Душа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Душа́ (з грец. ψυχή, лат. anima) — складне поняття з галузей психології, філософії і релігії.

Ієронімус Босх або Єронім Босх(15001504): душі після смерті на шляху до неба
Людські душі в Джіґоку Зоуші — царстві пекла (з японських вірувань)

Історія розвитку поняття[ред.ред. код]

За сучасними уявленнями поняття душі походить з анімістичних понять про особливу силу, що існує в тілі людини і тварини, а іноді — і рослини. З давніх часів людина задавалася питанням про відмінність живого і неживого. У ході розвитку міфологічного мислення сформувалося поняття про душу, як про деякий атрибут живої істоти. Спостереження за диханням живого, яке після його смерті зникало, сприяло виникненню давніх уявлень про душу, як про дихання, що відбувається ззовні. Відповідні спостереження над кров'ю і припинення життя при великій її втраті, призвели до того, що в крові бачили носій душі. Сновидіння призвели до уявлень про душу, як про субстанцію, яка існує незалежно від тіла.

У зв'язку з тим, що душа розуміється як субстанція, їй спочатку приписували властивості найтоншої речовини, що знаходиться в крові, як було у більшості досократиків в грецькій філософії. За Платоном, душа є безсмертною і нематеріальною і передує існуванню у фізичному тілі. До народження людини душа споглядає ідеї в нематеріальному світі, а після того, як вселяється в тіло, «забуває» їх. Звідси судження Платона про те, що всі знання — лише спогад забутих ідей, пізнаних душею до народження. Аристотель називає її першою ентелехії життєздатного тіла; тільки розумна душа людини (дух) може бути відокремлена від тіла і є безсмертною.

Герберт Спенсер у 1855 розробив вчення про душу, тобто психологію, підпорядковану принципом необхідного ступеневої наслідування всякої духовної сили і здібності. У 1863 Вільгельм Вундт прочитав лекції про історію розвитку душі людини і душі тварин. Вундт викладав проблеми психогенезу у своїх роботах «Grundzüge der physiologischen Psychologie» (1908 — 1911) і «Völkerpsychologie» (1908 — 1917). Зараз, як і за часів античності і романтизму, знову часто проводять відмінність між душею і свідомістю. Для Паладь і Клагес душа є носієм ритмічно протікають безперервних життєвих процесів, у той час як свідомість, на противагу душі, «безперервно».

Для сучасної психології душа — носій несвідомого і вираження тих структурних якостей мікрокосмосу, які повідомляють його частинами (індивідуальні та специфічні) положення, важливість і їх динаміку (натхненність).

Душа́ (у філософії)[ред.ред. код]

Термін, яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ.

Дуалізм вважає душу протилежною тілу самостійною субстанцією.

Матеріалісти-метафізики зводили психічну діяльність до суто механічних та фізико-хімічних процесів.

В діалектичному матеріалізмі та науковій психології термін «душа» не використовується. По суті термін «психіка» заміщує термін «душа», виражаючи внутрішній духовний світ людини.

Душа (у релігії)[ред.ред. код]

  1. У Біблії словом «душа» перекладається єврейське слово не́феш [?פנ] і грецьке слово психе́ [ψυχή]. [1] З біблійного вживання цього слова видно, що душа — це людина або тварина чи життя людини або тварини.[2]
  2. Більшість церков загальновизнаного християнства розуміють під «душею» нематеріальну або духовну частину людської істоти, яка переживає смерть фізичного тіла. Інші розуміють її як життєве начало.
  3. За вченням давньоукраїнських волхвів — жива духовна плоть людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі — долю. Міститься в єстві людини.

Душа в християнстві[ред.ред. код]

Душа в біблійному розумінні[ред.ред. код]

  • Душа — це не те саме, що дух.
    Євреєв 4:12 (Переклад Огієнка): «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного,- проходить воно аж до поділу душі [грецьке психе] й духа [грецьке пнеуматос], суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця». (Цей біблійний фрагмент показує, що грецьке слово, перекладене як «дух», не є тим самим словом, що перекладається як «душа»).

    Екклезіастова 3:19 (Переклад Огієнка): «Доля для людських синів і доля звірини — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих ["дух", в перекладі Хоменка; єврейське руах ]». (Тут в Біблії вказується, що і в людей, і в тварин після смерті виходить «дух» (руах), а не «душа» (нефеш))

    «У Старому 3аповіті немає дихотомії [поділу] на тіло й душу. Ізраїльтянин конкретно дивився на речі, сприймав їх у цілості, тож він вважав, що люди — це особи, а не щось складене. Термін непеш [нефеш], хоч його перекладають словом душа, ніколи не означає душу, що існує окремо від тіла або особи… Термін [психе] у Новому 3аповіті є відповідником слова непеш. Він може означати життєве начало, саме життя або живу істоту» [3].
  • Душа може померти.
    Єзекіїля 18:4 Переклад Огієнка: «Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова — Мої вони! Душа*, що грішить,- вона помре». (*В єврейському тексті — нефеш. В декотрих перекладах сказано «людина» або «той»).

    Матв. 10:28: „Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі [або «життя»] вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу*, і тіло вам занапастити в геєнні“. (*У грецькому тексті тут вжито психе у знахідному відмінку. Хоменко, Куліш, Деркач, Філарет, Бачиньський — усі перекладають його як «душа»).

    Дії Апостолів 3:23: «І станеться, що кожна душа [грецьке психе], яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу».
  • Тварини теж є душами.
    Буття 1:20, 21, 24, 25 (Переклад Огієнка): „Сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу* живу…» І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її… І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу* за родом її». …І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його“. (*В єврейському тексті тут вжито слово нефеш. У декотрих перекладах сказано «створіння» або «істоти»).

    Левит 24:17, 18 (Переклад Огієнка): «Кожен, хто заб'є людину [»душу человєчу", [4]; єврейське нефеш],- буде конче забитий. А хто заб'є яку скотину [єврейське нефеш], той відшкодує її,- життя за життя ["душу вмісто души", ]".[4] (Єврейське слово нефеш, відповідник слова «душа», застосовано в цьому контексті і до людей, і до тварин).

    Об'явлення 16:3 (Переклад Хоменка): «Стала кров, як — мертвого, і всяка душа* жива вмерла, що в морі». (*У грецькому тексті тут вжито слово психе. Декотрі перекладачі вживають слово «істота» або передають цілий вираз як «все живе»).

Епоха Другого Храму[ред.ред. код]

Попри те, що в Танасі наведено явний приклад з'явлення душі мертвого Самуїла Саула, іудеї часів Другого Храму розходилися в розумінні суті душі. Фарисеї вважали, що душа безсмертна і може існувати поза тілом до воскресіння з мертвих. Саддукеї ж вважали, що душа вмирає разом з тілом.

У Каббалі[ред.ред. код]

У вченні Каббали душа мислиться як духовна сутність, що бере початок у вищому розумі або світової душі і виникає як еманація останнього. Сходження душі в тіло визначається її природою: вона мусить з'єднатися з тілом, щоб, виконавши своє призначення в земному житті, повернутися до миру чистого світла — Богові.

Творіння, будучи інструментом розкриття потенціалу Творця, не може сприймати Його інакше, як в інформаційних формах своїх відчуттів. Відчуття ці виникають в результаті наповнення посудини творіння, світлом Всевишнього. Посудина, наповнений світлом, називається — ДУША, про що сказано: «І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у ніздрі її дихання життя …». Душа, відчуваючи Творця, як світ навколо себе, сприймає себе в ньому, як наше егоцентричне «я». Це «я» одягнене в матеріальне тіло, з тієї ж причини, по якій Творець сприймається душею. як матеріальний світ, така функціональна природа творіння. (Лаві К. «Древо Пізнання»)

Душа, як інструмент розкриття Творця, включена в задум творіння, і тому є безсмертною, відповідно до нескінченністю потенціалу Творця. Тіло ж, за допомогою якого душа, функціонує у світі, з метою удосконалення функції творіння, лише одного разу розкривається у світі, на період здійснення своєї функції, відповідно до програми, званої — доля. Потім відбувається зміна тіл і настає новий цикл удосконалення функції творіння, за допомогою душі. (Лаві К. «Древо Пізнання»)

Походження вчення про нематеріальну, безсмертну душу[ред.ред. код]

Параматма (Наддуша або Верховна душа) — локалізований аспект Всевишнього Господа, повна експансія Крішни, що живе в серцю кожної живої істоти

«Християнське уявлення про духовну душу, створену Богом і вселену в тіло у період зачаття, щоб зробити людину єдиним живим цілим,- це плід довгого розвитку у християнській філософії. Ця філософська концепція остаточно сформувалася тільки тоді, коли з Орігеном [помер бл. 254 року н. е.] на Сході та св. Августином [помер 430 року н. е.] на Заході затвердився погляд про душу як духовну сутність… Його [Августинова] доктрина… завдячує багато чим (у тому числі деякими недоліками) неоплатонізму» [5]

«Поняття про безсмертя — це плід грецької думки, тоді як надія на воскресіння належить до єврейської думки… Після завоювань Александра юдаїзм мало-помалу перейняв грецькі переконання» [6]

«Безсмертя душі — це грецьке поняття, сформоване стародавніми містичними культами і розвинуте філософом Платоном» [7]

«Як нам вважати: смерть є щось певне? (…) Очевидно, це не що інше, як розлука душі й тіла? Смерть, отже, полягає в тому, що тіло, розлучене з душею, існує саме собою, а душа, відділена від тіла,- також сама собою? Чи, може, смерть щось інше, а не те, що я сказав?»
- «Ні, саме те». (…) «А душа смерті не улягає?»
 — «Ні».- «Виходить, душа безсмертна?»
 — «Безсмертна». [8]

«Проблема безсмертя, як ми побачили, привертала серйозну увагу вавилонських теологів… Ані народ, ані провідні релігійні мислителі ніколи не припускали можливості цілковитого знищення того, що колись почало існувати. Смерть вважалась переходом до іншого життя»[9].

Спасіння душі[ред.ред. код]

У християнстві поняття «душа» нерозривно пов'язане з поняттям порятунку. Спасіння душі людини розуміється як порятунок самої сутності людини і від смерті, яка теж вважається наслідком гріха і від вічного покарання за гріх (у пеклі або геєні вогненної). Більшість християн вважає, що після воскресіння померлих душі врятованих возз'єднаються з тілами і в цих тілах врятованим буде гарантована вічне життя.

Дохристиянське вчення про душу на території України[ред.ред. код]

Волхви вважали, що бувають душі світлі й темні. Після смерті людини світла душа — по сорока днях прощання з світом та фізичною плоттю своєю — лине у Вирій, де має постійне місце вічного райського проживання. Темна душа, яка за життя творила Кривду направляється в Навь і стає її мешканцем. Богом та покровителем Наві є Велес.

Ведичні твори вказують, що кожна людина несе у собі дві душі водночас — світлу і темну, які борються між собою і цим визначають поведінку людини, міру її добрих і злих вчинків (люди з подвійною душею, як правило, кінчають життя самогубством, вважали волхви). За уявою давніх українців, більшість душ недовго перебуває у Вирії чи Підземеллі — це стосується душ діяльних (невсипущих), тих, які «рвуться на землю», до справи. Таким Род і Чорнобог дозволяють повертатися і втілюватися в новонароджених, не повертаючи, однак, свого попереднього фізичного образу.

Душі відроджуються не лише в людях, але і в тваринах, деревах, рослинах, в нових струмках, річках тощо. Кожна душа переживає близько 8 млн втілень, перш ніж, вона стане людиною. Люди, які творять Кривду, можуть перевтілитися знову в тілі тварини. Стаючи людиною, душа проходить 4 ступені розвитку та народжується в чотирьох станах — варна трудівників, варна хазяїнів, варна воїнів, варна відаючих. Дозволяється використовувати на паливо лише сухе зілля та повалені Стрибогом (вітром) чи Перуном (блискавкою) дерева. І бережливо ставитися до кожної живої істоти.

Давні українці всіляко намагалися не допустити відродження темних душ (наприклад, обкладали місце, де могла народитися дитина, рушниками та ряднами з вишитими та витканими стрілами Перуна, зображеннями Берегині і Мокоші тощо).

З душею пов'язували загадкові явища в житті. Якщо, казали волхви, за тобою десь по дорозі унадився собака — не жени його геть, а приведи додому і нагодуй — то душа твого померлого родича чи ближнього тужить по тобі, хоче бути біля тебе. Коли до тебе під вікно прилетіла пташка та ще й стукнула дзьобиком у шибку — мерщій роздай милостиню старцям чи понеси що-небудь у дар сусідові, ближньому своєму, бо то душа померлого принесла тобі якусь звістку й нагадала про себе.

Роздавати милостиню чи робити якесь добро — то, на думку волхвів, поминати передусім душі померлих, нести їм радість і втіху тощо. У вченні волхвів про душу відбилися первісні гуманістичні основи української народної моралі, філософії, міфології, космогонії.

Жіноча та чоловіча душі є двома половинами однієї душі. Коли такі душі зустрічаються в Яві, це має назву «зіркової пари».

Вчення волхвів про душу було втрачене після 988 року.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Insight in the Scriptures, том 2, стор. 1004
  2. Appendix to the companion Bible
  3. «New Catholic Encyclopedia», 1967, т. XIII , с. 449, 450
  4. а б Церковнослов'янський текст, Олександр Бачинський, «Святе Письмо Старого і Нового Завіта» (1900 — 1908)
  5. «Нова католицька енциклопедія», 1967, т. XIII , с. 452, 454.
  6. «Dictionnaire Encyclopedique de la Bible» за редакцією Александра Вестфаля, Баланс, Франція, 1935, т. 2, с. 557.
  7. «Presbyterian Life», 1 травня 1970 року, с. 35.
  8. Платон, «Федон», ч. 64, 105; цит. за: Платон, «Діалоги», Київ, 1995, с. 240, 282.
  9. М. Ястров молодший, «The Religion of Babylonia and Assyria», Бостон, 1898, c . 556



Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.