);
  • Румунський орден Короля Звонимира Великий хрест (1899);
  • Medaille militaire (Франція) (1900).

Пам'ять[ред.ред. код]

На честь М. І. Драгомирова названо вулицю у столиці України місті Києві, а також вулицю у його рідному Конотопі, де встановлено пам'ятник-погруддя генералові (1982) і відкрито музей-садибу - філію краєзнавчого музею (2007). Драгомирово (на честь Михайла Драгомирова) — це назва 2-х сіл у Болгарії — у Великотирновській і Пернікській областях.

Джерела, посилання та література[ред.ред. код]