Дуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Дуб (значення).
Дуб
Дуб звичайний (Quercus robur)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Букові (Fagaceae)
Рід: Дуб (Quercus)
Види
біля 100 видів (див. текст), у тому числі


Дуб (лат. Quercus) — рід дерев родини букових (Fagaceae). Рослина однодомна і світлолюбна (потребує багато світла) . Плід — горіх (жолудь). Зростає на більшій частині України, в Степу — рідше, головним чином по долинах річок.

Дуб у багатьох народів вважався найкрасивішим деревом, і до нього ставилися з пошаною і любов'ю. На латинській мові недарма дуб так і називається: «гарне дерево» — Кверкус (Quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево»[1].

Зміст

Опис [ред.]

Осіннє листя дуба (Quercus Robur)

Дуб — величезне дерево, до 40 метрів заввишки, з товстим стовбуром і звивистими кремезними гілками, які утворюють широкий намет листя — справляє дійсно враження потужності і сили. Це найбільш довговічна рослина: іноді дуб живе до двох тисяч років, а столітні дуби зустрічаються дуже часто.[1]

У Греції, Іспанії відомі дуби з солодкими жолудями.[1]

Дуби бувають літні, зимові та вічнозелені[1] (див.:Вічнозелений дуб). У літнього рано розпускаються червонуваті листя і восени опадають. У зимового дуба листя з довгими черешками з'являються пізно, але восени не опадають, а засохлі тримаються на гілках всю зиму. У дуба, що росте у Франції, Іспанії, Італії і на Кавказі, зелені листя не сохнуть і не опадають. Це корковий дуб.

Деревина дуба особливо міцна, і дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими. Чорний дуб особливо цінується в столярних роботах.

Дубильні речовини, що просочують деревину, запобігають гниттю, тому з дуба роблять бочки і паркет.

Плід дуба (жолуді)
Листки і суцвіття дуба червоного (Quercus coccinea)
Quercus gambelii
Листки дуба кам'яного

Дуб починає цвісти на відкритих місцях у двадцять років, а в лісі — в п'ятдесятилітньому віці[1]. Разом з листям з'являються повислі сережки з тичинками, по чотири в кожній квітці. На довгих же стеблинках виростають маточкові квітки по дві-три разом. З цих квіток після запилення утворюються жолуді. Кожен жолудь сидить в кругленькій чашечці — плюсці.

Поширення в Україні [ред.]

Дуб — основна лісоутворююча порода Лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясенем, ялиною, буком. Росте на більшій частині України, в Степу рідше, головним чином в долинах річок. Він займає 27% площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок догляду і головних рубок у Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Існує також стародавня легенда про те як в одному королівстві жив князь Понтелей зі своЇм сином Дубіном.Після смерті батька почав правити його син. Він був дуже жадібний, та злий. Він кожен день страчував невинних людей, йому це дуже подобалось. Жителям це дуже не подобалось,та вони не могли протистояти війнам та князю. Тому вони пішли до великої гори їхньої країни, де жив маг. Вони просили допомоги. Маг допоміг їм і пішов до князя. Всіх хто підкорився він перетворив на жолудів,а самого князя на дерево Дуб в честь його ім'я. І досі цей дуб стоїть в Закарпатьській області в Великоберзянського району під назвою Дідо-Дуб, якому вже понад 1200 років.

Дуб як символ [ред.]

У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і усі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, з'єднуючу верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції — Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну.

Дуб символічно пов'язують із вогнем і блискавкою. За думкою Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий бог неба, об'єкт їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у гуркоті грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним.

Дубові гаї були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів (жертвоприношення, суду, клятви), в них улаштовувалися свята. Дубова палиця в якості зброї громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.

У Давній Греції центром святилища Зевса у Додоні був старий дуб, під яким було джерело. За шелестом листя цього дуба пророкували жерці оракула при храмі. Зевсу був присвячений і особливий крилатий дуб, на який було накинуто ковдру із зображенням землі, океану й зірок. У дуб та липу були посмертно перетворенні боги Філемон і Бавкида, тут дуб виступає як символ подружнього щастя. «Дубовими» німфами були дріади. В Афінах хлопчик, який вимовляв під час елевсінських містерій подружню формулу, увінчувався дубовим листям і тернями. За легендою, у Геракла була дубова палиця. За деякими версіями з дуба була зроблена щогла корабля аргонавтів.

У Стародавній Греції дуб був присвячений богу сонця, науки і мистецтв — Аполлону[1]. Дубова гілка означала могутність. Вінком з дубових гілок нагороджували за порятунок життя і військові подвиги[1].

У Греції був дуб Додонського оракула, в шумі листя якого приходивші до нього намагалися почути шепіт пророкувань[1].

У Римі дуб символізує силу та довголіття. Щороку у дубовому гаю святкувалося весілля Юпітера і Юнони, на учасниках обряду були вінки з дубового листя. Дубові гілки носили у шлюбних процесіях як символ родючості. Священним вважалося й дубове поліно, через нього підтримувався вічний вогонь у храмі Вести.

Дубу приділялася значна роль у сакральних уявленнях кельтів. Зокрема, під дубом творить свої чари Мерлін. Кельтські жерці, друїди, перетворювали дубові гаї на справжні святилища і культові центри, а дубові гілки використовували в різноманітних ритуальних обрядах. Саме слово «друїд» походить, на думку дослідників, від давньої назви дуба. У віруваннях друїдів дуб символізував ось світу й асоціювався із силою та мудрістю. За уявленнями кельтів усе, що росте на цьому священному дереві, є даром небес. Особливу роль грає образ дуба, увінчаного «золотою гілкою» омели, причому дуб символізує чоловічий принцип, а омела — жіночий. У епоху християнізації кельтів багато церков та монастирів в Ірландії часто будувалися неподалік від дібров або окремих дубів.

У давнину у слов'ян було поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є сакральним місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події. Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини.

У карпатських слов'ян[1] у старовинній пісні співається:

«В той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки одне синє море — серед цього моря стояло два дуба, а на дубах сиділи два голуби; голуби спустилися на дно моря, дістали піску і каменю, з яких і створилися земля, небо і небесні світила"[1].

Про це ж писав римський натураліст Пліній Старший: «... дуби ... незаймані століттями, одного віку зі Всесвіту, вони вражають своєю майже безсмертною долею, як найбільше чудо світу». Римляни присвячували дуб Юпітеру, тому і жолудь носив назву: "Югланс" (Juglans), тобто «Юпітерів плід»[1].

У біблійній традиції дуб — символ гордості й зарозумілості; біля дуба стає царем Азімелах, під дубом сидить Саул, під дубом Іаков закопує чужих богів, на дубі знаходить свій кінець Авессалом. У християн дуб — емблема Христа як сили, що проявляється у біді, твердості у вірі й чесноті. За деякими версіями християнського переказу хрест розп'яття був зроблено з дуба.

Дуб також національне дерево Англії, Естонії, Франції, Німеччини, Литви, Польщі, США та Сербії. Національна команда Румунії з регбі має символом дуб. Золототе та срібне дубове листя символізують військові звання в збройних силах США.

Дуби рекордсмени [ред.]

Вигляд Запорізького Дуба у 1987 році. Фотографія Олега Бурбовського

Дуби відрізняються надзвичайним довголіттям: вік дуба може досягати 500 років; відомі екземпляри, вік яких перевищує 1000 років.[2]

  • Від прославленої М.В. Гоголем Запорізької січі зберігся досі (1964 рік) в селі Верхня Хортиця 700-річний дуб. Його так і називають Запорізьким дубом. Окружність цього дуба — 6 метрів сантиметра 32, коріння ж його розрослися в сторони на 100 метрів .[1] На Верхній Хортиці росте дуб, діаметр крони якого досягає 30 м.[2]
  • У місті Сент (Франція) ріс один з найстаріших дубів в Європі, заввишки в 20 метрів, діаметр стовбура якого 9 метрів, в дуплі його — кімната в шириною 4 метра. У його тіні відпочивали легіони Цезаря.[1]

Цікаві факти [ред.]

    • 3 місце в номінації «Найстаріше дерево України» посів 1300-річний Дуб Чемпіон.
    • 2 місце в номінації Номінація «Меморіальне дерево України» посіли три 1000-річних Дуби Тараса Шевченка.
    • 3 місце в номінації Номінація «Меморіальне дерево України» посів 1000-річний Дуб Максима Залізняка.
    • 1 місце в номінації «Історичне дерево України» посів 700-річний Запорізький дуб.
    • 1 місце в номінації «Історичне дерево України» посів 1000-річний Юзефінський Дуб.
    • 1 місце в номінації «Естетично цінне дерево України» посів 900-річний Дуб Ґрюневальда.
    • 3 місце в номінації «Естетично цінне дерево України» посів 800-річний Монастирський Дуб.
  • Грибниці багатьох грибів пов'язані з коріннями дерев[1]. Грибні нитки проходять під шкірку коренів. При цьому виявляється, що коріння дерев з грибниці висмоктують воду з мінеральними речовинами, а грибниця з коріння — цукор[1]. Нитки гриба ніби замінюють корінню кореневі волоски. Дослідами встановлено, що такі дерева як дуб і бук, без грибів погано ростуть[1]. З'єднання гриба і кореня дерева носить назву "мікоризи".
  • У Карпатах знайдено викопні рештки 30 видів дуба; зараз в Карпатах їх є 8 видів[4].

Галерея [ред.]

Види дубів [ред.]

Примітки [ред.]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. ↑ а б Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О.Ф. Цеханська, Д.Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007 — 128с., іл. (сторінка: 21)
  3. ↑ Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.
  4. ↑ Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
  5. ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Джерело [ред.]

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Quercus
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дуб&oldid=12131785