Дударі
| село Дударі | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Київська область |
| Район | Обухівський район |
| Рада | Грушівська сільська рада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1600 |
| Перша згадка | 1600 (424 роки)[1] |
| Населення | 21 |
| Площа | 4,95 км² |
| Густота населення | 4,24 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 08812 |
| Телефонний код | +380 4574 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°52′57″ пн. ш. 31°15′42″ сх. д. / 49.88250° пн. ш. 31.26167° сх. д.Координати: 49°52′57″ пн. ш. 31°15′42″ сх. д. / 49.88250° пн. ш. 31.26167° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
140 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 08812, Київська обл., Обухівський р-н, с.Грушів, вул. Незалежності,27 |
| Карта | |
  Дударі | |
 Дударі | |
| Мапа | |
| |
Дударі́ — село в Україні, у Обухівському районі Київської області. Населення становить 21 особа.
Історія[ред. | ред. код]
Засноване на початку 17 століття. За легендою, тут колись мешкав селянин Дудар, що грав на дуді та виготовляв ці інструменти. На його честь начебто і назване село.
У 1860 р. в Дударі приїжджає етнограф, українофіл Познанський Борис Станіславович (1841-1906 рр.). Виключений з університету через несплату грошей за навчання, юнак влаштувався прикажчиком у селі Дударі Каневського повіту Київської губернії. Тут Борис Познанський одружився, вінчання відбулося за цілком народними традиціями та обрядами [2]. Перебуваючи в селі Познанський навчає грамоті селян, читав селянам українські книжки, пояснював їм основні положення реформи 1861 р. Також Познанський співпрацював з часописом "Основа", його три "Листи з Дударів" надруковані в журналі[3], в них він ділиться своїм життям в селі та розповідав про побут і традиції селян.
Після 1917 року населення Дударів зростало за рахунок переселенців з дрібних хуторів і 1932 року тут мешкало 600 осіб, було 140 дворів. Було окуповане нацистами з 6 серпня 1941 по 1 лютого 1944 року. Село розташовувалося на Букринському плацдармі, тут загинуло багато радянських десантників-парашутистів. Усі вони були поховані у братській могилі, проте встановлено лише імена 72 осіб.
До 1959 року підпорядковувалося Ромашківській сільській раді, з 1959 року і дотепер — Грушівській. У 1950—1960-х роках тут діяли клуб і магазин, мешканці займалися вирощенням зернових та вівчарством. До 1959 року в селі діяв окремий колгосп, того ж року об'єднаний із грушівським.
2001 року в селі мешкало 21 особа, 2010 року — офіційно лише 14, з них 11 — пенсіонери, у 12 дворах. Та мальовнича природа приваблює у село людей з-за меж села (жителів Києва та інших міст), тому у селі останніми роками (2010-і роки) з'явилися новобудови, фактична кількість заселених садиб — близько 15—20, тому і фактичне населення дещо більше від офіційного.
Село має пряме сполучення з Києвом (двічі на день курсують автобуси Великий Букрин — Київ).
Постаті[ред. | ред. код]
- Габель Станіслав Іванович (1849—1924) — український оперний співак, музичний педагог; заслужений артист Республіки.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ВРУ
- ↑ Нікітенко А. І. (2015). «Нерівний шлюб»: одруження представників народолюбної інтелігенції другої половини ХІХ ст із селянками // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. Вип. 13. с. 217—224.
- ↑ Познанський, Борис (Август 1861). Лист з Дударів // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. С.-Петербург: В типографии Н. Тиблена и комп. с. 88-91.
Джерела[ред. | ред. код]
- Міста і села України. Київщина [Архівовано 23 грудня 2015 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Київської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |