Дубровиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дубровиця
Dombrv s.png Dubrovycya prapor.png
Герб Дубровиці Прапор Дубровиці
Дубровиця
Дубровиця на карті Рівненської області
Дубровиця на карті Рівненської області
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький район
Рада Дубровицька міськрада
Код КОАТУУ 5621810100
Перша згадка 1005
Статус міста з 1957 року
Населення 9430 (01.01.2011)[1]
Площа 5.87 км²
Густота населення 1606.5 осіб/км²
Поштові індекси 34100—34108
Телефонний код +380-3658
Координати 51°34′33″ пн. ш. 26°33′34″ сх. д. / 51.57583° пн. ш. 26.55944° сх. д. / 51.57583; 26.55944Координати: 51°34′33″ пн. ш. 26°33′34″ сх. д. / 51.57583° пн. ш. 26.55944° сх. д. / 51.57583; 26.55944
Водойма р. Горинь
Відстань
Найближча залізнична станція Домбровиця
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 112 км
 - автошляхами 127 км
Міська влада
Адреса 34100, Рівненська обл.,Дубровицький р-н, м. Дубровиця, вул. Воробинська, 4
Веб-сторінка Сайт міської ради
Міський голова Кузьмич Адам Леонідович

Дубро́виця (до 1940 року — Домбровиця; пол. Dąbrowica/Dąbrowica nad Horyniem, біл. Дубровіца, їдиш דאמבראװיצע) — місто в Україні, центр Дубровицького району Рівненської області. Населення 9 644 мешканці (перепис 2001). Відоме з 1005 року. Статус міста з 1957 року.

Місто розташоване на річці Горинь (притока Прип'яті), за 3 км від залізничної станції Домбровиця на лінії СарниЛунинець, за 126 км на північ від Рівного.

Дубровиця — найстаріше місто Рівненської області, колишня столиця удільного князівства, а пізніше — графства на історичній Пінщині (частина Берестейщини), на заході Полісся.

Історія[ред.ред. код]

Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком, коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Цей історичний факт зустрічаємо у книзі «Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році.

Є й інші літописні згадки про це місто: у 1184 р. дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможному поході князя Святослава Всеволодовича на половців. З контексту літописної звістки випливає, що Дубровиця була стольним градом невеликого удільного князівства. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя Олександра, який у 1223 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці.

У 1240 р. під час ординської навали Дубровиця була зруйнована. В кінці XVI ст. місто перейшло під владу Литви, пізніше — Польщі, а з 1793 р. перебувало у складі Росії.

Свята праведна діва Іуліанія (Улянія) Гольшанська

Пишається Дубровиця своїми видатними особистостями. Серед них свята діва Улянія із знатного роду князів Гольшанських-Дубровицьких, яка у 1540 р. представилася у 16-річному віці, а в 17 ст. її нетлінні мощі знайшли ченці Печерського монастиря. Згодом ці мощі було перенесено до Києво-Печерської Лаври і канонізовано з ініціативи митрополита Петра Могили.

Ще одна представниця роду Гольшанських — княгиня Анастасія Юріївна, рідна сестра Улянії, у 1556 році після смерті свого чоловіка Кузьми Івановича Заславського із роду князів Острозьких, стає ігуменею монастиря Св. Пречистої в Заславі і благословляє та фінансує переклад Євангелія на «мову народу нашого». Це було славнозвісне Пересопницьке Євангеліє, на якому сьогодні Президенти присягають народу України. Підтвердження цьому знаходимо у самому Євангелії у післямові, де значиться: «…Євангелія ся писана накладом благовірної і христолюбивої княгині, жінки Кузьми Івановича Заславського, Параскеви, іначе Анастасії Юріївни, уродженої княгині Гольшанської…частково при Пересопницькому Різдва-Богородичному монастирі, а частково — в дівичому монастирі Заславському…»

На початок XX століття населення містечка становило 4475 осіб. Діяли православна церква, синагога, школа, цегляний і інші заводи. Був торговим пунктом.

У період середньовіччя Дубровиця посідає певне місце у системі феодальних міст України, хоч і незначне. А далі, протягом століть, місто наче бойкотується історією, аж до 20 ст., до подій 1918–1920 рр., коли розбурхана стихія темних обманутих народних мас під керівництвом більшовиків учинила дикий погром маєтку графів Плятерів. Під час розгулу цієї стихії у графському палаці загинули численні мистецькі шедеври.

Пам'ятник Тарасові Шевченкові на Майдані Злагоди

Боротьба армії Директорії з більшовиками під час якої місто кілька разів переходило з рук в руки, мала для міста негативні наслідки. Місто пригальмувало у своєму розвитку. Польська окупація застала Дубровицю, яка скоріше нагадувала село, аніж містечко.

Костел св. Іоана Хрестителя

Фактично з 1920 по 1939 рік Дубровиця перебувала у складі Польщі.

У вересні 1939 року, згідно із пактом Молотова-Ріббентропа, Дубровицю окуповано військами СРСР. На зміну польському пануванню приходить суцільна колективізація, в результаті якої націоналізовано і розподілено землю. Почалися масові репресії з боку радянської влади. Були вивезені до Сибіру сотні і тисячі сімей. Зазнавав знущань і насильництва священик церкви Різдва Богородиці Леонід Гордасевич, якого однаково переслідували поляки, комуністи і німецькі націонал-соціалісти за незламне служіння Україні і українцям. Донька священика-політв'язня Гордасевич Галина Леонідівна (31.03. 1935 р. — 11.03.2001 р.) — відома поетеса, шістдесятниця-дисидентка.

Припинила на деякий час радянізацію Дубровиччини Німецько-радянська війна. 1 липня 1941 року гітлерівці зайняли Дубровицю. Під час німецької окупації в місті діяли підпільні групи ОУН-УПА та червоних партизанів. Відомо, що духовні потреби УПА «Поліська Січ», ще у 1941 році забезпечував Дубровицький священник отець Михайло Семенюк[2], який для цього неодноразово відвідував «Олевську Республіку»[3]. Комендантом районної поліції був Кирило Сиголенко (справжнє ім'я Хаїм Сигал), за участю якого було страчено більше 500 місцевих євреїв.

Дубровиця. Річкова пристань. 1975 рік.

Одразу після повторної установлення радянської влади почалася розбудова міста. Згодом запрацювали промислова артіль, МТС, ліспромхоз, хімлісгосп. Методом народної будови зведено 412-метровий дерев'яний міст через р. Горинь, який був одним з найбільших дерев'яних мостів України.

У 50-60 рр. в Дубровиці збудовано і стали до ладу завод первинної обробки льону, лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп об'єднані у велике підприємство Дубровицький лісгоспзаг. Місто розбудовувалось. Та до цього всього долучилася Чорнобильська трагедія, яка поставила перед поліщуками проблему фізичного виживання. У 1988 р. у місті була створена група «Екологія», яка добивалася проведення досліджень на забруднення радіацією і надання населенню захисту, а також відповідних пільг.

З 24 серпня 1991 року Дубровиця належить до незалежної України, за яку свого часу самовіддано поклали життя найкращі люди краю.

21 вересня 2005 року Дубровиця святкувала ювілей 1000-ліття на державному рівні.[4][5]

Герб та прапор[ред.ред. код]

Докладніше: Герб Дубровиці
Докладніше: Прапор Дубровиці
Польський герб міста

30 липня 1997 року Дубровицька міська рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Дубровиці (автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило). Герб: у синьому полі щита — золотий якір, у срібній главі — сім зелених дубових листків і два золоті жолуді з чорними шапочками; щит увінчує срібна міська корона. Прапор: квадратне полотнище, на синьому тлі якого жовтий якір, на білій верхній горизонтальній смузі (шириною в 3/10 сторони прапора) — сім зелених дубових листків і два жовті жолуді з коричневими шапочками. У гербі використано елемент міського знака XVIII ст. (якір), дубове листя та жолуді є номінальними символами й підкреслюють назву міста.

Пам'ятки культури та інші заклади[ред.ред. код]

Краєзнавчий музей

Сьогодні свідками минулого Дубровиці є два храми, які внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України: костел Іоанна Хрестителя (1695-1701 рр.) та церква Різдва Богородиці (1862 рік). За часів «войовничого атеїзму» обидві будівлі серйозно постраждали. На початку 90-х років храми було відреставровано.

Існує Дубровицький краєзнавчий музей.

У місті є три загальноосвітні школи, професійний ліцей, ліцей.

Промисловість[ред.ред. код]

Місто має розвинений промисловий потенціал, розгалужену транспортну та соціальну інфраструктуру.[6] В Дубровиці діють такі підприємства[7]:

  • ТОВ «Дубровицький завод продтоварів»;
  • ВАТ "Дубровицький завод «Металіст»;
  • ДП «Ритм»;
  • Підприємство райспоживспілки «Дубровицьке районне заготівельно-виробниче о'єднання»;
  • КП «Теплосервіс»;
  • ДП «Дубровицьке лісове господарство»;
  • ТОВ «Дубровицька деревообробна компанія».

Люди[ред.ред. код]

Персоналії, пов'язані з містом:

  • Ян Кароль Дольський — маршалок Великого Князівства Литовського, один з фундаторів відбудови костелу св. Іоана Хрестителя;
  • Наполеон Орда — білоруський та польський літератор, композитор, художник.

У ХХ ст. у створення літопису міста немалий вклад внесли літератори, журналісти, краєзнавці Сергій Мельничук, Петро Красюк, Василь Попенко, Іван Артемович, Степан Костюк, Олександр Бордаков, Володимир Ящук, Дмитро Тарасюк, Іван Жук та інші.

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]