Дубровиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дубровиця
Dombrv s.png Dubrovycya prapor.png
Герб Дубровиці Прапор Дубровиці
Дубровиця
Дубровиця на карті Рівненської області
Дубровиця на карті Рівненської області
Дубровиця
Дубровиця на мапі України
Дубровиця на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Рівненська область Рівненська область
Район/міськрада size Дубровицький район
Рада Дубровицька міська рада
Код КОАТУУ 5621810100
Перша згадка 1005
Статус міста з 1940[1] року
Населення 9465 (01.01.2013)[2]
Площа 8,88[3] км²
Густота населення 1606,5 осіб/км²
Поштові індекси 34100—34108
Телефонний код +380-3658
Координати 51°34′33″ пн. ш. 26°33′34″ сх. д. / 51.57583° пн. ш. 26.55944° сх. д. / 51.57583; 26.55944Координати: 51°34′33″ пн. ш. 26°33′34″ сх. д. / 51.57583° пн. ш. 26.55944° сх. д. / 51.57583; 26.55944
Водойма р. Горинь
Відстань
Найближча залізнична станція Дубровиця
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 112 км
 - автошляхами 127 км
Міська влада
Адреса 34100, Рівненська обл.,Дубровицький р-н, м. Дубровиця, вул. Воробинська, 4
Веб-сторінка Сайт міської ради
Міський голова Кузьмич Адам Леонідович

Дубро́виця (до 1944 року — Домбровиця;[4] пол. Dąbrowica, їдиш דאמבראװיצע) — місто в Україні, центр Дубровицького району Рівненської області. Населення 9 644 мешканці (перепис 2001).[5] Відоме з 1005 року.[4] Статус міста з 1940 року.[6][1]

Місто розташоване на річці Горинь (притока Прип'яті)[7][6], за 3 км від залізничної станції Дубровиця на лінії СарниЛунинець, за 127 км на північ від Рівного.[5][8]

Дубровиця — найстаріше місто Рівненської області, колишня столиця удільного Дубровицького князівства, а пізніше — графства на історичній Пінщині (частина Берестейщини), на заході Полісся.

Географія[ред.ред. код]

Дубровиця розташована на річці Горинь на Волинському Поліссі.[7]

Відстань залізницею до Рівного — 112 км,[5] фізична відстань до Києва — 282 км.[9]

Сусідні населені пункти:[9]

Rose des vents Ясинець
Селець
Колки Rose des vents
N Порубка
W    Дубровиця    E
S
Берестя Бережки

Історія[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Свята праведна діва Іуліанія (Улянія) Гольшанська

Назва Дубровиці походить від слова діброва, дуброва.[10] Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком[4], коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Цей історичний факт зустрічаємо у книзі «Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році.

Є й інші літописні згадки про це місто: у 1184 р. дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможному поході князя Святослава Всеволодовича на половців. З контексту літописної звістки випливає, що Дубровиця була стольним градом невеликого удільного князівства. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя, Олександра, який у 1223 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці.[11] До середини XII століття місто входило до складу Туровського князівства. А від 2-ї половини XII століття Дубровиця стала столицею удільного Дубровицького князівства.[4]

У 1240 р. під час ординської навали Дубровиця була зруйнована.

В 1321 році Дубровиця ввійшла до Литви, потрапивши у володіння князівського роду Гольшанських.[11]

Новий час[ред.ред. код]

Костел св. Іоана Хрестителя

У 1571 у якості посагу містечко отримав Андрій Курбський.[12] У кінці XVI століття Дубровиця перейшла під владу Польщі. В 1695 році в місті споруджено колегіум католицького чернечого ордену піаристів.[4] З XVIII століття місцевість потрапила у володіння графів Плятерів.

З 1793 р. перебувало у складі Росії. 5 липня 1795 року Дубровицю віднесено до категорії містечок. Вона стала центром Домбровицького повіту Волинського намісництва, а з 1797 року входила до Ровенського повіту Волинської губернії.[13]

У 1778–1784 роках була прокладена дорога від Пінська до Дубровиці, по-народному «Литовка». Напередодні і під час Вітчизняної війни 1812 року нею пройшли російські гусарські ескадрони. В час війни в Дубровиці були розквартировані гусарські та уланські полки російської армії. В одному з них, Литовському, служила герой Вітчизняної війни 1812 року, жінка-офіцер Надія Дурова. У своїх автобіографічних записках «Кавалерист-дівиця. Пригоди в Росії» Дурова присвячує Дубровиці багато сторінок.[6]

У містечку з 1809 року працювала графська суконна мануфактура, яку обслуговували 12 робітників-кріпаків,[14] а у 1816 році їх було вже 86. Протягом року виробляли 4136 аршанів сукна[15].[13]

В 1877 році в Дубровиці відкрили однокласне училище, яке 1900 року реорганізоване на двокласне.[6]

В 1887 році в Дубровиці налічувалося 733 доми і 5509 жителів, дві церкви (з них одна мурована), католицький костьол, синагога, і два молитовні будинки[16] (єврейські), двокласна школа, вітряк, столярня, ґуральня, цегельня. За переписом 1911 року в Дубровиці було 5650 жителів, волосне правління, міщанська управа, акцизний дозір, слідчий суд, земська поштова станція, пошта і телеграф, двокласна школа, земська лікарня, ветеринарна клініка, аптека, 2 аптечні склади, 102 крамниці, 4 готелі, 2 кредитові товариства, 1 ресторан і 28 щорічних ярмарків.[11]

Новітній час[ред.ред. код]

На початок XX століття населення містечка становило 4475 осіб. Діяли православна церква, синагога, школа, цегляний і інші заводи.[17] Дубровиця залишалася волосним центром. Тут розміщувалися волосне управління, міщанська управа, призовний пункт. У містечку було засновано прокатну станцію сільськогосподарських машин та кредитне товариство.[6]

З початком Першої Світової війни в Дубровиці розміщувався штаб Третьої, а потім Особливої армій.[13]

Революційний період 1917–1920 років[ред.ред. код]

Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент. З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту від дій більшовиків.[6]

У грудні 1917 року військовий загін Центральної Ради витісняє більшовиків з Дубровиці, а вже 1 січня 1918 року червоноармійський загін Василя Кіквідзе займає Дубровицю, витіснивши з неї військовий загін Центральної Ради.[6]

У другій половині лютого 1918 року Дубровицю зайняли австро-німецькі війська. У грудні 1918 року під керівництвом більшовиків відбулося збройне повстання. В ході цього збройного виступу був учинений погром маєтку графів Плятерів. У графському палаці загинули численні мистецькі шедеври.

Протягом 1919–1920 років у Дубровиці кілька разів мінялася влада. У другій половині березня 1919 року містечко зайняли польські війська, на зміну яким улітку 1919 року прийшла Червона Армія. Однак Радянська влада тоді проіснувала недовго — у серпні цього ж року війська Червоної Армії залишили Дубровицю, а знову повернулись до неї 10 липня 1920 року. Проте у вересні 1920 року Дубровицю знову зайняли польські війська.[6]

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Фактично з 1920 по 1939 рік Дубровиця перебувала у складі Польщі. Місто входило до Сарненського повіту Поліського, а з 1931 року — Волинського воєводства.[13]

В 1934 році було впроваджено новий адміністративний поділ, за яким на кілька сіл утворювалася одна гміна. Було створено Дубровицьку гміну. Станом на 4 січня 1936 року Дубровицька гміна складалася з 23 громад.[6]

Друга Світова війна[ред.ред. код]

У вересні 1939 року, згідно із пактом Молотова-Ріббентропа, Дубровицю окуповано військами СРСР. На зміну польському пануванню приходить суцільна колективізація, в результаті якої націоналізовано і розподілено землю. Почалися масові репресії з боку радянської влади. Були вивезені до Сибіру сотні і тисячі сімей. Зазнавав знущань і насильництва священик церкви Різдва Богородиці Леонід Гордасевич, якого однаково переслідували поляки, комуністи і німецькі націонал-соціалісти за незламне служіння Україні і українцям.

Припинила на деякий час радянізацію Дубровиччини Німецько-радянська війна. 1 липня 1941 року гітлерівці зайняли Дубровицю. Під час німецької окупації в місті діяли підпільні групи ОУН-УПА та червоних партизанів. Відомо, що духовні потреби УПА «Поліська Січ», ще у 1941 році забезпечував Дубровицький священник отець Михайло Семенюк[18], який для цього неодноразово відвідував «Олевську Республіку»[19]. Комендантом районної поліції був Кирило Сиголенко (справжнє ім'я Хаїм Сигал), за участю якого було страчено більше 500 місцевих євреїв.

У ніч на 10 січня 1944 року Дубровиця була звільнена від нацистських військ 397-ю стрілецькою дивізією 1-го Українського фронту і партизанським з'єднанням під командуванням Василя Бегми.[13]

Дубровиця. Річкова пристань. 1975 рік.

Післявоєнний період[ред.ред. код]

Одразу після повторної установлення радянської влади почалася розбудова міста. Згодом запрацювали промислова артіль, МТС, ліспромхоз, хімлісгосп. Методом народної будови зведено 412-метровий дерев'яний міст через річку Горинь, який був одним з найбільших дерев'яних мостів України.

У другій половині 60-х років в Дубровиці введено в дію льонозавод, 1969 року створено пересувну механізовану колону тресту «Поліссяводбуд». В цей час зростають новобудови Дубровицького «Міжколгоспбуду», функціонує автопідприємство, організоване в 1965 році на базі автоколони Сарненського автопарку. В центрі міста побудовано поштово-телеграфний вузол, кінотеатр «Україна», універмаги «Ювілейний» та «Дитячий світ», магазини — книжковий, меблевий, взуттєвий, гастроном та ін. На березі річки розкинулися стадіон «Горинь», пристань, човнова станція. Дубровицька мотобольна команда «Маяк» стала володарем золотих медалей чемпіонату УРСР 1967 року.[6]

Та до цього всього долучилася Чорнобильська трагедія, яка поставила перед поліщуками проблему фізичного виживання. У 1988 р. у місті була створена група «Екологія», яка добивалася проведення досліджень на забруднення радіацією і надання населенню захисту, а також відповідних пільг.

Сучасність[ред.ред. код]

21 вересня 2005 року Дубровиця святкувала ювілей 1000-ліття на державному рівні.[20][21]

Населення[ред.ред. код]

Станом на 2013 рік, населення Дубровиці складає 9465 осіб.[2] Густина населення 1606,5 осіб/км² (станом на 2001 рік).[5]

В 1860 році в Дубровиці проживало 3743 особи, з них — 1709 християн і 2034 іудея.[22]

На почату XX століття в містечку мешкало 5650 осіб.[13]

В 1931 році населення міста складало близько 7000 осіб.[7]

Згідно з переписом населення 1959 року у Дубровиці проживало 6028 мешканців (2767 чоловіків, 3261 жінка)[23].

Населення міста у 1989 році становило 10856 мешканців (5101 чоловік, 5755 жінок)[24]

Згідно з переписом населення 2001 року у Дубровиці проживала 9691 особа.[5]

Динаміка населення[25]
1860[22] 1887[11] 1911[11] 1931[7] 1937[26] 1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2011 2012 2013[2]
3 743 5 509 5 650 7 тис. 7,5 тис. 6 028 7 314 8 381 10 856 10,7 тис. 9 644 9 428 9 430 9 424 9 465

Мова[ред.ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[27]

Мова Відсоток
українська 97,69%
російська 1,80%
білоруська 0,44%
польська 0,02%

Вікова і статева структура[ред.ред. код]

Структура жителів Дубровиці за віком і статтю така:[3]

Статевий склад серед основних вікових груп
вік чол. жін.
0-17 1134 1077
18-39 1615 1552
40-59 1304 1557
>65 388 821
всього 4441 5007

Єврейська громада[ред.ред. код]

Євреї жили в Дубровиці з початку XVI століття. У 1766 році в місті проживало 404 єврея, у 1897 році — 2686 євреїв, у 1921 році — 2536, у 1931 році — 2739, у 1937 році — 3225 євреїв. Більшість євреїв Дубровиці належали до карлін-столінських, тріскських і березненських хасидів.[28]

У березні 1942 року в Дубровиці німецькими окупантами було створено єврейське гетто, в якому перебувало понад 4 тисячі осіб.[28] Шмуель Спектор, автор публікацій з історії Голокосту в Східній Європі, вказав, що 7,8% від усього єврейського населення вдалось врятуватись.[29] У самому ж Дубровицькому гетто діяла підпільна група єврейського опору.[30] 25 серпня 1942 року майже всі євреї були вивезені в Сарни, де на наступний день їх розстріляли. У вересні 1942 року було розстріляно ще близько 70 євреїв.[28]

Органи влади[ред.ред. код]

Місцеві органи влади представлені Дубровицькою міською радою, яка входить до складу Рівненської області України. Міській раді підпорядковується Дубровиця та прилегла до неї територія.

Міський голова — Кузьмич Адам Леонідович. До міської ради входить 30 депутатів.[31]

Символіка[ред.ред. код]

Польський герб міста

30 липня 1997 року Дубровицька міська рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Дубровиці (автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило).

Герб: у синьому полі щита — золотий якір, у срібній главі — сім зелених дубових листків і два золоті жолуді з чорними шапочками; щит увінчує срібна міська корона. У гербі використано елемент міського знака XVIII ст. (якір), дубове листя та жолуді є номінальними символами й підкреслюють назву міста.

Прапор: квадратне полотнище, на синьому тлі якого жовтий якір, на білій верхній горизонтальній смузі (шириною в 3/10 сторони прапора) — сім зелених дубових листків і два жовті жолуді з коричневими шапочками.

Культура[ред.ред. код]

Краєзнавчий музей

Сьогодні свідками минулого Дубровиці є два храми, які внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України: костел Іоанна Хрестителя (1695-1701 рр.) та церква Різдва Богородиці (1862 рік). За радянського періоду обидві будівлі серйозно постраждали. На початку 90-х років храми було відреставровано.

Діє Дубровицький краєзнавчий музей.

Освіта[ред.ред. код]

Дошкільна освіта міста представлена дитячими садками. У Дубровиці їх налічується 3: «Теремок», «Малятко», «Світлячок».[3]

У місті діє три загальноосвітні школи, професійний ліцей, ліцей.[3]

Промисловість[ред.ред. код]

Місто має розвинений промисловий потенціал, розгалужену транспортну та соціальну інфраструктуру.[32] В Дубровиці діють такі підприємства[3]:

  • ТОВ «Дубровицький завод продтоварів»;
  • ВАТ "Дубровицький завод «Металіст»;
  • ДП «Ритм»;
  • Підприємство райспоживспілки «Дубровицьке районне заготівельно-виробниче о'єднання»;
  • КП «Теплосервіс»;
  • ДП «Дубровицьке лісове господарство»;
  • ТОВ «Дубровицька деревообробна компанія».

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Пов'язані з містом[ред.ред. код]

У ХХ столітті в створеннч літопису міста немалий вклад внесли літератори, журналісти, краєзнавці Сергій Мельничук, Петро Красюк, Василь Попенко, Іван Артемович, Степан Костюк, Олександр Бордаков, Володимир Ящук, Дмитро Тарасюк, Іван Жук та інші.

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  2. а б в КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ — Дубровицька РДА
  3. а б в г д Паспорт Дубровицького району
  4. а б в г д Дубровиця // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2005.
  5. а б в г д Облікова картка м. Дубровиця на сайті Верховної Ради України
  6. а б в г д е ж и к л ІСТОРИЧНА ДОВІДКА — Офіційний сайт Дубровицької районної ради
  7. а б в г Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1957. — Т. 2. — С. 598–617.
  8. Дубровица / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  9. а б місто Дубровиця — Геопортал адміністративно-територіального устрою України
  10. Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. — Київ: Либідь, 2001. — С. 74.
  11. а б в г д Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Т. 1. — Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь», 1984.
  12. Грынявецкі В. Дубровіца // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — С. 607.
  13. а б в г д е Степанов Л. С. Дубровиця // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 259–269.
  14. Дерев'янкін Т. І. Мануфактура на Україні в кінці XVIII — першій половині XIX ст. — 1960. — С. 104, 107.
  15. Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. — ЦДІА СРСР. — С. 246.
  16. Волынские епархиальные ведомости — 1882. — № 9, С. 237–241.
  17. Домбровица, местечко Волынской губернии // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона Т. 10А (20): Десмургия — Домициан. — 1893. — 481–960, II с., 8 л. ил., карт. (рос.)
  18. Володимир Сергійчук «Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи.» ст.416-423
  19. 70-чя Олевської Республіки та УПА «Поліська Січ»
  20. МОЛЕБНЕМ ЗА ЗДОРОВ'Я
  21. Про підготовку та відзначення 1000-річчя заснування м. Дубровиці Рівненської області
  22. а б Dąbrowica // Географічний словник Королівства Польського (пол.). Tom I: Aa — Dereneczna. — Warszawa, 1880. S. 931
  23. Демоскоп Weekly, Всесоюзная перепись населения 1959 г. (рос.)
  24. Демоскоп Weekly, Всесоюзная перепись населения 1989 г. (рос.)
  25. Динаміка чисельності населення міст України
  26. Władysław Siemaszko, Ewa Siemaszko, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945, Warszawa 2000, ISBN 83-87689-34-3, С.752
  27. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область
  28. а б в «Российская еврейская энциклопедия». — Российская академия естественных наук. — 1994
  29. : Shmuel Spector. Shoat yehudei Vohlin. — Jerusalem, 1986 — ст. 49-50
  30. Стаття «Украина. Евреи Украины в годы Второй мировой войны (1939–45)» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  31. Облікова картка Дубровицької міської ради на сайті ВРУ
  32. «Дубровиці — 1000 років». Науково-краєзнавче видання. — Рівне. — 2005.
  33. Nawiązanie współpracy z Ukrainą

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]