Дукат (монета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дукат (цехін) дожа Антоніо Веньєра, 1382 рік

Дукат (від італ. ducatus — останнього слова монетної легенди) — золота монета, вперше відкарбована 1284 р. у Венеції дожем Дж. Долуоло. Назва дукат перейшла на всі інші золоті монети, карбовані за венеціанською стопою.[1]

Починаючи з другої чверті XIV ст., дукати карбувались в Угорщині, Австрії, Польщі. На українських землях дукати отримали назви «венеційські», «угорські», «цісарські».[1]

Початок карбування дуката[ред.ред. код]

  • Незважаючи на те, що дукатом прийнято називати високопробну золоту монету, спершу дукати виготовлялись зі срібла.
  • Перший дукат (дукал) був випущений у Сицилії в 1140 році. На монеті був зображений Христос, а легенда мовила SIT TIBI CHRISTE DATUS, QUEM TU REGIS ISTE DUCATUS («Це герцогство, яким ти керуєш, тобі, Христос, присвячується»). Від останнього слова легенди походить побутова назва монети — дукат.
Срібний дукат («матапан») 1280 року
  • В 1202 році у Венеції почали карбувати срібний дукат — гроссоматапан») із зображенням на аверсі Христа на троні, на реверсі — дож, який приймає з рук Сятого Марка стяг.
  • На початку ХІІІ ст. нові золоті монети почали карбувати в Ґенуї (ґеновіно), Флоренції (флорин).[2]
  • В 1284 році у Венеції була випущена золота монета, що копіювала за вагою флорентійський флорин, але мала оригінальний зовнішній вигляд.

На аверсі був зображений Христос в мандорлі (від італ. mandorla — міндалина, в християнському мистецтві — овальный німб, що окреслює фігуру Христа), на реверсі — дож, який стоїть на колінах і приймає з рук святого Марка стяг. Кругова легенда повторювала легенду на срібному дукаті: SIT TIBI CHRISTE DATUS, QUEM TU REGIS ISTE DUCATUS. Дукат важив 3,5 г і карбувався з майже чистого золота (986-а проба). Вага та якість дуката зберігались незмінними на протязі більш як 700 років.

Розповсюдження дуката[ред.ред. код]

У Венеції дукат карбували до падіння Республіки в 1797 році. Завдяки стабільній вазі та якості монети, вона зазнала широкого розповсюдження. Дукат випускали ледве не всі європейські держави.
В Італії, окрім Венеції, дукат карбували в Римі, Генуї, Мілані.
Дукат випускали в Священній Римській імперії германської нації, Нідерландах, Речі Посполитій, Іспанії (для своїх володінь, включаючи Фландрію, Королівство Обох Сицилій і Америку), Данії, Швеції, Франції (для своїх італійських володінь), Шотландії (перше карбування в 1539 році; випускали також монети третина дуката та дві третини дуката), Швейцарії і Ліхтенштейні, Росії, пізніше — в Румунії, Сербії, Югославії, Чехословаччині, на сході — в Константинополі.

З часом дукат витіснив флорин в якості еталонної золотої монети Європи.
Відомо три основні типи дуката:

  • угорський (чеканився з 1325 року) — на монеті був зображений Святий Ласло;
  • німецький (вперше випущений в Імперії в 1511 році, в 1559 році прийнятий за основну золоту монету Імперії) — із зображенням правителя;
  • нідерландський (перший випуск — 1487 рік) — з 1586 року, коли дукат став основною золотою монетою Об'єднаних провінцій, на ній стали зображати воїна, який стоїть тримаючи пучок стріл в руці.

Випускали монети від 1/32 дуката до крупних монет в 100 дукатів.
Монету в 1/32 дуката в XVIII столітті випускали Нюрнберг і Регенсбург — це так званий «чечевичний дукат» вагою 0,1 г.

Дукат в Польщі і Речі Посполитій[ред.ред. код]

В Польщі перший дукат був випущений в 1320 році, але згодом більш ніж 200 років в обігу були дукати іноземного карбування.
В 1528 році король Сигизмунд I Старий знов випустив золотий дукат.
З того часу дукати в Польщі, а згодом в Речі Посполитій випускали регулярно.

Останній золотий дукат — копія «нідерландського» — був вибитий в Польщі в 1831 році, під час повстання.

Дукат в Російській імперії[ред.ред. код]

З XV століття угорські дукати широко використовувались в обігу в Росії. В результаті словом «угорський» почали називати будь-яку золоту монету з вагою дуката, навіть якщо вона карбувалась в самій Росії.
В 1701 році Петро I випустив аналог дуката — червонець.

Цікаво, що в Росії в 17681868 роках у великій кількості випускали імітацію нідерландському (утрехтському) дукату. Ця монета не є фальшивою, так як цілком копіювала нідерландський дукат по вмісту та якості золота. Коли в Нідерландах тимчасово призупинили карбування дуката (в 1849-72 роках), російський «дукат» стали випускати з останньою легальною датою — 1849.
В офіційному діловодстві в Санкт-Петербурзі російський дукат називали «відомою монетою», «червонною» монетою («червонцем»), «золотим». Дукат використовували не лише в міжнародній торгівлі, але і в обігу всередині держави. Курс дуката в 1840 році був визначений в 2 рублі 93 і 1/3 копійки сріблом.
В російському обігу дукат називали «лобанчик», «арапчик», «пучковий». Перша назва була пов'язана з тим, що на аверсі воїн нагадував «залобаненого» (з «забритим» лобом) рекрута, друга — тим, що воїн виглядав «арапом», трета назва пов'язана з пучком стріл в руці воїна.

В результаті міжнародного інциденту в 1868 році карбування «нідерландського» дуката в Росії була зупинено.

Сучасні дукати[ред.ред. код]

Австрійська монета 4 дуката з датою «1915»

Германські держави випускали дукати аж до створення Германської імперії (1871).

Австро-Угорщина карбувала дукат аж до 1914 року. В 1920-36 роках Австрія карбувала золоті монети 1 і 4 дуката з датою «1915». Після Другої світової війни згідно з федеральним законом від січня 1951 року й червня 1964 року Австрія відновила випуск золотих монет цінністю в 1 і 4 дуката з датою «1915».

В 1923-39 і 1978-82 роках золоті монети в 1, 2, 5 і 10 дукатів карбувала Чехословаччина на монетному дворі в Кремниці.

У наш час випуск золотих дукатів продовжують Австрія і Нідерланди.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Доровєєва Н. В., Комаринська З. М. (2000). З Історії Грошей України. 
  2. Зварич В. В. (автор-составитель). Нумизматический словарь… С. 58

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Зварич В. В. (автор-составитель). Нумизматический словарь.— Львов, издательство при ЛГУ / объединение «Вища школа», 1975.— 156 с.: 292 ил.— С. 58. (рос.)

Ресурси інтернету[ред.ред. код]