Дударі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дударі
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Обухівський район
Рада Грушівська сільська рада
Основні дані
Засноване 1600
Перша згадка 1600 (424 роки)[1]
Населення 21
Площа 4,95 км²
Густота населення 4,24 осіб/км²
Поштовий індекс 08812
Телефонний код +380 4574
Географічні дані
Географічні координати 49°52′57″ пн. ш. 31°15′42″ сх. д. / 49.88250° пн. ш. 31.26167° сх. д. / 49.88250; 31.26167Координати: 49°52′57″ пн. ш. 31°15′42″ сх. д. / 49.88250° пн. ш. 31.26167° сх. д. / 49.88250; 31.26167
Середня висота
над рівнем моря
140 м
Місцева влада
Адреса ради 08812, Київська обл., Обухівський р-н, с.Грушів, вул. Незалежності,27
Карта
Дударі. Карта розташування: Україна
Дударі
Дударі
Дударі. Карта розташування: Київська область
Дударі
Дударі
Мапа
Мапа

Дударі́ — село в Україні, у Обухівському районі Київської області. Населення становить 21 особа.

Історія[ред. | ред. код]

Засноване на початку 17 століття. За легендою, тут колись мешкав селянин Дудар, що грав на дуді та виготовляв ці інструменти. На його честь начебто і назване село.

У 1860 р. в Дударі приїжджає етнограф, українофіл Познанський Борис Станіславович (1841-1906 рр.). Виключений з університету через несплату грошей за навчання, юнак влаштувався прикажчиком у селі Дударі Каневського повіту Київської губернії. Тут Борис Познанський одружився, вінчання відбулося за цілком народними традиціями та обрядами [2]. Перебуваючи в селі Познанський навчає грамоті селян, читав селянам українські книжки, пояснював їм основні положення реформи 1861 р. Також Познанський співпрацював з часописом "Основа", його три "Листи з Дударів" надруковані в журналі[3], в них він ділиться своїм життям в селі та розповідав про побут і традиції селян.

Після 1917 року населення Дударів зростало за рахунок переселенців з дрібних хуторів і 1932 року тут мешкало 600 осіб, було 140 дворів. Було окуповане нацистами з 6 серпня 1941 по 1 лютого 1944 року. Село розташовувалося на Букринському плацдармі, тут загинуло багато радянських десантників-парашутистів. Усі вони були поховані у братській могилі, проте встановлено лише імена 72 осіб.

До 1959 року підпорядковувалося Ромашківській сільській раді, з 1959 року і дотепер — Грушівській. У 1950—1960-х роках тут діяли клуб і магазин, мешканці займалися вирощенням зернових та вівчарством. До 1959 року в селі діяв окремий колгосп, того ж року об'єднаний із грушівським.

2001 року в селі мешкало 21 особа, 2010 року — офіційно лише 14, з них 11 — пенсіонери, у 12 дворах. Та мальовнича природа приваблює у село людей з-за меж села (жителів Києва та інших міст), тому у селі останніми роками (2010-і роки) з'явилися новобудови, фактична кількість заселених садиб — близько 15—20, тому і фактичне населення дещо більше від офіційного.

Село має пряме сполучення з Києвом (двічі на день курсують автобуси Великий Букрин — Київ).

Постаті[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВРУ
  2. Нікітенко А. І. (2015). «Нерівний шлюб»: одруження представників народолюбної інтелігенції другої половини ХІХ ст із селянками // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. Вип. 13. с. 217—224.
  3. Познанський, Борис (Август 1861). Лист з Дударів // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. С.-Петербург: В типографии Н. Тиблена и комп. с. 88-91.

Джерела[ред. | ред. код]