Дунайське козацьке військо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дунайське козацьке військо — після знищення Запорізької Січі в 1775 році частина запорізьких козаків пішла до Туреччини і оселилася на березі Дунаю, між фортецею Рущук і Сілістрією, утворивши нову Січ. У 1803 році вони перейшли на гирло Дунаю, в урочище Гедерле-Бугаз. Витіснивши російських втікачів-розкольників, що жили там, запорожці влаштували свій кіш, зайнявши по берегу моря до фортеці Аккермана всі місця, зручні для рибної ловлі. Сюди почали збиратися втікачі з різних інших місць, і число осіб, що склали нову Січ, дійшло до 10 000 чоловік. За відзнаку в боях, особливо ж під час упокорення Віддінского бунту, козаки отримали від турецького уряду назву яничарів.

У 1806 році, як тільки почалася війна з Туреччиною, дунайські запорожці перейшли на бік Росії, увійшли до складу діючої армії і отримали назву буджацьких або усть-донецьких козаків. Після укладення миру частина їх була зарахована в Чорноморське козацьке військо, a частина, з колишніми при армії волонтерами з сербів, греків і албанців, залишилася в Бессарабії, в Буджацькому степу, оселившись на казенних землях. У царювання Олександра I особливих правил про устрій Дунайського козачого війська видано не було, і воно знаходилося у віданні цивільної влади, нарівні з селянами.

У 1828 році, під час війни з турками, дунайські козаки, згідно з їхнім бажанням, були перераховані у військове відомство і склали 2 полки: 1 і 2-й Дунайські. Один з них, кінний, призначався для сухопутної служби, a інший, піший, призначався для служби на судах дунайської флотилії. Після закінчення війни полки були наділені землями в Буджацькому степу. Таким чином, склалися нові військові поселення в 3 станицях: Старокозачому, Волонтерівці і Акмангіті. Незабаром до Дунайського війська були зараховані деякі суміжні землі та селища. У 1836 році воно складалося вже з 8 станиць, з населенням понад 7 000 осіб обох статей і з земельним наділом близько 35 000 десятин. Землі цієї для війська було недостатньо, тому в 1839 році до нього були приєднані суміжні землі, що призначалися для користування циган, які були зараховані до війська.

Українські військові формування
Alex K Kievan Rus..svg Військо Київської Русі

Alex K Halych-Volhynia.svg Військо Галицько-Волинського князівства

Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Військо Запорозьке

Реєстрові козаки


Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Чорноморське козацьке військо

Азовське козацьке військо
Бузьке козацьке військо
Дунайське козацьке військо

Osmanli-nisani.svg Задунайське козацьке військо
Wappen Österreich-Ungarn 1916 (Klein).png Українські січові стрільці

Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Alex K Ukrainska Derzhava.svg Армія Української Держави
Flag of Green Ukraine.svg Українське Далекосхідне Незалежне Військо
ZUNR coa.svg Українська Галицька армія

повстанці Революційна повстанська армія України

Red Army flag.svg Українська радянська армія

Karptska Ukraina COA.svg Карпатська Січ
Badge BBH front.jpg Військові відділи націоналістів
OUN-B-01.svg Дружини українських націоналістів
Coat of Arms of UNR.svg Поліська Січ
Українське Визвольне Військо.png Українське Визвольне Військо
Dyvizia Galychyna.svg Дивізія «Галичина»
Шеврон українських національних частин у складі німецької армії 1944 рік.png Українська національна армія
OUN-B-01.svg УПА

Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Збройні сили України

У 1844 році було видано положення про Дунайське козацьке військо. На обов'язок Дунайського війська покладалося утримання кордонної варти і варт на островах Літа, Чемалі, Георгіївському і по лівому березі Дунаю, a також підтримання поліцейського порядку в містах Одесі, Акермані, Херсоні та Херсонському повіті. Для зовнішньої служби військо зобов'язувалося мати на готовності 2 кінних полки. Начальство над ним, під головним веденням Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, було ввірене офіцеру регулярних військ. Цей військовий начальник і складена при ньому канцелярія формували полки та завідували військово-поліцейською і господарською частиною війська. Місцеве управління війська складали: наказний отаман, військове правління, комісія військового суду і станичного правління. Поліцейське та господарське правління станиць було ввірене станичним старшинам.

Цвинтар дунайських козаків у селі Вишневе

До 1 січня 1856 року в Дунайському козацькому війську на дійсній службі перебувало 2811 осіб (за списком 2 858). У тому ж році військо було перейменовано в Новоросійське, під якою назвою проіснувало недовго. В силу малоземелля, воно не могло отримати подальшого розвитку шляхом приросту населення; служилий його склад був вкрай нечисленний, і, замість 2 комплектних полків з черговими змінами, військо ледь формувало полк, та й то за допомогою постійної видачі з військового капіталу грошей на бойове спорядження . До того ж, за Паризьким трактатом 1856 року, південна межа Російської Імперії була змінена і частина земель Новоросійського війська відійшла до Молдавії; малоземелля зросло ще більше.

У 1868 році Новоросійське козацьке військо було скасоване, з зарахуванням його штабних і обер-офіцерів і дворян до дворянства Бессарабської області і з наданням їм в повну особисту і потомствену власність садибної земл, що знаходилася в їх володінні. Крім цього, з числа землі в загальному військовому володінні, що входила до юрту станиць і хуторів, було надано у власність: штабс-офіцерам — по 300, обер-офіцерам — по 150 і зауряд-офіцерам — по 75 десятин. Надані війську 2 прапори і Найвища грамота були здані до церкви станиці Волонтерівкі, для зберігання на вічні часи, a холодна і вогнепальна зброя — в Бендерський артилерійський склад.

Джерела[ред.ред. код]

  • Бачинський А Д Происхождение и состав украинско-русского населения Буджака и низовий Дуная конца XVIII и начала XIX в. //Зап. Одес. археолог. о-ва. — Одеса, 1967. — Т.2(35)
  • Бачинська О А Дунайське козацьке військо. 1828-1868 рр. (До 170-річчя заснування). – Одеса: Астропринт, 1998.
  • Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911–1915. — Т. 9.
  • Столетие военного министерства, том XI, часть I, Главное управление казачьих войск, исторический очерк А. И. Никольского