Дубнов Шимон Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Шимон (Семен) Маркович Дубнов 18601941

Життєпис[ред.ред. код]

. Народився 10.09.1860 у Мстиславлі. На початку 1880-х його не прийняли до С.-Петербурзького ун-ту. Знання з історії отримав шляхом самоосвіти. Був одним з активних співробітників провідних єврейських російськомовних видань «Русский еврей», «Рассвет», «Восход» та інш. Найважливіший період життя Ш. Дубнова припав на роки перебування в Одесі (1890–1903), де склалась його філософія єврейської історії. В Одесі входив до гуртка видатних єврейських письменників, до якого також належали Менделе Мойхер-Сфорем, Шолом-Алейхем, Ахад-Гаам та інш. 1903–1906 жив у Вільно, 1906–1922 — у С.-Петербурзі. У 1906 був одним з засновників єврейської народної партії. У праці «Письма о старом и новом еврействе» виклав основи своєї політичної ідеології, так званого «духовного націоналізму». Виступив з критикою сіонізму, вважаючи, що євреї повинні мати автономні права у країнах — розсіяння. За своїми загальними суспільно — політичними поглядами був близький до кадетів. У 1908 був одним з засновників Єврейського історико — етнографічного товариства. З 1909 видавав у С.-Петербурзі журнал «Еврейская старина», на сторінках якого публікувались цінні джерела з історії євреїв. Брав участь у написанні фундаментальних видань з історії та культури євреїв «Еврейской энциклопедии» та «Истории еврейского народа». Негативно сприйняв більшовицький переворот. З 1922 жив у Західній Європі, переважно у Берліні. У 1930-х написав чи не найвидатнішу мемуарну пам'ятку в єврейській історії — книгу спогадів «Книга жизни» (3 томи). У 1941 вбитий нацистами у Ризі.

Науковий доробок[ред.ред. код]

Автор численних праць з історії євреїв. Писав також під псевдонімами «С. Мстиславський», «Критикус» та ін. Праці Ш. Дубнова видавались російською, німецькою, англійською, французькою, іспанською, італійською, польською, угорською, румунською, болгарською, шведською мовами, мовами іврит та ідіш. Більше 17 видань витримав популярний підручник з єврейської історії для середніх єврейських шкіл. Його брошура «Об изучении еврейской истории» (1891) поклала початок модерній науковій єврейській історіографії. Подібно до провідних істориків бездержавних народів кінця ХІХ — початку ХХ ст. (наприклад М. Грушевського). Намагався створити національну історичну концепцію для єврейського народу. У цій концепції тісно переплітались наукові та суспільно — політичні завдання. Наголошував на необхідності найтісніше пов'язувати історію та сучасність. Основними складовими концепції були думки про пріоритет духовності перед державністю в єврейській історії, зв'язок між історією євреїв у різних регіонах світу, взаємовплив євреїв та устрою держав, в яких вони перебували. На відміну від попередніх єврейських істориків він застосовував до історії євреїв еволюційний соціологічний критерій і бачив у єврействі на протязі століть не релігійну групу, а націю. Виступав за необхідність подальшого розширення джерельної бази вивчення історії євреїв. Він першим запропонував періодизацію історії євреїв у Центрально — Східній Європі, заклавши в її основу еволюцію статусу єврейської общини: 1) 10961264 — створення єврейської общини у Польщі; 2) 1264–1506 — зростання єврейської общини у Польщі та Литві; 3) 15061648 — золота доба єврейства у Речі Посполитій; 4) 16481772 — криза єврейської общини; 5) 17721795 — входження єврейської общини у соціально — правову систему Російської імперії. Одною з пріоритетних дослідницьких тем було дослідження історії релігійно — містичних рухів у євреїв. Найдокладніше історик досліджував хасидизм. Першим з єврейських істориків створив узагальнюючу картину розвитку єврейської культури у другій половині ХІХ — початку ХХ ст. Далеко не зі всіма думками Ш. Дубнова можна погодитись. Наприклад, він був одним з популяризаторів концепції «молота та наковадла», згідно якої євреї фактично виключались як самостійний фактор наростання соціально — економічного та політичного антагонізму в Україні у переддень та у часи повстання Б. Хмельницького. Він недооцінював глибоких корінь єврейських погромів, вважаючи винними за них лише уряди країн, у яких жили євреї.

Праці:[ред.ред. код]

  • Учебник еврейской истории для еврейского юношества. — Ч. І. — Одесса, 1898;
  • Об изучении истории русских евреев и об учреждении русско-еврейского исторического общества. — СПб, 1891;
  • Краткая история евреев. — СПб, 1912;
  • Новейшая история еврейского народа. — СПБ, 1914;
  • Евреи в царствование Николая ІІ. — ПТГ., 1922;
  • История евреев в Европе от начала поселения до конца ХVIII века. — Т. 1-4. — Рига, 1936–1937.

Література[ред.ред. код]

  • Евреи в России. Историографические очерки. 2-я половина ХІХ века — ХХ век. — М.-Иерусалим, 1994. — С. 186–194;
  • Кельнер В. Е. От истории к политике // Дубнов С. М. Книга жизни. — Иерусалим-Москва, 2004. — С. 5-21.