Дубровиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дубровиця
Dombrv s.png Dubrovycya prapor.png
Герб Дубровиці Прапор Дубровиці
Дубровиця
Дубровиця на карті Рівненської області
Дубровиця на карті Рівненської області
Дубровиця
Дубровиця на мапі України
Дубровиця на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Рівненська область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький район Дубровицький район
Рада Дубровицька міська рада
Код КОАТУУ 5621810100
Перша згадка 1005
Статус міста з 1940[1] року
Населення 9465 (01.01.2013)[2]
Площа 8,88[3] км²
Густота населення 1606,5 осіб/км²
Поштові індекси 34100—34108
Телефонний код +380-3658
Координати 51°34′33″ пн. ш. 26°33′34″ сх. д. / 51.57583° пн. ш. 26.55944° сх. д. / 51.57583; 26.55944Координати: 51°34′33″ пн. ш. 26°33′34″ сх. д. / 51.57583° пн. ш. 26.55944° сх. д. / 51.57583; 26.55944
Водойма р. Горинь
Міста-побратими Новогард
Відстань
Найближча залізнична станція Дубровиця
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 112 км
 - автошляхами 127 км
Міська влада
Адреса 34100, Рівненська обл., Дубровицький р-н, м. Дубровиця, вул. Воробинська, 4
Веб-сторінка Сайт міської ради
Міський голова Кузьмич Адам Леонідович

Дубро́виця (до 1944 року — Домбровиця[4][5]) — місто в Україні, центр Дубровицького району Рівненської області. Населення 9 644 мешканці (перепис 2001).[6] Відоме з 1005 року.[4] Статус міста з 1940 року.[7][1]

Місто розташоване на річці Горинь (притока Прип'яті)[8][7], за 3 км від залізничної станції Дубровиця на лінії СарниЛунинець, за 127 км на північ від Рівного.[6][9] Має автобусне сполучення з містами Мінськ, Пінськ (Білорусь), Рівне, Сарни та смт Зарічне.[5]

Дубровиця — найстаріше місто Рівненської області[10][11], колишня столиця удільного Дубровицького князівства, а пізніше — графства на історичній Пінщині (частина Берестейщини), на заході Полісся. Належить до історичних населених місць України.[12][13]

Назва[ред.ред. код]

Назва Дубровиці походить від слова діброва, дуброва,[14] або ж від слова дубровиця — невеликий дубовий гай. Від кінця XVI століття набула поширення польська назва міста — Домбровиця (пол. Dąbrowica[15]). У 1944 році місто остаточно перейменовано на Дубровицю.[5] Назва міста на їдиші — דאמבראװיצע.

Географія[ред.ред. код]

Дубровиця розташована на річці Горинь на Волинському Поліссі.[8] Площа міста — 8,5 км².[16]

Відстань залізницею до Рівного — 112 км,[6] фізична відстань до Києва — 282 км.[16] Місто знаходиться за 25 км від кордону з Білоруссю і за 3 км від залізничної станції Дубровиця.[5]

Сусідні населені пункти:[16]

Rose des vents Ясинець
Селець
Колки Rose des vents
N Порубка
W    Дубровиця    E
S
Берестя Бережки

Історія[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Свята праведна діва Іуліанія (Улянія) Гольшанська

Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком[4], коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Цей історичний факт зустрічається у книзі «Творение старого отца нашего Кирилла, епископа Туровского», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році.[17]

Є й інші літописні згадки про це місто: у 1184 році дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможному поході князя Святослава Всеволодовича на половців. З контексту літописної звістки випливає, що Дубровиця була стольним градом невеликого удільного князівства. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя, Олександра, який у 1223 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці.[18] До середини XII століття місто входило до складу Туровського князівства. А від 2-ї половини XII століття Дубровиця стала столицею удільного Дубровицького князівства.[4]

У 1240 році під час ординської навали Дубровиця була зруйнована.[19][20]

У 1321 році Дубровиця ввійшла до складу Литви, потрапивши у володіння князівського роду Гольшанських.[18]

Новий час[ред.ред. код]

Наполеон Орда. Костел Івана Хрестителя

У 1571 як посаг містечко отримав Андрій Курбський.[21] У кінці XVI століття Дубровиця перейшла під владу Польщі. У 1695 році в місті споруджено колегіум католицького чернечого ордену піаристів.[4] З XVIII століття місцевість потрапила у володіння графів Плятерів.[5]

З 1793 року перебувало у складі Росії. 5 липня 1795 року Дубровицю віднесено до категорії містечок. Вона стала центром Домбровицького повіту Волинського намісництва, а з 1797 року входила до Ровенського повіту Волинської губернії.[20]

У 1778–1784 роках була прокладена дорога від Пінська до Дубровиці, по-народному «Литовка». Напередодні і під час Вітчизняної війни 1812 року нею пройшли російські гусарські ескадрони. У час війни в Дубровиці були розквартировані гусарські та уланські полки російської армії. В одному з них, Литовському, служила герой Вітчизняної війни 1812 року, жінка-офіцер Надія Дурова. У своїх автобіографічних записках «Кавалерист-дівиця. Пригоди в Росії» Дурова присвячує Дубровиці багато сторінок.[7]

Від початку XIX століття в околицях почали розробляти поклади бурштину.[4] У містечку з 1809 року працювала графська суконна мануфактура, яку обслуговували 12 робітників-кріпаків,[22] а у 1816 році їх було вже 86. Протягом року виробляли 4136 аршанів сукна[23].[20]

У 1877 році в Дубровиці відкрили однокласне училище, яке 1900 року реорганізоване на двокласне.[7]

У 1887 році в Дубровиці налічувалося 733 доми і 5509 жителів, дві церкви (з них одна мурована), католицький костьол, синагога, і два молитовні будинки[24] (єврейські), двокласна школа, вітряк, столярня, ґуральня, цегельня. За переписом 1911 року в Дубровиці було 5650 жителів, волосне правління, міщанська управа, акцизний дозір, слідчий суд, земська поштова станція, пошта і телеграф, двокласна школа, земська лікарня, ветеринарна клініка, аптека, 2 аптечні склади, 102 крамниці, 4 готелі, 2 кредитові товариства, 1 ресторан і 28 щорічних ярмарків.[18]

Новітній час[ред.ред. код]

На початок XX століття населення містечка становило 4475 осіб. Діяли православна церква, синагога, школа, цегляний і інші заводи.[25] Дубровиця залишалася волосним центром. Тут розміщувалися волосне управління, міщанська управа, призовний пункт. У містечку було засновано прокатну станцію сільськогосподарських машин та кредитне товариство.[7]

З початком Першої світової війни в Дубровиці розміщувався штаб Третьої, а потім Особливої армій.[20]

Революційний період 1917–1920 років[ред.ред. код]

Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент. З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту від дій більшовиків.[7]

У грудні 1917 року військовий загін Центральної Ради витісняє більшовиків з Дубровиці, а вже 1 січня 1918 року червоноармійський загін Василя Кіквідзе займає Дубровицю, витіснивши з неї військовий загін Центральної Ради.[7]

У другій половині лютого 1918 року Дубровицю зайняли австро-німецькі війська. У грудні 1918 року під керівництвом більшовиків відбулося збройне повстання.[7] В ході цього збройного виступу був учинений погром маєтку графів Плятерів.[26]

Протягом 1919–1920 років у Дубровиці кілька разів змінювалася влада. У другій половині березня 1919 року містечко зайняли польські війська, на зміну яким улітку 1919 року прийшла Червона Армія. Однак Радянська влада тоді проіснувала недовго — у серпні цього ж року війська Червоної Армії залишили Дубровицю, а знову повернулись до неї 10 липня 1920 року. Проте у вересні 1920 року Дубровицю знову зайняли польські війська.[7]

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

З 1920 по 1939 рік Дубровиця перебувала у складі Польщі. Місто входило до Сарненського повіту Поліського, а з 1931 року — Волинського воєводства.[20][5]

У 1934 році було впроваджено новий адміністративний поділ, за яким на кілька сіл утворювалася одна гміна. Було створено Дубровицьку гміну. Станом на 4 січня 1936 року Дубровицька гміна складалася з 23 громад.[7]

Друга Світова війна[ред.ред. код]

У вересні 1939 року, згідно із пактом Молотова-Ріббентропа, Дубровиця в складі західноукраїнських земель переходить до СРСР. Від 1940 — місто, адміністративний центр Дубровицького району Ровенської (нині Рівненської) області.[5]

На зміну польському пануванню приходить колективізація, у результаті якої націоналізовано і розподілено землю. Почалися масові репресії з боку радянської влади. Зазнавав знущань і насильства священик церкви Різдва Богородиці Леонід Гордасевич, якого однаково переслідували поляки, комуністи і німецькі націонал-соціалісти за служіння Україні і українцям.[26]

Припинила на деякий час радянізацію Дубровиччини Велика Вітчизняна війна. 1 липня 1941 року гітлерівці зайняли Дубровицю. Під час німецької окупації в місті діяли підпільні групи ОУН-УПА та червоних партизанів. Відомо, що духовні потреби УПА «Поліська Січ», ще у 1941 році забезпечував Дубровицький священник отець Михайло Семенюк[27], який для цього неодноразово відвідував «Олевську Республіку»[28]. Комендантом районної поліції був Кирило Сиголенко (справжнє ім'я Хаїм Сигал).[29]

У ніч на 10 січня 1944 року Дубровиця була звільнена від нацистських військ 397-ю стрілецькою дивізією 1-го Українського фронту і партизанським з'єднанням під командуванням Василя Бегми.[20]

Дубровиця. Річкова пристань. 1975 рік.

Повоєнний період[ред.ред. код]

Одразу після повторної установлення радянської влади почалася розбудова міста. Згодом запрацювали промислова артіль, МТС, ліспромхоз, хімлісгосп. Методом народної будови зведено 412-метровий дерев'яний міст через річку Горинь, який був одним з найбільших дерев'яних мостів України.[26] До середини 1950-их років діяло підпілля ОУН-УПА.[5]

У другій половині 60-х років у Дубровиці введено в дію льонозавод, 1969 року створено пересувну механізовану колону тресту «Поліссяводбуд». У цей час зростають новобудови Дубровицького «Міжколгоспбуду», функціонує автопідприємство, організоване в 1965 році на базі автоколони Сарненського автопарку. У центрі міста побудовано поштово-телеграфний вузол, кінотеатр «Україна», універмаги «Ювілейний» та «Дитячий світ», магазини — книжковий, меблевий, взуттєвий, гастроном та ін. На березі річки розкинулися стадіон «Горинь», пристань, човнова станція.[7]

Чорнобильська катастрофа поставила перед поліщуками проблему фізичного виживання. У 1988 році у місті була створена група «Екологія», яка добивалася проведення досліджень на забруднення радіацією і надання населенню захисту, а також відповідних пільг.[26]

Сучасність[ред.ред. код]

21 вересня 2005 року Дубровиця святкувала ювілей 1000-ліття на державному рівні.[30][31] У листопаді 2005 року відбулася газифікація міста.[32]

Населення[ред.ред. код]

Станом на 2013 рік, населення Дубровиці складає 9465 осіб.[2] Густина населення 1606,5 осіб/км² (станом на 2001 рік).[6]

У 1860 році в Дубровиці проживало 3743 особи, з них — 1709 християн і 2034 іудея.[15]

На почату XX століття в містечку мешкало 5650 осіб.[20][5]

У 1931 році населення міста складало близько 7000 осіб.[8]

Згідно з переписом населення 1959 року у Дубровиці проживало 6028 мешканців (2767 чоловіків, 3261 жінка).[33]

Населення міста у 1989 році становило 10856 мешканців (5101 чоловік, 5755 жінок).[34]

Згідно з переписом населення 2001 року у Дубровиці проживало 9644 особи[35] (складає 88,8% до 1989).[5]

Динаміка населення[35]
1860[15] 1887[18] 1911[18] 1931[8] 1937[36] 1939 1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2011 2012 2013[2] 2014
3 743 5 509 5 650 7 тис. 7,5 тис. 11 тис. 6 028 7 314 8 381 10 856 10,7 тис. 9 644 9 428 9 430 9 424 9 465 9 459

Мова[ред.ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[37]

Мова Відсоток
українська 97,69%
російська 1,80%
білоруська 0,44%
польська 0,02%

Вікова і статева структура[ред.ред. код]

Структура жителів Дубровиці за віком і статтю така:[3]

Статевий склад серед основних вікових груп
вік чол. жін.
0-17 1134 1077
18-39 1615 1552
40-59 1304 1557
>65 388 821
всього 4441 5007

Єврейська громада[ред.ред. код]

Євреї жили в Дубровиці з початку XVI століття. У 1766 році в місті проживало 404 єврея, у 1897 році — 2686 євреїв (47,7% населення міста), у 1921 році — 2536, у 1931 році — 2739, у 1937 році — 3225 євреїв (43,4%). Більшість євреїв Дубровиці належали до карлін[he]-столінських, тріскських і березненських хасидів.[38]

У березні 1942 року в Дубровиці німецькими окупантами було створено єврейське гетто, в якому перебувало понад 4 тисячі осіб.[38] Шмуель Спектор, автор публікацій з історії Голокосту в Східній Європі, вказав, що 7,8% від усього єврейського населення міста вдалось врятуватись.[39] У самому ж Дубровицькому гетто діяла підпільна група єврейського опору.[40] 25 серпня 1942 року майже всі євреї були вивезені в Сарни, де на наступний день їх розстріляли. У вересні 1942 року було розстріляно ще близько 70 євреїв.[38]

Політика[ред.ред. код]

Органи влади[ред.ред. код]

Місцеві органи влади представлені Дубровицькою міською радою, яка входить до складу Рівненської області України. Міській раді підпорядковується Дубровиця та прилегла до неї територія.

Міський голова — Кузьмич Адам Леонідович. До міської ради входить 30 депутатів.[41]

Міські голови (з 2006 року)[ред.ред. код]

ПІБ Основні відомості Дата обрання Дата звільнення
Кузьмич Адам Леонідович Міський голова, 1963 року народження, член Української народної партії 26.03.2006 31.10.2010
Кузьмич Адам Леонідович Міський голова, 1963 року народження, освіта вища, член Української народної партії 31.10.2010

Примітка: таблиця складена за даними джерела[42]

Всеукраїнські вибори[ред.ред. код]

У місті Дубровиця розташовано 5 постійних і одна спеціальна виборча дільниця[43]. Результати виборів[а 1]:

Символіка[ред.ред. код]

Герб польського періоду 1919–1939 років[53]

30 липня 1997 року Дубровицька міська рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Дубровиці. Автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило.

Герб: у синьому полі щита — золотий якір, у срібній главі — сім зелених дубових листків і два золоті жолуді з чорними шапочками; щит увінчує срібна міська корона. У гербі використано елемент міського знака XVIII століття (якір), дубове листя та жолуді є номінальними символами й підкреслюють назву міста.

Прапор: квадратне полотнище, на синьому тлі якого жовтий якір, на білій верхній горизонтальній смузі (шириною в 3/10 сторони прапора) — сім зелених дубових листків і два жовті жолуді з коричневими шапочками.

Культура[ред.ред. код]

Сьогодні свідками минулого Дубровиці є два храми, які внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України: костел Іоанна Хрестителя (1695-1702 років) та церква Різдва Богородиці (1862 рік). За радянського періоду обидві будівлі серйозно постраждали. На початку 90-х років храми було відреставровано.

У Дубровиці знаходяться декілька релігійних громад: УПЦ КП, УПЦ МП, РКЦ, євангельських християн-баптистів.[5][54][55] Діє Дубровицький краєзнавчий музей.[56] Встановлено погруддя Тараса Шевченка[57], Анастасії Гольшанській[58][59], трудівникам міста, воїнам, які загинули під час Другої світової війни.[5]

Костел Іоанна Хрестителя[ред.ред. код]

Костел св. Іоана Хрестителя

Костел Іоанна Хрестителя підпорядковується Луцькій дієцезії Римсько-католицької церкви.[60][61]

Перший храм споруджений з дерева орденом піарів у 1684 році.[62] У 1709 році він був спалений шведами, які поверталися після Полтавської битви. У 1695–1742 роках маршалок великого князівства Литовського Ян Карл Дольський, з допомогою ректора польського Університету мистецтв Казимира Пнєвського, відбудував у стилі рококо вже мурований римо-католицький костел вівтарем на схід — кляштор піарів.[63] У 1742 році костел консекрував єпископ Франциск Кобельський. У 1822 році монастир ліквідований царською владою, храм перейшов до дієцезійного духовенства. За радянського періоду костел був закритий.[60]

У 1990–1991 роках храм відремонтували, був намір створити у ньому будинок культури. У листопаді 1992 року костел був консекрований єпископом Маркіяном Трофим'яком.[60] Ще одну реставрацію було проведено в 1999 році за ініціативи Центру Польського Культурного Спадку за межами країни.[62] Нині богослужіння в храмі проводяться щонеділі.[60]

Церква Різдва Пресвятої Богородиці[ред.ред. код]

Церква збудована в 1865 році на кошти дубровицького графа Ігнатія Де-Броель Плятера. Це трьохкупольний мурований храм у стилі пізнього бароко.[64] Пам'ятка архітектури національного значення.[65] У радянський період у церкві був склад солі. Були тоді плани й підірвати будівлю.[66]

Дубровицький історико-етнографічний музей[ред.ред. код]

Історико-етнографічний музей

У 1957 році в Дубровиці на громадських засадах був створений історико-краєзнавчий музей.[67] У 1957–2005 роках діяв як «Музей збройного повстання 1917 року». Від 2005 — як «історико краєзнавчий». З березня 2011 року рішенням сесії Районної Ради був затверджений статут «Дубровицького історико-етнографічного музею».[68] Підпорядковується районному відділу культи. Експозиція музею побудована за хронологічним принципом і розміщується в 4-ч залах («Історія давнього міста», «Побут та знаряддя праці», «Наш край у роки Другої Світової війни», «Сучасність»). 5-й зал — виставковий. Серед експонатів — мистецькі твори гончаря Є. Кулика, майстрині народної творчості Уляни Кот; фотоматеріали про графів Плятерів, копії сторінок Пересопницького Євангелія тощо. Зберігач музейних фондів — І. Потер.[67]

Освіта[ред.ред. код]

Перший навчальний заклад у місті був відкритий у 1877 році (як однокласне училище).[69] Нині у місті діє три загальноосвітні школи, професійний ліцей, ліцей. Дошкільна освіта міста представлена дитячими садками. У Дубровиці їх налічується 3: «Теремок», «Малятко», «Світлячок».[3]

Загальноосвітні навчальні заклади[70][71]:

  • Дубровицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1
  • Дубровицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2
  • Дубровицький навчально-виховний комплекс «Ліцей школа І-ІІ ступенів»

Спорт[ред.ред. код]

Футбол[ред.ред. код]

Діє місцевий футбольний клуб «Горинь».[72] Нині виступає в другій лізі Чемпіонату Рівненської області з футболу.[73] Дубровицька команда з футболу двічі ставала чемпіоном (1962, 1968), двічі срібним призером (1967, 1970) та тричі займала треті місця (1969, 1989, 2004) у Чемпіонаті Рівненської області з футболу (перша ліга).[74][75]

Мотобол[ред.ред. код]

Мотобольні клуби у Володимирці та Дубровиці з'явилися з ініціативи місцевого мотобольного ентузіаста Василя Коростиля. Цей вид спорту став досить популярним у регіоні.[76] Дубровицька мотобольна команда «Маяк» і «Полісся» (Володимирець) зіграли в Білорусі перший показовий матч, що закінчився з рахунком 2:0 на користь володимирчан.[77] Дубровицька мотобольна команда «Маяк» стала володарем золотих медалей чемпіонату УРСР 1967 року.[7]

Промисловість[ред.ред. код]

Місто має розвинений промисловий потенціал, розгалужену транспортну та соціальну інфраструктуру.[78] У Дубровиці діють такі підприємства[3]:

  • ТОВ «Дубровицький завод продтоварів»;
  • ВАТ "Дубровицький завод «Металіст»;
  • ДП «Ритм»;
  • Підприємство райспоживспілки «Дубровицьке районне заготівельно-виробниче о'єднання»;
  • КП «Теплосервіс»;
  • ДП «Дубровицьке лісове господарство»;
  • ТОВ «Дубровицька деревообробна компанія».

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Пов'язані з містом[ред.ред. код]

У ХХ столітті в створенні літопису міста певний вклад внесли літератори, журналісти, краєзнавці Сергій Мельничук, Петро Красюк, Василь Попенко, Іван Артемович, Степан Костюк, Олександр Бордаков, Володимир Ящук, Дмитро Тарасюк, Іван Жук та інші.

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Виноски
  1. Вказані середні значення результатів лише постійних виборчих дільниць.
Джерела
  1. а б Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  2. а б в КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ — Дубровицька РДА
  3. а б в г Паспорт Дубровицького району (станом на 2011 рік)
  4. а б в г д е Дубровиця // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2005.
  5. а б в г д е ж и к л м н Годунко В. С. Дубровиця // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних дослід. НАН України. — Редкол. І. М. Дзюба (та ін.). — К.: [б. в.], 2008. — Т. 8: Дл — Дя, додаток: А — Г. — 716 с. — 10000 прим. — ISBN 978-966-02-4458-0..
  6. а б в г Облікова картка м. Дубровиця на сайті Верховної Ради України
  7. а б в г д е ж и к л м н ІСТОРИЧНА ДОВІДКА — Офіційний сайт Дубровицької районної ради
  8. а б в г Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1957. — Т. 2. — С. 598–617.
  9. Дубровица / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  10. Туристичні маршрути Рівненщиною — Рівненська ОДА
  11. ТОП-5 міст Рівненщини
  12. Про затвердження Списку історичних населених місць України. Кабінет Міністрів України; Постанова, Список від 26.07.2001 № 878
  13. Історико-культурна спадщина — Рівненська ОДА
  14. Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. — К.: Либідь, 2001. — С. 74.
  15. а б в Dąbrowica // Географічний словник Королівства Польського. Tom I: Aa — Dereneczna. — Warszawa, 1880. S. 931 (пол.)
  16. а б в місто Дубровиця — Геопортал адміністративно-територіального устрою України
  17. Княжий град над річкою Горинь — Україна молода
  18. а б в г д Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Т. 1. — Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь», 1984.
  19. Дубровицький район // Рівненщина туристична: Путівник. — К., 2007.
  20. а б в г д е ж Степанов Л. С. Дубровиця // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 259–269.
  21. Грынявецкі В. Дубровіца // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — С. 607. (біл.)
  22. Дерев'янкін Т. І. Мануфактура на Україні в кінці XVIII — першій половині XIX ст. — 1960. — С. 104, 107.
  23. Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. — ЦДІА СРСР. — С. 246.
  24. Волынские епархиальные ведомости. — 1882. — № 9, С. 237–241.
  25. Домбровица, местечко Волынской губернии // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона Т. 10А (20): Десмургия — Домициан. — 1893. — 481–960, II с., 8 л. ил., карт. (рос.)
  26. а б в г Історія м. Дубровиця та Дубровицького району
  27. Володимир Сергійчук «Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи.» ст.416-423
  28. 70-чя Олевської Республіки та УПА «Поліська Січ»
  29. Історія з грифом «Секретно». Комендант поліції Кирило Сиголенко — ТСН.ua, 31.05.2014
  30. МОЛЕБНЕМ ЗА ЗДОРОВ'Я
  31. Про підготовку та відзначення 1000-річчя заснування м. Дубровиці Рівненської області
  32. НАК «Нафтогаз України» газифікувала м. Дубровиця у Рівненській області — Міністерство енергетики та вугільної промисловості України
  33. Демоскоп Weekly, Всесоюзная перепись населения 1959 г. (рос.)
  34. Демоскоп Weekly, Всесоюзная перепись населения 1989 г. (рос.)
  35. а б Динаміка чисельності населення міст України
  36. Władysław Siemaszko, Ewa Siemaszko, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945. — Warszawa: 2000. — С. 752. — ISBN 83-87689-34-3 (пол.)
  37. «Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - 056 Дубровицький РАЙОН, Рік , Вказали у якості рідної мову». Процитовано 15 червня 2014. 
  38. а б в «Российская еврейская энциклопедия». — Российская академия естественных наук. — 1994. (рос.)
  39. Shmuel Spector. Shoat yehudei Vohlin. — Jerusalem: 1986 — С. 49-50. (англ.)
  40. Стаття «Украина. Евреи Украины в годы Второй мировой войны (1939–45)» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  41. Облікова картка Дубровицької міської ради на сайті ВРУ
  42. [1]
  43. Рівненська область — одномандатний виборчий округ № 155
  44. Результати голосування по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу в межах АТО Рівненська область, Дубровицький район, м Дубровиця
  45. Результати голосування по дільницях ТВО № 158, Рівненська область. Вибори Президента України. Повторне голосування 26.12.2004 (№ виборчих дільниць: 56-60)
  46. Результати голосування по виборчих дільницях ТВО № 155, Рівненська область. Вибори народних депутатів України 26 березня 2006 року (№ виборчих дільниць: 1-5)
  47. Результати голосування по виборчих дільницях ТВО № 155, Рівненська область. Позачергові вибори народних депутатів України 30 вересня 2007 року (№ виборчих дільниць: 1-5)
  48. Результати голосування по дільницях ТВО № 157, Рівненська область. Вибори Президента України 17 січня 2010 року (№ виборчих дільниць: 56-60)
  49. Результати голосування по дільницях ТВО № 157, Рівненська область. Повторне голосування з виборів Президента України 07 лютого 2010 року (№ виборчих дільниць: 56-60)
  50. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 155, Рівненська область
  51. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 155, Рівненська область (№ виборчих дільниць: 560248-560252)
  52. Результати голосування по дільницях ТВО № 157, Рівненська область (№ виборчих дільниць: 560248-560252)
  53. Українська геральдика
  54. Релігійні організації
  55. Церква ЄХБ м. Дубровиця
  56. Тисячолітня Дубровиця завмерла…, Рівне вечірнє
  57. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в місті Дубровиця — Портал Шевченка
  58. Наталка Позняк-Хоменко. Княжий град над річкою Горинь (Перевірено 5 серпня 2011)
  59. Світлина пам'ятника (Перевірено 11 листопада 2011)
  60. а б в г РІВНЕНСЬКА обл., Дубровиця. Луцька дієцезія. Костели та каплиці
  61. Костел Іоанна Хрестителя у Дубровицях на Рівненщинi відзначив своє храмове свято
  62. а б Дубровицький костел Іоанна Хрестителя відзначив своє 270-річчя
  63. «Дубровицький костел — архітектурна пам'ятка Полісся»
  64. Храмове свято у м. Дубровиця
  65. церква Різдва Богородиці — Енциклопедія пам'яток
  66. Княжий град над річкою Горинь
  67. а б Стрибулевич Л. Ф. Дубровицький історико-етнографіяний музей // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних дослід. НАН України. — Редкол. І. М. Дзюба (та ін.). — К.: [б. в.], 2008. — Т. 8: Дл — Дя, додаток: А — Г. — 716 с. — 10000 прим. — ISBN 978-966-02-4458-0..
  68. Дубровицький історико-етнографічний музей — Велика туристична Волинь
  69. Історія школи — Дубровицька ЗОШ І ІІІ ступенів № 1
  70. ЗНЗ — району
  71. НВК
  72. Горинь (Дубровиця)
  73. Першість області — 2 ліга — Дорослі — 2011
  74. Історія здолбунівського футболу. П'ятидесяті
  75. Чемпіонат області — Вища Ліга — Дорослі — 1995
  76. Мотобол на Поліссі — РОДТРК
  77. МОТОБОЛ
  78. Дубровиці — 1000 років. Науково-краєзнавче видання. — Рівне: 2005.
  79. Nawiązanie współpracy z Ukrainą (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]